Позакласна та позашкільна робота

Окрім занять у класі в навчальні години, педагогу часто доводиться проводити заняття з учнями поза класом і поза школою. Під позакласною та позашкільною роботою маються на увазі такі заходи: бесіди, лекції та доповіді, організація і керівництво гуртками з образотворчого мистецтва, проведення екскурсій в музеї, на виставки і в майстерні художників, організація різних виставок, виїздів на пленерні замальовки, оформлення приміщень до свят, організація виховних заходів, проведення факультативних занять.

Позакласна і позашкільна робота в основному має ті ж мету і завдання, що і навчальні заняття, але вона допомагає вирішувати ці завдання ширше і глибше, із залученням нового матеріалу, в більш серйозній формі, з опором на активний інтерес учнів, на їх творчу ініціативу.

Керівна роль педагога зберігається й у позакласних заняттях. Педагог стежить за роботою учнів та їх загальним розвитком, спрямовує цю роботу. Як у класі, так і поза класом він здійснює естетичне виховання засобами образотворчого мистецтва.

Позакласну роботу треба будувати таким чином, щоб діти продовжували розвиватися, вдосконалювали свою майстерність, щоб зображення в дитячих малюнках були грамотними. А грамотне, реалістичне малювання вимагає застосування законів перспективи, дотримання закономірностей світлотіні, правильного розуміння конструктивної будови натури, знання законів кольорознавства тощо.

У процесі занять необхідно також переконати дітей, що мистецтво не забава, не розвага, а серйозна праця і потребує зусиль, але і приносить велику радість. Учитель повинен знайти такі методи навчально-виховної роботи, які б пробуджували у дітей інтерес до прекрасного.

Для успішного керівництва позакласної роботою необхідно заздалегідь скласти план всіх заходів, намітити їх тематику. Позакласна робота викладача узгоджується з класним керівником і з учнями. Необхідно також враховувати час позакласних занять, кількість заходів та вікові особливості учнів.

Форма планів позакласної роботи можуть бути досить різноманітними. Для прикладу наведемо план на 1-у чверть навчального року.

Отже, позакласні та позашкільні заняття розвивають інтерес і любов до образотворчого мистецтва, більш повно знайомлять учнів з творами видатних художників, сприяють естетичному вихованню. Зміст позакласних занять має бути якомога більш різноманітним і захоплюючим.

Розглянемо види позакласної та позашкільної роботи більш детально.

ГУРТОК

Гурток - найбільш поширений вид позакласної роботи. Заняття образотворчим мистецтвом в шкільних гуртках є ніби продовженням класних занять. Але ці заняття мають свої особливості. По-перше, це заняття для тих, хто серйозно цікавиться образотворчим мистецтвом і ці заняття є для них в якійсь мірі естетичною потребою. По-друге, структура діяльності гуртка відрізняється від класних уроків. На уроках учитель зобов'язаний вивчати зі школярами певні питання, передбачені шкільною програмою. Організація ж роботи гуртка передбачає складання програми занять з урахуванням схильностей та інтересів учнів різного віку. Звичайно, це не означає, що педагог повинен давати дітям лише те, що вони хотіли б отримати. Тут беруться до уваги і підготовленість з мистецтва кожного учня, і можливості гуртка (забезпечення художніми матеріалами, наочними посібниками тощо). Ось чому складається декілька варіантів програм, що передбачають різні установки і характер діяльності.

Гуртки можуть бути найрізноманітніші: графіка і живопис, ліплення, декоративно-прикладне мистецтво, дизайн, юних мистецтвознавців тощо.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб залучити до регулярної роботи гуртка якомога більшу кількість учнів. Знання та навички, набуті в гуртку, вони можуть застосовувати при оформленні стінгазети, виконанні театральних декорацій для шкільної сцени, на заняттях з географії, природознавства, історії, фізике та ін..

Враховуючи вікові особливості учнів, рівень їх умінь і навичок, гуртки слід комплектувати по групах за віком, але не більше 10-15 осіб у кожну групу.

Змістом занять гуртка дітей початкових класів може бути малювання або ліплення, різні вироби декоративно-прикладного характеру.

Ліплять діти з глини чи пластиліну. Спочатку можна ліпити з натури прості за формою предмети: овочі, фрукти, посуд. Потім можна перейти до ліплення з опудал птахів і тварин, створювати художні образи - персонажі казок і байок.

Для учнів середньої ланки основним видом гурткових занять має бути робота з натури (рисунок та живопис), яку слід пов'язувати з композиційними роботами з тематичного і декоративного малювання.

