Розв’язання практичних завдань з теми заняття
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
групового заняттяз модулю 4.1
«ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОБОТИ ВІЙСЬКОВОГО СОЦІАЛЬНОГО РОБІТНИКА»
Змістовний модуль 4.1.3.5. Військово - соціальна робота з
Офіцерським складом
Заняття 2. Групове заняття №9. Методика соціальної
Роботи з офіцерським складом
Час 2 години
Місце Корпус “Г”
Навчальні та виховні цілі заняття
Закріпити знання студентів про соціально-психологічні особливості та основні соціальні проблеми що притаманні офіцерському складу .
Набути навчаємими первинних вмінь працювати з методиками соціальної роботи з категорією офіцерського складу.
Формувати у майбутніх військових соціальних робітників професійні якості, що необхідні для практичної роботи за фахом.
Навчальні питання та розподіл часу
Вступ 5 хвил.
1. Робота військового соціального робітника з офіцерським
складом 40 хвил.
2. Розв’язання практичних завдань з теми заняття 40хвил.
Заключна частина 5 хвил.
Матеріально – технічне забезпечення
1.Схема №59. Соціальна характеристика офіцерського складу.
2. Схема № 60. Форми соціальної роботи з офіцерами.
Навчальна література
1. Актуальные проблемы развития социальной работы в Вооруженных Силах Российской Федерации/Под ред. А.А.Чертополоха. – М.: В.У, 2004.
2. Афанасенко В.С, Дуб Е.П, Кирилов В.В. Військово-соціальна робота у вищому військовому навчальному закладі – Х.: ХВУ, 2003.
3.Афонін Е.А Становлення Збройних Сил України: соціальні та соціально-психологічні проблеми . – К., 1994.
4. Виховна робота у підрозділі: Методичний посібник / За заг. ред. В.С Афанасенка. – Х.: ХВУ, 2004.
5. Зельницький В.А. Прогнозування морально-психологічного стану особового складу частин і підрозділів // Збірних наукових праць : КВГІ. – 2003. Випуск 3.
6. Калюжный А.С Психология личности военнослужащего :учебное пособие . – Н.Новгород : НГТУ, 2004.
7. Муцинов С.С. Молодые воины: Воспитание и адаптация в коллективе» . – М.: Институт военной истории МО РФ, 1999.
8. Тарасов С.В Срочная служба: Вопросы адаптации // Социологические исследования . – 1999.- № 5.
9.Технології соціальної роботи з військовослужбовцями / Упорядник І.В Пеша . – К., 2003.
ВСТУП
На минулому занятті було розглянуто особливості військовослужбовців категорії офіцерського складу. Дана розгорнута соціальна - психологічна характеристика цієї групи воїнів. Ми дійшли висновку, що ця категорія, будучи провідною частиною всього особового складу ЗСУ, має такі особливості і характеристики, що значно відрізняють її від інших категорій військовослужбовців, що вона вимагає постійної уваги з боку всіх ланок військового управління, турботи в усіх сферах її життєдіяльності, включаючи соціальну.
Саме ця сфера в контексті вивчаємого змістовного модулю цікавить нам передусім . Тому, що від неї залежить вирішення офіцерами службових завдань, побутових питань, морально - психологічний стан військового керівника, його настрої , службова активність та багато ще чого іншого.
Соціальні проблеми, які стоять перед офіцерським складом постійно або виникають несподівано, повинні вирішуватися відповідними посадовими особами і фахівцями армійських соціальних служб своєчасно, якісно і з використанням усіх засобів, методів які є в арсеналі соціальної роботи . Особливу роль тут відіграють військові фахівці соціальної роботи, які не тільки самі вирішують соціальні проблеми особового складу але й навчають керівний склад підрозділів цій роботі, допомагають офіцерам самостійно виходити із складних ситуацій, звертаючись до своїх внутрішніх сил, можливостей і резервів.
Метою заняттяє засвоєний студентами змісту роботи військового соціального робітника з офіцерською категорією військовослужбовців , придбання майбутніми фахівцями соціальної роботи первинних умінь вирішення соціальних проблем цієї категорії особового складу , формування у навчаємих необхідних професійних якостей.
