Перелік рекомендованої літератури 45 страница
Міліція тісно співробітничає з органами місцевого самоврядування з питань соціального захисту своїх працівників. Працівники міліції користуються пільгами під час розподілу житла, встановлення квартирних телефонів, влаштування дітей у дошкільні установи, вирішення інших питань соціально-побутового забезпечення. Адже всі ці питання відносяться до компетенції органів місцевого самоврядування. Приміщення для проживання надається місцевими радами в позачерговому порядку.
Працівникам міліції та членам їх сімей надається 50%-ва знижка по оплаті житлової площі, комунальних послуг, палива, а тим, що працюють у сільській місцевості, безкоштовне забезпечення житла з опаленням і освітленням за встановленими нормами. Ці ж пільги забезпечуються і працівникам міліції, звільненим із служби за віком, хворобою або вислугою років. Працівникам міліції дається право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво на 20 років із погашенням 50% суми за рахунок місцевих бюджетів. Місцеві ради можуть продавати працівникам міліції на пільгових умовах житло зі знижкою 50% його вартості. Відповідно до чинного законодавства, місцеві ради можуть встановлювати й інші соціальні гарантії для працівників міліції. Виконкоми місцевих рад надають безкоштовно органам і підрозділам міліції службові приміщення, а дільничним інспекторам міліції – приміщення для роботи, обладнані меблями і засобами зв’язку.
У межах своєї компетенції місцеві ради можуть здійснювати контроль за діяльністю міліції, однак не втручаючись в її оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну або адміністративну діяльність.
Чинним законодавством передбачено, що до виняткової компетенції сільських, селищних, міських рад належить заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність по охороні суспільного порядку на відповідній території, порушення перед керівниками вищих органів питання про звільнення з посади керівників цих органів у випадку визнання їх діяльності незадовільною. Керівники і працівники органів внутрішніх справ можуть брати участь на громадських засадах у роботі постійних комісій місцевих рад з питань боротьби зі злочинністю, у підкомісіях і робочих групах.
Сільські, селищні, міські ради можуть створювати місцеву міліцію, затверджувати і звільняти керівників і дільничних інспекторів цієї міліції, здійснювати матеріально-технічне забезпечення їх діяльності, створювати необхідні житлово-побутові умови. Одними з перших такі формування виникли у Харкові в 1993 р. Діяльну участь у створенні підрозділів міліції місцевого самоврядування, що дістали назву муніципальної міліції, взяло керівництво міськвиконкому, начальник ХМУ УВСУ в Харківській області, начальник блоку міліції громадської безпеки та ін. Під їх керівництвом був створений підрозділ патрульно-постової служби міліції для збільшення кількості піших та автомобільних нарядів на маршрутах патрулювання містом[199]. Разом зі створенням муніципальної міліції був створений батальйон кінної міліції для патрулювання території лісопаркової зони та місць відпочинку біля води. Результатом діяльності цього підрозділу стало зниження кількості злочинів, що були скоєні на вулицях та інших громадських місцях м.Харкова. Нині позитивний досвід харківської муніципальної міліції переймається багатьма іншими територіальними громадами.
Нові можливості залучення громадськості до захисту правопорядку передбачає Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 22 червня 2000 р. Згідно з названим Законом, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування спільно з органами внутрішніх справ, підрозділами Прикордонних військ України організовують діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку та державного кордону шляхом залучення їх членів до проведення патрулювання та інших спільних заходів, проведення інструктажів та оперативного надання відповідної інформації, крім таємної, залучення їх членів до правового навчання та ознайомлення з формами і методами боротьби з правопорушеннями.
Внутрішні війська МВС, як і міліція, мають одним із своїх завдань охорону громадського порядку і в цій галузі вони також взаємодіють з органами публічної влади на місцях.
У випадку, якщо на території адміністративно-територіальної одиниці розташований важливий державний об’єкт, внутрішні війська МВС зобов’язані застосовувати усі заходи і засоби щодо його охорони. Оскільки значення цих об’єктів є великим, вони пребувають під наглядом органів місцевої влади.
