Естетична і художня діяльність, їх співвідношення і особливості

План

 

Специфіка і структура естетичної свідомості

Естетичне почуття

Естетичний смак

Естетичний ідеал

5. Специфіка естетичної діяльності

Естетична і художня діяльність, їх співвідношення і особливості

Естетична свідомість - цілісне, емоційно забарвлене відображення дійсності в єдності ЇЇ сутнісних визначень та чуттєвої своєрідності.

Естетична свідомість може також визначатись як частина суспільної свідомості, одна з її форм, елемент структури. Естетична свідомість - це той духовний фундамент, який забезпечує гармонійну єдність та внутрішній взаємозв'язок різноманітних проявів духовного життя людини та суспільства в цілому. Духовно-практичне освоєння світу пов'язане саме з естетичною свідомістю. Об'єктом відображення естетичної свідомості є природна та соціальна дійсність, засвоєна соціально-культурним досвідом людства. Суб'єктом відображення є суспільство в цілому через конкретних індивідів, соціальні групи. Специфіку естетичної свідомості обумовлюють саме об'єкт та суб'єкт естетичної взаємодії, характер естетичної свідомості та відносин. Естетичне має дуальну природу: воно не є ані виключно об'єктивною дійсністю, ані тільки сутнісними силами людини, воно є ідеальним продуктом суб'єктно-об'єктних відносин. Саме тому індивідуальний характер буття естетичного не виключає його соціально детермінованого змісту. Індивідуальне естетичне може отримати загальнолюдську значимість через мовну, знакову, образну об'єктивацію у різноманітних видах мистецтва, дизайні.

Відображення оточуючого світу в естетичній свідомості супроводжується появою особливих складних переживань, що пов'язані з почуттями піднесеного (величного), прекрасного, трагічного та комічного. Естетичне як переживання, не завжди базується на інтелектуальному знанні. Причиною афективного у ньому може бути інтуїтивне, несвідоме, але завжди відносно чогось. Важливо зазначити, що в естетичному відношенні в однаковій мірі оцінюються та переживаються і позитивні і негативні аспекти оточуючого середовища. Але своєрідність естетичної свідомості полягає у тому, що вона несе в собі складність та виразність емоційних вражень і в той самий час проникає в глибокі сутнісні зв'язки та відношення. Естетична свідомість являє собою цілий комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей. Це особливе духовне утворення, шо характеризує естетичне відношення людини чи суспільства до дійсності. Формується естетична свідомість на основі практики. В умовах сучасного світу можна говорити про багатоманітність соціальних практик, що є основою формування даного феномену. Особливістю естетичної свідомості є те, що взаємодія людини з реальним світом сприймається, оцінюється та переживається індивідуально на основі існуючих ідеалів, смаків, потреб. Виділяють наступні рівні естетичної свідомості:

- масової повсякденної естетичної свідомості;

- спеціалізованої естетичної свідомості.

Масовий повсякденний естетичний рівень базується на узагальненому емпіричному досвіді: естетичні переживання, почуття і так далі. Носіями масової повсякденної естетичної свідомості є переважна більшість людей. Мистецтво починається з враження, воно викликає в людині емоції, афекти.

Спеціалізована естетична свідомість має два рівні: носіями першого є люди, які займаються художнім мистецтвом, другий рівень спеціалізованої естетичної свідомості репрезентують фахівці у сфері мистецтва та естетики. Це теоретичний рівень естетичної свідомості. Теоретичний рівень спирається на загальнофілософські уявлення про світ, людину і її місце у всесвіті.

Відповідно до рівнів естетичної свідомості проявляються її особливості з позиції відображення дійсності. Виділяють чуттєво-емпіричний рівень відображення в естетичній свідомості, раціональний та теоретичний. На чуттєво-емпіричному рівні формується естетичне споглядання, естетичне сприйняття, естетична уява. На раціональному рівні естетичні судження, цінності, погляди, ідеали. Теоретичний рівень спирається безпосередньо на раціональну форму відображення дійсності та оперує категоріями естетики.

Важливо зазначити, що історичні форми поділу суспільної праці, перетворення трудової діяльності на часткову функцію суспільного права вплинули на сферу естетичної свідомості. Сфера естетичної свідомості роз'єдналась на два специфічні типи: споживчий і творчий. Кожен з цих типів має свою світоглядну орієнтацію та свою міру осягнення прекрасного.