1. Робота військового соціального робітника з офіцерським складом
Аналіз досліджень службової діяльності офіцерського складу, їх досягнень, психічних і емоційних станів , поведінкової сфери , ставлень до своїх професійних обов’язків, підлеглих, начальникові і співслужбовців свідчить про те, що офіцер, який має суттєві досягнення в основній діяльності, але не цікавиться більше ні чим, по перше – перестає бути цікавим для оточення, по друге – у нього поступово відбувається характерні зміни, які негативно впливають на його здібності до соціальної адаптації і по третє – більшою мірою ніж інші , піддається впливу депресії і , звичайно синдром професійного вигоряння.
У першому питанні ми розглянемо методики, які можуть бути використані військовими соціальними робітниками при дослідженні у офіцера синдрому “ професійного вигоряння”.
Аналіз вивчення цього синдрому в офіцерського складу свідчить, що до основних методик, які можуть бути використані військовими соціальними робітниками при дослідженні цієї проблеми, належать:
1.Методика “Діагностика рівня емоційного вигоряння” (В.В. Бойко).
2.Методика “Визначення психічного “ вигоряння ” (О.О. Рукавішніков)
3. Методика “Синдром “вигоряння” в професіях системи “людина-людина” (Г.С. Нікіфоров).
4. Методика “Оцінка власного потенціалу “вигоряння” (Дж.Гібсон).
Необхідно зауважити, що кожна із зазначених методик надає можливість, насамперед, виявити рівень розвитку синдрому та його окремих складових.
Проаналізуємо перші три методики більш детальніше.
Методику ”Діагностика рівня емоційного вигоряння” (В. В. Бойко)можна використовувати для визначення розвитку компонентів емоційного вигорання. Досліджуваним пропонується надати відповіді на запитання, кожне з яких відповідає одному із так званих симптомів вигоряння: напруження; резистенція; виснаження.
Перший тип симптомів(напруження)характеризується відчуттям постійної тривоги , фізичної та психологічної втоми, викликаної власною професійною діяльністю і виявляється у таких симптомах:
1) переживання психотравмуючих обставин – людина сприймає умови служби та професійні міжособистісні стосунки як психотравмуючі;
2) незадоволеність собою – незадоволеність власною професійною діяльністю і собою як професіоналом;
3) загнаність у кут – відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність взагалі;
4) тривога та депресія – розвиток тривожності у професійній діяльності, підвищення нервовості, депресивні стани.
Другий тип симптомів(резистенція)характеризується надмірним емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розвиток захисних реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою, байдужою, а будь-яке емоційне залучення до професійних справ і комунікацій викликає у людини відчуття надмірної перевтоми. Цей компонент виявляється у таких симптомах:
1) неадекватне вибіркове емоційне реагування – неконтрольований вплив настрою на професійні стосунки;
2) емоційно-моральна дезорієнтація – розвиток байдужості у професійних стосунках;
3) розширення сфери економії емоцій – емоційна замкнутість, відчуження, бажання припинити будь-які комунікації;
4) редукція професійних обов’язків – згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов’язків.
Третій тип симптомів (виснаження)характеризується психофізичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися зі службових питань, розвитком психосоматичних порушень. Він виявляється у таких симптомах:
1) емоційний дефіцит – розвиток емоційної нечуттєвості на тлі перевиснаження, мінімізації емоційного внеску у роботу, автоматизм, спустошення людини при виконанні професійних обов’язків;
2) емоційне відчуження – створення захисного бар’єру у професійних комунікаціях;
3) особистісне відчуження (деперсоналізація) – порушення професійних стосунків, розвиток цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися при виконанні службових обов’язків, та до службової діяльності взагалі;
4) психосоматичні та психовегетативні порушення – погіршення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних психвегетативних порушень, як розлади сну, головний біль, проблеми з артеріальним тиском, шлунково – кишкові розлади, загострення хронічних хвороб тощо.
Методику “Визначення психічного вигоряння”(О. О. Рукавішніков)доречно використовувати для діагностики вияву синдром “вигоряння” на трьох основних рівнях: міжособистісному, особистісному, мотиваційному.
