Відновлення туристично-екскурсійної діяльності

В 40-50-х роках

Неймовірно тяжко постраждала Україна від лихоліть другої світової війни. По українській землі пройшли мільйонні армії чужинців, знищуючи все на своєму шляху. За час війни загинули мільйони людей, було зруйновано міста і села, промислові підприємства, лікарні, бібліотеки, школи, науково-дослідні інститути.

За таких умов різко зросли побутові потреби людей: не вистачало найголовнішого – житла, продовольства, одягу, медикаментів.

Спостерігалось зниження потягу до традиційних занять, властивих мирному часу, в тому числі й туризму. Всі матеріальні й духовні ресурси були мобілізовані на відновлення нормальної життєдіяльності.

В планах першої повоєнної п’ятирічки певне місце відводилось завданням організації туристсько-екскурсійної роботи.

Профспілкові організації вже на початку 1945 р. вжили конкретних заходів для її відновлення. В рішенні Секретаріату ВЦРПС від 24 квітня 1945 р. зазначалось: „... відновити діяльність Туристсько-екскурсійного управління ВЦРПС і його територіальних управлінь з метою показу та ознайомлення трудящих з героїкою Великої Вітчизняної війни, соціалістичним будівництвом у нашій Батьківщині, зростанням культури народів СРСР, економікою, географією, природними багатствами країни; популяризації науково-природних знань, а також пропаганди туризму як масового культурного відпочинку трудящих СРСР”.

Упродовж 1945-1948 рр. було відновлено діяльність територіально-екскурсійних управлінь у Москві, Ленінграді, в Криму, на Кавказі, Києві та інших містах; відновлено17 союзних маршрутів, що діяли до війни, а також розроблено кілька нових. З метою вирішення гострої проблеми підготовки кадрів для туризму профспілки пішли вже відомим шляхом – підготовки громадських активістів.

Паралельно поліпшувалась екскурсійна робота, розроблялись нові екскурсії із загальноосвітніх і спеціальних тем. Поряд з організаційними заходами значна увага приділялась пропагуванню серед населення активного відпочинку. Вперше після війни було розглянуто питання про видання спеціальної літератури, картосхем та інших матеріалів.

Реалізація цих та інших заходів дещо пожвавила туристсько-екскурсійну роботу, що в свою чергу дало змогу профспілкам здійснити спробу її планування.

Постанова ЦК ВКП (б) від 27 грудня 1948 р. про розвиток фізичної культури і спорту, що передбачала створення нових умов для активних занять туризмом, сприяла зростанню його популярності.

Задовго до створення в системі ВЦРПС цільових установ і маршрутів для батьків з дітьми профспілки почали налагоджувати сприятливі умови для подорожей, поїздок і походів сімейних туристів.

У 1950 р. туристсько-екскурсійні установи профспілок прийняли перши туристів на зимових маршрутах.

Було здійснено спробу запровадити єдину вартість обслуговування на маршрутах, що значно сприяло впорядкуванню витрат туристських установ на різні види діяльності, рівномірному завантаженню баз, плануванню й регулюванню туристських потоків.

У постанові ЦК ВЛКСМ від 29 березня 1950 р. „Про участь комсомольських організацій у підготовці й проведенні літнього спортивного сезону 1950 р.” туризм було названо одним з найважливіших видів освітньої роботи серед молоді, вагомим засобом патріотичного виховання, неодмінною умовою цілеспрямованого відпочинку та якісної загально фізичної підготовки.

Поряд з внутрішнім відбувається відновлення й міжнародного туризму в СРСР. У перші повоєнні роки цей процес значно гальмувала так звана залізна завіса. Отримати дозвіл на виїзд за кордон, тим більше потрапити іноземцю до СРСР, було дуже важко.

У період хрущовської „відлиги” (1953-1965 рр.) значно пожвавились зовнішньоторговельні зв’язки. До СРСР була прикута увага всієї світової громадськості. В 1956 р. почався міжнародний туристський обмін: СРСР відвідало близько півмільйона іноземних громадян з 84 країн світу, займалося обслуговуванням ВАТ „Інтурист”.

У 1949-1954 рр. ВЦРПС витратила на капітальне будівництво, придбання обладнання, інвентарю, капітального ремонту, а також на методичну роботу, підготовку кадрів і пропаганду туризму 59,5 млрд. крб., що майже на 15 млн. крб. перевищувало капіталовкладення 1939-1940. Такі заходи дали свої позитивні результати.

У 1960 р. в Україні туристів приймали 26 турбаз, їхніх філій і притулків, проте рівень обслуговування туристів залишався низьким.

З середини 60-х років до 1972 р. у тридцяти містах СРСР було споруджено 40 туристських об’єктів, готелів, мотелів, кемпінгів.

Не залишилося поза увагою і питання ефективного використання та збереження природно-рекреаційних і туристсько-екскурсійних ресурсів України.

У 1966 р. було створено Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, яке відіграло значну роль у виявленні, охороні, збереженні та пропаганді історико-культурних пам’яток. Було створено історико-архітектурні заповідники в Києві, Чернігові, Львові, Кам’янці-Подільському, Каневі, Луцьку, Острозі, Переяславі-Хмельницькому, Полтаві ат інших містах. На їх базі виникали цілі туристські комплекси, що ставали центрами формування туристсько-екскурсійних потоків.

Загалом у 50-60 роки відбувалося не лише відновлення туристсько-екскурсійної справи, а й створення умов для її подальшого піднесення.