III. РЕАЛІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ФУНКЦІЙ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.
Як я вже зазначав, коли державні функції треба реалізовувати, то їх втілюють через державні органи. Також слід наголосити, що державні органи часто сприяють втіленню і втілюють функції держави, але мають і свої конкретні функції.
Отже, реалізація функцій держави здійснюється різними державними організаціями. Їх кількість, завдання, компетенція, взаємовідносини та зв'язки між ними визначаються функціями держави. Функція завжди первинна по відношенню до виконуючої її державної організації. Функція - це ідея, необхідність діяльності, її напрямок, а державна організація - це та матеріальна сила, яка втілює цю ідею, матеріалізує її. Функція держави - це дуже широкий напрямок діяльності і вона не може бути реалізована якою-небудь однією державною організацією. Кожна з державних організацій має свої особливі функції, які відрізняються по масштабу від державних функцій. Функції держави, власно кажучи, виконуються сукупністю державних організацій.
Існує два види державних організацій. До першого відносяться державні організації, які здійснюють владну, організаційно-регулятивну діяльність.
Другий вид представляють державні організації, головним призначенням яких є безпосередня практична діяльність щодо виконання функцій держави. Вони створюються органами держави та керуються ними. В залежності від того, в якій сфері державної діяльності (охоронній, екологічній, культурно-виховній тощо) діють державні організації, вони поділяються на види. Наприклад:
В економічній сфері діють державні організації – підприємства та установи, основним призначенням яких є виробнича або забезпечуюча виробництво діяльність, а також надання побутових, кредитно-розрахункових та комунальних послуг населенню. До них відносяться, наприклад, державні заводи й фабрики, сільськогосподарські підприємства, підприємства транспорту та зв'язку (залізні дороги, пошта тощо), торгівельні та побутові підприємства, кредитно-розрахункові установи тощо.
Культурно-виховні завдання виконуються широкою низкою державних організацій, таких як учбові заклади, бібліотеки, музеї, театри тощо.
В охоронній сфері практичне виконання функцій покладено на особливі збройні державні організації. Вони безпосередньо охороняють громадян та країну від внутрішніх та зовнішніх посягань. До них відносяться частини та підрозділи збройних сил, служби безпеки, міліція (поліція), розвідка та деякі інші збройні державні організації.
На реалізації функцій у цій сфері я хочу трохи зупинитися для того, щоб більш конкретизувати роль органів внутрішніх справ в процесі виконання охоронної функції, а також у забезпеченні дотримання законності та правопорядку, внутрішньої безпеки держави.
В умовах катастрофічного росту злочинності, у тому числі організованної і корумпованої, а також погіршення криміногенної ситуації в цілому, зростає роль органів внутрішніх справ, а саме органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, проводять оперативно-розшукову, наукову діяльність, здійснюють заходи по роботі з населенням щодо правового виховання.
В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правової держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управленській, духовній та іншій сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.
Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захисту прав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується. Зростає протидія силам провопорядку.
Майже повсюдно, особливо у великих промислових центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й цинізмом. Злочинність стає більш організованною. Вона є одним з головних факторів, які призвели до зневаги законів та їх ігнорування.
Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему.
За такої ситуації правоохоронні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших факторів беззаконня. Все це загострює соціальну напругу, наносить моральну й матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значної частини населення чинності закону.
На стан законності та правопорядку негативно впливає також відсутність чіткого механізму виконання законів, що поряд з халатністю, безвідповідальністю та низькою дисципліною створює сприятливе середовище для пограбування держави, для корупціі, хабарництва, інших службових злочинів, формує негативну думку в суспільстві.
“З проголошенням України суверенною державою об'єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема органів внутрішніх справ” . Цей процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв'язку з вступом України до Ради Європи і прийняттям Конституціі України.
Треба зауважити, що охоронні, економічні, культурно-виховні та інші завдання виконуються не тільки державними організаціями. В усіх цих сферах поряд з державними організаціями діють приватні та громадські організації й об'єднання. В різних сучасних державах ступінь розвитку приватної підприємницької діяльності неоднакова й залежить від суспільного ладу, політичних, економічних та історичних традицій, визначається національною психологією й особливостями побуту та багатьма іншими факторами. Приватні та громадські організації й підприємства найбільш широко представлені в екологічній, духовній та соціальній сферах. Однак, і в охоронній сфері діють недержавні організації, такі як, наприклад, приватна поліція й охорона, приватні детективні бюро, об'єднання й організації по охороні громадського порядку та самозахисту тощо.
