Тому округлюємо всі числа до десятих цифр
Проміжне обчислення 2,4*3,4=8,16
Скорочуємо число 8,16 до 8,2 і множимо на 1,1
звідси
Кінцевий результат після скорочення до десятих буде 
Результати ділення взято з одним зайвим знаком, щоб знати в яку сторону скорочувати кінцевий результат.
4. При скороченні, остання цифра, яка відкидається менше 5. Якщо перша цифра, яка відкидається більша або дорівнює 5, то остання цифра, яка зберігається, збільшується на одиницю.
5. При піднесенні в степінь (не вище четвертої), в результаті потрібно зберігати стільки значущих цифр, скільки їх має основа.
6. При добуванні кореня (не вище четвертої степені),в результаті потрібно зберігати стільки значущих цифр, скільки їх має число із якого добувається корінь.
Потрібно відмітити, що границі в яких лежить шукана величина в основному визначаються першою значущою цифрою абсолютної похибки. Тому похибку обчисляють до другої значущої цифри, яка потім скорочується до першої.
В багатьох випадках в робочу формулу, при вимірюваннях величин, вводять такі величини, значення яких беруться з довідника (питома теплоємність, прискорення вільного падіння, заряд та маса електрона і т.д.)
Абсолютна похибка таких величин не може перевищувати половини одиниці останньої значущої цифри цього числа.
В тих випадках коли в довідникових даних наведено більше значущих цифр, ніж потрібно для розрахунку і згідно правил наближених обчислень, потрібно довідникову величину скоротити, залишивши в ній потрібну кількість знаків, а абсолютну похибку в цих випадках приймають рівною похибці скорочення.
Часто у довідникових таблицях немає значення фізичної величини, яке точно відповідає даному значенню параметра.
В таких випадках потрібне значення знаходять методом ітерполіруваня .
Найпростішим методом інтерполірування є лінійне інтерполірування. Його можна використовувати в тих випадках, коли з достатньою точністю залежність функції від аргументу являється лінійною, тобто виду:
В інших випадках використовується більш складне інтерполірування.
Приклад: В таблиці довідника має значення коефіцієнта поверхневого натягу при температурі 18° С, але є наступні дії:
Знайдемо значення 
води при 18°С, методом лінійного інтерполірування, використовуючи данні, наведені у довідникові.
Приймаючи ,що в межах 5 градусів залежить від температури лінійно, можна записати, що 
Знайдемо 
, що відповідає зміні 
при зміні температури на 1°С.
Якщо температура вимірювалася з помилкою 
, то абсолютна похибка 
,що відповідає цій помилці дорівнює
Кінцеве значення коефіцієнта поверхневого натягу води при температурі 18°С запишеться:
Оформлення результатів
Результати експерименту (лабораторної роботи) показується у вигляді таблиці або графіка, або дається кінцевий результат значення шуканої фізичної величини із вкзанням абсолютної та відносної похибки вимірювання.
Найбільш інформативним способом показу результатів є графічний спосіб.
У фізиці на графіках прийнято на горизонтальній осі вказувати незалежну змінну, тобто величину значення якої задає сам експериментатор, а по вертикальній осі-ту величину, яку він при цьому вимірює, тобто по горизонталі відкладається величина, а по вертикалі-наслідок.
Дуже важливо правильно вибирати масштаб. Масштаб графіка потрібно вибирати так, щоб в одному сантиметрі видалось 1*10n або 1,5*10n , 2*10n або 2,5*10n одиниць, де n- будь-яке ціле число.
Число одиниць для кращого користування графіком представляють через 1-2 см., Необов’язково брати один і той же масштаб на обох осях, відтворення між масштабами по осях повинно бути таким, щоб експериментальна крива на графіку не була дуже похилою, або дуже крутою.
Якщо початкові значення величин які відкидаються на осях, значно відрізняється від нуля, то на початку координат можна відкладати початкові або близькі до початкових значень цих величин. Це дозволяє збільшити масштаб не збільшуючи результати самого графіка.
Наявність випадкової похибки призводить до деякої розбіжності точок. Тому, при побудові графіка потрібно нанести всі точки(розмір точок повинен бути не менше 1 мм.), які відповідають результатам вимірювання, а потім провести криву так, щоб точки рівномірно розміщувались по обидві сторони кривої.
Як правило, не можна з’єднувати експериментальні точки ламаною лінією, оскільки означало б, що при зміні однієї величини, інша змінюється різними способами, а це маловірогідно (див. рис. 3,а).
При тих та експериментальних даних більш вірогідною, що залежність плавна, подібно до кривої на рис. 3б.
Якщо кількість отриманих значень недостатня для побудови графіка, або в результаті експерименту отримані значення декількох фізичних величин, то такі результати правильніше показувати у вигляді таблиці. В таблиці обов’язково повинні бути вказані одиниці вимірювання, як правило в системі СІ, та абсолютні помилки вимірювань кожної із величин.
В тих випадках, коли метою лабораторної роботи є визначення деякої фізичної величини, наприклад, питомої ваги, або прискорення сили тяжіння, то у звіті приводиться кінцевий посередній результат вимірювань із середньою абсолютною похибкою і відносна помилка вимірювань.
Висновок
При виконанні лабораторної роботи або іншого фізичного експерименту необхідно дотримуватися наступних правил:
1. Правильно вибирати методику вимірювань так, щоб точність вимірювань відповідала, поставленій меті;
2. Враховувати можливість систематичних помилок і вживати заходи щодо їх усунення;
3. Оцінювати точність кінцевого результату, визначаючи абсолютну та відносну помилку вимірювань;
4. Показувати отримані результати, вибираючи найбільш цілеспрямовану форму уявлення та правильно оформляти графічні матеріали.
Дуже важливо проводити аналіз отриманих результатів, так як, з одного боку це підвищує інформативність вимірювань (наприклад, за результатами визначення питомої ваги або густини та за допомогою довідникових даних можна визначити матеріал тіла), а з іншого боку це дозволяє студентові співставити отримані ним дані із табличними, і тим самим оцінити якість своєї роботи, як експериментатора.
Навички, отримані при виконанні лабораторного практикуму, знання та розуміння основних принципів проведення лабораторних робіт, оцінка отриманих результатів та їх уявлення, будуть корисними, як в засвоєнні інших технічних дисциплін, так і в подальшій трудовій діяльності після закінчення ВНЗу.
Література
1. ”Физический практикум” Під редакцією проф. В. І. Іверонової вид. “Наука” 1967р.
2. “Руководство к лабораторным занятиям по физике” Під редакцією Л.Л. Гольдіна М: , вид. “Наука” 1973 р.
3. “Практическая физика” Джеймс Сквайрс М: , вид. “Мир” 1971 р.
4. І.М. Бронштейн, М.А. Сємєндяєв Справочник по математике М: , вид. “Наука” 1981 р.