Фонемный склад голосних в давньогерманських мовах

ПЛАН

1. Наголос в давньогерманських мовах

2. Фонемный склад голосних в давньогерманських мовах

3. Аблаут

4. Умлаут

1. Наголос

Бiльшiсть мовознавцiв вважає, що спiльноiндоєвропейский словесний наголос був тонiчним (музикальним), тобто наголошений склад вимовлявся з пiдвищенням тону. Iндоєвропейский наголос був вiльним, тобто мiг падати на будь-який склад слова.

В iсторично засвiдчених давньогерманських мовах наголос є закрiпленим та динамiчним, вiн здебiльшого падає на кореневий склад слова. Новий наголос був у принципi кореневим або початковим, отже в бiльшостi слiв, де вiн в iндоєвропейську епоху падав на кiнець слова, вiдбулося його перемiщення на початок:

У префiксованих германських словах наголос був неоднаковим - у дiєсловах кореневим, а в iменниках початковим.

Порівняйте Гот. 'andhafts «відповідь» - and'hafjan «відповідати»

Причину такої рiзницi в наголосi треба шукати в часi виникнення таких утворень. В перiод становлення фiксованого наголосу префiкс та дiєслово ще не злилися в єдиному словi, в той же час найдавнiшi префiксовані iменники сприймалися як єдине цiле.

Закрiплення сильного динамiчного наголосу на першому складi мало значний вплив на розвиток граматичного строю германських мов. Фiксований наголос видiлив головний у смисловому вiдношеннi склад i, напевно, сприяв редукцii ненаголошених складiв; внаслiдок дiї законiв кiнця слова довгi голоснi скорочувались, а короткi голосні послаблювались чи зовсiм зникали. Перший етап редукцiї вiдбувся, мабуть, вже в спiльногерманській мовi, пiзнiше ця тенденцiя дiяла з рiзною силою в усiх германських мовах.

Фонемный склад голосних в давньогерманських мовах

The most typical features of the PG (Protogermanic) vowel system are strict differentiation of short and long vowel phonemes and a tendency to positional assimilative changes.

В iндоєвропейськiй мовi-основi система голосних складалася з п’яти коротких i п’яти довгих а, о, u, i, е.

Ненаголошенi довгi голоснi редукувалися в нечiткий нейтральний звук “шва” (ə) Schwa primum. Ненаголошенi короткi голосні звичайно вiдпадали, але iнодi зберiгалися, переходячи в редукований голосний “другий шва” (ь). Schwa secundum

Уже в ранньому перiодi розвитку германської звукової системи їй була властива чiтка рiзниця мiж короткими й довгими голосними.

Короткi голоснi складали таку систему:

Iндоєвропейськi короткi голоснi вiдбилися в германськiй звуковiй системi так:

Iндоєвропейськi ĭ, ĕ, ŭ могли переходити у вiдповiднi германські без змiн, або змінювалися під впливом наступних голосних. Якшо за голосним кореня йшли вузькi голоснi “і (j)”, “u”, або сполучення “носовий+приголосний”, то в коренi зберiгався вузький голосний або голосний кореня ставав вузьким (Common Germanic Fracture/ Breaking - загальногерманське преломление). В інших випадках в давньогерманських мовах спостерігалися широкі голосні:

In Germanic languages the vowels displayed a tendency to powsitional assimilative changes. The quality of a stressed vowel in some cases depended on the following sound. The earliest manifistation of this principle has been termed fracture or breaking. Tracture concernsw two vowels: e & u and the pair u& o.

Виняток: у готському існувала тенденція до звуження голосних , т.е. герм. e, i > гот. i, герм. o, u > гот. u

Довгi голосні складали таку систему:

Найскладнiшою була доля і.є. ē, яке ще в ранньогерманський перiод перейшло в германське е.У готській мови це c в зв’язку з загальною тенденцiєю готських голосних до пiдвищення, переходить в ē. У пiвничних i в захiдних мовах вiдбулося, навпаки, дальше пониження c в ā. Але пiзнiше в англофризькiй групi цей звук знов пiдвищився до c, порiвняйте: і.є. *dhē - д.сакс. dad, двн. tāt, да dæd, ded, д.фризьк. ded - “дiло, вчинок”.

Таким чином в германськiй мовi-основі було чотири коротких і чотири довгих голосних. (Common Germanic Vowel Shift - спільногерманський зсув голосних).