Отже ми бачимо, що на сучасному етапі Україна має ряд проблем з втіленням деяких державних функцій в життя.
Але в будь-якому випадку, пріоритети існують і на даний час-це такі внутрішні функції:економічна і природоохоронна, а також такі зовнішні функції, як :а)боротьба з міжнародною злочинністю;
б) підтримання міжнародних політичних відносин, економічних та культурних зв ' язків.
Для України зовнішні функції і їх характеристика не є виключенням з загального трактування. Сучасна Українська держава має досить багато функцій, котрі виконує як у самій державі, так і за її кордонами. Внутрішні - це напрямки і сторони діяльності держави, в яких конкретизується її внутрішня політика щодо економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших сторін життя громадянського суспільства.
Розрізняють наступні види внутрішніх функцій Української держави залежно від сфери суспільного життя:
У гуманітарній сфері:
1) гуманітарна (забезпечення, охорона і захист основних прав людини);
2) екологічна (забезпечення екологічної безпеки особи, захист навколишнього природного середовища);
3) соціальна (соціальний захист особи, охорона і відновлення здоров'я, соціальне забезпечення);
4) культурно-виховна (організація освіти, виховання, підтримка і розвиток науки, культури);
В економічній сфері:
1) господарсько-стимулююча (створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності);
2) господарсько-організаційна (програмування і організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності, забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність);
3) науково-організаторська (організація та стимулювання наукових досліджень);
У політичній сфері:
1) демократизаторська функція (створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань, також створення умов для існування легальної опозиції);
2) національно-забезпечувальна функція (забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй);
3) охоронна функція (охорона і захист державно-конституційного ладу, громадського миру, законності та правопорядку, прав і свобод громадян).
Зовнішні функції — це основні напрями діяльності Української держави за її межами у зносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим суспільством у цілому.
Зовнішні функції Української держави такі:
а) організація співробітництва з іншими державами, окремими органами, світовими громадськими організаціями і світовим суспільством у цілому;
б) захист від нападу ззовні, охорона державних кордонів;
в) підтримування миру і мирного співіснування всього світового суспільства, запобігання війнам, ліквідація зброї масового знищення;
г) правоохоронна;
д) екологічна;
е) участь у вирішенні інших світових глобальних проблем сучасності.
Внутрішні і зовнішні функції кожної держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика держави значною мірою залежить від внутрішніх умов існування цієї країни.
Основні методи здійснення функцій держави:
а) переконання — метод, суть якого зводиться до правового виховання населення;
б) заохочення — метод, суть якого зводиться до пропаганди позитивного досвіду здійснення функцій держави та надання певних переваг колективам і особам, які не допускають правопорушень;
в) примус — метод, що полягає у можливості застосування або у реальному застосуванні до правопорушників заходів щодо притягнення їх до відповідальності.
Отже, закономірним є розглянути зовнішні відносини Української держави, а саме втілення в життя програм зі співробітництва України з міжнародними організаціями.Важливим моментом є також зосередження уваги на “Основних напрямках зовнішньої політики України”(2.07.1993р.)
Україна займає певне місце у системі сучасних міжнародних відносин. Основні цілі, геополітичні акценти, пріоритети та напрямки зовнішньої політики сучасної України сформульовані у Акті незалежності України, у Декларації про державний суверенітет, виступах Президента та інших документах.
Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення благоприємних умов для соціально-економічного розвитку нашої держави.
Україна проводить відкриту, чесну та принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права.
У декларації про державний суверенітет України записано, що:
· Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, приймає участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, який є необхідним для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, інформаційній та інших сферах;
· Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє укріпленню загального миру та міжнародної безпеки, безпосередньо приймає участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах;
· Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами державного права;
· Україна урочисто проголошує про свій намір “стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не приймає участі у військових блоках та дотримується трьох без ' ядерних принципів: не використовувати, не виробляти та не купувати ядерної зброї.”
Основні напрямки зовнішньої політики України були доповнені у Зверненні Верховної Ради України "До парламентів та народів світу". У ньому говориться : "Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав та свобод людини. З цією метою Україна буде неуклінно дотримуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими міжнародними документами".
Геополітичні акценти зовнішньої політики України:
· Україна - європейська держава, тому вона повинна зміцнювати, розширювати всебічні зв'язки, відносини із державами Європи.
