Загальна характеристика екологічних прав та обов’язків громадян.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МВС УКРАЇНИ

КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКОГО ТА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

«Затверджую»

Завідувач кафедри господарського та екологічного права

д.ю.н, доцент

___________________М.Л.Шелухін

«_____»___________________2012

ЛЕКЦІЯ

Тема 3. Екологічні права та обов’язки громадян

 

 

Обговорені та схвалені

На засіданні кафедри господарського та екологічного права

Протокол №

 

«______»____________________2012

 

 

Донецьк 2012


 

План лекції

 

Вступ.

1. Загальна характеристика екологічних прав та обов’язків громадян.

2. Конституційні екологічні права громадян.

3. Гарантії, охорона та форми захисту екологічних прав громадян.

 

 

Висновок.

 

Нормативно-правові та літературні джерела

 

1. Конституція України - К.; Просвіта, 1996.

2. Земельний Кодекс України // Відомості Верховної РадиУкраїни-2002-№ 3-4.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення - Львів, 1995.

4. Лісовий Кодекс України // Відомості Верховної Ради України-1994-№ 17.

5. Закон України “Про виключну (морську) економічну зону” // Відомості Верховної Ради України,-1995.-№21.

6. Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань по охороні навколишнього природного середовища” від 06.03.1996 р. // Голос України.-1996.- 9 квітня.

7. Закон України “Про екологічну експертизу” // Відомості Верховної Ради України-1995.-№ 8.

8. Кодекс України про надра // Відомості Верховної Ради України- 1994- № 36.


9. Закон України “Про охорону атмосферного повітря” // Відомості Верховної Ради України.-1992- №50.

10. Основи законодавства України “Про охорону здоров'я” // Голос України.- 1992.- 15 грудня.

11. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” // Відомості Верховної Ради України-1991.- № 41.

12. Закон України “Про природно-заповідний фонд” // Відомості Верховної Ради України-1992- № 34.

13. Закон України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” // Відомості Верховної Ради України- 1991.- № 21.- 1992- № 13.

14. Закон України “Про тваринний світ” // Відомості Верховної Ради України-1993-№ 18.

15.Цивільний Кодекс України.- ОВУ. – 2003. - № 11. – Ст. 461.

16.Водний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради України-1995-№24.

17. Положення про зоологічний парк загальнодержавного значення, затверджене наказом Мінекобезпеки і Мінкультури України від 20.02.1998 р. №21/46 // Офіційний вісник України. – 1998. - №17. – С. 231.

18. Положення про Зелену книгу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р. №1286 // Офіційний вісник України. – 2002. - №36. – С. 38.

19. Положення про Державну туристичну адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 11.04.2002 р. №331/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. - №15. – С. 22.

20. Положення про Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту,затверджене Указом Президента від 26.02.2002 р. №191/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. - №9. – С. 25.

21. Положення про Комітет з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 02.07.2001 р. №491 // Офіційний вісник України. – 2001. - №29. – С. 273.


22. Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджена наказом Мінекобезпеки України від 27.10.1997 р. №171 // Офіційний вісник України. – 1998. - №18. – С. 109.

23.Положення про Всеукраїнську дитячу оздоровницю – курорт Євпаторія, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.1999 р. №1269 // Офіційний вісник України. – 1999. - №29. – С. 58.

24.Програма розвитку музейної справи на період до 2005 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2002 р. №442 // Офіційний вісник України. – 2002. - №14. – С. 194.

25.Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року, схвалені Указом Президента України від 10.08.1999 р.№973/99 // Урядовий кур′єр. – 1999. – 29 вер.

26.Про Червону книгу України: Закон України від 07.02.2002 р. // Віддомості Верховної Ради України. – 2002. - №30. – Ст. 201.

27.Про музеї та музейну справу: Закон України від 20.06.1995 р. // Віддомості Верховної Ради України. – 1995. - №25. – Ст. 191.

28.Про екологічну експертизу: Закон України від 09.02.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №8. – Ст. 54.

29.Про пестициди і агрохімікати: Закон України від 02.03.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №14. – Ст. 91.

30.Про відходи: Закон України від 05.03.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №36-37. – Ст. 242.

31.Про нафту і газ: Закон України від 12.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №50. – Ст. 262.

32.Про охорону культурної спадщини: Закон України від 08.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №39. – Ст. 333.

33.Комплаксна програма соціально-економічного розвитку Великої Ялти як курорту загальнодержавного значення, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1998 р. №9 // Урядовий кур′єр. – 1998. – 10 січ.


34.Про заходи щодо розвитку курортної зони Великої Ялти: Указ Президента України від 09.04.1997 р. №313/97 // Офіційний вісник України. – 1997. - №15. – С. 9.

35.Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України від 21.03.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №21. – Ст. 252.

36.Андреицев В. 1. Екологічне право (Загальна частина).- К., 1996.