1. На першому рівні спостерігається психоемоційне виснаження – процес вичерпання емоційних, фізичних, енергетичних ресурсів професіонала, який працює з людьми. Воно виявляється у хронічній емоційній і фізичній втомі, байдужості та холодності у ставленні до людей з ознаками депресії та роздратованості.
2. На другому рівні (особистісному ) виявляється особистісне віддалення – специфічна форма соціальної дезадаптації професіонала, який працює з людьми. Вона характеризується зменшенням кількості контактів з оточенням, підвищенням роздратованості і нетерплячості в ситуаціях спілкування, негативізмом стосовно інших;
3.Третій рівень це – професійна мотивація – рівень робочої мотивації й ентузіазму щодо роботи альтруїстичного змісту. Стан емоційної сфери оцінюється такими показниками, як: продуктивність професійної діяльності, оптимізм та зацікавленість у роботі, самооцінка професійної діяльності та ступеня успішності в роботі з людьми.
Методику “Синдром вигоряння” у професіях системи “людина - людина”(Г. С. Нікіфоров) можна використати для визначення складових синдрому “вигоряння ”
Методика містить три субшкали:
1) емоційне виснаження (характеризується заниженим емоційним фоном,
байдужістю, емоційним перенасиченням);
2) деперсоналізація (виявляється у деформації стосунків з іншими людьми.
В одних випадках це може бути зростання залежності від інших людей, а в інших – зростання негативізму, цинічності установок і почуттів стосовно підлеглих, колег по роботі тощо);
3) редукція особистих досягнень (полягає або в тенденції до негативного
оцінювання себе, своїх професійних досягнень та успіхів, негативізмі щодо службової гідності і можливостей або у нівелюванні особистої гідності, обмеженні своїх можливостей, обов’язків щодо інших).
Але всі ці та інші методики дозволяють лише виявити наявність і характеристики синдрому професійного вигоряння. Слід зазначити, що всі методики виявлення синдрому вигоряння можуть застосовуватися до однієї і тієї ж людини . І їх результати ні у якому разі не можна складати, а розглядати лише по одній із обраних дослідником методик .
Для того, щоб запобігти виникненню цього синдрому офіцерському складу потрібно:
1. Мати інтереси, які за своїм змістом кардинально відмінні від основаної діяльності, тобто поєднувати роботу із заняттями спортом, заочним навчанням, творчістю, полюванням, рибальством, вишиванням тощо.
2. Привносити в службову діяльність елементи творчості, створювати нові проекти і втілювати їх в життя без обов’язкового санкціонування з боку керівників.
3. Уміти працювати в нормальному, а не екстремальному режимі, надавати собі достатнього часу, щоб досягнути позитивних результатів не лише в службовій кар’єрі, а й у житті поза службою.
4. Чітко визначати рівні своєї компетенції та функціональних обов’язків, а для цього привчити себе (і начальників) до того, що більший обсяг службових обов’язків можна виконувати лише у виняткових випадках, які пов’язані з особливими, екстремальними умовами діяльності.
5. Брати участь у командирських зборах, навчаннях, періодично виїжджати у відрядження, де з’являється можливість поспілкуватися з новими людьми, обмінятися досвідом.
6. Періодично працювати з колегами, які значно вище або значно нижче за професійним рівнем. Така організація роботи наддасть змогу передати свій службовий досвід іншим і побачити свої помилки, і не лише професійні, а й ті, що стосується інших процесів життя і спілкування з іншими й т.п.
7. Мати хобі й отримувати від нього задоволення.
8. Намагатися налагодити нормальні повноцінні стосунки в родинні та спілкування з представниками протилежної статі.
Розв’язання практичних завдань з теми заняття
На занятті розв’язуються три практичних завдання: перше – усно всією групою під керівництвом викладача , 2 – е і 3 – е письмово поваріантно, за що студенти отримують персональну оцінку. При цьому навчаємі опираються на методи, що були розглянуті в першому питанні групового заняття.
Завдання № 1
Ви фахівець військово - соціальної роботи, офіцер виховного відділення частини. Спираючись на методи дослідження синдрому професійного вигоряння, виявіть його наявність у командира роти капітана А, визначить тип його симптомів (методика В.В. Бойка) і запропонуйте порядок, форми і методи соціальної роботи з цим офіцером щодо подолання його синдрому.
