Туристсько-екскурсійна справа в Радянській Україні

у період „українізації” (1923-1933 рр.)

Політика українізації, яку проводили більшовики в 1923-1933 р.р, сприяла національно-духовному відродженню України. В той час спостерігався потужний розвиток української мови, освіти, літератури, театру, преси, краєзнавства, екскурсійної справи.

У ході національно-культурного відродження в Україні значної ваги набула туристсько-екскурсійна справа. Екскурсії розглядалися як важливий інструмент, метод виховної, культурно-пізнавальної роботи серед широких верств населення.

Розвиток екскурсійної справи підтримували як культурно-наукова громадськість, так і більшовицький уряд України, хоча завдання в них були різні. Відомі вчені, краєзнавці – М.Грушевський, В. Щербина, Й. Гермайзе, В. Артоболевський, Д. Щербаківський, М. Біляшівський, С. Русова та багато інших, - які стояли біля витоків туристсько-екскурсійної справи, намагалися за допомогою широкого застосування екскурсій просвітити народ, відродити його історичну пам’ять, поглибити історичні знання, закласти у свідомість численних екскурсантів необхідність зберігати пам’ятки минулого, національно-культурну спадщину, тобто сприяти духовному розвитку народу.

Переконливим доказом активізації краєзнавчого руху є туристсько-екскурсійна робота на Чернігівщині в 20-х рр.

Незважаючи на вкрай складний політичний час – громадянську війну -, вже в 1919 р. за ініціативою місцевої інтелігенції в Чернігові при Спілці працівників освіти виникло Бюро з організації екскурсій. Мета, яку ставило перед собою екскурсбюро, формулювалася так: „дати уявлення про історичне минуле м. Чернігова, про природу околиць Чернігова, про економічне життя, про здобутки культури в рамках місцевого життя”.

У 1931 р. під грифом Українського комітету охорони пам’яток культури з’явився друкований путівник, призначений для туристів по Новгород-Сіверському державному заповіднику, щойно створеному на території тамтешнього Спасо-Преображенського монастиря.

Екскурсійна робота визначалася однією з основних у мережі політичної освіти та виховання трудящих мас і посідала важливе місце в культурній розбудові країни. Утвердження її на державному рівні потребувало впровадження централізованого керівництва екскурсійними установами з метою їх організаційного та фінансового зміцнення. Отже, виникла об’єктивна потреба їх об’єднання в єдиному культурно-господарському комплексі. Практично у 20-ті роки туристсько-екскурсійну роботу в Україні організовували такі структури: Екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосу УСРР(ЕВМ,1919-1928), Українське мішане пайове екскурсійне товариство(УМПЕТ, 1928-1929), акційне товариство Укртуре (1926-1930).

З 1919 року у позашкільному відділі Наркомосу УСРР починає працювати Екскурсійно-виставково-музейна секція. Завдяки її створенню виникла можливість організувати єдиний центр об’єднання та координування всієї екскурсійної роботи в Україні і широко розгорнути її на державному рівні. Такі секції почали діяти у багатьох губернських відділах освіти.

Наприкінці 20-х років значно збільшився прийом туристів на екскурс базах. Отже, для подальшого розвитку туристсько-екскурсійної справи потрібно було сконцентрувати її в новій структурі, яка б займалася розвитком тільки екскурсійної справи.

В 1928 р. за ініціативою Наркомосу УСРР було створено нову структуру - Українське мішане пайове товариство(УМПЕТ), або екскурсійне товариство. Основний напрям його роботи полягав у подальшій розбудові мережі екскурсійних закладів. Для практичних дій у цьому плані велике значення мало прийняття Постанови „Про увільнення від республіканських і місцевих податків Українського мішаного пайового товариства”. Це відкривало перед УМПЕТом значні можливості для швидкого організаційного та економічного розвитку. Пільги поширювалися на всі філії, представництва, агентства, екскурсійні бази Товариства, на організовані ним їдальні закритого типу, транспорт, кіоски при екскурсійних базах для продажу методично-краєзнавчої літератури та на виробництво спорядження для туризму.

І вже в першому своєму туристському сезоні 1928-1929 рр. УМПЕТ збільшив свій капітал на 59800 крб.

Розвиток туристсько-екскурсійної справи визначався й тими пільгами, які надавалися учасникам екскурсій та подорожей. Порівняльний аналіз заробітної платні робітників і цін на путівки свідчить, що економічне становище в Україні в 20-х рр. було складним, а отже матеріальні можливості робітників були невисокими.

Перед керівними органами туристсько-екскурсійної справи стояло завдання допомогти наблизити вартість екскурсій до матеріальних можливостей робітництва, селянства, учнівства. Питання пільгового забезпечення екскурсантів поступово вирішувалося, хоча й з великими труднощами.