У випадках аварій, стихійних лих та інших надзвичайних ситуацій внутрішні війська надають допомогу місцевим держадміністраціям та органам місцевого самоврядування в ліквідації їх наслідків.
У випадку проведення масових заходів, дозвіл на проведення яких дають органи місцевого самоврядування, внутрішні війська здійснюють забезпечення громадської безпеки і припиняють масові безладдя на них. У випадку оголошення воєнного часу внутрішні війська у співпраці з місцевими органами влади повинні брати участь у територіальній обороні в районах розміщення об’єктів, що охороняються.
В умовах переслідування і затримки злочинців, осіб, що втекли з-під стражі або зробили напад на охоронюваний об’єкт, військовослужбовці внутрішніх військ можуть безперешкодно заходити до приміщеннь органів місцевого самоврядування і здійснювати в них огляд. Посадові особи органів місцевого самоврядування повинні допускати на відповідні території та у приміщення, а також іншими засобам сприяти внутрішнім військам у виконанні покладених на них завдань.
Як і міліції, внутрішнім військам органи місцевого самоврядування повинні надавати транспортні засоби для переслідування і затримки осіб, що скоїли злочин або зробили напад на охоронюваний об’єкт. Що стосується соціально-побутового забезпечення військових внутрішніх військ, то на них поширюються положення, що стосуються працівників міліції.
Одними з найважливіших підрозділів органів внутрішніх справ є частини пожежної безпеки, що повинні гарантувати пожежну безпеку в підвідомчих адміністративно-територіальних одиницях. Аналогічне завдання покладене і на органи місцевого самоврядування через їх керівників і уповноважених ними осіб. Крім того, у випадку проектування і забудови населених пунктів, будівництва, розширення, реконструкції і технічного переоснащення будівель гарантування пожежної безпеки покладається на органи архітектури.
Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції організують розробку і впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних і науково-технічних замовлень по запобіганню пожеж і їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів. МВС України у свою чергу забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об’єктів. Відповідно до цього МВС України одержує від органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну йому для виконання цих завдань. Рішення МВС України із питань пожежної безпеки, що віднесені до його компетенції, обов’язкові для виконання органами публічної влади.
Керівники органів державної влади і органів місцевого самоврядування повинні розробляти комплексні заходи для гарантування пожежної безпеки, затверджувати відповідні інструкції й положення, здійснювати контроль за їх дотриманням, забезпечувати дотримання протипожежних правил у відповідних органах влади.
Органи державного пожежного нагляду не залежать від місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Органи державного пожежного нагляду встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють в органах публічної влади. До повноважень органів пожежної безпеки належить контроль за додержанням актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками органів державної влади і місцевого самоврядування.
У випадку, якщо на території, у приміщеннях та спорудах органів державної влади чи місцевого самоврядування мають місце злочини, пов’язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки, підрозділи пожежної безпеки проводять перевірки і дізнання. Тут органи публічної влади повинні сприяти цим підрозділам у проведенні перевірок та дізнання.
Державні інспектори з пожежного нагляду мають право давати керівникам органів державної влади і місцевого самоврядування обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної охорони, притягати до адміністративної відповідальності винних у порушеннях посадових осіб.
Органи місцевого самоврядування зобов’язані за місцем проживання громадян організовувати навчання населення правилам пожежної безпеки у побуті та громадських місцях. Посадові особи під час прийняття їх на роботу проходять відповідний інструктаж. Для введення в експлуатацію нових і реконструйованих приміщень органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні мати дозвіл органів пожежного нагляду.
Органи публічної влади зобов’язані вести облік пожеж, які виникають на об’єктах, що належать або підконтрольні їм, аналізувати причини їх виникнення та вживати заходів для їх усунення, а також надавати інформацію з цих питань відповідним органам. Особовий склад органів пожежного нагляду під час виконання службових обов’язків може використовувати транспорт і зв’язок, що належить органам державної влади чи місцевого самоврядування.