Споживний тип естетичної свідомості має достатній художній смак та добре розуміє закони краси. Однак діяльність згідно із законами краси та створення художніх творів для цього типу естетичної свідомості є неможливими. Тому даний тип зосереджується на споживанні художніх творів та випрацьовує відповідний спосіб естетичного сприйняття.

Естетична свідомість творчого типу відрізняється здатністю розуміти красу та творити за законами краси, створюючи художні витвори.

Далі звернемося безпосередньо до питання структури естетичної свідомості.

 

Специфіка естетичної свідомості, у порівнянні з іншими формами духовного життя людства, полягає у таких критеріях:

· естетична свідомість у бутті людини та суспільства являє собою комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей;

· власне, поняття «естетична свідомість» — абстракція, яка означає особливого роду духовне утворення, що характеризує естетичне ставлення людини чи суспільства до дійсності. На рівні суспільства естетична свідомість існує у формі суспільної свідомості, яка відображає ступінь естетичного освоєння світу на рівні індивіда — у формі особистої характеристики окремої людини;

· естетична свідомість формується тільки на підставі практики. Чим багатша естетична практика людини або суспільства, тим багатша та складніша їхня естетична свідомість;

· процес формування естетичної свідомості особистості стисло повторює процес її формування в історії людства. Цим зумовлюється й структура естетичної свідомості;

· від інших форм духовного життя естетична свідомість відрізняється тим, що базується на особливого роду відношенні людини до світу, в якому переважає емоційне начало. В цьому родові особливості естетичної свідомості;

· видові особливості естетичної свідомості визначаються єдністю структури її форм.

Теоретично розрізняють два рівні функціонування даного феномена:

· повсякденний, побутовий рівень, що базується на узагальненні емпіричного досвіду. Повсякденні естетичні переживання особистості мінливі, часто суперечливі;

· теоретичний рівень, що базується на загальних філософських уявленнях про світ, людину та її місце у світі.

Історія естетики і мистецтва знає багато прикладів втілення даних уявлень у конкретно-чуттєву форму. Так, скульптура Мікеланджело «Давид» втілює уявлення людини епохи Відродження про світ, у центрі якого знаходиться особистість, сила та міць якої не має меж. Як усвідомлення цієї сили та могутності, обличчя й постать Давида спокійні, гармонійні, величні.

Повсякденний рівень естетичної свідомості складають естетичні емоції, переживання, почуття та ін.; теоретичний — естетичні оцінки, судження, погляди, теорії, ідеали тощо. Межі між цими двома рівнями умовні, бо специфіка естетичної свідомості має прояви на кожному рівні — всюди можна знайти і почуттєві, і раціональні елементи. Щонайбільше ця особливість притаманна естетичній потребі та естетичному смаку, в яких однаково важливі і емоційні, і раціональні складові, що усвідомлюються у співвідношенні з естетичним ідеалом.

Насамкінець слід зазначити, що естетична свідомість — одна із форм духовного життя суспільства, яка відображає довкілля, різноманітну діяльність людини, а також продукти (результати) цієї діяльності, в тому числі художні твори, у почуттєвих образах, що усвідомлюються та оцінюються у судженнях естетичного смаку. Специфіка естетичної свідомості полягає у взаємодії людини та реальності, суб’єктивного та об’єктивного, яка переживається, оцінюється і розуміється суто індивідуально, але детермінована історично мінливими ідеалами втілення краси у житті та мистецтві.

Естетичне почуття

Сферу повсякденної естетичної свідомості складають естетичні емоції — своєрідний психологічний відгук (реакція) на явища навколишнього світу. Естетичні емоції мінливі, нестійкі та нетривалі; естетичні переживання — емоційні переживання й усвідомлення естетичних відношень (дуже близькі до цього значення за своїм змістом такі елементи естетичної свідомості, як естетичне сприймання, уявлення, враження).