Характеристика обставин і ситуацій в опинився капітан, його стану та поведінки: офіцер на посаді командира роти 10 років, до служби завжди ставився сумлінно, за цей час отримав чимало заохочень з боку старших начальників, рота завжди була однією з кращих в частині. Плідно працював з підлеглими йому командирами взводів; двох з них висунув на вищі посади : один з них командир сусідньої роти, інший – заступник командира батальйону.
Однак останнім часом в поведінці капітана щось відбулося. Офіцер став відрізнятися неадекватним вибірковим емоційним реагуванням на професійні проблеми, форми взаємодії і спілкування зі співслужбовцями , начальниками і підлеглими; часто ці реакції носять неконтрольований характер. У службовій сфері спостерігається байдужість , прагнення менше часу витрачати на виконання професійних обов’язків, перекладати їх на підлеглих , інших командирів (своїх заступників , командирів взводів ). У поведінці з’явилась емоційна замкнутість , відчуження , обмеженість в спілкуванні з людьми. І в цілому спостерігається різке зниження службової активності. Всі ознаки свідчать про наявність у даного офіцера синдрому професійного вигоряння.
Приблизна відповідь
Судячи по наведеним ознакам поведінки капітана А і враховуючи методику В.В.Бойка “ Діагностика рівня вигоряння ”, даний етап офіцера відповідає другому типу симптомів емоційного вигоряння - резистенція(надмірне емоційне виснаження ).
Пропозиції щодо змісту роботи з капітаном А
1) Проаналізувати ситуацію, в якій опинився даний офіцер:
- ретельно вивчити його службовий шлях, особливо успіхи і досягнення;
- визначити той рубіж , після якого синдром вигоряння став активно проявлятися в його службі і в професійній діяльності;
- ознайомитися з реакцією старших начальників на цю ситуацію;
- виявити ставлення і думку офіцерського колективу на току поведінку капітана А;
- детально вивчити стан справ у підпорядкованому йому підрозділі.
2) Провести з ним низку зустрічей , (бесід, співрозмов й т.п.), в ході яких з’ясувати:
- причини такого стану офіцера, його думок про подальшу свою службу;
- його ставлення до себе;
- розуміння ним негативних наслідків як для нього, так і для стану справ у підрозділі;
- його наміри щодо подолання ситуацій, в якій він опинився , на подальшу службу;
- можливості на резерви самотужки або при наданні допомоги з зовні подолати синдром професійного вигоряння.
3) Знайти і застосувати додаткові мотиваційні фактори для підвищення службової і життєвої активності цього офіцера:
- залучення його до громадської діяльності , яка виходить за межі його професійних обов’язків(керівництво різноманітними гуртками , клубами за інтересами, спортивними секціями, командами, до роботи комісій );
- доручення узагальнити, як досвідченому офіцеру , досвід кращого командира роти, частини;
- запропонувати підготувати й провести особовому складу як знавцю військової справи цикл лекцій (бесід) з воєнної (воєнної - технічної) проблематики;
- виявити його хобі і створити офіцеру умови для заняття їм використавши з користю для армійської справи;
- використати сімейний фактор (службова діяльність в інтересах добробуту сім’ї - з одного боку і з іншого – вплив родини на зняття проблем, пов’язаних з синдромом професійного вигоряння)
4) Зовнішній вплив на офіцера :
- постійний контроль за його службовою діяльністю з боку старших командирів і начальників;
- підтримання добрим словом, заохочення за його успіхи, вдачі, позитивні досягнення;
- уважне ставлення з боку керівництва до особистості офіцера , використання його досвіду при вирішенні складних проблем і питань, які стосуються служби, професійної діяльності;
- виключити надмірну публічну критику на його адресу, тим більше покарання за його похибки, помилки;
- створити умови для постійного його оточення друзями, спів службовцями, рідними і близькими;
- більше залучати його до групових видів діяльності офіцерського складу (на службі, в громадській сфері, культурній, спортивній) де його досвід , знання, уміння і навички будуть відігравати вирішальну роль.