Успіх роботи гуртка залежить від захопленості вчителя, хорошої огранизації занять, забезпечення необхідними інструментами і матеріалами, натурним фондом, від регулярності занять і їх чіткого планування. При плануванні роботи необхідно враховувати кількість членів гуртка, кількість годин, тематику завдань, їх складність, методику проведення занять і організацію підсумкових виставок.

Наприклад, учитель в школі веде гурток кераміки. Плануючи виконання керамічного панно за участю членів гуртка, педагог повинен визначити обсяг роботи, виходячи з кількості годин.

Педагог намітив виконати декілька тематичних робіт, розбив учнів на підгрупи (творчі бригади) і виявив, що для однієї з груп тематика завдання виявилася дуже складною, - треба підібрати для них інше завдання.

Якщо група підібралася дуже підготовлена​​, то педагогу необхідно застосувати відповідну методику роботи з ними; звідси і планування навчального матеріалу має бути іншим.

До початку кожного заняття необхідно заздалегідь підготувати відповідні об'єкти натурної постановки, муляжі або свіжі плоди чи квіти, підібрати їх композиційно за забарвленням і величиною, узгоджуючи з ними колір драпірування, з тим щоб в організаційній частині заняття встановити натуру за короткий термін. Потрібно звернути особливу увагу на розміщення учнів по отношенню до натури, не допускаючи надто близької чи далекої відстані до неї.

Форми і методи роботи в гуртках повинні бути дещо іншими, ніж у класі, більш наближеними до художньої школі. Наприклад, якщо в класі на уроках малювання з натури діти працювали за партами, то в гуртку треба познайомити школярів з методикою роботи за мольбертом чи на планшеті, встановленому на стільці. Отже, іншими повинні бути і використання художніх матеріалів і методи роботи.

Тому при поясненні, наприклад, завдання з теми малювання з натури (акварель) необхідно детально пояснити правила роботи акварельними фарбами. На перших заняттях, коли учні ще недостатньо засвоїли техніку акварельного живопису, можна показати їм весь хід побудови малюнка і роботи аквареллю за допомогою раніше підготовлених таблиць, що відображають кілька фаз: композиційне розміщення малюнка на аркуші паперу, поступовий хід побудови лінійного малюнка і роботи аквареллю.

При роботі над виявленням об’єму і колірних характеристик предметів привчаємо дітей правильно тримати пензель, розводити фарби на палітрі, звертати увагу на підбір потрібних тональностей і колірних відношень при першій прокладці аквареллю.

Перша прокладка поверхонь основними (локальними) кольорами повинна бути виконана в силу освітлених місць, прчому на найсвітліших місцях (на відблисках) папір залишають чистим. Друга прокладка ліпить рельєф предметів, пов'язує їх кольорові співвідношення з фоном і з тією площиною, на якій предмети поставлені. Третя (завершальна) прокладка об’єднує всі тональні відношення накладенням півтонів, підсиленням тіней власних і падаючих, виявляє об’єм предметів і дає характеристику їх за кольором і матеріалом, фактурою.

При роботі аквареллю пензель повинен бути рясно «напоєний» розведеною фарбою. Прозорість не буде досягнута при роботі сухим пензлем.

Керуючи роботою учнів, треба не обмежуватися поясненнями, а більше показувати на практиці, як працювати пензлем, як розводити фарбу, підбирати потрібні тони і кольори. Бажано, щоб на цих заняттях сам викладач виконав у присутності учнів основної процес роботи над частиною постановки.

Закінчені роботи корисно переглянути колективно, з тим щоб учні відзначили переваги і недоліки своїх малюнків. В кінці перегляду треба підсумовувати їх висловлювання і дати вказівки до виправлення.

Кращі роботи, виконані учнями на заняттях, потрібно відібрати для зберігання в папці у викладача.

У шкільних гуртках образотворчого мистецтва при комплектуванні груп не слід розбивати дітей за їх художньою підготовкою, оскільки це призведе до створення декількох паралельних груп. Однак педагогу необхідно враховувати індивідуальні схильності і здібності кожного члена гуртка, сприяючи їх розвитку.

Одночасно з навчальною роботою педагог веде і велику виховну роботу, особливо в період організації і перших занять гуртка. Він повинен об'єднати дітей в єдиний колектив, який живе загальними інтересами, з єдиними творчими стремліннями. Кожен учень повинен відвідувати заняття, виконувати передбачені планом завдання і розроблені гуртком правила поведінки, приймати активну участь у справах гуртка, в громадському житті школи.

