Концепція санації цукрової промисловості колишньої НДР
Дана концепція є переконливим підтвердженням тези про можливість проведення радикальних санаційних заходів не лише щодо окремих підприємств, об’єднань, а й стосовно цілих галузей виробництва.
Як відомо, німецький валютний союз істотно вплинув на хід економічних перетворень у східних землях. Миттєво опинилась на межі банкрутства майже вся промисловість НДР, оскільки довелося вимірювати все західними грошима, західними товарами, західними економічними показниками. Неконкурентоспроможність продукції та високий рівень витрат призвели до загрози втрати ліквідності більшість східнонімецьких підприємств. У стадії глибокого занепаду опинилась і цукрова промисловість.
У 1990 році на генеральних зборах акціонерів найпотужнішого західнонімецького і європейського цукрового гіганта «Зюдцукер АГ» було наведено такі переконливі дані: 43 цукрові фабрики НДР з кількістю працюючих близько 15000 осіб у 1989 році виробили такий самий обсяг цукрової продукції, як 6 фабрик з 1500 зайнятих бельгійського відділення «Зюдцукер-Тірлемонт», або Баварське відділення «Зюдцукер» (5 підприємств — 1300 працюючих). На основі розрахунків ефективності було зроблено невтішний для східнонімецьких цукровиків висновок: загальне співвідношення між якісними параметрами, що характеризують фінансово-господарський рівень організації цукровиробництва в країнах ЄС та в нових федеральних землях, склало 8 до 1 не на користь колишніх державних підприємств.
Щоб запобігти тотальному банкрутству східнонімецьких цукрових фабрик, Опікунське відомство, під юрисдикцію якого була передана вся власність НДР, вирішило забезпечити короткострокову ліквідність всіх підприємств. Цього було досягнуто видачею гарантій на суму, що становила 41% фінансових потреб кожної господарської одиниці. Мету цієї акції зумовила необхідність у виграші часу, достатнього для приватизації або реконструкцїї підприємств. Другим важливим заходом щодо забезпечення платоспроможності стало запровадження мораторію на погашення «старих позик» і виплату процентів по них. Компенсація спричинених цим «положенням» збитків банківським установам відбувалася за рахунок державних коштів.
Одночасно зі здійсненням загальнодержавних санаційних заходів відповідними міністерствами, відомствами, всіма причетними до функціонування цукрової промисловості в Німеччині вівся активний пошук шляхів реструктуризації та виходу галузі з кризи. У середині 1990 року розпочались тривалі переговори між Опікунським відомством та Народним цукровим комбінатом (НЦК) з одного боку, та представниками найбільших західнонімецьких цукрових корпорацій — з іншого, стосовно розробки санаційної концепції.
Стратегічна лінія інвесторів (до яких належали: Цукрове об’єднання Норд АТ, Цукрове АТ Уельцен-Брауншвайг, Пфайфер енд Ланген, Зюдцукер АТ) спочатку зводилася до заснування спільного західнонімецького інвестиційного товариства, метою створення якого мало бути фінансування будівництва нових та модернізації кількох старих цукрових підприємств. Наступним кроком передбачалося передати ці підприємства НЦК в оренду з подальшим перетворенням його в акціонера. Така концепція задовольняла всіх учасників переговорів, але суперечила антимонопольному законодавству Німеччини. Федеральне антимонопольне відомство не могло допустити послаблення конкуренції внаслідок злиття фінансових інтересів кількох конкуруючих між собою цукрових гігантів. Саме тому цей шлях санації було відхилено.
З урахуванням вимог законодавства, реального стану цукрової промисловості НДР та інтересів сторін було вироблено такі принципи санації:
• єдиним можливим шляхом санації підприємств галузі є їх приватизація (приватизація перед санацією);
• приватизації мають підлягати всі без винятку цілісні майнові комплекси, а не окремі об’єкти цукрової промисловості;
• врахування регіональних інтересів при проведенні санаційних заходів та збереження цукрового виробництва у всіх існуючих бурякоцукрових зонах;
• врахування соціальних аспектів при проведенні санаційних заходів;
• участь у санації та приватизації третіх осіб.