Естетичні почуття інтегрують, з одного боку, естетичні переживання (радість від спілкування, зустріч з красою, хвилювання від сприйняття піднесеного тощо), з іншого — виступають як здатність людини переживати естетичне враження. Почуття людини різнобічні за характером, структурою та психологічними механізмами. Деякі з них — первинні — зближують людину з твариною, інші — специфічно людські. Серед останніх естетичні почуття можна визначити як найскладніші з духовних переживань. Естетичні почуття не дані людині від народження, а формуються у перші три-чотири роки життя дитини. Щодо «природних Мауглі», то усі випадки, коли знаходили людських дітей у тваринній зграї, свідчать: повноцінна людська чуттєвість у них так і не розвинулася, незважаючи на тривалий час їх подальшого життя серед людей; період формування естетичних та, взагалі, людських почуттів був для таких дітей безповоротно втрачений.

З того приводу, що естетичні почуття розвиваються під впливом різноманітних форм практичної діяльності та спілкування, відомий філософ Е.В. Ільєнков писав: «Народжене дитя людське має перед собою не тільки зовнішній світ, але і колосально складну систему культури, яка вимагає від нього таких «способів поведінки», які генетично (морфологічно) в його тілі взагалі ніяк не «закодовані», взагалі ніяк не представлені. Форми споглядання, як і форми мислення, у жодному випадку не досліджуються фізіологічно, тобто разом з анатомією органів мислення та сприйняття.

Вони кожного разу відтворюються в індивідуумові шляхом тренування цих органів і успадковуються особливим чином — через виховання, через залучення до культури, форми тих предметів, що створені людиною для людини, форми та організацію предметно-людського світу. Культура, створена в межах спільної життєдіяльності людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, завдяки чому вони передаються від одного покоління до іншого». Цю обставину в її фундаментальному значенні для філософії та психології виділяє Ф. Добжанський: «…людина, безсумнівно, тварина, але тварина унікального і екстраординарного роду. Вид «людина» створив культуру, новий і дуже потужній метод адаптації до середовища і керування ним. Культура не успадковується через гени, кожна особистість засвоює її шляхом навчання. Однак здатність засвоювати культуру закладена в генетиці».

Людина сприймає те, що освоєно культурою, через різні форми діяльності, спілкування, навчання, гру. Біологічне і генетичне у людини — це лише передумови для соціальної діяльності. Формуючись у дитинстві, вони, дійсно, перетворюються у психологічні механізми і діють як «природні» здібності людини. Тому вони й здаються такими ж «природними» особливостям людської істоти, як і анатомічна побудова її тіла. Тим більше, що ці здібності властиві усім людям, розрізняючись лише ступенем їх розвиненості та культурно-етнічною своєрідністю прояву.

Усе це справляє враження, що форми мислення та форми чуття успадковуються так, як і колір очей та форма носа. Отже, духовне «має протяжність, обсяг, який іде кудись у глибину, ширину. Це своєрідне колективне «тіло» історії і людини, яке пропонує нам певне середовище з начиння та інструментів душі і є антропогенним простором, цілою сферою. Це середовище підсилення. Для того, щоб щось створити, — будь-що, у тому числі і в сфері духа, — потрібна робота, а робота виконується м’язами. Можна, якщо можна говорити про м’язи душі, розуму, громадськості, історичності тощо. Тому в людській і історичній реальності зовнішнє і є внутрішнє, а внутрішнє і є зовнішнє».

Тільки у процесі багатої соціальної практики відбувається освоєння індивідуумом соціального досвіду, зафіксованого у культурі, олюднюються його первинні біологічні потреби та здібності. У такий самий спосіб формуються й естетичні почуття. Іншими словами, естетичні почуття — це духовне утворення, яке означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських. Це зумовлює низку особливостей естетичного почуття:

· воно опосередковує естетичне відношення, зумовлено всім попереднім досвідом людства, тому пов’язане зі ступенем спільності естетичного почуття (мірою втілення в індивідуальному досвіді чуттєвості загальнолюдських надбань), визначає характер людського світосприйняття. Згадаймо з цього приводу різницю між романтизмом (наприклад, героями романтичних поем О.С. Пушкіна, М.Ю. Лєрмонтова, Т.Г. Шевченка, повістей М.В. Гоголя) та класицизмом (героями драм Корнеля і Расіна). Перші відомі тим, що їх світосприйняття (світовідчуття) абсолютно вільне та індивідуальне. Вони цілком захоплені власним внутрішнім світом, тому порівнюють й оцінюють все навкруги по тих слідах, які залишає дійсність у їх почуттях. Герой епохи класицизму, навпаки, цілком зорієнтований на суспільні норми життя. Поява власних почуттів розцінюється як ним самим, так і суспільством як прояв слабкості та несформованості характеру;

· чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, тим більше буде різновидів естетичного почуття;

· щодо індивіда, існуючі у суспільстві типи естетичних почуттів виступають тільки як моделі розвитку, ступінь якого залежить від зусиль самої особистості, тобто зумовлений мірою соціалізації особистості. У той самий час нерозвинене естетичне почуття є свідченням низької духовності суспільства або окремої особи;

· міра розвитку естетичного почуття впливає на характер суспільної діяльності людини, зумовлює ступінь її тяжіння до прекрасного, гармонії, досконалості у будь-якому виді діяльності. У легенді середньовіччя про спорудження Шартрського собору у Франції розповідається про те, що перехожий підійшов до людини, яка везла тачку, навантажену камінням. На запитання: «Що ти робиш?» ця людина відповіла: «Везу прокляту тачку». Друга людина з тачкою, до якої звернувся перехожий з тим самим запитанням, відповіла, що заробляє на хліб для себе та своєї сім’ї. А остання, яку запитав перехожий, сказала, що будує храм (тобто відчуває свою причетність до гармонізації світу). Отже, естетичне почуття сприяє вдосконаленню зовнішнього світу шляхом діяльності людини та гармонізує її духовний світ;

· головним засобом виховання естетичного почуття є мистецтво. Могутній естетичний потенціал у цьому сенсі має праця (творчість). Багато естетичних вражень дає спілкування з природою. У даному процесі формується культура почуттів;— естетичне почуття — основа естетичної свідомості, на якій розвиваються інші, більш складні, елементи естетичного усвідомлення світу.

Таким чином, естетичне почуття — це наслідок суб’єктивної емоційної реакції людини на об’єктивні виражальні форми природної та соціальної реальності, які оцінюються у співвідношенні з уявленнями людини про красу.

Естетичний смак

У філософії та естетиці від І. Канта існує традиція, у межах якої естетичний смак означає здатність людини естетично оцінити дійсність і мистецтво.

З цього приводу доцільно згадати латинське висловлювання: «У кожного свій смак». Але стародавні римляни додавали: «Про смак не сперечаються, якщо він є». У Стародавньому Римі існував культ естетичного смаку навіть за часів правління кривавого Нерона.

Але в цілому протягом усієї історії людства про смак сперечаються, і досить жваво. Хоча слід відзначити що, дійсно, не дискутують про якість фізіологічного смаку: хтось віддає перевагу солодкій їжі, хтось — солоній, комусь подобається червоний колір, комусь — зелений тощо. Однак усі ці аспекти життєдіяльності людини не мають суспільного значення у таких відношеннях:

· естетичний смак належить до суспільної, соціальної сфери, тому що означає соціальну спроможність людини, яка формується як результат виховання та навчання;

· естетичний смак є важливою характеристикою особистіс-ного становлення та пов’язаний з рівнем самовизначення людської індивідуальності. Тому естетичний смак — не тільки оцінка, а й привласнення або заперечення певних естетичних цінностей. Отже, естетичний смак означає здатність до індивідуального відбору естетичних цінностей, що визначає напрям естетичного (і не тільки естетичного) саморозвитку особистості;

· естетичний смак — показник цілісності людської індивідуальності, оскільки сприяє формуванню особистості. Це здійснюється, коли людина досягає віку 13—20 років, а естетичний смак тоді є навряд чи не найголовнішим засобом об’єктивації особистості. Для молоді цілком природним вважається бажання акцентувати на тому боці життя, який виразно та рельєфно стверджує її як самобутність. Це — зовнішній вигляд, переваги у музиці, літературі, мистецтві в цілому, поведінці. Часто це прагнення набуває спотворених форм. Так виникає молодіжна субкультура, згідно з законами якої юнаки та дівчата ще досить умовно освоюють засоби і прийоми створення індивідуального стилю життя, здійснюють пошуки гармонійних відносин з собою та оточуючими. Але не завжди цей закономірний процес позитивно сприймається суспільством: так сталося з культурою (хоча часто вона зветься контр- або антикультурою) хіпі, панків, рокерів, металістів тощо;