ЕКСКУРСІЇ

Цікавим і змістовним видом навчально-виховної роботи є екскурсії. Вони поглиблюють знання, отримані учнями в години класних занять, розширюють їх кругозір й активізують самостійну роботу над малюнками.

Екскурсії влаштовуються з метою повніше розкрити окрему тему навчальної програми, глибше ознайомити з видами образотворчого мистецтва, дати чітке уявлення про специфіку творчої роботи художника.

При організації екскурсій з учнями початкових класів учитель чітко продумує цілі й завдання відвідин виставки, виходу на природу. Серед них - звернути увагу дітей на прекрасне в житті, навчити їх помічати, відчувати, сприймати красу природи, милуватися і радіти їй. Це не тільки впливає на розум дитини, а й збагачує її духовний світ. Тому завдання вчителя - навчити дітей бачити і відчувати в природі гармонію кольору, ліній, форм. Крім того, треба логічно і методично пов'язати все це з конкретним видом навчальних занять - тематичним малюванням («Осінь в лісі», «Весна прийшла»), декоративним малюванням (складання візерунків на основі раслинних форм), малюванням з натури (начерки, замальовки). Екскурсіі дають можливість дітям сприйняти навчальний матеріал і натуру в природній обстановці, безпосередньо спостерігати явища, які не можуть бути показані в класі. Явища і предмети, що спостерігаються в природі, викликають у дітей більш глибокі естетичні переживання, а отже, сприяють розвитку художнього сприйняття.

В старших класах вчитель організує екскурсію в музей, на виставку, в майстерню художника або скульптора тощо.

Для того щоб екскурсія пройшла з користю для учнів, справила на них естетичний вплив і розширила їх кругозір, педагог повинен добре її організувати. Необхідно на черговому уроці попередньо познайомити школярів з метою екскурсії, з її планом і організаційними вимогами, зв'язати зміст екскурсії з навчальною роботою.

Попередньо вчитель погоджує екскурсію з музеєм, куди він збирається повести своїх ученів, встановлює зручні день та години, домовляється з екскурсоводом, знайомить його з завданнями екскурсії і з навчальною програмою.

Після екскурсії необхідно провести підсумкову бесіду, з'ясувати, як учні сприйняли все побачене і почуте. Якщо діти щось неправильно зрозуміли або не сприйняли, слід роз'яснити ці питання.

БЕСІДИ

Позакласні бесіди проводяться в тих випадках, коли порушена на уроках тема викликала особливий інтерес учнів і вони виявили бажання отримати більш глибокі знання з даного питання, а також в тих випадках, коли складна тема не дає можливості в навчальні години повністю викласти цікавий матеріал. Перший вид бесід організується за ініцатівою школярів, другий - за ініціативою педагога.

Наприклад, учитель проводить урок на тему «Ознайомлення з окремими творами мистецтва епохи Відродження». Згідно з вимогами програми він показав чотири репродукції творів великих художників і при цьому зауважив, що Мікеланджело був не тільки скульптором, а й живописцем і архітектором. Учні зацікавились і попросили розповісти про цього художника більш докладно. Якщо вчитель добре підготовлений і має достатньо ілюстративного матеріалу, то він може залишитися після уроків в цей же день і провести бесіду з охочими (попередньо узгодивши це з класним керівником). Якщо ж викладачеві потрібно підготуватися до бесіди і він не має під рукою необхідного ілюстративного матеріалу, то він домовляється з учнями про день, коли можна буде провести цю бесіду.

Інший приклад. Учитель, проводячи урок на тему «Ознайомлення з окремими творами зарубіжної живопису XVII-XIX століть», незважаючи на складений план і конспект уроку, так захопився розповіддю про творчість Рембрандта і захопив учнів, що не встиг повністю охопити підготовлений матеріал. Закінчуючи урок, він каже, що не вистачило часу докладніше розповісти про інших художників і він хотів би продовжити бесіду про них після уроків (того дня, коли це не заважає іншим шкільним заходам). Зазвичай в таких випадках учні залишаються прослухати закінчення зацікавої бесіди.

Методика проведення бесід з образотворчого мистецтва будується таким чином, щоб в них брали активну участь усі діти. Треба подумати, які картини, які факти з життя художників залучити, щоб бесіди були живими, цікавими. Учитель не тільки пояснює, а й звертається до дітей із запитаннями. Питання повинні бути прості, чіткі, конкретні, щоб, відповідаючи на них, учні міцно закріплювали свої знання.

Проводячи бесіди, учитель з'ясовує, що в творах мистецтва подобається дітям, а що не подобається і чому. Це дає йому можливість направляти естетичний розвиток дітей, зупинятися більш детально на тому, чого діти не розуміють, в чому вони погано розбираються. Дуже важливо, продумати порядок запитань і по можливості передбачити відповіді на них, щоб вміло направити бесіду в потрібну сторону.