Враховуючи інтереси сільськогосподарських товаровиробників — постачальників сировини, було прийняте принципове рішення про виділення їм приватизаційної квоти (з правом її викупу протягом 5 років).
З метою підготовки підприємств до приватизації на базі НЦК було засновано акціонерне товариство — «Східнонімецький цукор АТ» (DOZAG). Усі цукрові підприємства за організаційно-правовою формою було реорганізовано в товариства з обмеженою відповідальністю. Стовідсотковим власником DOZAG та підпорядкованих йому товариств з обмеженою відповідальністю залишилась Опікунська Рада.
Після комерціалізації цукрових заводів увесь бурякоцукровий простір нових федеральних земель був розділений між п’ятьма ком-паніями-санаторами (до чотирьох німецьких цукрових об’єднань приєднався данський цукровий консорціум «DANISKO»). Було прийнято рішення про термінове передання оперативного управління господарською діяльністю цукрових заводів у компетенцію майбутніх власників. Новий менеджмент допоміг організувати переробку всього врожаю і забезпечив умови для виробництва в 1990 році рекордного для НДР обсягу цукру — 900 тис. т. (1989 р. — 624 тис. т.).
Цукрові об’єднання Норд АТ, Уельцен-Брауншвайг АТ, Пфайфер енд Ланген АТ, Зюдцукер АТ та ДАНІСКО, які виступали як санатори, зобов’язались здійснити комплекс санаційних заходів, який забезпечив би вихід цукрової промисловості східних земель з кризи та приведення її у відповідність до ринковоекономічних стандартів та вимог ЄС. З цією метою, для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, за період 1991—1994 рр. потрібно було мобілізувати фінансових ресурсів загалом більш як 2 млрд ДМ. Паралельно у всіх колишніх бурякоцукрових регіонах передбачалось приведення до найвищих вимог Європейського цукрового устрою восьми цукрових заводів. Ціну продажу кожної із п’яти груп підприємств визначили в розмірі однієї німецької марки, однак під інвестиційні зобов’язання, в разі невиконання яких на покупців накладались величезні фінансові санкції.
У результаті реорганізаційних заходів на початок 1995 року в східних землях із 42 цукрових фабрик (15000 працюючих) залишилось 8 (1500 працюючих). 34 підприємства було законсервовано, а виробничий персонал звільнено. Цей процес відбувався досить помірковано і у взаємозв’язку із санаційними заходами соціального характеру.
Радикальний ріст продуктивності праці в міру проведення санації цукрової промисловості східних земель ФРН свідчив про правильність вибраної стратегії та про беззаперечні якісні зрушення в організації виробничого процесу. Виробництво цукрупіску на одного працюючого в цукровій промисловості колишньої НДР зросло із 43 т (у кампанії 1989—1990 рр.) до 700 т (у кампанії 1994—1995 рр.).
Складовою санаційної концепції бурякоцукрової галузі НДР була розробка механізму приєднання до організації цукрового устрою країн ЄС. Це питання включало в себе узгодження розмірів виробничих квот на цукрову продукцію, регулювання ціноутворення, запровадження особливих умов експорту та імпорту, додержання європейських стандартів якості.
У результаті тривалих неоднозначних дискусій керівні органи ЄС прийняли рішення про виділення квот на цукрове виробництво в нових землях ФРН. Загальний розмір наданих квот склав 870 000 т цукру (665 290— квота А, 204 710 — квота Б). Це означало гарантований збут вказаного обсягу цукру на внутрішньоєв-ропейському ринку за встановленими Комісією ЄС інтервенційними цінами (у 2—3 рази вищими за світові).
На загальний успіх санаційного процесу вплинуло також розширення зовнішніх економічних кордонів ЄС до східних кордонів Німеччини, що означало автоматичний перехід всіх експортно-імпортних обмежень на нові федеральні землі. Реалізація вдало розробленої санаційної програми дозволила вже в 1994 році здійснити повну інтеграцію галузі в бурякоцукровий устрій ЄС, оскільки було досягнуто кількісних та якісних показників ефективності, що відповідали вимогам ЄС.