Перелік рекомендованої літератури
До розділу І:
Барабашев Г.В., Шеремет К.Ф. Советское строительство: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1988.
Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. Навч. посібник. – К.: АМУУП, 1997.
Гарчева Л.П., Ярмыш А.Н. Конституционное право Украины: Учеб. пособие. – Симферополь: Доля, 2000.
Государственная служба: теория и организация: Курс лекций. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998.
Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б.Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-прак. конф. Листопад 1997 р. / Ред кол.: В.Ф.Опришко (голова) та ін. – К.: Ін-т зак-ства Верховної Ради України, 1997.
Законодавство України про місцеве самоврядування та компетенцію його органів: Зб. норм. актів / Уклад.: М.П.Воронов, В.Д.Яворський, П.М.Любченко та ін. – Х.: Факт, 2000.
Законодательство Украины о местном самоуправлении: Сб. норм. актов / Сост. В.Н.Игнатенко. – Х.: Одиссей, 1999.
Законодательство Украины о борьбе с преступностью: Сб. норм. актов / Сост.: В.Д.Брынцев, Д.В.Филин. – Х.: Одиссей, 1999.
Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999.
Конституційне право України / За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999.
Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000.
Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладання конституційного права: Зб. наук. статей / Голова редколегії В.Я.Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999.
Проблеми державно-правової реформи в Україні: Зб. наук. праць. Вип. 3 / Ред.кол.: В.Ф.Опришко (голова) та ін. – К.: Ін-т зак-ства Верх. Ради Укр., 1997.
Райт Г. Державне управління / Пер. з англ. – К.: Основи, 1994.
Свирский Б.М. Государственное строительство и местное самоуправление в Украине. Учебное пособие. – Харьков: Эспада, 2001.
Серьогін В.О., Серьогіна С.Г. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні. Частина Загальна. – Харків: Шрих, 2000.
Смирнов Э.А. Основы теории организации: Учеб. пособие. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998.
Советское строительство: Учебник / Под ред. А.А.Безуглова.- М.: Юрид. лит., 1985.
Советское строительство: Учеб. пособие / Под ред. О.Ф.Фрицкого, В.Ф.Кузнецовой. – К.: Выща школа, 1988.
Управление организацией: Учебник / Под ред. А.Г.Поршнева, З.П.Румянцевой, Н.А.Саломатина. – М.: ИНФРА-М, 1999.
Чукаева В. Государственное строительство и самоуправление Украины: Учеб. пособие. – Днепропетровск, 1999.
Цвєтков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). – Х.: Право, 1996.
До розділу ІІ:
Битяк Ю. Конституційно-правові засади становлення та розвитку державної служби в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №2 (13). – С.75–83.
Битяк Ю. Оновлення змісту діяльності органів виконавчої влади – головна мета адміністративної реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – №4(19). – С.10–19.
Гетманець О.П. Податок як основа формування державної власності // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – №9. – С.325–327.
Веніславський Ф.В. Конституційне визначення меж державної влади в Україні // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. – №43. – С.17–22.
Гаращук В.М. Сутність, принципи та гарантії законності // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. –№42. – С.106–112.
Гаращук В.М. Дисципліна в державному управлінні // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. –№43. – С.80–85.
Гончаренко В. Державно-правове будівництво в перші роки незалежності України (24 серпня 1991 р. – середина 1996 р.) // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – №4 (19). – С.76–87.
Дашковська О.Р. Конституційний статус і взаємодія гілок державної влади в Україні // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладання конституційного права: Зб. наук. статей / Голова редколегії В.Я.Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. – С.29–45.
Делія Ю. Компетенційні спори: причини і шляхи їх подолання // Право України. – 2000. – №6. – С.32–33.
Заєць А. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обґрунтування) // Вісник Академії правових наук України. - 1998. – №1 (12). – С.3–15.
