Предмет, джерела та система конституційно-процесуального права України 27
Процесуальні норми конституційного права мають такі особливості:
1) їх цільовим призначенням є забезпечення реалізації відповідної матеріальної норми конституційного права;
2) процесуальним нормам конституційного права відведено провідне місце порівняно з процесуальними нормами інших галузей права, бо на їх основі можуть прийматися процесуальні норми інших галузей;
3-) процесуальні норми існують тільки у зв'язку з відповідними матеріальними нормами, щодо яких вони виступають як вторинні1;
4) конституційно-процесуальні норми є більш динамічними порівняно з матеріальними нормами. Як показує досвід, при незмінності матеріальних норм процесуальні норми можуть піддаватися неодноразовим змінам2. Як приклад можна навести норми, що діють у сфері виборчого права України;
5) ці норми не мають власної санкції3;
6) за кількістю процесуальних норм більше, ніж матеріальних.
Отже, конституційно-процесуальні норми як елемент системи конституційно-процесуального права є формально визначеним, встановленим чи санкціонованим Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування правилом поведінки, яке регулює суспільні відносини, що'є предметом конституційно-процесуального права, і забезпечується всіма засобами впливу, передбаченими чинним законодавством4. Це норми, що містять оптимальне правило поведінки суб'єктів конституційного права з метою реалізації ними матеріальних норм5. При цьому потрібно звернути увагу на необхідність розмежування організаційних та процесуальних норм. Наприклад, положення організаційного характеру ч. 2 ст. 148 Конституції України про те, що Президент України, Верховна Рада України
1 Бисага Ю. М., Гомонай В. В., Чечерський В. І. Зазнач, праця. — С. 17—19.
2 Жакаєва Л. С. Конституционный процесе в Республике Казахстан: тео
ретико-правовые вопросы : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд.
юрид. наук : 12.00.02 / Л. С Жакаєва // Московский государственный уни
верситет им. М. В. Ломоносова (юридический факультет). — М., 2008. — С. 4.
3 Лучин В. О. Процессуальные нормы в советском государственном пра
ве / В. О. Лучин. - М.: Юрид. лит., 1976. - С. 7.
1 Основин В. С Зазнач, праця. — С. 96.
2 Кутафин О. Е. Предмет конституционного права / О. Е. Кутафин. —
М.: Юристь, 2001. - С 109.
3 Жакаєва Л. С Зазнач, праця. — С. 26.
4 Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 109.
5 Погорілко В. Ф. Конституційне право України. Академічний курс : під-
руч.: у 2 т. / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко ; за ред. В. Ф. Погорілка. —
Т. 1. - К.: Юридична думка, 2006. - С 300.
28 |
Тема 1
та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України, має матеріальний характер. Разом із тим, не всі організаційні норми є матеріальними. Процесуальними є тільки ті з них, які визначають порядок та процедуру застосування правових норм в організаційній діяльності.
Слід наголосити на наявній відмінності між матеріальними й процесуальними нормами конституційного права та інших галузей права (наприклад, кримінального та кримінально-процесуального, цивільного та цивільно-процесуального тощо). Так, конституційно-правові процесуальні норми обслуговують не конституційно-правові матеріальні норми взагалі, а конкретні матеріальні норми. Тому деякі вчені переконані, що стосовно конституційного права не можна порушувати питання про існування в ньому відокремлених процесуальних норм1.
На нашу думку, наведена позиція могла вважатися слушною лише на етапі зародження конституційно-процесуального регулювання суспільних відносин. Так, наприклад, у 1993 р. О. І. Степанюк зазначав, що процесуальні норми конституційного права неможливо і недоцільно виділяти в самостійну галузь права, оскільки вони органічно пов'язані з матеріальними нормами конституційного права та недостатньо виражені в чинному законодавстві2. Нині ж наявний масив конституційно-процесуальних норм дозволяє ставити питання про їх систематизацію за окремими інститутами, а у майбутньому — також про можливість їх об'єднання у самостійну галузь конституційно-процесуального права, якій притаманні викладені вище особливості.
У літературі пропонується розмежовувати терміни «конституційні процесуальні норми» та «конституційно-процесуальні норми» («норми конституційного процесуального права»), розуміючи під першими процесуальні норми, що містяться у тексті Конституції, а під другими — усі норми, які належать до галузі конституційного процесуального права, незалежно від того, де вони розміщені — у конституції, в законі чи підзаконному акті3. Вважаємо, що таке розмежування не має практичного наванта-
1 Кутафин О. Е. Зазнач, праця. - С 104-105,108.
2 Степанюк О. І. Цит. за Погорілко В. Ф. Конституційне право України.
Академічний курс : підруч.: у 2 т. / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко ; за ред.
B. Ф. Погорілка. - Т. 1. - К.: Юридична думка, 2006. - С 301.
3 Основи конституційного процесуального права України: курс лекцій /
C. Л. Лисенков. - К.: Форум, 2005. - С. 14.
Предмет, джерела та система конституційно-процесуального права України 29
ження, однак через подібність назв може спричинити непотрібну плутанину. Отже, для характеристики особливого призначення процесуальних норм у масиві норм конституційного права достатньо виокремлювати конституційно-процесуальні норми, або норми конституційного процесуального права, що визначають порядок реалізації матеріальних конституційно-правових норм, які містяться у джерелах конституційного права України. Сфера дії конституційно-процесуальних норм та інститутів у конституційно-процесуальному праві різна. Деякі з них поширюються на всі конституційно-процесуальні правовідносини (наприклад, методи, принципи даної галузі тощо) та становлять Загальну частину конституційно-процесуального права. Інші ж регулюють лише окремі процесуальні відносини і є його Особливою частиною (наприклад, норми, якими врегульовано діяльність конкретних органів державної влади). Загальна та Особлива частини конституційно-процесуального права України являють собою єдину взаємообумовлену та інтегровану систему та не можуть існувати окремо1.