ФІЗИЧНА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ТА ЇЇ ЗВ’ЯЗОК З ПОКАЗНИКАМИ ЗДОРОВ’Я. ПЕРЕДПАТОЛОГІЧНІ СТАНИ І ЗАХВОРЮВАННЯ ПРИ НЕРАЦІОНАЛЬНИХ ЗАНЯТТЯХ ФІЗИЧНИМИ ВПРАВАМИ. ПОНЯТТЯ ПРО ДОПІНГ.
Фізична працездатність – потенційна здатність людини проявити максимум фізичного зусилля при статичній, динамічній та змушеній роботі.
Фізична працездатність являється інтегративним вираженням можливостей людини, входить в поняття його здоров’я і характеризується рядом об’єктивних факторів. До них відносяться: тілобудова і антропометричні показники: потужність і ефективність механізмів енергопридукції аеробним і анаеробним шляхом; сила і витривалість м’язів, нейром’язова координація; стан опорно-рухового апарату; нейроендокринна регуляція як процесів енергоутворення , так і використання наявних в організмі енергоресурсів; психічний стан.
У повсякденному житті і професійній діяльності людина використовує лише невелику частину фізичної працездатності. На більш високому рівні вона проявляється в спорті, в боротьбі за життя, в небезпечних умовах межі фізичних можливостей людини виявляється ще вищими.
Для кількісної оцінки фізичної працездатності використовують одиниці роботи: кілограмометр (ким), вати (Вт), джоулі, ньютони (Н). 1 Вт = 6,12 кгм/хв.
Кількісна оцінка фізичної працездатності необхідна: для оцінки функціональних резервів організму при організації фізичного виховання населення, у самодіяльному спорті та спорті високих досягнень; при підборі, плануванні і прогнозуванні навчально-тренувальних навантажень спортсменів; при визначенні рухового режиму хворих в клініках і центрах реабілітації та при оцінці ефективності фізичної реабілітації хворих; при визначенні ступеню індивідуальності у лікарсько-трудовій експертизі; для диференціальної діагностики окремих захворювань, визначення вірогідності розвитку серцево-судинних, в першу чергу виявлення доклінічних форм коронарної недостатності, прогнозування протікання захворювань.
Розрізняють загальну та спеціальну фізичну працездатність. Остання залежить від спортивної спеціалізації. У різних людей фізична працездатність різна. Вона залежить від спадковості та зовнішніх умов: професії, рівня або характеру фізичної активності, виду спорту та ін.
Для тестування фізичної працездатності використовують різні пристрої: велоергометр, тредміл (доріжка, що пересувається), тредбан (барабан, що обертається), різноманітні сходинки для степ-ергометрії, ергометри човникового типу та ін. На кожному з них можна моделювати навантаження різного характеру та потужності.
Для тестування фізичної працездатності використовують навантаження: східчасте зростання навантаження без періоду відпочинку; безперервне чи майже безперервне зростання навантаження до певного рівня з подальшим рівномірним навантаженням на цьому рівні; одномоментне рівномірне безперервне навантаження.
В спортивно-медичній практиці використовують проби з мінімальними, субмаксимальними та максимальними навантаженнями
Максимальні тести передбачають збільшення навантаження до досягнення межі аеробної здатності (максимального споживання кисню). Використовування таких навантажень зв’язане з певним ризиком, тому в клінічних умовах вони використовуються в спортивній медицині та при фізіологічних дослідженнях.
Найчастіше використовуються субмаксимальні навантажувальні тести, які вимагають менших зусиль, приблизно в межах 75 % максимально допустимих навантажень: розроблені методи проведення цих досліджень, забезпечення їх безпеки, створені точні фізіологічні способи оцінки результатів, включаючи розрахунки максимального споживання кисню та максимальної роботи.
Основні протипоказання для проведення субмаксимальних навантажень: серцева недостатність ІІ-ІІІ стадії, активний ревмокардит, період реконвалесценції після гострих інфекційних захворювань, часті приступи стенокардії, загроза виникнення чи свіжий інфаркт міокарду, відновний період на протязі 3 місяців після інфаркту міокарду, порушення ритму серцевої діяльності, злоякісні новоутворення, хвороби крові, гіпертонічна криза, вади серця.