Заєць А. Принцип розподілу влад у новітній українській конституційно-правовій практиці // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №2(13). – С.40–50.
Єрьоменко В. Призначення на посаду: актуальні питання теорії та практики // Право України. – 2000. – №6. – С.39–43.
Кампо В. Адміністративна реформа в Україні: проблеми формування документально-інформаційної бази // Вісник Академії правових наук України. – 2000. –№2(21). – С.45–53.
Козюбра М. Державна влада: межі здійснення та форма організації (політико-правні аспекти) // Українське право. – 1995. – №1(2). – С.4–13.
Коліушко І. Адміністративна реформа в Україні // Право України. – 1998. –№2. – С.10–14.
Колодій А., КопейчиковВ., Цвік М. Народовладдя як основа представницької демократії. – Українське право. – 1995. – №1 (2). – С.14.
Копєйчиков В., Павленко П. Деякі загальні питання правового статусу посадової особи // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – №2 (21). – С.53–61.
Корнієнко М. Державна влада і місцеве самоврядування: актуальні питання теорії і практики // Українське право. – 1995. – №1(2). – С.68–77.
Косюта М. Роботі з кадрами – постійну увагу // Право України. – 1998. –№2. – С.34–38.
Любченко П.М. Підсистеми публічної влади: правове регулювання їх взаємодії // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – №34. – С.38–44.
Медведчук В. Адміністративна реформа як засіб вдосконалення державного управління // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №2 (13). – С.66–75.
Мельниченко В. Пошуки моделі державного управління тривають // Віче. – 1999. - №12. – С.3-21.
Мельниченко В. Розподіл і єдність влади. Зарубіжна практика і потреби України // Віче. – 2000. - №9. – С.136-155.
Олейников С.М. Правові форми діяльності держави в контексті основ конституційного ладу України // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладання конституційного права: Зб. наук. статей / Голова редколегії В.Я.Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. – С.18–29.
Орзих М. Суверенитет Украины: конституционная регламентация // Юридический вестник. – 1997. - №1. – С.67-72.
Панкевич О. До питання про основні завдання соціальної держави (загальнотеоретичний аспект) // Вісник Академії правових наук України. – 2000. –№2(21). – С.183–191.
Петришин О. Поняття посадової особи державного апарату // Вісник Академії правових наук України. – 2000. –№2(21). – С.37–45.
Петришин О. Види державної служби: загальнотеоретичний підхід // Вісник Академії правових наук України. – 2000. - №4 (23). – С.116-128.
Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 1995. –№3. – С.21–27.
Пухтинський М. Територіальна організація влади в Україні // Українське право. – 1995. –№1(2). – С.24–39.
Рабіновіч П.Г. Громадянське суспільство і правова держава (загальнотеоретичні міркування) // Українське право. – 1996. –№3. – С.30–34.
Станік С. Оптимізація нормотворчої діяльності як правового засобу утвердження прав і свобод людини // Право України. – 1999. –№5. – С.3–7.
Тацій В.Я., Тодика Ю.М. Проблеми реалізації Конституції України // Вісник Академії правових наук України. – 2000. - №2 (21). – С.20-29.
Телешун С. Державний устрій України. Перспективи розвитку // Віче. – 2000. - №7. – С.56-67.
Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики: Монография. – Х.: Факт, 2000.
Тодыка Ю.Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика: Монография. – Х.: Факт, 2001.
Тодика Ю., Серьогін В. Конституційний принцип гласності: поняття і сутність // Вісник Академії правових наук України. – 1998. –№1(12). – С.50–58.
Фрицький О., Солов’єва І. Державна влада в Україні як конституційно-правовий інститут // Вісник Академії правових наук України. – 1998. –№1(12). – С.34–41.
Цвік М.В. Взаємодія законодавчої, виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя // Вісник Академії правових наук України. – 1995. –№3. – С.27–35.