· Україна - колишня республіка колишнього СРСР, була тісно пов'язана з усіма його колишніми республіками, що потребує збереження та подальшого розвитку взаємовигідніх відносин з ними.
· Україна - морська держава, що зумовлює необхідність розвитку взаємовигідніх відносин із країнами Чорноморського та Середземноморського басейнів.
· Україна не може забезпечити себе власними сировинними ресурсами (нафта, вугілля, золото, діаманти та ін.). Це примушує закуповувати їх за кордоном - у Росії, Туркменії, Ірані та ін.
Розглянемо основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави.Участь в міжнародних організаціях:
1. Центральним напрямком зовнішньополітичної діяльності України є плідна робота в Організації Об'єднаних Націй, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях. Україна приймає участь у роботі практично всіх органів та установ ООН. Наприклад, Україна є членом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) та вносить свій вклад у вирішення проблем розвитку дітей у сучасному світі.
Україна входить в Економічну та Соціальну Раду ООН (ЕКОСОС), що створена у 1946 році та здійснює міжнародні економічні та соціальні відносини.
Україна приймає активну участь у роботі Міжнародного агенства з атомної енергії (МАГАТЕ), що засноване у 1957 році, з проблем використання атомної енергії у мирних цілях та підвищення надійності та безпеки атомних електростанцій.
2. Наступний напрямок зовнішньої політики України - це зовнішньополітична дипломатична діяльність.
Дипломатичні відносини Україна встановлює на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності та нерухомості існуючих кордонів.
Дипломатичні відносини з Україною встановили 100 країн з 226. Одразу після проголошення незалежності Україна означила 23 держави, будівництво відносин з якими стало приоритетним. Серед них країни-сусіди (Росія, Білорусь, Угорщина, Польща, Болгарія, Туреччина), держави, де проживають українці (у США - більше 2 млн. чол., Канаді - близько 1 млн. чол., Бразилії - 150 тис. чол., Чехії та Словенії - 110 тис. чол., Аргентині - 150 тис. чол., Франції - 80 тис. чол., Австралії - 40 тис. чол. та ін.) а також країни, на котрих "зав'язані" економічні інтереси республіки (Іран, Кувейт, Ватикан та Ізраїль).
3. Важливим напрямком зовнішньої політики сучасної України є встановлення, підтримка та всілякій розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти, за виключенням країн, котрим за рішенням Ради Безпеки ООН об'явлена економічна блокада.
Міжнародні економічні відносини із закордоном налагоджуються Міністерством економічних зв'язків України. А Міністерство іноземних справ працює над створенням сприятливої політико-дипломатичної атмосфери для економічних, культурних та інших відносин.
4. Четвертий напрямок зовнішньої політики України - це участь у вирішенні глобальних проблем сучасного світу.
Тобто стає зрозумілим, що Україна, втілюючи функції держави має орієнтацію на узгодження процесу втілення з міжнародними стандартами.
Цікавим є те, що здійснення внутрішніх функцій має зв'язок зі стандартами на світовому рівні.Природоохоронна функція є яскравим прикладом.
“ Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого становлення екологічної функції в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності ” . З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки.
Вих одячи з цого в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.
Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.
Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України.
Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави.Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права.
Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:
1. складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності тощо);
2.складання і затвердження комплексу еколого-економічних
показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.
Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов'язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти : “Про охорону навколишнього природного середовища";
"Про тваринний світ" ;
"Про природнозаповідний фонд" ;
"Про охорону атмосферного повітря" ;
“Лісов и й кодекс Укра їни ” ;
“ Водн ий кодекс України” ;
” Земельний кодекс України” ;
“Кодекс України про надра” ;
Також першочергово плануется підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування;
Підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування.
Формує, забеспечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки), тобто саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення.
Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов'язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.
Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторінгу.
Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.
Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:
· екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного
потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;
· соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;
· розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній у зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів
Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації
для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.
Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.
Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні
рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.
Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:
· території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниц ;
· територію Автономної Республіки Крим та території областей України;
· території промислово-економічних регіонів, басейнів великих
річок та України в цілому.
Територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.
Реалізація Основних напрямів у природоохороні передбачається в три етапи.
На першому етапі (1997 - 2000 роки) необхідно завершити і реалізувати невідкладні заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерел забруднення.