3. Концепція виведення з фінансової кризи автогіганта British Leyland (Великобританія)
У результаті інтернаціоналізації автомобільного ринку, вступу Великобританії до ЄС та інших міжнародних організацій імпортні бар’єри були ліквідовані, внаслідок чого виникла тенденція американізації автоіндустрії країни. Неконкурентоспроможність британської автопродукції зумовила різке падіння обсягів реалізації та глибоку фінансову кризу, вихід з якої британський уряд вбачав у проведенні санації методом злиття капіталів ряду автомобільних фірм з метою штучного підвищення концентрації виробництва та наступного зниження собівартості одиниці готової продукції. Практичним втіленням даної концепції стало придбання в 1965 році фірмою ВМС компанії Pressed Steel. У цьому ж році, внаслідок злиття ВМС із Jaguar був утворений British Motor Holdings (BMH), a Rover Company Ltd була приєднана до Leyland. У 1968 році під патронажем уряду було проведено злиття ВМН з Leyland з утворенням британської автомобільної корпорації — British Leyland Motor (BLM).
BLM, з річним оборотом 800 млн фунтів стерлінгів стала найбільшою британською автомобільною корпорацією та другою за величиною в Європі (після Volkswagen). Від функціонування BLM залежали робочі місця більш як 170 тис. працівників, зайнятих безпосередньо на підприємствах корпорації та понад 300 тис. на близько 7000 підприємствах-суміжниках.
У той же час раціоналізаторський і технологічний потенціал фірми не був повністю використаний: BLM пропонувала вдвічі більше моделей, ніж General Motors, однак обсяги реалізації були в 5 разів меншими, ніж у американців; з однаковою кількістю зайнятих Chrysler досяг втричі більшого обороту, ніж BLM.
Криза поглиблювалася існуванням численних конкуруючих між собою угруповань у керівництві корпорацією; наявністю великої кількості (більше 20) профспілкових організацій на підприємствах корпорації, що унеможливило підписання колективних трудових угод; відсутністю модернізації та раціоналізаторства, які гальмувалися з метою збереження непродуктивних робочих місць; численними страйками.
Проте BLM була індикатором ділової активності в британській промисловості, і її банкрутство означало б ліквідацію національного автомобілебудування. Саме тому в 1975 році 95% акцій фірми було викуплено державним промислово-інвестиційним холдингом. Уряд доручив групі експертів розробити програму са-нації підприємства. Ключовими позиціями санаційної концепції корпорації стали такі положення:
• період санації має становити 5 — 6 років;
• необхідний розмір державної санаційної підтримки — 1,3 млрд фунтів стерлінгів;
• капіталовкладення мають супроводжуватися радикальним скороченням персоналу;
• у разі незадовільних попередніх результатів санації необхідна термінова реприватизація.
Незважаючи на державну фінансову допомогу в обсязі 350 млн фунтів стерлінгів, перший етап санації BLM повністю провалився, оскільки не були ліквідовані причини кризи в організаційно-виробничій сфері.
У 1977 році першопочатковий план санації було відхилено, однак державне фінансування BLM продовжувалося. Загалом з 1975 по 1985 рік санаційні ін’єкції держави склали близько 2,5 млрд фунтів стерлінгів. Державна фінансова підтримка BLM мала вже не економічні, а політичні корені, оскільки майбутні вибори, суспільна думка та політичний тиск не дозволили британському уряду своєчасно прийняти рішення про банкрутство фірми. Результатом державного «супервтручання» в ринкові процеси став повний занепад місцевої автомобільної промисловості. Після 1985 року BLM було розукрупнено на чотири центри прибутковості, які пізніше були приватизовані іноземними автокорпораціями, колишніми конкурентами BLM. На сьогоднішній день Великобританія не має власного автомобілебудування.