Нерідко, проводячи бесіди про мистецтво, учитель аналізує з учнями твори лише з точки зору розкриття їх сюжетного змісту, забуваючи розповісти про художні переваги картини, скульптури, зразка декоративно-прикладного мистецтва. Під час бесіди, аналізуючи разом з учнями ту чи іншу картину, вчителю слід розкрити значення використання художником законів перспективи (високий, низький горизонт), її вплив на побудову всієї композиції, на колірне вирішення.

Велике значення в методиці проведення бесід про мистецтво має стабільність уваги учнів. Захопити увагу учнів не так уже й важко, складніше втримати їх увагу на розглянутому творі. Увага дітей збуджується насамперед тоді, коли мова йде про зрозумілі їм речі, поняття, переживання, і розмова про це ведеться простою і ясною мовою.

Помилка початківця педагога полягає зазвичай в тому, що він починає урок з викладу основного матеріалу. Наприклад, на позакласних заняттях класі вчитель вирішив ознайомити учнів більш докладно з творчістю якогось художника. Свою розповідь він почав з повідомлення біографічних даних про митця. Все нібито правильно, але завоювати увагу дітей цими відомостями він не зміг. Давати такий матеріал треба, але не на початку уроку. Це краще це зробити тоді, коли увага дітей вже є достатньою. Недопустимим є формальний виклад матеріалу. Це призводить до того, що учні пасивно слухають, висловлюватися не наважуважуються, хоча учитель весь час задавав питання і просив виступити.

Бесіда повинна проходити так, щоб увага не слабшала до кінця занять. А це багато в чому залежить від того, чи зумів учитель зацікавити учнів з самого початку. Якщо педагог почне з біографічних відомостей про художника, то він ризикує вже на самому початку набриднути учням.

ЛЕКЦІЇ

У середній загальноосвітній школі лекційний метод зазвичай застосовується в старших класах. Але лекція з образотворчого мистецтва з показом репродукцій може бути використана і в середній ланці. В цьому випадку лекція значно відрізняється від звичайних лекцій вищої школи: вона охоплює набагато менше коло питань, будується з урахуванням віку та підготовленості учнів, матеріал викладається в простій і цікавій формі й триває не всі 45 хвилин, а з невеликими паузами, які заповнються співбесідою.

Лекції можуть проводитися як самим учителем, так і запрошеним фахівцем - мистецтвознавцем, художником, архітектором і тощо. Якщо вчитель має можливість запросити досвідченого фахівця, то він повинен заздалегідь повідомити учнів про майбутню лекцію, вивісити оголошення з зазначенням місця, дня і години. Приміщення, в якому буде читатися лекція, має бути ретельно підготовленим.

Лекція застосовується в тому випадку, коли треба дати узагальнений матеріал про цілу епоху, напрям у мистецтві, про жанр, про техніку та технології матеріалів тощо.

Лекцію можна організувати і провести у музеї. Їх читають наукові співробітники музеїв.

ДОПОВІДІ

Доповіді, як правило, роблять самі учні. В якості доповідачів педагог виділяє найбільш здібних і розвинених учнів. Теми підбираються відповідно до навчальної програми, а також з урахуванням спеціальних завдань гурткової роботи.

Тема для майбутньої доповіді повідомляється школяреві тижнів за два. Перший тиждень він розробляє план, знайомиться з літературою з даного питання, підбирає необхідний ілюстративний матеріал. Протягом першого тижня потрібно перевірити, як учень готується до доповіді, підказати, як краще розвинути тему, якими матеріалами її доповнити, на чому зробити акцент. Другий тиждень відводиться для написання доповіді. Одночасно з доповідачем готуються й інші учні. Вони можуть виступити в призначений день і в якості співдоповідачів, і як опоненти.

Доповіді можна проводити або в певному класі після уроку, на якому зачіпалася тема доповіді, або на гуртку, де ця тема була предметом обговорення.

Спочатку вчитель говорить про те, що після виступу доповідача кожен може висловити свою думку про доповідь або зробити доповнення. Це активізує увагу учнів. Час, що відводиться на доповідь разом з обговоренням, не повинен перевищувати звичайний урок - 45 хвилин. Сама доповідь займає хвилин 20-25.

Доповіді з образотворчого мистецтва, як правило, супровождуються ілюстративним матеріалом. Тому вчителю след прикріпити до доповідача асистента, який буде допомагати йому працювати з ілюстративним матеріалом.