Основними завданнями цього етапу є:
· вдосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів;
· розроблення і впровадження економічного механізму охорони довкілля і раціонального природокористування;
· створення системи досконалого, повного та адекватного контролю за екологічним станом довкілля з одночасним запровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;
· здійснення першочергових заходів для стабілізації стану довкілля;
· розроблення і впровадження програм екологічної освіти, виховання та екоінформування населення.
На другому етапі (протягом 10 - 15 років, починаючи з 1998 року) планується розробити і розпочати реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля і його здатністю до відновлення.
Основними завданнями цього етапу є:
· оптимізація структури природокористування;
· екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;
· розроблення і впровадження в Україні системи державного моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення запобіжних заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу.
На третьому етапі планується створити систему державного управління за використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на довкілля як основу управління сталим розвитком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів розпочалося у 1996 році, а більш широке - відповідно до темпів стабілізації економіки країни.
Основними завданнями цього етапу є:
· подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на довкілля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;
· належна координація раціонального використання природного та соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на засадах сталого розвитку.
Внаслідок реалізації Основних напрямів державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яка стимулюватиме відновлення природних властивостей довкілля, компетентного регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил країни.
Найбільш важливими наступними кроками в цій сфері будуть:
· розроблення та затвердження Верховною Радою Національної програми збереження біологічного різноманіття;
· зміцнення правових, фінансових, інституційних, наукових, освітньо-інформаційних та інших засад розвитку діяльності щодо збереження біологічного різноманіття та забезпечення її координації шляхом створення відповідного національного комітету;
· вжиття нагальних практичних заходів щодо охорони та відтворення видів тварин і рослин, насамперед рідкісних і тих, що знаходяться під загрозою зникнення та збереження рослинних угруповань;
· обгрунтування та створення національної екологічної мережі та забезпечення її сумісності з аналогічними мережами сусідніх країн, розробка і впровадження конкретних міжгалузевих проектів збереження біологічного різноманіття на засадах збалансованості в регіонах, які мають особливе національне та міжнародне природоохоронне значення;
· подальший розвиток заповідної справи згідно з принципами поліфункціональності замість абсолютних заборон та вжиття термінових заходів щодо резервування цінних у науковому і природоохоронному відношеннях територій для наступного заповідання та забезпечення відповідного охоронного режиму з огляду на можливу приватизацію та подальше господарське використання земель;
· забезпечення наукової підтримки діяльності, удосконалення системи моніторингу, включаючи налагодження системи оперативного моніторингу на основі встановлення індикаторів за станом біологічного різноманіття, інвентаризацію природних ресурсів, ведення їх кадастрів на основі створення банків даних та геоінформаційних систем, впровадження ГІС-технологій;
· подальше формування системи громадської підтримки, екологічної освіти та інформування.
Україна виважено оцінює свою роль, місце і відповідальність за охорону біологічного різноманіття в національному та глобальному контекстах, робить відповідні кроки задля забезпечення виконання конвенційних зобов'язань і відкрита для діалогу та співпраці.
Міжнародна співпраця.
Однією з позитивних умов інтеграції України до світового товариства є досить швидкий процес поєднання держави, зокрема в природоохоронній галузі, з рядом держав Європи і світу.
Після підписання ” Конвенції про збереження біо- різноманіття “ Україна стала Стороною ще кількох важливих, з точки зору охорони живої природи, міжнародних природоохоронних угод, таких як Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (з 1994 року), Бернська (з 1996 року) і Рамсарська (з 1996 року) конвенції.
Планується приєднання до Бонської конвенції про охорону мігруючих видів диких тварин (1979 рік) та її відповідних угод, які розглядаються як важливі засоби збереження біорізноманіття серед мігруючих видів, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (CITES), Конвенції по боротьбі з опустелюванням у тих країнах, які витримують серйозну посуху чи опустелювання, особливо в Африці, Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер. Діяльність України в Раді Європи розширює її можливості щодо співпраці з цим авторитетним міжнародним органом, зокрема при впровадженні Всеєвропейської стратегії збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.
Слід відмітити, що в 1997 році Карпатський біосферний заповідник був першим в Україні удостоєний диплому Ради Європи.
