Внесок українських науковців у розвиток документознавства
Як і будь-яка наукова дисципліна, документознавство має власну структуру, яка поки що знаходиться у стадії формування. Багато відомих вчених працювало над проблемою визначення структури документознавства, але вони так і не пришли до єдиної думки щодо визначення структури. Нижче буде розглянуто думки деяких учених щодо структури документознавства.
Н. М. Кушнаренко виділяє загальне й особливе документознавство. Загальне включає три розділи - теорію документа (документологію), історію документа, історію і теорію документно-комунікаційної діяльності. Зазначимо, що саме третій розділ, на думку М. С. Слободяника, є дискусійним і формує певне теоретичне підґрунтя для надмірно широкого погляду на документознавство. До завдань особливого документознавства Н. М. Кушнаренко відносить вивчення окремих типів і видів документів, і процесів документно-комунікаційної діяльності. Особливе документознавство вона розділяє на спеціальне і часткове. Перше вивчає специфіку документів, що функціонують у бібліотеках, архівах музеях, інформаційних центрах. На цій підставі Н. М. Кушнаренко включає до структури документознавства на правах спеціальних наукових дисциплін - бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство. До часткового документознавства віднесено вивчення окремих видів документів, яке відбувається у межах відповідних дисциплін, наприклад, книго-патенто-картознавства.
Тобто, Н. М. Кушнаренко обґрунтовує оригінальну авторську концепцію документознавства як мету науки, щодо великої групи споріднених наук [5, с.148]. Проте запропонована широка концепція викликає суттєві заперечення у багатьох вчених, у тому числі, й у М. С. Слободяника. Адже кожна з наук, включених автором до структури документознавства, має власний об'єкт, у якому документ є лише його складовою частиною. Наприклад, об'єктом бібліотекознавства є бібліотечний соціальний інститут; патентознавство в основному зосереджується на досліджені проблем правового захисту інтелектуальної власності винахідників та оформлення заявок на виходи і проведення їхньої наукової експертизи; а патентна документація є лише однією із складових цієї науки. На підставі зазначеного можна зробити висновок щодо недоцільності штучного розширення структури документознавства за рахунок суміжних самодостатніх наук [11, с.18].
Принципово інший концептуальний підхід до структури документознавства, розвиває С. Г. Кулешов. Він поділяє документознавство на загальне і спеціальне. До проблематики першого вчений відносить дослідження загальнотеоретичних питань, що стосуються понятійних, функціональних, структурних, класифікаційних та інших ознак документа і його властивостей, та історії розвитку документів і документознавства. Основним напрямом спеціального документознавства вчений вважає управлінське документознавство, що досліджує широке коло проблем управління документацією у вузькому «архівно-діловодському» значені цього поняття. Цей напрям фактично ототожнюється з діловодством, що з одного боку, не дозволяє належним чином зосередитись на безпосередньо управлінських аспектах документознавства, а з іншого, практично позбавляє діловодство права на розробку власної теорії.
Серед інших видів спеціального документознавства він пропонує виділити науково-технічне, картографічне, аудіовізуальне. В основу такої класифікації, мабуть, покладено цілком очевидну самобутність указаних видів неопублікованих документів і яскраво виражену специфіку їхнього архівного зберігання. Проте незрозумілою є сутність, змістовне наповнення і навіть доцільність формування, запропонованих авторитетним ученим, спеціальних документознавчих дисциплін, що базуються на дослідженні лише одного з видів неопублікованих документів. Не знайшов М. С. Слободяник переконливої відповіді на ці запитання й в ґрунтовній монографії С. Г. Кулешова [4, с. 128].
Отже, за концепцією С. Г. Кулешова проблематика спеціального документознавства фактично звужена до вивчення неопублікованої документації, що є предметом архівної та діловодської діяльності. Таку точку зору С. Г. Кулешов називає традиційною, посилаючись на публікації відомих російських учених-архівознавців, які фактично розглядали документознавство як допоміжну науку і навчальну дисципліну в системі фахової підготовки архівістів.
Центральним об'єктом документознавства, на думку М. С. Слободяника, є документ як основний змістовий елемент документної інфраструктури суспільства. Згідно з таким баченням, документознавство вивчає максимально широке коло документів на різних носіях і потреби суспільства в інформації, що передається за допомогою цих документів у просторі і часі. Проте, на відміну від визначеного російського вченого, професора Ю. Н. Столярова, який вводить до наукового облігу поняття «енергетичний документ», без будь-яких формальних обмежень його наповнення і ознак, що, фактично, ставить знак рівняння між інформацією і документом; М. С. Слободяник вважає перше з цих понять значно ширшим. На його думку, соціальна інформація стає документною лише у результаті специфічного виду людської діяльності - документування (фіксації інформації). Особливо принциповий характер це положення має при дослідженні співвідношення понять комп'ютерна (електрона) інформація та електронний документ. Визначна роль інформаційної складової документа, на думку М. С. Слободяника, дає вагомі підстави вважати інформаціологію фундаментальною щодо документознавства наукою [11, с.19].