· відсутність естетичного смаку або зловживання мірою, яка зв’язується з певним рівнем його розвитку, свідчить або про «усеїдність» людини, тобто про нездатність до особистісного відбору, або про «дурний» (поганий) смак, тобто в цьому випадку відбір ведеться за незначними, неістотними критеріями;

· естетичний смак співвідноситься з художнім смаком, який розвивається на основі естетичного у процесі спілкування з мистецтвом та рівень якого підвищується завдяки художній освіті та вихованню;

· дискусії з приводу того, які цінності найбільш важливі, якщо мається на увазі якість естетичного смаку — особистісно або суспільно значущі, в кожному окремому випадку зумовлені конкретним комплексом суспільних обставин, соціальною диференціацією суспільства, яка створює моделі естетичного смаку різних верств населення;

· естетичний смак не залишається незмінним. Суспільні відносини та особливості світу людини впливають на розвиток або деградацію особистісного естетичного смаку. Про це свідчать зміни переваг щодо добору або характеру творів мистецтва (літературних чи музичних) тощо;

· все ж таки залишається невизначеною проблема відбору критерію, за яким оцінюється якість естетичного смаку. Існує такий критерій або ні… Виходити при розв’язанні цієї проблеми слід з того, що являє собою оцінка, яка лежить в основі естетичного смаку. Вона (естетична оцінка) засновується не тільки на якості предмета, який оцінюється, а й на якості, здібностях того, хто оцінює, своєрідності його почуттів, особливостях інтелекту, його загальній культурі, рівні освіти, соціальній належності. Усе це визначає особистісну якість – естетичну інтуїцію. В свою чергу, якість естетичної інтуїції зумовлює якість творчого уявлення, тобто здатність охоплювати образ «цілого», не передуючи його логічній деталізації, аналітичній діяльності розуму, спроможності передбачати те, що вже є, але ще не здобуло відображення у вигляді поняття.

Таким чином, естетичний смак – здатність до індивідуальної оцінки та добору естетичних цінностей, яка визначає можливість особистості до саморозвитку.

Естетичний ідеал

Естетична свідомість в цілому, її будь-який елемент іманентно містять у собі взірець, орієнтир, духовну мету, яка і є естетичним ідеалом. Слово «ідеал» — грецького походження. У перекладі — це гра, поняття, зразок, уявлення. Необхідність в ідеалі як особливій формі регулювання людської діяльності пов’язана з наявністю в природі людини, що розуміється як «відкритість світу», такого моменту, який в класичній філософії розглядається як момент розвитку духа. Цей момент має вираження в орієнтації людини на взірець належного, на цінність, на основі якої відбувається постійний вихід людини за власні межі, здійснюється процес самовдосконалення.

На відміну від будь-якого соціального ідеалу естетичний існує не в абстрактній, а в чуттєвій формі, тому що тісно пов’язаний з емоційним, чуттєвим ставленням людини до світу. В цьому полягає перша особливість естетичного ідеалу.

Друга особливість визначається різними засобами співвідношення естетичного ідеалу з дійсністю. Ідеалістична естетика виявляє відірваність естетичного ідеалу від сутності його природи і тому наполягає на незбагненності його усвідомлення та досягнення. У противагу цій точки зору В.Г. Бєлінський писав про те, що «ідеали — це не вільна гра фантазії, не вигадка, не мрія, але в той же час ідеали — не список з дійсності, а угадана розумом та відтворена фантазією можливість того чи іншого явища».

Третя особливість естетичного ідеалу пов’язана з характером відображення дійсності в ідеалі. Естетичний ідеал, без сумніву, відтворює її особливим чином, але не пасивно, а творчо, що визначається вмінням особистості або суспільства відкинути наносне, випадкове, неістотне. Звідси випливає визначення естетичного ідеалу. Естетичний ідеал — відображення сутності предмета, але сутності найглибшого порядку, яка містить у собі найвищу форму розвитку реальності, що дана емоційно.

Наступна, четверта, особливість полягає у співвідношенні об’єктивних якостей дійсності та особливостей внутрішнього світу людини. Вищим ступенем розвитку реальності є її соціальна форма, а її носієм — людина як сукупність суспільних відносин. Естетичний ідеал суспільства, який відбивається через людину в чуттєвих формах, втілює у собі головні, визначні суспільні відносини даного суспільства. Тому естетичний ідеал – це діалектична єдність об’єктивного та суб’єктивного.