Значною перешкодою на шляху якісного виконання Україною обов'язків щодо вимог Конвенції про охорону біологічного різноманіття є брак коштів. Важке економічне становище держави не дає змоги повною мірою реалізувати наявні можливості і запроваджувати нові інструменти для збереження та відтворення біорізноманіття в Україні. Тому актуальною є міжнародна технічна та фінансова допомога для виконання конкретних проектів, що надається міжнародними організаціями (Глобальний екологічний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.), окремими розвиненими країнами (Нідерланди, США, Канада, Німеччина, Данія, Великобританія, Швейцарія, Франція, Австрія та ін.). За підтримки Глобального екологічного фонду та відповідно до угод між Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку на умовах безповоротної фінансової допомоги фінансуються такі важливі для збереження біологічного різноманіття проекти:
"Збереження біорізноманіття Карпат". Вартість проекту - 500 тис. доларів США. Термін виконання - 1993-1997 роки (проект завершено). Проект був спрямований на покращання охорони цінних природних екосистем Карпат, передусім у межах Карпатського біосферного заповідника та прилеглих до нього територій;
"Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю". Вартість проекту - 1500 тис. доларів США. Термін виконання - 1994-1998 роки. Метою проекту є покращання управління природними ресурсами в дельті Дунаю, розширення території природного заповідника "Дунайські плавні" та створення на його базі біосферного заповідника;
“Підготовка Національної Стратегії/Плану дій та Національної доповіді з питань збереження біорізноманіття” - 112 тис.доларів США. Термін виконання - 1997-1998 роки. Метою проекту є допомога Мінекобезпеки України в діяльності щодо забезпечення розробки зазначених документів.
Питання збереження біологічного різноманіття є складовими міжнародної Програми "Управління станом і захист Чорного моря", яка виконується за підтримки Глобального екологічного фонду та в реалізації якої беруть участь держави Чорноморського регіону, у тому числі Україна.
Українськими фахівцями разом із Міжнародним союзом охорони природи здійснюються проекти ”Збереження та невиснажливе використання лісів у Центральній і Східній Європі” (1995-1996 роки.) та “Збалансоване сільське господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні Росії й України”(1996-1998 рр.). довготермінової політики, що законодавчо буде закріплено в “Основних напрямах державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Верховною Радою України 5 червня 1997 року (в 1-му читанні), відповідних програмах діяльності Кабінету Міністрів України та постанові Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. “Про концепцію збереження біологічного різноманіття України”.
Діяльність України у сфері виконання обов'язків, взятих у рамках Конвенції про охорону біологічного різноманіття, розроблено на основі переосмислення національної політики і практики в цій галузі, опрацювання зарубіжного досвіду та за активної громадської підтримки. Ця Національна доповідь підготовлена Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України за участю центральних органів державної виконавчої влади, наукових та громадських організацій, експертів та отримала схвалення учасників міжнародної конференції “ 5 років після Ріо”, яка відбулась 10-13 червня 1997 р. в м.Євпаторія з ініціативи Всеукраїнського комітету підтримки діяльності ЮНЕП (УкрЮНЕПКОМ).
Участь України в Конвенції про біологічне різноманіття має позитивний вплив на визначення пріоритетів формування національної соціально-економічної і екологічної політики в умовах переходу до ринкових відносин, подальшу інтеграцію України в світове та європейське співтовариство, оцінку та зростання її ролі та авторитету, сприяє вирішенню, в тому числі за фінансової підтримки міжнародних організацій та розвинених країн, конкретних проблем збереження біорізноманіття в регіонах, які мають особливе міжнародне і національне значення, та подальшому розвитку науково-технологічного та інтелектуального потенціалу України, розширенню можливостей використання в українській і світовій практиці напрацьованого національного досвіду з питань, що підпадають під дію Конвенції, використанню потенціалу наявних національних інституцій та експертів для наукової та технологічної міжнародної співпраці. Таким чином ми можемо сформулювати заключне положення:“Функції держави є досить розгалуженими, охоплюють усі сфери суспільного життя, через це й набувають реалізації в усіх його сферах”.
Висновки
Функції держави багатогранні, їх формування проходить в процесі становлення та розвитку держави. В різні історичні періоди пріоритетне значення набувають ті чи інші завдання та цілі держави, а відповідно, й різні її функції. На одних етапах центр уваги переноситься на сферу економіки, тому в діяльності держави головне місце займає економічна функція, на інших - в область політики, звідси - підвищена увага до ролі державної влади тощо.
Зникають одні функції, виникають інші. Тому, класифікація функцій, яка наведена в моїй курсовій роботі не є кінцевою для Української держави.
