Сутність екоцентричної екологічної свідомості

На перший план екоцентричного типу екологічної свідомості ставиться взаємозв’язок, взаємодія, взаєморозвиток людини й природи. Екоцентричний тип можна визначити висловом А. Швейцера: “Я є життя, яке воліє жити. Я є життя серед життя, яке воліє жити”.

Ні наявність матеріальних передумов, ні можливість змоделювати та спрогнозувати можливі варіанти майбутнього у взаємовідносинах суспільства та природи не можуть самі по собі, автоматично забезпечити вихід з сучасної екологічної кризи та запобігти глобальній екологічній кризі. Екологічна свідомість сприяє подоланню утилітарно-прагматичного ставлення до оточуючого природного середовища.

Екологічна свідомість виконує також і важливу соціально-політичну функцію. Вона є важливим елементом організації самоврядування суспільства, активізації позиції громадян у вирішенні питань оптимального природокористування та збереження придатного для життя і здоров'я середовища.

Формування екосвідомості улюдейповинноздійснюєтьсязмалечку,в ході навчально-виховного процесу. Як показують дослідження, обізнаність молоді з екологічною проблематикою є фрагментарною, недиференційованою, вони краще орієнтуються в глобальних екологічних проблемах, ніж у проблемах своєї місцевості. Значна частина людейвважають себе непричетними до вирішення проблем довкілля. Тому, необхідними умовами формування у людейекологічної свідомості повинні бути:

-розуміння власної відповідальності за стан навколишнього середовища та залежності від нього;

-формування системи цінностей, що включає природу;

-формування практичних навичок, певної стратегії поведінки.

Таким чином, екологічна свідомість - це форма суспільної свідомості, яка знаходиться в стадії формування і включає сукупність ідей, теорій, поглядів, мотивацій, що відбивають екологічну сторону суспільного буття, як-от: реальну практику відносин між людиною і середовищем її життя, між суспільством і природою, включаючи комплекс регулятивних принципів і норм поведінки, що спрямовані на досягнення оптимального стану системи «суспільство-природа».

Однак сама по собі наявність екологічної свідомості не є достатньою умовою для того, що матеріальні, створені науково-технічною революцією та третьою технологічною революцією передумови змогли перетворити свої потенційні можливості в області ліквідації глобальної екологічної кризи, перетворити в доконаний факт. Наявність певних знань, уявлень, ще не гарантує відповідну поведінку. Директор заводу чи власник підприємства, будучи прекрасно поінформованим про шкоду, яка завдається його виробництвом оточуючому природному середовищу, може продовжувати санкціонувати подальше скидання шкідливих відходів, керуючись економічною доцільністю. Робітник, щоб не втратити робоче місце, закриватиме очі на подібні факти і збільшувати кількість виробленої продукції, а разом з тим і відходів. Пересічний громадянин, протестуючи проти чужих дій, буде порушувати природний баланс, перебуваючи на відпочинку чи обробляючи свою заміську ділянку землі. Екологічна поведінка неможлива без екологічної культури та екологічної відповідальності.

Отже, формування екологічної свідомості є складним і ще недостатньо дослідженим процесом. Екологічна свідомість поєднує в собі сукупність знань про навколишній світ, природоохоронні уміння, психічні дії, які забезпечують узагальнене й цілеспрямоване відображення зовнішнього світу, прогнозування їхніх наслідків, контроль та управління поведінкою особистості.

Первой важнейшей характеристикой экоцентрической личности является наличие у нее системы адекватных экологических представлений. Эта сумма знаний определяет психологическую включенность личности в мир природы, то есть субъектный подход. Формирование таких экологических представлений реализуется по нескольким направлениям:
- нужно понимать всю сложность внутренних взаимосвязей в природе, исходя из выраженных в аллегоричной форме законов Коммонера. Система в действительности настолько сложна, что до настоящего времени, например, распределение вещества и энергии в детритных пищевых цепях, участие бактериопланктона в жизни морских экосистем и другие вопросы практически не изучены;
- нужно понимать, что при неизбежном энергетическом обмене между биосферой и техносферой в биосфере происходят необратимые изменения;
- нужно иметь представления о мире природы как о духовной ценности. Через это осуществляется постепенный переход на субъектное (одушевленное) отношение к природным объектам.

