Професійно-технічна освіта
Термін "подальше навчання" (further education) у Англії відноситься до продовження освіти після закінчення обов'язкового навчання (після 16 років) за програмами, що не ведуть до отримання наукового ступеню або його еквівалента. Як правило, це:
академічне навчання, в результаті якого отримують сертифікати GCE-A level або GCE-AS level з декількох предметів (зазвичай, не менше трьох). Ці сертифікати надають право вступу до британських університетів;
професійне навчання, в результаті якого отримують NVQ (National Vocational Qualification). Успішне закінчення цих курсів дає можливість почати професійну діяльність у вибраній учнями області;
професіонально-академічне навчання, в результаті, якого отримують GNVQ (General National Vocational Qualification). Успішне закінчення цих курсів дає можливість як почати професійну діяльність у вибраній вами області, так і продовжити навчання в університеті, але треба враховувати те, що британські університети при прийомі віддають перевагу власникам GCE-A level або GCE-AS level сертифікатів.
Післясередня освіта неуніверситетського рівня надається численними технічними та іншими коледжами, програми яких мають чітку фахову орієнтацію. Чимало їх підпорядко-вано Комітету з технологічної і бізнесової освіти (ВТЕС). Перший ВТЕС-диплом можна отримати вже після року денного навчання, національний ВТЕС-диплом — після 2-3 років. Вони дещо відрізняються і суворістю вимог до вступників.
Вища освіта.
Традиційну основу британської системи вищої освіти становлять університети, політехнічні навчальні заклади та коледжі. Всі університети Англії мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну патетику у вищій освіти здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом і університетами на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії, Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів Англії, шкіл та ліцеїв, роботодавців. З 1996 р. розширюється число критеріїв, за якими має визначатись якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є комітет ректорів, який з 192 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.
1993 р. у Великобританії було майже 440 внесених у довідники вищих закладів освіти: 76 університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчальних центри та коледжі різного типу, серед яких чимало гігантів із багатьма тисячами студентів і карликів з кількома викладачами і десятком-другим студентів. Для того щоб вищий заклад освіти міг (за бажання) додати до своєї назви слово «університет», він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 студентів, з них понад 3000 – на денному навчанні за програмами університетського рівня. [12; c.7].
Саме після отримання сертифіката GCE-A level починається етап вищої освіти для молоді. Термін «вища освіта» у Англії відноситься до програм, метою яких є присудження ступеня: бакалавра (Bachelor degree), магістра (Master degree) або доктора (Doctoral or PhD degree).
В англійських вузах нема єдиних правил прийому, вони різні. Проте, це більшою мірою залежить від вступника до вищого начального закладу, від його довузівської підготовки, від показників у свідоцтві про освіту. Отримавши середню освіту, абітурієнт проходить співбесіду і тільки тоді вирішується, чи складатиме він екзамени з 3-4 предметів. Співбесіда має виявити обдарованість і мотивації майбутнього студента, а також його соціальний облік (систему ціннісних орієнтацій).
Якщо оцінки вступника не цілком відповідають прийомним вимогам, університет може запропонувати пройти підготовчий курс. Тривалість такого навчання звичайно – від шести місяців до року. Є курси, що забезпечують предметну підготовку, але здебільшого їхнє завдання – удосконалення англійської мови відповідно до академічних вимог, а також вироблення навичок навчання.
У Англії система вищої освіти дворівнева. Перший етап – це отримання ступеня бакалавра у вибраній області науки і професійній діяльності. Ступінь бакалавра присуджується після 3-4 років навчання на денному відділенні університету, інституту або коледжу. Другий ступінь веде до отримання ступеня магістра та доктора.
Навчання розпочинається 1 вересня і формально закінчується 30 серпня, але насправді начальний рік коротший. Кожен заклад вищої освіти автономний у тривалості навчального року за умови дотримання загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5 тижнів) перерв на головні релігійні свята. Навчальний рік поділяється на три частини, але в останній більшість закладів вищої освіти скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до екзаменів. Частина університетів має середні канікули (до 8 «тижнів читання»), як час для самостійного навчання студентів. Також університетам притаманний двосеместровий рік з канікулами між семестрами. Стосовно кількості та розподілу навчальних годин (лекцій, семінарів, різних лабораторних робіт тощо), то вони визначаються самим університетом.
Одним з найбільш цінних елементів англійської методики навчання педагоги вважають тьюторський метод, який передбачає регулярні заняття 1-2 студентів (в нових університетах 5-6 студентів) з викладачем – тьютором, протягом всього навчального курсу. Тьюторські заняття проводяться викладачами (окрім професорів), аспірантами, спеціалістами-практиками. Їх відвідування є обов’язковим. Кожного студента офіційно прикріплюють до тьютора, який тримає у полі зору успішність студента, формування його особистості як спеціаліста.
Велика увага приділяється самостійній роботі студентів. Вона спеціально планується і розглядається як справа надзвичайно важлива. Серед форм самостійної роботи домінує робота бібліотеках, які відкриті і в канікулярний час, адже деякі університети вимагають здати реферати за два тижні до закінчення канікул.
Викладачі поділяються на професорів, старших лекторів і лекторів. Окрім навчальної роботи, вони повинні проводити наукові дослідження, але частка останніх у всьому робочому часі викладачів залежить від виду вищого навчального закладу освіти й оцінюється в 33%. У своїй роботі викладачі мають чималу свободу не лише в організації і методиці проведення занять, а й в деталізації програми курсів. Силами адміністрації закладів вищої освіти і зовнішніх атестаційних органів здійснюється лише загальний контроль за наслідками роботи викладача.
Кожен вищий начальний заклад автономний у встановленні методів контролю роботи і знань студентів. Більшість віддає перевагу підсумковим екзаменам, часто проводить поточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішення питання про перехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення програми першого циклу студент може отримати такі оцінки: найвищу (Class 1), дуже хорошу (Class 2, Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2б, Division 2) чи найнижчу (Class 3).
Щоб отримати ступінь бакалавра, необхідно провчитися три роки. Однак є ступені для одержання яких необхідний ще й досвід практичної роботи, тоді строк навчання зростає. Такі вимоги стосуються наприклад дизайнерів, яким потрібно пройти підготовчий курс, а потім - основний трирічний. Для одержання ступеня в області медицини, стоматології та архітектури потрібно вчитися до 7 років.
Ступінь бакалавра дозволяє отримати хорошу позицію в середній інженерно-технічній ланці або середній керівній ланці приватної (чи державної) компанії, промислового підприємства або відкрити приватну практику (юрист, медик). У деяких областях професійної діяльності – це вищий ступінь, який не вимагає подальшого навчання. Ступінь бакалавра є необхідною умовою для продовження навчання за програмою навчання за програмою магістра і доктора.
Вчені ступені у Англії присвоюється студентам, що успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Для переходу з першого рівня на другий – магістерський – необхідно виконати досить високі академічні вимоги (отримати диплом бакалавра з відзнакою) і виявити добрі знання з предмету спеціалізації. Із цього правила є винятки, коли на другий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, проте за наявності чималого досвіду праці з обраного фаху.