Діяльність держави дуже різнобічна та всеохоплююча. З моменту виникнення держави й до теперішнього часу завдання держави не залишаються незмінними. Деякі здійснюються до кінця, на зміну їм приходять інші, більш складні. Але в основу будь-якої діяльності завжди покладена ідея. Розглядаючи діяльність держави, а зокрема, нашої держави
України, не можна не брати до уваги сучасну українську національну ідею, в центрі якої "стоїть особистість, її життя, добробут, культура, все з чим пов'язане життя людини, її щастя, благополуччя. Саме для людини, в ім'я людини існують суспільство і держава, діють різні громадські структури. Ця ідея домінує і в сфері правового регулювання, де особливе місце займають права людини і громадянина, що повністю відповідає демократичним світовим стандартам."
Після зробленого аналізу і дослідження такої категорії, як функції держави, я вважаю, що поставлені мною завдання виконані, мета роботи досягнута, а саме - я спромігся дослідити розвиток функцій держави під час історичного становлення власне держави, розвиток і виконання функцій в нашій країні і на сучасному етапі, і протягом минулих років, а також визначити і обгрунтувати за допомогою наукових джерел цю правову категорію
Отже, беручи до уваги вищенаведене, можна твердо казати, що така тема як "функції держави" буде актуальною й через декілька десятків років, поки існує такий інститут як «Держава»
Список використаної літератури:
1. Коституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.
2. “Декларація про державний суверенітет України”, прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року.
3. “ Постанова про основні напрямки зовнішньої політики України” прийнята Верховною Радою 2 липня 1993 року.
4. “Постанова про деякі питання фінансування природоохоронних
заходів з державного бюджету”, прийнята Кабінетом Міністрів України 24 січня 2001 року.
5. “Держава і право”, С.С.Алексєєв, -М.1996
6. “Марксистско-ленинская общая теория государства и права. Социалистическое государство”, коллектив авторов под руководством М.И.Байтина, Москва, “Юридическая литература”, 1972.
7. “Теорія держави”, М.С.Кельман., -Львів, 1997.
8. “Словник термінів та визначень з курсу “правознавства” ”, М.С.Кельман, -Львів, 1997.
9..“Загальна теорія держави і права”, за редакцією академіка АПрН України В.В. Копєйчикова, Київ, “Юрінком”, 1997.
10. “Основи держави і права”, В.О.Котюк, Київ, “Вентурі”, 1998.
11. “Общая теория права и государства”, под редакцией академика РАЕН В.В.Лазарева, Москва, “Юристъ”, 1997.
12. “Теорія держави і права”, О.Ф.Скакун, -Харків, 1996.
13. “Довідник з міжнародної економіки та права”, О.П.Степаненко, О.В.Олійник, -Київ:Лібра., 1996.
14. “Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні”// Право України.-2000.-№1.
15. “Правда України”.-№12/03.12.91р.
1.“Марксистско-ленинская общая теория государства”, автор.колл.под рук.М.И.Байтина, Москва, 1972, с.138
2.“Загальна теорія держави і права”, за ред.акад.В.В.Копєйчикова, Юрінком, 1997, с.20
3.“Загальна теорія держави”, М.С.Кельман.-Львів, 1997.с.43
4. “Словник термінів та визначень з курсу “правознавства” ”, М.С.Кельман.-Львів, 1997.с.76
5. “Марксистско-ленинская общая теория государства и права”,.под рук.М.И.Байтина, Москва, 1972, с.138
6. “Економіка України”, №11, 1996р., ”Державне регулювання ринкової економіки”.
7. “Становлення правового суспільства: тенденції і проблеми”, О.Н.Оборотов, -Одеса:Астропрінт, 1998.
8. “Правова освіта:критерії професійності”/, ВарфоломєєваТ.//Юридичний вісник України.-2000.-№46
9. Див. Декларація про державний суверенітет України // Правда України.-1990-17 липня
10. Правда України.-1991.-7 груд
11. “Довідник з міжнародної економіки та права”, О.П.Степаненко, Я.Б.Олійник, -Київ:Лібра, 1996.235с.
12. “Україна: тенденції сучасного розвитку”, О.С.Юренко, -Київ, 2001р.
13. “Теорія держави і права”, О.Ф.Скакун, -Харків, 1996.
14. “Загальна теорія держави і права”, за ред.акад.В.В.Копєйчикова, Юрінком, 1997, с.308