Субъективное отношение к природе. Третьей важнейшей характеристикой экоцентрической личности является применение стратегий и технологий непрагматического взаимодействия с природой. Формирование этих стратегий и технологий базируется на:
- эстетическом освоении природных объектов, навыках эстетического поведения в природе, умении наслаждаться красотой.
- научном познании мира природы (коллекционировании, ведении дневника наблюдении, натуралистических экспериментах).
- взаимодействии с природными объектами в антропогенной среде (домашними животными, комнатными растениями).
- индивидуальных технологиях природопользования в естественной среде, направленных на преодоление потребительского отношения к природе.
- природоохранной деятельности (на основе идеи посильной личной помощи миру природы), порождающая ощущение включенности в мир природы, психологическое единство с этим миром.

70-і рр. XX в. прийнято вважати своєрідним рубежем у розвитку західної громадської екологічної свідомості, який пов'язаний з поступовим усвідомленням того, що на зміну «століттю достатку» поступово починає приходити «вік постізобілія».

Майже чотири століття екстенсивного розвитку західної цивілізації створили ілюзію того, що такий розвиток може тривати нескінченно. Вона була обумовлена двома факторами: 1) колонізацією другого півкулі і 2) створенням нових технологій видобутку палива та енергоресурсів.

До цього часу екологічні обмеження людської діяльності практично не давали про себе знати. Але до 70-х рр. стало спостерігатися суттєве уповільнення прогресу в усіх галузях суспільного життя. Це було пов'язано, в першу чергу, із зростанням цін на енергоносії під час «нафтової кризи», що для сучасної індустріальної енергоємної цивілізації було сигналом наближення катастрофи.

Виникла в кінці 20-х - початку ЗО-х рр. в США під враженням «великої депресії» ідея меж зростання стала знаходити все більше і більше прихильників. Відповідно до неї центральної для подальшого розвитку цивілізації стане проблема «екологічного дефіциту».

Фахівці з екологічної соціології пророкують, що картина очікуваного людством майбутнього не буде відповідати реальності. «Екологічний дефіцит», обмеживши доступ людей до бази життєзабезпечення, причому в глобальних масштабах, викличе ситуацію паніки, змусить людей діяти за принципом «кожен сам за себе» або «рятуйся, хто може». Неминуче загострення конкуренції за життєві ресурси призведе до розриву групових зв'язків, девальвації моральних цінностей. Наростання контрасту між «очікуваним майбутнім» і реальністю і ймовірність насильницького вирішення проблеми перерозподілу природних ресурсів можуть привести до революцій і світовим війнам (постійна напружена ситуація і військові конфлікти на Близькому Сході в боротьбі за контроль над нафтовидобутком - підтвердження правильності таких прогнозів).

Все це з неминучістю ставило питання про необхідність нової системи взаємин людства з природою. Розуміння того, що антропоцентричний екологічна свідомість заводить в тупик, є психологічною базою екологічної кризи, привело до виникнення так званої нової «инвайронментальной парадигми» (New Environmental Paradigm) * від англійського «environment» - довкілля, для якої характерні наступні постулати:

1) Хоча людина і володіє винятковими характеристиками (культура, технологія і т. П.), Він залишається одним з безлічі видів на Землі, взаємозалежних і включених в єдину глобальну екологічну систему.

2) Людська діяльність зумовлена не тільки соціальними і культурними факторами, але і складними биофизическими, екологічними зв'язками, в які він включений і які накладають на його діяльність певні фізичні та біологічні обмеження: людина живе не тільки в соціальному, а й природному контексті.

3) Хоча людський інтелект дозволяє істотно розширити можливості його існування у соціальній та природного середовищах, проте, екологічні закони не втрачають для нього своєю обов'язковості.