Завдання 2
(І варіант)
Ви – фахівець військово - соціальної роботи , офіцер виховного відділення частини. Спираючись на методи дослідження синдрому професійного вигоряння, виявіть його наявність у командира взводу старшого лейтенанта В, визначіть тип його симптому (методика В.В.Бойка) і запропонуйте порядок форми і методи соціальної роботи з цим офіцером щодо подолання такого синдрому.
Характеристика обставин і ситуацій в яких опинився старший лейтенант , його стану і поведінки: 7 років тому з відзнакою закінчив вищий військовий навчальний заклад і був призначений на посаду командира взводу, яку обіймає до сьогодні. У перші два роки служби мав проблеми з дисципліною , припускав відхилення від норм поведінки, за що отримував зауваження і навіть покарання. Однак після одруження виправився і останні п’ять років являв собою приклад взірцевого ставлення до служби. Набув значного професійного досвіду, який старші начальники часто використовували для вирішення найбільш складних службових завдань (навчання, опанування бойової техніки, усунення відмов апаратури).
Але останнім часом в поведінці старшого лейтенанта стали помічати деякі неприємні зміни. Офіцер став виглядати якимось спустошеним, працює більш на “автоматі”, до службових завдань ставиться емоційно відчужено, у спілкуванні з колегами і до службової діяльності виявляє байдужість і навіть цинізм. В психофізіологічному плані виникають такі порушення і відхилення як погіршення фізичного самопочуття, розлади сну, головий біль, проблеми з артеріальним тиском, шлунково - кишкові розлади. В цілому спостерігається факт перевтоми й втрати інтересу до служби, своєї професійної діяльності . Ці ознаки свідчать про наявність у даного офіцера синдрому професійного вигоряння.
Завдання №3
(ІІ варіант)
Ви – фахівець військово - соціальної роботи , офіцер виховного відділення частини. Спираючись на методику дослідження синдрому вигоряння, виявіть його наявність у заступника командира батальйону майора В, визначіть тип його симптому (за методикою В.В. Бойка) і запропонуйте порядок, форми і методи соціальної роботи з цим офіцером щодо подолання такого синдрому.
Характеристика обставин і ситуації, в яких опинився майор, його стану і поведінки: майор В. своїм старанням і сумлінним ставленням до служби , професійною активністю з перших кроків офіцерського становлення заслужив повагу і високу оцінку своєї діяльності з боку старших начальників. Стримано робив професійну кар’єру , без затримань , просувався по службі , своєчасно отримуючи чергові військові знання , заохочення й нагороди. Був кандидатом на вступ до військової академії, але за станом здоров’я не пройшов медичну комісію і продовжив службу на посаді заступника командира батальйону , яку він обіймає вісім років.
За останній рік в поведінці і поглядах офіцера відбулися небажанні зміни, що негативно сказується на його службі , ставленні до своїх професійних обов’язків , виконання яких стало для нього тяготою. Умови служби сприймає як психотравмуючі фактори . проглядається постійна невдоволеність собою і особливо своєю професійною діяльністю, відчуття безвихідності , навіть бажання змінити професійну діяльність. Спостерігається підвищена нервовість, тривожний и депресивний стани , які явно заважають виконанню службових обов’язків . Порою майор відчуває себе ніби замкнутим, загнаним у глухий кут. Ці ознаки свідчать про наявність у офіцера синдрому професійного вигоряння.
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА.
· Загальні висновки по груповому заняттю:
1. Соціальна робота з офіцерським складом має свої особливості, порядок і форми її проведення.
2. Однією з проблем , що нерідко виникає у окремих офіцерів є синдром професійного вигоряння яку військовий соціальний робітник має вміння своєчасно виявити і грамотно допомогти офіцерові її вирішити.
· Загальна оцінка роботи навчальної групи на занятті.
· Персональне оцінювання виконання практичного завдання кожним студентом.
· Відповіді викладача на запитання навчаємих.
· Завдання студентам на подальшу самостійну роботу.
Методичну розробку підготував викладач кафедри 801
працівник ЗСУ Кожушко М.І.
Методична розробка обговорена і схвалена на засіданні ПМК
Протокол №____від “______”_________________20 року