Теми для доповідей підбираються не надто складні, а головне - вимоги до доповіді школяра не повинні перевищувати його можливостей.

КІНОФІЛЬМИ

Кіно все ширше використовується в роботі школи. У багатьох школах уже проводяться систематичні кіноурокі з різних дисциплін. Перегляди фільмів організуються і в кінотеатрах. Відвідування кінотеатра організується зазвичай для перегляду фільму про життя і творчість художника. До роботи з організації колективного перегляду фільму можна залучати батьківський актив.

Тема кінофільму з образотворчого мистецтва має відповідати навчальній програмі. Це може бути фільм, присвячений видатному художнику, мистецтву цілої епохи або певному художньому жанру. При виборі фільму враховується вік учнів.

Перегляд кожного фільму супроводжується спеціальною бесідою. Цю бесіду вчитель може провести або перед переглядом, або після нього. Якщо він проводить бесіду до перегляду фільму, то дає короткі відомості про творчість художника, про історичну епоху, в яку жив і творив майстер. Якщо бесіда відбудеться після перегляду, то треба узагальнити нові враження школярів і ті знання, які були отримані ними раніше в класі.

Кінофільми можуть бути присвячені також техніці образотворчого мистецтва. Такі фільми наочно розкривають техніку живопису, графіки, скульптури. Можливості кіно дозволяють детально і методично показати техніку накладання фарби в живописі, продемонструвати процес, що в реальності тривають миті, або, навпаки, за короткий час показати весь тривалий творчий процес.

ДОМАШНЕЕ МАЛЮВАННЯ УЧНІВ

Особливо складною формою позакласного керівництва є спостереження за домашньою роботою учнів. Педагогу необхідно регулярно переглядати, окрім домашніх завдань, ще й малюнки учнів, виконані ними за власною ініціативою. Це дасть йому можливість зберегти творчий підхід школярів до роботи, направляти її та оберігати від впливу поганого смаку, фотографічності, натуралізму.

Переглядаючи самостійні роботи учнів, учитель в потрібному випадку підкаже нову тему, шляхи її вирішення, переконає учня, що з цим завданням він справиться, нагадає, що автори відомих картин - великі художники-реалісти - завжди використовували натуру. Треба переконати учнів у тому, що запорука успіху в творчій роботі - регулярне малювання з натури. Паралельно з цим педагог вказує, які постановки можна ставити, як їх вирішувати, які завдання може для себе взяти учень надалі.

Серйозну увагу треба приділяти роботам з декоративно-прикладного мистецтва. Розкриваючи особливості побудови орнаментів, слід постійно виховувати естетичний смак. Домашній побут учнів впливає на них по-різному. Є будинки, де користуються успіхом вироби поганий ринкової продукціі. Це накладає свій відбиток на психіку дитини, на його естетичні смаки. Учитель в дуже делікатній формі, на прикладах робіт таких учнів, розкриває недоліки їх художнього смаку.

Наприклад, дівчинка принесла рисунок для серветки з нагромадженням квітів, пташок, метеликів, з дисгармонійними поєднаннями фарб. Педагог пояснює їй, що нагромадження у візерунку та яскравість фарб ще не є ознакою краси, навпаки, часто більш просте і скромне рішення композиції виявляється більш красивим. Для прикладу учитель показує малюнки народних візерунків, де кожна лінія, кожна пляма говорить про високий смак.

Високий естетичний смак не відразу виникає, він формується під впливом багатьох чинників: і навколишнього середовища - природи, архітектури будівель, інтер'єру, - і знайомства з творами живопису, музики, літератури та інших видів мистецтва, а також майстерності обдарованої людини, зокрема викладача. Перед учителем відкриваються можливості вироблення методичних прийомів естетичного виховання, формування художнього смаку дітей. Педагогіка чуттєвого знання ще не створена. Стихійність формування чуттєвої сфери особистості створює видимість вродженості смаку. Насправді, складаючись стихійно, сприйняття формується соціальним середовищем. Його вихователем є предметний світ, світ речей і явищ, який оточує людину, особливо в дитячому віці. Звідси перше завдання у вихованні смаку - створити середовище, достойне людини, побудувати прекрасний світ. Це виходить за рамки власне педагогіки. Однак створення середовища в більш вузькому сенсі, як безпосереднього оточення дитини, усунення з її світу всього потворного і дисгармонічного входить в педагогічне завдання виховання смаку. Педагогу не може бути байдуже, якими книжками, іграшками, предметами побуту користується дитина. Той, кого в дитинстві привчили називати ляльками різних страховиськ, виростаючи, не відрізнить красивої речі від потворної, а з часом людини стає виробником несмаку у будь-якій галузі.

