Професійно-технічна освіта
Професійні коледжі – це середньо-технічні навчальні заклади, які здійснюють «професійну підготовку» на основі дозволу губернатора префектури.
На 1 травня 2009 року в коледжах Японії навчалося 27 914 іноземних студентів. Той факт, що кількість вступників до коледжів в Японії перевищує кількість вступників до вузів прискореного циклу, свідчить про міцне положення, що займається ними в суспільстві.
Професійні коледжі – це середньо технічні навчальні заклади, де студенти набувають вузькопрофільні знання і навички, необхідні для обраної професії. Коледжі входять в систему вищої освіти Японії. Метою таких навчальних закладів є розвиток професійних навичок, затребуваних в сучасному суспільстві. Існує 8 напрямів навчання: технічні науки, комерція і бізнес, медицина, гігієна в сфері обслуговування, культура і загальна освіта, педагогіка і соціальне забезпечення, прикладна творчість, сільське господарство.
Термін навчання на більшості відділень технічних коледжів становить 2 роки. Для успішної атестації загальний час занять має становити не менше 1 700 годин. Після закінчення навчання присвоюється кваліфікація «Спеціаліст». Після 2 років навчання в коледжі і отримання даної кваліфікації, випускник має можливість вступити до університету повного циклу. При навчанні на 4-річному курсі для атестації необхідно відвідати не менше 3 400 годин занять. Після закінчення такого курсу присвоюється кваліфікація «Спеціаліст вищої категорії» та випускник має право продовжити навчання в аспірантурі.
Підготовка вчителів
Система підготовки вчителів у Японії здійснюється двома шляхами: «Педагогічна освіта в університетах» та «Відкрита система отримання сертифіката викладача». «Педагогічна освіта в університетах» означає, що педагогічні кадри проходять підготовку в системі університетів. Мінімальним для шкільного вчителя є ступінь бакалавра, який дорівнює чотирьом рокам навчання після середньої освіти. Існує три класи сертифікатів відповідно до рівня академічної підготовки. Сертифікат другого класу видається випускникам коледжу через два роки навчання після середньої освіти. Сертифікат першого класу отримують ті претенденти, які мають диплом бакалавра. Спеціалізований сертифікат видається після закінчення курсу магістратури (два роки після отримання диплома бакалавра). Вчителі молодшої школи отримують сертифікат із правом викладання всіх предметів. Вчителі середньої школи спеціалізуються на одній дисципліні (математика, суспільствознавство, домоводство, англійська мова тощо). Сертифікат першого класу зі ступенем бакалавра розглядається як стандарт для того, щоб бути вчителем у школі. «Відкрита система отримання сертифіката викладача» означає, що всі вищі навчальні заклади можуть надавати різні види сертифікатів і всі ВНЗ розглядаються як рівні згідно з Існує два типи установ, які мають курс для викладачів. Хоча їх сертифікати розглядаються як рівні, системи дещо відрізняються.
1) Педагогічні університети й факультети (47 організацій). До 1949 року кожна префектура в Японії мала своє педагогічне училище, яке спеціалізувалося на підготовці вчителів початкових класів.
2) Інші молодші коледжі та університети. Це національні, приватні та муніципальні коледжі та університети, які мають факультативний курс для отримання сертифіката вчителя. Ці навчальні заклади відрізняються від установ першого типу тим, що їх студенти не обов’язково сертифікуються як викладачі. Більшість із цих коледжів та університетів надають учителям «сертифікат для середніх шкіл», а приблизно 50 із них на даний час забезпечують «сертифікатом для початкової школи».
У Японії, щоб стати вчителем початкової або середньої школи, потрібно пройти два основних етапи: сертифікацію та іспит на працевлаштування.
Кількість випускників ВНЗ, які отримали сертифікат вчителя, в Японії майже в десять разів перевищує потребу. Зокрема, у середніх школах більш ніж 90% вчителів, які мають сертифікат, не знаходять робоче місце. Завдяки популяризації, поширенню вищої освіти багато батьків мали вищу академічну підготовку, ніж шкільні вчителі. Ступінь довіри до вищої педагогічної освіти в Японії ставав усе менше, а традиційно висока повага до вчителів почала па- дати. У 1988 році була прийнята поправка до Закону про сертифікацію педагогічних працівників. З метою підвищення рівня академічної підготовки вчителів було введено спеціальний сертифікат зі ступенем магістра. Таким чином було позначено зв’язок між рівнем академічної підготовки та класифікацією сертифікатів. Як наслідок, більшість університетів, які мають курс підготовки вчителів з обов’язковою сертифікацією, заснували післядипломне відділення для отримання спеціального сертифіката. Однак до останнього часу спеціалізований сертифікат зі ступенем магістра не надавав шкільному вчителю суттєвого пріоритету в статусі. За даними на 2005 рік, кількість прийнятих на роботу вчителів зі спеціалізованим сертифікатом склала 10,11% від загальної кількості, а 87,28% вчителів мали сертифікат 1 класу зі ступенем бакалавра
ВИСНОВОК
Загальна освіта в Японії має свою досить чітку структуру: початкова школа з шестирічним навчанням, трирічна середня школа першого ступеня і трирічна середня школа другого ступеня.
Таким чином, загальна освіта в країні представлено трьома школами, через які, починаючи з шестирічного віку, проходить тепер більшість японців. Закінчивши школу у віці 18 років, японська молодь спрямовується в університети (чотири роки навчання) або в коледжі (дворічне навчання). Частина школярів після закінчення середньої школи першого ступеня (у віці 15 років) на п’ять років вступає в технічні коледжі. Слід також зазначити, що більша частина японських дітей з трьох і до шести років виховується в дитячих садах.
У структурному плані система загальної освіти в Японії багато в чому нагадує американську. Однак це стосується в основному до формальної побудови школи. За своїм змістом, а особливо по духу японська школа унікальна. Японці наполегливо йшли до створення своєї власної системи освіти. Правда, в ході цього процесу були зроблені дві спроби запозичення: після реставрації Мейдзі японці налаштувалися на копіювання французьких і прусських, а в повоєнні роки – американських зразків, проте з цього мало що вийшло. Соціальна історія японців і японські соціальні цінності заважали засвоєнню зарубіжних стандартів. В результаті поступово склалася справді японська шкільна система.
Японська початкова школа крок за кроком переносить чесноти сімейного виховання в шкільну атмосферу. Однак діє і система зворотних зв’язків: самодисципліна, яку виховують у школі, упроваджується в сімейний ґрунт. Тим самим отримує підкріплення сімейна педагогіка. Відбувається взаємодія сімейного та шкільного виховання учнів. І там і тут школярі стикаються з культом авторитетів. Учнів початкової школи наполегливо привчають до того, щоб безмежно поважати ці авторитети. У результаті, наприклад, авторитет вчителя так глибоко упроваджується в свідомість дитини, що залишається у нього навічно у вигляді ідеального образу.
У школі виховується також і ввічливе ставлення до товаришів. Найбільш ефективно воно культивується на тих щаблях шкільного життя, коли учні вступають у підлітковий або юнацький вік.
Японські підлітки та юнаки навчаються в школі групової поведінки. Для цього учнів залучають до групових бесід, де кожен зобов’язаний відкриватися перед іншими і пояснюватися з приводу допущених проступків.
В цілому ж японська система загальної освіти виконує соціальне замовлення правлячих класів Японії. Вона успішно справляється з двома головними завданнями, які стоять перед нею. Це, по-перше, підготовка молоді для оволодіння складними професіями сучасного виробництва і, по-друге, виховання у молодих людей навичок беззастережного підпорядкування авторитету.