Запропонована М. С. Слободяником структура документознавства базується на необхідності забезпечення комплексного дослідження документа як системи в єдності трьох обов'язкових і достатніх елементів - матеріального носія, інформаційного наповнення, комунікаційної орієнтованості. При розробці структури учений врахував результати, одержані Г. М. Швецовою-Водкою, яка переконливо довела, що книга є одним з видів документа. Це дозволяє, керуючись фундаментальним положенням системного підходу, щодо спільних властивостей системи в цілому та її підсистем і елементів, використовувати для розв'язання документознавчого завдання здобутків у царині визначення структури науки про книгу - книгознавство, як комплексна наука і як комплекс наук. Сутнісною відмінністю цих концепцій є рівень інтегративності наукових дисциплін, що входять до структури книгознавства.
Розглянемо детальніше запропоновану М. С. Слободяником структуру документознавства. При її розробці автор виходив з того, що наявність у провідних учених принципово різних точок зору щодо такої стрижневої проблеми як структура цієї науки, відображає її сучасний стан і переконливо відтворює невисокий рівень інтегративності її складових. Це дозволяє висловити думку, що сучасне документознавство доцільно розглядати як комплекс наукових дисциплін, орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті; а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства. Об'єднання окремих дисциплін у комплекс передбачає високий рівень їхньої автономності, можливість виходу з комплексу і включення до іншої системи наук. Кожна з цих наукових дисциплін може формувати власний предмет і встановлювати зв'язки з науками, що до структури документознавства. Проте знаходження різних дисциплін у єдиному комплексі зумовлює наявність спільних теоретико-методологічних засад, витоків та історії розвитку [11, c.20]. Ці проблеми досліджуються інтегруючою науковою дисципліною, що має відчутний мета науковий характер - документологію.
Розглянемо сутність і зміст документології докладніше. Ця наукова дисципліна є найбільш дослідженою в сучасному документознавстві. За Слободяником документологія ґрунтується на широкому розумінні базового поняття «документ». Ця наукова дисципліна складається як з теоретичної так і з історичної частини. У межах першої здійснюється комплексне дослідження документознавства, документа і документної інфраструктури суспільства. Ключовими теоретичними проблемами сучасної документології є формування і розвиток категоріально-понятійного апарату науки; обґрунтування її структури, функцій інструментарію; формування системи знань про документ, його функції, структуру, ознаки і властивості; класифікацію документів і проведення документознавчого та інформаційного аналізу виділених видів і типів документів.
У межах історичної частини документологію має здійснюватись комплексне дослідження історії документознавства і документа як центрального об'єкта цієї науки. Особливу увагу слід приділити проблемам періодизації та історико-документознавчі реконструкції виділених періодів та їхніх основних етапів. Важливим напрямом такої реконструкції є проведення моніторингу розвитку документознавчого знання в цілому і складових цієї науки зокрема. Перспективним є комплексне дослідження артефакту як джерела історико-культурної інформації, із залученням пізнавального потенціалу нагромадженого історичного наукою і цілому і спеціальними історичними дисциплінами зокрема.
Здобутки документології мають принципове значення для розвитку спеціальних документознавчих дисциплін. Сучасний етап розвитку документознавства характеризується становленням групи спеціальних наукових дисциплін - теорії документальних комунікацій; теорії документних потоків; документного фондознавства; електронного документознавства; управлінського документознавства; теорії та історії діловодства. Кожна з цих дисциплін на загальнодокументознавчій і власній системі знань; вивчає специфічну документоутворення, що входять до документної інфраструктури суспільства і (або) функціонально орієнтовані на задоволення конкретних інформаційних потреб суспільства та особистості. В цих наукових дисциплінах також є теоретична та історична частини. В процесі подальшої диференціації документознавчого знання виникає принципова можливість для розширення структури документознавства за рахунок формування нових спеціальних дисциплін. Одночасно окремі дисципліни в разі недостатнього впливу на них здобутків документології мають реальні можливості для виходу з документознавчого комплексу.
Запропонована М. С. Слободяником структура документознавства є відкритою і може розвиватись у відповідності із збагаченням документознавчого знання і реальними потребами практики. Магістральним напрямом такого розвитку є посилення інтеграційних зв'язків між окремими дисциплінами комплексу. Цей процес має завершитися трансформацією документознавства в цілісну інтегровану науку, яка має яскраво виражений мета науковий характер і широку сферу практичного застосування. Відповідно розглянуті дисципліни трансформуються у самостійні напрями науки [11, c.21].
Не хотілося б залишати без уваги точку зору професора Г. М. Швецової_Водки. Структуру документознавства, вважає професор, можна визначити як перехрещення двох напрямків її диференціації: аспектного і об'єктного. Аспектами виступають теорія документа, історія документа, організація документаційної діяльності.
Об'єктний напрямок диференціації структури документознавства передбачає виділення таких підрозділів:
1. Документ в цілому, як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства.
2. Окремі види документа і системи документації.
3. Окремі процеси і операції документаційної діяльності [15, с.41].
Можна зробити висновок, що документознавство є науковою дисципліною, структура якої ще повністю не визначена, і потребує подальшого вивчення і, можливо, поглиблення. Існує багато думок щодо її визначення, але жодна з них ще не визнана науковою спільнотою, та не зафіксована офіційно.