Пізніше в окремих германських мовах різними шляхами виникли відсутні в мові-основі короткий “о” та довгий ā. (Short o and long āappeared from different sources later). Так в готській, довньонімецькій [o] виникає в наслідок монофтонгізації au перед r,h (в готській також перед a) - гот. haurn “ріг”, hauhs ”високий”. Довгий ā виникає в давньонімецькій із ē (порівняйте вище і.є. * dhē - двн. tāt), в готській відбувається подовження короткого “а” перед h внаслідок випадіння носового:

герм. þankja - гот.þāhta “думав”

АБЛАУТ

Аблаут (англ. - gradation) (термiни “аблаут”, “умлаут” належать Я.Грiмму) - це якісне і кількісне чергування голосних, не зумовлене оточенням, яке існувало ще в спільноіндоєвропейській мові і використовувалося у словозміні та словотворенні. Ці чергування збереглися й до наших часів у ряді індоєвропейських мов.

Найпоширенішим типом якісного аблауту було чергування ē - ō (укр. везти-возити; лат.tegō “вкриваю”- toga “тога”).

Кількісне чергування мало кілька типiв, з яких найпродуктивнiшими були чергування е-нуль, о-нуль, о-ō, е-ē. Довгi голоснi (ē, ō) репрезентують подовжений ступiнь чергування, форми з голосними “е” та “о” розгдядаються як повний, або нормальний ступiнь, форми без цих голосних вважаються нульовим ступенем аблауту (лат. es-t “є”, s-unt - множ., 3 особа; sedeo “сиджу” - sēdi “сидiв”).

Питання про походження індоєвропейського аблауту i досi лишається дискусiйним. Виникнення чергуваня по аблауту пояснюють впливом рiзних видiв наголосу. Вважається, що кiлькiсний аблаут виник пiд впливом динамiчного наголосу (в ненаголошених складах - нульовий ступінь, в наголошених - нормальний або подовжений ступiнь). Якiсний аблаут пов’язують з музикальним (тонiчним) наголосом.

Аблаут i його закономiрностi є явищем спiльноiндоєвропейским, а не вузькогерманським, його модель складалася задовго до вiдокремлення германської групи. Германськi мови успадкували її, але при цьому вона зазнала великих змiн.

Чергування голосних за аблаутом в германських мовах має тiсний зв’язок з морфологiчною будовою, зокрема на ньому повнiстю побудоване утворення форм сильних дiєслiв. Давня система чергування досить чiтко вiдбита в формах сильних дiєслiв готської мови (див. роздiл “Сильнi дiєслова”), в iнших германських мовах розпiзнати первiснi закономiрностi дуже важко.

и.е. e - o || герм. e - a (гот. i - a) д. исл. bera (нести) - barn (дитя)

e - o || e - o

Наиб. распр. - е - а - о (система сильн. глаголов)

bindan - band - bundum - bundans

и.е. о - о || герм. a - o (кач. - колич.) (в кл. сильн. гл.)

г. faran - for - forum - farans

Аблаут використовувався також у германських мовах як засiб словотвору. Порiвняйте: да. belūfan “лишатися” i lāf “залишок”, forlēosan “губити” i lēas “позбавлений”, двн., да. beran “нести”, “народити” i да. bcr “носилки”, двн. barn “дитина”, да. faran “їхати” - fōr “мандрiвка”.

УМЛАУТ

Умлаут (нiм. Umlaut, англ. mutation) - це такий випадок регресивної асимiляцiї, коли голосний кореня змiнюється пiд впливом наступного голосного, наближаючись до його артикуляцiї.

Найпоширенiшим типом у германських мовах був умлаут на “i”, або “j”. Наслiдком такої асимiляцiї було перетворення ā >ē, a>e; ō>лабіолізоване ē (c>ø), o>лабіолізоване е (æ, ø); ū>d, u>y.

Це явище почало розвиватися в V-VI ст. (в мовi готьскоi бiблii (IV ст.) його ще немає).

У давньоанглiйскій мовi умлаут на i/j вiдбувався ще в дописемний перiод, але вже на територiї Британських островiв. Ще в той час сам голосний “i” пiсля довгого складу зник, а в позицiї пiсля короткого складу редукувався в “е”. Вiдпадало всюду також “j”. Пор.:

• ⇐ Предыдущая
• 1
• 23