Історія практичної педагогічної психології
Наприкінці XIX століття виникла і почала інтенсивно розвиватися педагогічна психологія. Психологія зближалася зі шкільної педагогікою під тиском потреб суспільства. Американський психолог Стенлі Холл ще в 1891 році почав видавати журнал "Педагогічний семінар" - перший журнал, присвячений проблемам педагогічної та дитячої психології. У Франції проблемами шкільної психологічної служби в кінці XIX століття займався Альфред Біне. Дослідження в цій області він почав ще в 1894 році, а в 1897 році вийшла його робота, присвячена психологічним проблемам початкової школи. У Німеччині дослідженнями в галузі педагогічної психології активно займався Е. Мейман, в Росії - А.П. Нечаєв.
На початку XX століття була усвідомлена необхідність роботи психологів у педагогічній сфері. Актуальним стало рішення багатьох психологічних проблем, пов'язаних зі школою, з навчанням і розвитком дітей. У 1905 році Міністерство освіти Франції звернулося до Біне з проханням психологічно дослідити дітей, які не в змозі навчатися в школі за загальною програмою. Альфред Біне заснував педагогічну лабораторію. У цій лабораторії їм була розроблена методика вивчення розумового розвитку дитини, відома під назвою шкала для вимірювання інтелекту - знаменитий тест Біне-Симона, що дозволяє виявляти дітей з затримкою розумового розвитку. Потім були відкриті спеціальні шкільні класи для таких дітей.
На початку XX століття почалася практична психологічна робота в сфері освіти. Першими практичними психологами у сфері освіти були педагоги. Однак поступово стали вводитися посади практичних психологів в різні типи навчальних закладів. Найбільш давні традиції шкільної психології існували в Англії, США, Франції, Швейцарії. У 1909 році відкрилася перша у Франції шкільна психологічна служба. У 1913 році в Англії приступив до роботи перший шкільний психолог - Циріл Берт. У 1915 році в США, в штаті Коннектикут почав працювати перший американський шкільний психолог - Гессель. У 1920 році в Швейцарії, в Берні відкрився консультаційний пункт з проблем педагогічної та дитячої психології. Протягом 10-15 років психолого-педагогічні служби виникли у багатьох країнах.
В американських школах в роботі шкільних психологів широко використовувалися тести і, перш за все, тести на визначення коефіцієнта розумової обдарованості (IQ). Виникла і розвивалася служба "гайденс" (служба "супроводу"). З 1945 по 1960 рік у практику фахівців-консультантів служби "гайденс" міцно увійшли батареї тестів. Застосування службою "гайденс" методу тестування як основного інструменту своєї діяльності зробило її механізмом відбору в американських школах (Дубровіна, 1991, с. 10).
Розвиток шкільної психологічної служби у Франції призвело до того, що в 1951 році Міністерство освіти вперше представило опис функцій шкільних психологів. Цей документ став основою дискусії на I (в 1952 році) і II (в 1954 році) Міжнародних колоквіумах по шкільної психології, організованих ЮНЕСКО в Гамбурзі.
На минулій в 1952 році під егідою ЮНЕСКО конференції розглядалося питання про можливості ефективного застосування психологічних знань у школі. Тут був узагальнений практичний досвід різних країн і зроблені спроби виявити найбільш ефективні шляхи функціонування шкільної психологічної служби.
Якщо рамки, в яких діяли перші шкільні психологи, були досить вузькими, то в 1950-60-ті роки відбувається розширення їх обов'язків. Перед психологічною службою в цей час ставилися такі основні завдання: 1) допомогу вчителям в індивідуалізації змісту і методів навчання; 2) допомогу дітям у виборі найбільш відповідних шляхів освіти в школах (Кала, Раудік, 1986, с. 10).
Специфічним завданням психологічної служби школи було раннє виявлення дітей з істотними відхиленнями у розвитку, яких неможливо навчати у звичайній школі через фізичних, розумових або афективних зрушень. Статистичні дані показували, що діти, яким потрібна спеціальна допомога у вигляді спеціальних програм навчання і виховання, складають 10% всіх школярів (Кала, Раудік, 1986, с. 11). Чим раніше ці діти будуть виявлені, тим ефективніше буде надана допомога.
Шкільні психологи мали вирішувати різні завдання залежно від віку учнів. У роботі з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку основною була задача сприяння емоційному вихованню дітей, формуванню їх особистості, навчання основним прийомам розумової роботи. Психологи повинні були полегшити адаптацію при переході дітей до школи.
У середньому шкільному віці психологічна служба повинна була виконувати дві основні функції: 1) виявлення дітей, які відчувають труднощі в спілкуванні, у відносинах; 2) зміна установок вчителів, щоб вони приділяли більше уваги емоційних реакцій учня на шкільне життя (там же).
Особливо важливі завдання стояли перед шкільними психологами у зв'язку з вибором учнями професії.
Однак до середини століття в жодній європейській країні психологічна служба в школі не була достатньо розвиненою, щоб виконувати всі перераховані вище завдання. У реальній практиці шкільний психолог деколи надавав лише повсякденну допомогу вчителю, тобто грав роль порадника, що виправляє і координує роботу педагогів.
Потреба в шкільних психологів протягом 1950-60-х років наростала, насамперед, внаслідок значного збільшення кількості дітей із затримками розумового розвитку та іншими порушеннями.
У 60-х роках XX століття в США була створена професійна організація шкільних психологів. Велике значення для розвитку шкільної психологічної служби мала конференція в Уельсі в 1973 році. На ній обговорювалися роль шкільної психологічної служби та її цілі, етичні та юридичні основи її діяльності, проблеми навчання та підвищення професійної компетентності шкільного психолога. У 1980-х роках в США була організована Національна асоціація шкільних психологів (NASP) (Дубровіна, 1991, с. 11). У далекій-Шем в більшості європейських країн були також створені національні організації, які представляли інтереси педагогічних психологів. А, наприклад, у Великобританії і Данії є дві асоціації, одна з яких має профспілкові обов'язки, а інша є чисто професійною асоціацією.