ВИХОВНІ ЗАХОДИ

Педагоги завжди шукали нові шляхи і методи естетичного виховання. У цю роботу включилися не тільки вчителі образотворчого мистецтва, а й учителі історії, літератури, іноземних мов, музичного мистецтва, фізичної культури і трудового навчання. У деяких школах вони об'єднуються і спільними зусиллями влаштовують дуже цікаві заходи: диспути, театралізовані лекції, вистави про видатних діячів науки і мистецтва, вечори-концерти тощо.

Для вчителя образотворчого мистецтва, якщо він бажає бути організатором подібних заходів, найбільше підходять вечори-концерти, присвячені видатним художникам.

Головну роль у проведенні вечорів-концертів грають діти: вони і організатори, і виконавці. Вони самі, звичайно під наглядом дорослих, розподіляють між собою обов'язки: комусь доручають бути ведучим, організують музикантів для участі в самодіяльному оркестрі, підбирають читців-декламаторів, художників-оформлювачів, техніків-освітлювачів. Ця робота надихає їх, загострює інтерес до того художника, якому присвячується вечір, змушує більш глибоко вивчити його біографію, його епоху. Крім того, такі вечори дають можливість долучати дітей до різних видів мистецтва в комплекс. Тут залучається одночасно і живопис, і література, і музика. Це особливо сильно впливає на емоційний світ дитини, дає яскраве, образне уявлення про мистецтво тієї чи іншої епохи.

Адже, на жаль, нерідко буває таке: коли з учнем починаєш говорити, наприклад, про добре знайомому йому композитора, він проявляє справжнє розуміння, але як тільки переходиш до художників, письменників, вчених, які жили в той же час, цей юнак стає абсолютно безпорадним, він не може уявити їх усіх разом, зв'язати їх у часі. Виховні заходи допомагають ліквідувати цей розрив, вони сприяють всебічному і гармонійному розвитку особистості.

Виховні заходи, де живе слово пов'язане з музикою і живописною картиною, створюють хвилюючу й урочисту атмосферу. Діти слухають своїх товаришів. Навіть ті, хто раніше зі зневагою ставився до занять з мистецтва, тепер починають відчувати на собі силу його впливу, переживати моменти співтворчості.

В подальшому проведення виховних заходів може привести до організації шкільного театру.

ФАКУЛЬТАТИВНІ ЗАНЯТТЯ

Факультативні заняття в загальноосвітній школі проводяться задля розвитку індивідуальних здібностей учнів старших класів, які проявляють підвищений інтерес до того чи іншого навчального предмету, для розширення і поглиблення знань та навичок, які вони отримали раніше на обов'язкових заняттях. Факультативні заняття дають можливість проявити самостійність як в оволодінні науково-теоретичним матеріалом, так і в практичній творчій роботі.

Факультативні заняття організовуються з урахуванням матеріальної бази та місцевих умов. Наприклад, в районах, де розвинені художні промисли і діти тягнуться до декоративно-прикладного мистецтва, доцільно організувати відповідний факультативний курс. В цьому випадку вчителю буде неважко забезпечити заняття необхідними матеріалами й умовами роботи.

Учням слід давати індивідуальні завдання, а також залучати їх до суспільно корисної праці: святкового оздоблення школи, оформленню стінгазет тощо.

Факультативні заняття проводяться на підвищеному рівні, однак доступному для відносно широкого кола учнів. Викладання факультативних курсів вимагає спеціальної методики і форм організації занять. Тут широкого застосування набуває лекційний виклад матеріалу, своєрідне проведення практичних занять, організація різних форм самостійної творчої роботи школярів.

Складаючи програму факультативних курсів, потрібно враховувати запитів учнів, одну частину яких приваблює практична діяльність, а іншу - знання мистецтвознавчого характеру.

Спеціальні факультативні курси з графіки, живопису, скульптури передбачають не тільки розвиток здібностей, - вони містять також навчальний матеріал, що має велике загальноосвітнє значення. Тут слід передбачити і знайомство з технологією матеріалів, і практичне оволодіння технікою, і бесіди про мистецтво. Однак особлива увага приділяється проведенню практичних робіт з малюнку, живопису, скульптури і композиції. На практичних заняттях учні повинні набути вмінь виражати свої думки в художньо-образній формі, навчитися самостійно працювати.

Поряд з практичними заняттями передбачаються вступні і узагальнюючі лекції учителя, екскурсії, зустрічі та бесіди з видатними майстрами мистецтва. Все це спрямовано на подальший розвиток інтересу учнів до мистецтва, до його історії.