У 1929 р. на основі постанови Ради праці й оборони СРСР про питання розподілу пільгових залізничних квитків для забезпечення туристського руху в Україні було розподілено 49 тис. пільгових квитків. Усі пільгові квитки зосереджувалися в УМПЕТі і видавалися організаціям за їхніми замовленнями для проведення організованих екскурсій. Пільги екскурсантам надавалися не тільки на транспортне обслуговування а й на проживання. Вони могли отримати посвідчення УМПЕТу, яке давало право знижки на вартість проживання на українських туристських базах до 33%, на базах „Радянського туриста” – до 20%.

Слід зазначити, що пільги надавалися на проїзд залізницею в загальних вагонах, на пароплавах у нижчих класах залежно від класу, кілометражу, кількості екскурсантів. Знижка на квитки могла становити від 50 до 25%.

З метою подальшого регіонального розгалуження сфери екскурсійного обслуговування УМПЕТ відкривав усе нові екскурсійні установи.

Першочерговим завданням Товариства стало максимальне охоплення екскурсійним обслуговуванням туристів на екскурсбазах у всіх регіонах республіки. Для цього планувалося поділити Україну на 20 районів з призначенням у кожному з ним уповноваженого Товариства. Однак обмежені фінансові ресурси не давали можливості будувати нові екскурсійні бази.

Незважаючи на всі труднощі екскурсбази почали діяти в Харкові, Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі. Поступово мережа екскурсбаз зростала, охоплюючи інші міста України – Сталіно, Нікополь, Артемівськ, Бердянськ, Суми, Полтаву, Умань, Вінницю, Кам’янець-Подільський.

Українські турбази відкрилися за межами України: у Москві. Ленінграді, Алушті, Сімферополі. Керчі, Євпаторії, Бахчисараї, Гурзуфі, Кутаїсі, Нальчику. Махачкалі. Під час туристського сезону 1928-1929 рр. їх вже діяло понад 40, а до 1931 р. планувалося відкриття ще понад 20. Організаційна діяльність УМПЕТу стрімко охоплювала все нові регіони союзних республік.

Були деякі труднощі й у взаємних розрахунках між керівними туристськими органами України та інших союзних республік, на території яких працювали екскурсбази. Тому Українське екскурсійне товариство виступило в 1929 р. з пропозицією створити Всесоюзну екскурсійну раду, членами якої були б усі екскурсійні організації союзу. УМПЕТ навіть порушив питання, щоб зі створенням ради відпала потреба будувати екскурсбази за межами України. Це дало б можливість приділити більшу увагу розвитку екскурсійної справи саме в Україні. УМПЕТ вважав за необхідне організувати Всесоюзне акціонерне товариство, до складу якого на рівних правах увійшли б усі екскурсійні організації союзу.

Слід зауважити, що йшлося тільки про координувальну роль такого товариства. В цей самий період у РРФСР розгорнулася підготовка до створення нового товариства, що дістало назву „Товариство пролетарського туризму”. Проте кінцева мета його організації відрізнялась від запропонованої УМПЕТом. Вона полягала не в об’єднанні на рівних правах, а в повному входженні до нього всіх республіканських керівних структур, їх злитті з подальшим припиненням самостійної діяльності. У зв’язку з цим наперед було запрограмоване надання Товариству пролетарського туризму РРФСР монопольного права керувати туристсько-екскурсійною справою в союзному масштабі. Така кардинальна реорганізація системи туристсько-екскурсійних закладів відбивала політику централізації управління, що активізувалася в усіх сферах діяльності в СРСР, який дедалі більше перетворювався на унітарну державу. З листопада 1929 р. починає офіційно функціонувати Товариство пролетарського туризму РРФСР. Товариство почало відкривати осередки та відділи в Україні, Білорусії, в Грузії, Азербайджані, Дагестані та інших республіках.

Отже, в 1930 р. УМПЕТ реорганізовується і екскурсійною справою В Україні починає керувати Товариство пролетарського туризму, точніше, його відділення – Укртуре, яке офіційно було затверджене на засіданні Рад наркому УСРР. З цього часу туризм в Україні став складовою частиною туризму в СРСР, втратив своє обличчя, підпорядкувався всім центральним організаціям і постановам. Незважаючи на те що УМПЕТ багато зробив для розвитку туризму. Його було звинувачено в тому. Що він мало уваги приділяв екскурсійному обслуговуванню самодіяльних туристських груп і. Отже, обмежував можливості багатьох представників комсомольських осередків скористатися послугами екскурсбаз, екскурс станцій. А головне – його звинуватили в аполітичності. В неспроможності стати пропагандистом нових соціалістичних ідей.

В Україні наприкінці 20-х рр. партійно-державним керівництвом було взято курс на подальшу ідеологізацію суспільно-політичного життя, переслідування будь-яких проявів національної культури, зміцнення сталінської репресивної системи. Значну частину української національної інтелігенції, насамперед учених-істориків, краєзнавців. Які працювали на ниві культурно-національного відродження, ініціювали розвиток екскурсійної справи, було звинувачено в буржуазному націоналізмі, усунуто від культурно-просвітницької екскурсійної роботи, вони зазнали політичних репресій, потрапили до концтаборів. Централізована система туристсько-екскурсійних закладів почала працювати на задоволення ідеологічних вимог партійного керівництва.