Об’єктивне зумовлюється тим, що ідеали народжуються і реально існують у самій дійсності як тенденції суспільного розвитку незалежно від ступеня їх усвідомлення (ступінь усвідомлення виявляє зв’язок з конкретно-історичними обставинами).

Суб’єктивне визначається якостями цілей, ідей, носіями яких виступають певні суспільні сили, здатні побачити наявність таких тенденцій життя у зародженні, усвідомити їх і сприяти тому, щоб через мистецтво, яке вони створюють, або інші види творчості ці тенденції зрозуміла більшість.

Особливістю естетичного ідеалу є й те, що він (як будь-який соціальний, наприклад соціально-політичний, ідеал) визначає перспективу розвитку суспільства, його інтереси та потреби, а також інтереси та потреби окремої людини. В.Г. Плеханов називав ідеал дійсністю наступного дня, коли здійснюється синтез сьогодні та завтра.

Специфіка естетичного ідеалу виявляється в особливих зв’язках з суспільними та моральними ідеалами людини та суспільства, що відтворюється в історичному характері естетичного ідеалу. У свою чергу, естетичний ідеал зумовлюється обставинами матеріального життя суспільства, умовами соціального суспільного буття, розвитком естетичної діяльності та мистецтва.

Цей взаємозв’язок рельєфно виступає у порівнянні конкретно-історичних типів естетичного ідеалу, наприклад античного та середньовічного. Античний естетичний ідеал втілює уявлення про досконалу, ідеальну людину, яка є синтезом прекрасного зовнішнього (тіло, обличчя тощо) та внутрішнього (думки, почуття, наміри). Середньовічний ідеал декларує відторгнення від дійсності. Ідеал — Бог, що втілює абсолютну довершеність, його не може досягти окрема людина, але при цьому кожен повинен прагнути до досягнення недосяжного ідеалу все життя.

Подальші зміни змісту естетичного ідеалу можемо простежити, аналізуючи його відтворення в скульптурних зображеннях міфологічного Давида. Якщо «Давид» Донателло ще зберігає в собі риси середньовічного способу осмислення людини, де акцент робиться на внутрішньому, духовному, то «Давид» Мікеланджело настільки красивий фізично , як і духовно. У Новий час віднайдена в добу Відродження гармонія між тілом і духом, подібна Богові людина губиться, «Давид» Берніні — втілення бентежної людини, яка опинилися в епіцентрі боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, що перекручують та спотворюють її.

Від аристократичного достоїнства та мужньої впевненості у своїх силах не залишається нічого, тому «Давида» Берніні часто називають «плебейським Давидом». Апофеоз відчаю невпевненості в собі і безнадійності буття людини у ХХ ст. символізує «Давид» Дж. Макку.

Естетичний ідеал за певних історичних обставин спрямований не у майбутнє, а в минуле, що складає ще одну особливість естетичного ідеалу (наприклад ідеалізація вітчизняної історії ХVІ—ХІХ ст.). Завдяки своїй почуттєво переконливій формі естетичний ідеал сприяє утворенню міфів у свідомості людини чи суспільства і у такий спосіб неначе заступає цю дійсність. Наприклад, радянський кінематограф 30—50-х років (фільми «Свинарка та пастух», «Багата наречена», «Світлий шлях» тощо) створював подобу веселого та легкого життя поряд з тим, що дійсно відбувалося навкруги.

У суспільстві естетичний ідеал виконує такі функції: мобілізує людську енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяльності; створює можливість випереджати дійсність, зазначаючи тенденцію майбутнього; виступає як норма, зразок та як необхідне (те, що має бути), є вищим об’єктивним критерієм оцінки всього, з чим зустрічається людина у навколишньому світі, всього, що знаходиться у сфері її інтересів. У естетичному ідеалі об’єднуються реальне та ідеальне. Завдяки цій здатностей діалектично поєднувати у собі ідеальне та реальне людина оцінює дійсність та визначає її естетичну цінність.

Отже, естетична свідомість виникає не на суто природній та не на двох окремих — природній ті соціальній — підставах, а тільки у процесі суспільно-історичної практики, яка має на меті перетворення буття за законами краси. Естетична свідомість відтворює творчу сутність суспільно-трудової діяльності людини в усьому різновиді форм прояву, у тому числі й у мистецтві.