Особлива увага на практичних заняттях приділяється розвитку творчих здібностей учнів. На факультативних курсах не тільки поглиблюються знання учнів і удосконалюються їхні практичні навички, а й розвивається їх майстерність. Зміст факультативних курсів розширює і поглиблює розуміння школярами питань теорії образотворчого мистецтва, удосконалює їх вміння використовувати теоретичні знання на практиці, у самостійній творчій роботі. Наприклад, вчитель хоче показати, як в кращих творах образотворчого мистецтва художник концентрує увагу глядача на найголовнішому; як він використовує засоби образотворчої мови для досягнення мети, для отримання найбільшої виразності; як він вміло застосовує закони перспективи і композиції, тон і колір, використовує знання технології матеріалів, технічних прийомів роботи; як він вміє правильно вибрати матеріал для втілення свого задуму. Однак в бесідах з учнями цей учитель зазвичай щоразу обмежується тільки одним прикладом, не показує, як художник гармонійно синтезує всі образотворчі засоби і прийоми в єдине ціле, створюючи вражаючий художній образ, не розкриває в єдності всі компоненти твору, а перераховує їх окремо. В результаті бесіди не досягають мети, мало що дають учням. І, навпаки, широке висвітлення питання, демонстрація прикладів з самих різних видів і жанрів мистецтва дає можливість учням добре зрозуміти порушені питання і застосувати отримані знання у своїй творчій діяльності.

Проведення факультативного курсу «Історія образотворчого мистецтва» значно відрізняється від практичних курсів. На теоретичних заняттях аналіз творів дається більш глибокий і ґрунтовний, більш повний і насичений.

Підготовка до факультативних занять з історії образотворчого мистецтва повинна бути дещо іншою, ніж до уроків. На цих заняттях учітелю слід створювати обстановку, близьку до вузівської: використовувати форму лекційного повідомлення матеріалу, доповіді учнів з подальшим обговоренням, призначення опонентів і співдоповідачів, глибше вивчення деякими школярами окремих тем у вигляді підготовки рефератів тощо . Учні старших класів з цікавістю сприймають такі форми роботи. Досвід шкіл, де добре організовано викладання факультатівних курсів, показує, що заняття цього типу підвищують і загальну успішність школярів. Крім того, деякі учні старших класів вже відвідують підготовчі курси при вищих навчальних закладах, де лекційна форма викладу навчального матеріалу є основною.

Традиційні репродукції, що використовуються на уроках, на факультативних заняттях непридатні. Тим більше непридатні для знайомства з картинами книжкових ілюстрації, коли вчитель з відкритою книгою в руках обходить клас. Весь необхідний ілюстративний матеріал слід перевести на цифрові носії і демонструвати на великому екрані за допомогою мультимедійного проектора. В містах, де є художні музеї, факультативні заняття слід проводити на прикладах аналізу справжніх творів мистецтва. Перевагу такого методичного наочного обладнання доводити не потрібно.

Однак, якою б не була хорошою наочність, вона не дасть того, що може дати живе слово вчителя. Мистецтво викладання полягає насамперед у живому спілкуванні учня з вчителем, в психологічному контакті лектора з аудиторією. Від педагога вимагається вміння захопити увагу слухачів, змусити їх відчувати і переживати разом з ним. Багато хто недооцінює значення цього психологічного настрою, а він має величезну силу, він посилює враження, організує увагу слухачів. Добрий педагог залучає аудиторію до співтворчості. Він весь час перебуває в психологічному контакті зі своїми учнями, відчуває їх реакцію на кожну свою фразу, інтонацію, паузу. Пояснюючи матеріал і переконуючи учнів, педагог враховує цікавість чи байдужість, нерозуміння або сумнів, що відображається в їхніх очах. Залежно від цих мовчазних реплік він інстинктивно або свідомо «підлаштовує» свою лекцію. Там, де це необхідно, він повторить, висуне на перший план найважливіше або, навпаки, щось пом'якшить або опустить зовсім, як вже зрозуміле. Таке творче володіння навчально-виховним процесом, вміння зацікавити аудиторію, переконати, повести за собою становить одну з найважливіших сторін мистецтва викладання. Таке вміння проводити лекції та бесіди в постійному контакті зі слухачами знаходить саме широке застосування.

Факультативний курс з історії образотворчого мистецтва побудований на історико-мистецтвознавчій основі і має на меті розширити уявлення учнів про розвиток образотворчого мистецтва, про тісний зв'язок мистецтва з життям суспільства на всіх етапах його історії. В результаті вивчення цього курсу школярі повинні розбиратися в художній цінності графіки, живопису, скульптури та архітектури, вміти робити невеликі (усні та письмові) повідомлення та доповіді з певних розділів історії мистецтва.

