Позиція і участь делегації УНР

БРЕСТ-ЛИТОВСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР

 

Брест-Литовський мирний договір від 27 січня (9 лютого) 1918 р. – мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з іншого, підписана Бресті (Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-1918 рр.

Делегація УНР складалася із представників Центральної ради та Генерального секретаріату: прем’єр-міністра В. Голубовича (голова), М. Левитського, М. Любинського, М. Полоза, С. Остапенка та О. Севрюка (став головою наприкінці переговорів, підписав договір). За партійним складом це були есери і соціал-демократи. Принциповою позицією делегації був її статус представництва самостійної держави.

Підписанню Центральними державами договору з УНР передувало визнання її повноправним часником переговорів (всупереч заяві Л. Троцького про присутність в радянській делегації представників від українського радянського Народного Секретаріату). Також в ході переговорів в Бресті-Литовському радянська делегація змушена була визнати легітимність представництва УНР і незалежність самої республіки.

З умовами договору, до складу УНР відходили Холмщина і Підляшшя, а Галичина і Буковина виділялися в окремий коронний край у складі Австро-Угорської імперії.

Натомість УНР зобов’язувалася постачати Центральним державам промислову і сільськогосподарську продукцію.

Брестський договір, підписаний 3 березня 1918 р. між Центральними державами та РРФСР, зобов’язував раднарком останньої визнати законність Центральної Ради і її Народного Секретаріату, припинити політичну пропаганду в УНР, вивести з неї радянські війська і підписати мирний договір.

Причини підписання

· загроза для України з боку більшовиків

· спроба УЦР порозумітися з Антантою

Умови договору

· УНР виходила з Першої світової війни

· УНР було визнано незалежною, рівноправною державою

· Холмщина та Підляшшя входили до складу України

· Німецька імперія і Австро-Угорська імперія зобов'язувались допомогти УЦР звільнити територію УНР від більшовиків

· УНР зобов'язалась постачати в Німецьку імперію та Австро-Угорську імперію їжу, що була потрібна для населення

Позиція і участь делегації УНР

 

Делегація УНР на переговорах у Бересті

На нараді керівників провідних партій — есерів і соціал-демократів — було визначено делегацію Української Народної Республіки у складі прем'єр-міністра Всеволода Голубовича(голова), Миколи Левитського, Миколи Любинського, Михайла Полоза і Олександра Севрюка. 1 січня 1918 року делегація прибула у Брест-Литовськ і поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостійному статусі. Нарком закордонних справ РСФРР Лев Троцький мусив заявити, що російська більшовицька делегація визнає право націй на самовизначення і не вбачає перешкод для участі делегації УНР у переговорах як самостійної держави. Від імені Четверного союзу міністр закордонних справ Австро-Угорської імперії Оттокар Чернінзаявив про визнання делегації УНР повноправним учасником переговорів. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору. Лев Троцький наполіг на перерві у переговорах до кінця січня 1918 року. Російська сторона повинна була визначити, як поставитися до тяжких умов миру, включаючи великі територіальні втрати, які висунули союзники. Крім того, затягуючи переговори, Раднарком бажав виграти час, щоб завершити захоплення більшої частини території України, включаючи її столицю Київ, що давало можливість замінити делегацію УЦР делегацією проголошеної наприкінці грудня 1917 року більшовицької України.

Позиція і участь делегації більшовицької Росії]

Ініціатива у мирних переговорах з Німецькою імперією та її союзниками належала більшовицькій Росії. 3 грудня 1917 року Раднарком РСФРР звернувся з відповідною пропозицією до Берліна, 15 грудня 1917 року обидві сторони уклали перемир'я, після чого в штабі німецьких військ у Брест-Литовську почалися мирні переговори. Лінія фронту проходила по території УНР і Українська Центральна Рада мусила визначити своє ставлення до них. Лідери УЦР розуміли, що країни Четверного союзу програють війну. Приєднання до сепаратних переговорів перетворювало майбутніх переможців на ворогів будованої ними держави. Проте вибору у них не було: народ бажав миру.