37.Андрейцев В. 1. Екологія і закон: еколого-правова відповідальність- 1991.

38. Андрейцев В. /., Пустовойт М. А., Кияиновський С. В. Екологічна експертиза: право і практика.- К.: Урожай, 1992.

39. Гаериш С. Б. Уголовно-правовая охрана окружающей среди Украйни. Проблемы теории и развитие законодательства.- Харьков, 1994.

40. Дмитренко І. А. Екологічне право України: Навч. посіб.- К., 1996.

41. Дмитренко І. А. Екологічне право України.-К., 1999.вів, 1995.

42. Козырь О.М. Правовые вопросы охраны окружающей среды от загрязнения агрохимикатами.- М.: Изд-во Московского универси-тета, 1989.

43. Кравченко С. М., Костицький М. В.Екологічна етика і психологія людини.-Львів: Світ, 1992.

44. Малишко М. 1. Основи екологічного права України.-К.: МАУП, 1999-152с.

45. Николас А., Робинсон. Правовое регулирование природоис-пользования й охраны окружающей среды в США- М.: Прогресе, 1990.

46. Петров В. В. Экологическое преступленне: понятие и состав-1991 .-№ 35-36.

47. Петров В. В. Зкологическое право России. Учебник для вузов.-М.: БЕК, 1995-557 с.

48. Попов В. К., Шульга М. В, Розметав С В. Екологічне право України (загальна частина): Навч. посібник. - Харків, 1995.

49. Розметаєв С. В. Право собственности на природные ресурси в Украйне.-Харьков.-1996.


50. Погрібний О.О., Каракаш І.І. Земельне право України: Підручник. – К., 2003. – С.29-40.

Загальна характеристика екологічних прав та обов’язків громадян.

В загальному вигляді екологічні права визначені ст.9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. Відповідно до неї кожний громадянин України має право на безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище. Це загальнолюдське право, що відображає гуманістичну спрямованість екологічної політики України, яка виходить з того, що «людина, її життя і здоров'я, безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Необхідність законодавчого закріплення права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище обумовлена тим, що навколишнє природне середовище — місце біологічного існування людини. Від його стану і якості залежать перспективи подальшого перебування і розвитку людства на Землі, його генетичне збереження. Якість навколишнього природного середовища — це сукупність природних умов, які містять фізичні, хімічні, біологічні елементи для життєдіяльності живих організмів, в тому числі людини. Вона повинна бути такою, щоб забезпечувати життєвість і самовідновлення їх, а для цього навколишнє природне середовище повинно бути сприятливим і стабільним, тобто таким, що позитивно впливає на здоров'я людини та біологічні процеси розвитку, не викликає будь-яких психічних, фізіологічних, генетичних відхилень.

З метою забезпечення сприятливого і стабільного навколишнього природного середовища державою законодавче встановлені нормативи екологічної безпеки — граничне допустимі норми щодо концентрації, рівня чи вмісту шкідливих речовин, які призводять до забруднення природних об'єктів і продуктів харчування. Перевищення цих нормативів юридичними чи фізичними особами в результаті їх неправомірної дії чи бездіяльності є порушенням права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище і тягне за собою юридичну відповідальність.

Одне із основних прав суб'єктів екологічного права — здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів. Це право забезпечує життєвонеобхідні матеріальні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні потреби людей і здійснюється в різних правових формах: земле -, водо-, надро-, лісовикористання, використання тваринного світу і атмосферного повітря. Воно може основуватись на різних формах власності чи на праві користування, здійснюватись на засадах загальнодоступності і безоплатності чи, залежно від специфіки правового статусу суб'єкта для здійснення господарської та іншого виду діяльності, відповідно до спеціального дозволу і за плату.

До екологічних прав громадян відноситься їх громадське право впливати на покращення і захист стану навколишнього природного середовища шляхом:

а) участі в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення і будівництва об'єктів, які можуть негативно впливати на стан довкілля, та внесення пропозицій до державних і господарсь­ких органів з цих питань;

б) участі у розробці та здійсненні заходів щодо охорони довкілля, раціонального та комплекс­ного використання природних ресурсів. Обов'язок щодо орган­ізації проведення обговорення екологічно значимих рішень покладається на місцеві ради, які зобов'язані провести аналіз і узагальнення пропозицій громадян інформувати їх про наслідки обговорення.

Форми участі громадян в обговоренні, розробці та здійсненні екологічних заходів можуть бути різними: опитування, різного рівня референдуми, відгуки на публікацію в засобах масової інформації, публічні слухання і т. ін.

Громадяни мають право на одержання у встановленому Порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на населення. Забезпечують систематичне та оперативне інформування місцеві ради народних депутатів, а в необхідних випадках — Міністерство екології та природних ресурсів.