Зміст і послідовність освоєння навчального матеріалу на факультативних заняттях визначається самим викладачем. Перше питання, яке виникає у вчителя: як побудувати курс, щоб він був доступний школярам? Багатьох турбує слабка художня підготовка учнів, низький рівень їх естетичної культури. Чи зможуть школярі засвоїти мистецтвознавчий матеріал? Деякі вчителі вважають, що цей матеріал учням не під силу. Однак практика шкіл, де читається курс історії мистецтва, показує, що учні не тільки охоче відвідують заняття, а й по-справжньому зацікавлюються, серйозно вивчають предмет, добре засвоюють матеріал. Вся справа в методиці викладання. Спочатку курс історії мистецтва краще підносити у формі бесід. Далі можна почати поступово переходити на лекційну форму: 15-20 хвилин учитель викладає матеріал, 2-3 хвилини відводить на питання і відповіді, потім знову йде виклад матеріалу. Перший місяць заняття ведеться не більше академічної години, надалі час можна збільшувати, доводячи до двох годин лекційного викладу, звичайно, з перервою між кожною годиною.

Говорячи про той чи інший твір мистецтва, вчителю необхідно всебічно розкривати його виразність і цінність, зумовлену єдністю форми і змісту. В мистецтвознавчому аналізі не можна відокремлювати форму від змісту, інакше важко буде зрозуміти і шлях виникнення образу, і його художньо-естетичні переваги. Наприклад, розкриваючи значення терміна «художній образ», учитель у всій широті покаже, що художній образ в образотворчому мистецтві, що підкорює глядача своєю виразністю, є результатом величезної творчої роботи художника, в ньому відбиваються світогляд, погляди та естетичні смаки мистця, соціально-економічні та політичні відносини тієї епохи, в яку жив і творив художник. Шкільна практика показує, що дуже часто вчителі обмежуються показом засобів виразності, художніх прийомів, техніки виконання і мало уваги приділяють питанням методології та специфіки мистецтва. Одностороннє висвітлення творів мистецтва може привести до помилкового його розуміння. Учитель, який звик аналізувати твори мистецтва із зовнішнього боку, не може широко підходити до розкриття художнього образу. Він починає віддавати перевагу якомусь одному виду мистецтва, одній його стороні. Так, коли учитель, сам займається живописом, любить говорити про станкові картини і менше знайомить школярів з монументальним живописом, з архітектурою, обмежується лише формальним перерахуванням програмного матеріалу. У пам'ятках архітектури він звертає увагу тільки на конструктивні елементи споруди, на інженерно-будівельні особливості будівлі, на зовнішнє оформлення. Між тим в пам'ятках архітектури втілюються передові ідеї, досягнення науки і техніки, філософсько-естетичні погляди того часу, тієї епохи, коли було створено споруду, і розповісти про це учням повинен керівник факультативного курсу. Все це говорить про те, що вчителю необхідно постійно розширювати й збагачувати свої знання.

Щоб мистецтвознавчий матеріал краще засвоювався, спочатку його треба тісніше пов'язувати зі шкільними програмами з історії, літератури, не виходячи особливо за їх межі. Надалі можна давати відомості і більш широкого плану, включати грецьку міфологію, легенди, що послужили змістом творів мистецтва. На конкретні запитання учнів про те, хто і що зображено на картині, учитель повинен завжди вміти відповісти, а для цього йому потрібно самому добре знати їх зміст.

Хоча факультативний курс і не є обов'язковим для всіх, все ж учителю слід контролювати й оцінювати знання учнів. Перевірка знань може проходити шляхом опитування, завдання додому письмових робіт, доручення доповідей, повідомлень і рецензій, проведення невеликих дискусій.

Як уже зазначалося, методика викладання вимагає не лише знань, а й педагогічної майстерності. Творчої ініціативи вимагає загальний комплекс робіт вчителя образотворчого мистецтва в загальноосвітній школі, де йому доводиться безперервно міняти свою методику при навчанні малювання з натури, то живопису, то декоративному, то тематичним малюванню, бути то художником-педагогом, то лектором-мистецтвознавцем, то екскурсоводом, то сценаристом і режисером одночасно. Все це говорить про те, що робота в школі неможлива без любові до справи. Ця робота вимагає безперервного збагачення знань, знайомства з передовим педагогічним досвідом, з книгами і статтями з методики викладання образотворчого мистецтва.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 34