Цвик М.В., Дашковская Е.Р. О современной трактовке теории разделения властей // Проблемы законности. – 1993. - №28. – С.32-38.
Шестак В.С. К вопросу о понятиях «государственный контроль» и «государственный надзор» в системе права Украины // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. –№7. – Ч. 3. – С.51–54.
Яковюк И.В. Украинский конституционализм и социальное государство: истоки и перспективы развития // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – №34. – С.44–49.
До розділу ІІІ:
Абросимова Е.Б. Конференция по проблемам построения и функционирования парламентских служб в представительных органах власти стран Центральной и Восточной Европы // Государство и право. – 1993. –№10. – С.145–152.
Анохин А. Разработка законов в Верховном Совете Украины // Бизнес–Информ. – 1995. –№37–38. – С.10–11.
Бакланов Н. Украина: к многопартийному парламенту? // Народный депутат. – 1990. –№6. – С.18.
Бандурка О.М., Древаль Ю.Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток: Монографія. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1999.
Бандурка О., Соколов А. Якщо депутат порушує регламент: Удосконалення регламенту і процедур, правил роботи парламенту України // Віче. – 1993. –№6. – С.141–147.
Бебик В. Культура депутатської діяльності // Право України. – 1992. – №8. – С.13–15.
Виноградская Т., Сахаров Н. Модели руководства парламентским аппаратом: анализ зарубежного и отечественного опыта // Власть. - 1996. – №8. – С.35-39.
Георгіца А.З. Структура і органи зарубіжних парламентів: (порівняльно-правовий аналіз) // Ерліхівський збірник. – Чернівці, 1995. – Вип.2. – С.57–67.
Георгіца А. Шляхи вдосконалення організаційної структури парламенту України // Українська державність. – К., 1993. – С.333.
Городецький О.В. Парламент і президент (проблеми відносин) // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. – Чернівці, 1996. – Вип.4–5. – С.144–149.
Гутнова Е.В. Эволюция парламентаризма в Европе от средневековья до современности // Новая и новейшая история. – 1992. – №6. – С.207.
Депутат парламента в зарубежных государствах. – М.: Юрид. лит., 1995.
Дьомін О. Ефективність діяльності Верховної Ради – необхідна передумова побудови правової держави // Право України. – 1995. – №12. – С.3.
Древаль Ю. Парламенти і парламентаризм: уроки і перспективи // Віче. – 1999. – №11. – С.35–43.
Заєць А. Удосконалення організаційно-правових засад і нормативної основи законодавчої діяльності парламенту на основі Конституції України // Українське право. – 1996. – №3(5). – С.50–59.
Заєць А. Український парламентаризм: Формування й удосконалення // Віче. – 1999. – №2. – С.13.
Законотворча кухня – комісії (Верховної Ради України) // Голос України. – 1996. – 30 січня.
Ківалов С.В., Орзіх М.П. Парламентський контроль у системі парламентського права України // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнар. наук.-практ. конференції. – К.: Ін-т зак-ства Верх. Ради України, 1999. – С.203-207.
Кириченко Н.А. Идеи и практика парламентаризма в Украине // Вестник межпарламентской Ассамблеи. – 1996. –№2. – С.65.
Керимов А.Д. Парламентские представительства как средство контроля за исполнительной властью (Пятая Французская Республика) // Государство и право. – 1992. –№7. – С.139.
Ковтунець В. Шануймо регламент. Він того вартий // Голос України. – 1995. – 24 березня.
Корнієнко М. Цікавий досвід парламентської роботи: Досвід роботи Бундестагу Німеччини // Право України. – 1994. –№3–4. – С.53.
Корявин Л. Два крыла Капитолия: Как работают Сенат и Палата представителей Конгресса США // Российская Федерация. – 1994. –№7. – С.58–59.
Кривенко Л. Верховный Совет Украины: место в системе государственной власти // Государство и право. – 1995. – №6. – С.86.
Кривенко Л. Зміцнення українського парламентаризму: конституційні аспекти // Віче. – 1995. – №5. – С.17.