До екологічних прав громадян відноситься право на їх участь і проведенні громадської екологічної експертизи. Остання може проводитись за ініціативою громадян через створення тимчасових чи постійних еколого - експертних груп для отримання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, випадки і причини екстремального забруднення, матеріали, речовини, господарські рішення і об'єкти, впровадження яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки.

За результатами громадської екологічної експертизи готуються висновки, які можуть враховуватись органами, зацікавлені у реалізації проектних рішень або використанні об'єктів, щодо яких вона проводилась.

До екологічних відноситься також право на екологічну освіту та екогічне виховання, екологічна освіта є одним із чинників забезпечення екологічної безпеки і управління, в галузі охорони навколишнього природного середовища. Екологічне виховання піднімає рівень свідомості громадян, розвиває у них почуття бережливого ставлення до природи, занепокоєння її станом. Екологічна освіта включає систему знань, умінь, навичок. Вона є засобом професійної підготовки кваліфікованих спеціалістів. Належний рівень еко­логічного виховання та освіти суб'єктів екологічних правовідносин в значній мірі сприяє реалізації ними інших прав та виконанню їх обов'язків.

Право громадян на екологічну освіту може реалізовуватись самостійно на неформальній основі через засоби масової інформації, мистецькі і культурні заклади (музеї, театри, кінотеатри, бібліотеки, клуби), добровільні екологічні об'єд­нання, народні університети. Хоча за нинішніх умов зростання актуальності проблем екологічної безпеки все більшо­го значення набуває екологічна освіта через державні і комунальні освітні заклади (дошкільні заклади, школи, професійно-технічні заклади, технікуми, коледжі, інститути, університети) та освітні екологічні заклади, засновані на контрактній основі, аж до підготовки фахівців вищої кваліфікації в галузі екології.

Суттєвим правом екологічних правовідносин є також право на подання позовів до суду про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Підставою для реалізації цього права є екологічне правопорушення.

Для захисту своїх екологічних прав громадяни мають право на об'єднання в громадські природоохоронні формування. Вони утворюються на принципах добровільності, рівноправності, спільності екологічних інтересів і єдності вибору екологічної діяльності. Громадські природоохоронні об'єднання розробляють і пропагують свої екологічні програми, утворюють громадські фонди охорони природи і за рахунок своїх коштів та добровільної трудової участі своїх членів ведуть всю природоохоронну діяльність, визначену ст.21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та їх статутами.

Перелік вказаних екологічних прав суб'єктів екологічних правовідносин не є вичерпним. Спеціальним законодавством України визначені в більш конкретизованій формі й інші екологічні права. Наприклад, відповідно до Закону України «Про тваринний світ» громадяни України мають право на відшкодування шкоди, завданої дикими тваринами.

Реалізація екологічних прав одних суб'єктів екологічних правовідносин забезпечується кореспондуючими їм екологічними обов'язками інших.

Обов'язки громадян у галузі охорони навколишнього при­родного середовища встановлені ст.12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Громадяни України зобов'язані:

а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

в) не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;

г) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим впливом на навколишнє природне середовище.

Співзвучними до цих екологічних обов'язків громадян є обов'язки, визначені законодавством для підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів екологічних правовідносин. Так, відповідно до ст. 10 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» обов'язком міністерств, відомств, установ, організацій є здійснення технічних та інших заходів для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконання екологічних вимог при плануванні, розширенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів. Пункт 2 ст.11 Закону України “Про підприємства в Україні” зобов'язує підприємства «своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і компенсацію негативного впливу його виробництва на природне середовище та здоров'я людей», Причому за рахунок власних коштів.

Обов'язком всіх суб'єктів є проведення екологічної експертизи у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища (ст. 26 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»), а також дотримання висновків державної екологічної експертизи (ст. 29 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Обов'язком підприємства відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» є відшкодування збитків, завданих нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів і забрудненням навколишнього природного середовища, сплата штрафів, у випадках, передбачених законодавством.

Інші екологічні обов'язки суб'єкти зобов'язані виконувати відповідно до вимог законодавства України.

Держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством, проведенням широкомасштабних державних заходів щодо поліпшення і відновлення стану природного навколишнього середовища:

а) сприянням громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності і стимулюванням такої;

б) регулюванням природоохоронної діяльності (в т.ч. видача дозволів на використання природних ресурсів, встановлення нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин, ліцензування екологічно небезпечної діяльності і обмеження, призупинення чи повне припинення діяльності, що здійснюється з порушенням екологічного законодавства);

в) здійсненням державного контролю і нагляду в галузі охорони навколишнього природного середовища (в т.ч. проведення екологічної експертизи);

г) встановленням юридичної відповідальності для осіб, винних у порушенні екологічних прав суб'єктів екологічних правовідносин: дисциплінарної, адміністративної, цивільної, кримінальної.