Кривенко Л.Т. Конституційна доктрина компетенції парламенту в сфері законодавства // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – К.: Ін-т зак-ства Верх. Ради України, 1999. – С.108–111.
Кривенко Л. Світовий досвід і утвердження парламентаризму в Україні // Віче. – 1996. – №2. – С.28.
Кривенко Л. Суверенітет парламенту: Теорія і практика // Віче. – 1998. –№4. – С.32–48.
Кривенко Л. Український парламент: двопалатність чи однопалатність // Віче. – 1999. –№9. – С.3.
Кривенко Л. Хто ж у нас законодавець? (Колізія актів законодавчої та виконавчої гілок державної влади) // Віче. – 1995. –№11. – С.29.
Кузнецов С. Парламентский запрос: (из практики стран Запада) // Народный депутат. – 1990. –№5. – С.23–24.
Кушніренко О.Г., Слінько Т.М. Комітети Верховної Ради України і проблеми підвищеня ефективності їх діяльності // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. –№42. – С.36–41.
Лазарєва А. Французька модель: не тільки сім разів відміряти (Французький парламентаризм) // Віче. – 1994. –№12. – С.136–143.
Лінецький С. Парламентська законотворчість: практика і перспективи // Юридичний вісник України. – 1996. – 26 грудня – 1 січня.
Линц Х. Достоинства парламентаризма: Парламент, система // Век ХХ и мир. – 1994. – №7–8. – С.53.
Лук’яненко Є. Парламентські слухання: спрямування пошуку // Віче. – 1999. –№7. – С.77.
Макаров А. Парламентаризм ще чекає свого розвою // Віче. – 1996. –№8. – С.45.
Мальцев Г. Разделение властей и парламентаризм в России // Народный депутат. – 1993. –№9. – С.4.
Медведчук В. Ідея парламентаризму та її реалізація в Україні // Голос України. – 1995. – 13 вересня.
Медведчук В. Правові висновки щодо правової природи, можливості, підстав, порядку і правових наслідків застосування Верховною Радою України вето відносно Указів Президента України // Урядовий кур’єр. – 1995. – 23 листопада.
Медведчук В. Профессиональное мнение о непрофессиональном парламенте // Киевские новости. – 1994. –№12. – С.11.
Митюков М. Рабочие органы парламента // Народный депутат. – 1992. –№17. – С.16.
Мікула Л. Конституційні основи організації та діяльності Верховної Ради України // Українська державність: історія і сучасність. – К., 1993. – С.333–335.
Невмержицький Є., Фаринович А. Кого захищає депутатський імунітет? // Урядовий кур’єр. – 1995. – 19 вересня.
Нельга О. Новий парламент України у контексті професіоналізму // Віче. – 1999. – №4. – С.50.
Неофіт О. Вітчизняне лоббі відкидає густу тінь (Лоббізм в українському парламенті) // Галицькі контракти. – 1996. – №9. – С.10.
Опришко В. Однопалатна і саме Рада – це наша традиція: Структура законодавчого органу України: Бесіда з директором Ін-ту законодавства Верховної Ради України // Голос України. – 1996. – 30 січня. – С.10.
Очерки парламентского права: Зарубежный опыт / РАН. Ин-т государства и права. – М., 1993.
Присягати народові – перед народом: Процедура присяги народних депутатів // Голос України. – 1997. – 14 січня.
Процюк І.В. окремі повноваження парламенту в системі стримувань і противаг // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – Вип.34. – С.15–19.
Сахаров Н., Виноградская Т. Модели руководства парламентским аппаратом: анализ зарубежного и отечественного опыта // Власть. – 1996. – №8. – С.35.
Свиридов Б. На терені законотворення: законодавча діяльність Верховної Ради України // Урядовий кур’єр. – 1996. – 20 червня.
Скиба В. Чи потрібен українській демократії двопалатний парламент? // Нова політика. – 1996. –№2. – С.5.
Сохар О. «Звичайний» лоббізм // Нова політика. – 1995. – №6–7. – С.37.
Станкевич С. Парламентские дебаты: теория, практика, зарубежный опыт // Вестник АН СССР. – 1990. – №3. – С.8.
Табачник Д. Як перейти рубікон: Парламент України – статус і організація роботи // Віче. – 1993. – №5. – С.15.
Теплюк М., Ющик О. Законодавча ініціатива та її реалізація в законодавчому процесі: (Функціонування Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу України) // Віче. – 1995. – №7. – С.3–10.
Типове положення про Комітет (назва комітету) Верховної Ради України // Вісник ПСПУ. – 1996. –№11.
Тодика Ю., Серьогін В. Гласність роботи парламенту України: проблеми нормативного регулювання і практики реалізації // Вісник Академії правових наук України. – 1999. –№1(16). – С.32–41.
Тодыка Ю.Н., Яворский В.Д. Выборы народных депутатов Украины: конституционно-правовой аспект. Учеб. пособие. – Харьков: Факт, 1998.
Тресков В. Аппарат Думы // Российская Федерация. – 1995. – 1995. – №22. – С.17.
Тюхтій П. Ще раз про депутатську недоторканість // Голос України. – 1997.
Український парламентаризм – історія і сучасність // Рада. – 1992. – №21.
Устинов Г. Непозволительная роскошь или необходимый минимум? // Российская Федерация. – 1994. – №4. – С.12–14.
Хто в Україні хазяїн? (Про розподіл функцій законодавчої та виконавчої влади в Україні) // Вечірній Київ. – 1992. – 25 лютого.
Чушенко В. Концепція структури парламенту України // Вісник Львівського ун-ту. Серія юрид.– Львів, 1994. – Вип.32.: Проблеми державотворення в Україні. – С.25.
Шаповал В. Двопалатність: мета, функції // Віче. – 1992. –№12. – С.146–154.
Шаповал В. Парламент як орган народного представництва // Віче. – 1999. –№5. – С.3–11.
Шаповал В. Побудова українського парламенту: у пошуках істини, або хоча б реалії // Урядовий кур’єр. – 1996. – 27 лютого.
Шаповал В. Розподіл влад і конституціоналізм: досвід України. – Вип.28. – К.: НІСД, 1994.
Шаповал В., Журавльова Г. Концепція парламентського права в Україні // Концепція розвитку законодавства України. – К., 1996. – С.185–187.
Шишкін В. Законотворча діяльність республіканського парламенту: перші кроки і найближчі плани // Радянське право. – 1990. – №9. – С.7.
Швець М. Системна інформатизація законотворчого процесу // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – №2(21). – С.3–11.
До Розділу ІV:
Безсмертний Р. Президент України і Верховна Рада України // Віче. – 2000. - №7. – С.34-38.
Белебеха І. Президенти і Україна: Інститут президентства в Україні // Українська газета. – 1995. – 16 лютого.
Веніславський Ф.В. Роль інституту Президента України у механізмі взаємовідносин законодавчої та виконавчої гілок влади // Нова Конституція України і проблеми вдосконалення законодавства: Темат зб. наук. праць. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1997. – С.18–24.
Влада і народ: Про розробку і прийняття Закону України «Про регулювання доходів Президента України, народних депутатів України, членів уряду і державних службовців» // Голос України. – 1997. – 12 березня.
Георгиян Э. Институт президентской власти в современном мире: На примере США и Франции // Социалистическая законность. – 1991. –№11. – С.68–72.
Головатенко В. Окремі аспекти конституційно-правового статусу Президента України // Право України. – 1999. –№5. – С.30–33.
Городецький О.В. Парламент і президент (проблеми відносин) // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. – Чернівці, 1996. – Вип.4–5. – С.144–149.
Закусило О., Мельниченко В. Для чого державі Президент: Про інститут президентства // Віче. – 1993. –№12. – С.18–28.