Виникнення науки менеджменту та напрямки еволюції управлінської думки.
Організація як об’єкт управління
Рис. 1.1. Загальна системна модель організації
Еволюція поглядів на сутність менеджменту
Для визначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття:
- “управління”;
- “менеджмент”;
- “адміністрування”;
- “керування” тощо.
“Управління” – найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад:
- технічні системи;
- господарські системи;
- суспільні системи;
- державні системи тощо.
“Менеджмент” – це надзвичайно широке та багатомірне поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).
“Адміністрування” – поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.
“Керування” – поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.
Етимологічно менеджмент походить від латинського слова “manus” – рука. Початково це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати.
Поміж менеджерів-практиків та вчених ще й досі не існує єдності поглядів щодо сутності менеджменту.
Останніми роками спостерігається певна конвергенція поглядів на менеджмент. У широкому розумінні менеджмент - це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Основні складові та сфери менеджменту
При цьому слід зауважити, що знань теоретичних основ управління замало для забезпечення ефективного функціонування тієї або іншої організації. “Той, хто ставить діагноз за книгою, або намагається управляти, вивчивши напам’ять принципи менеджменту, рідко коли досягає успіху”.
Мистецтво управління саме і є вмінням менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до:
- особливостей власного характеру;
- особливостей підлеглих;
- особливостей відповідної сфери бізнесу.
Мистецтво менеджменту завжди спирається на наукові знання, які покладено в його основу.
Менеджери в організації
Дослідження, проведені у 70-рр. Г. Мінцбергом, дозволили визначити ролі менеджерів в організації та класифікувати їх за трьома групами (рис. 1.3).
Рис. 1.3. Ролі менеджера в організації
 |
Головний керівник – символічний голова, в обов’язки якого входить
виконання звичайних дій керівника (прийом відвідувачів, участь у церемоніях тощо).
Лідер – відповідає за наймання, навчання та мотивацію працівників.
Пов’язуюча ланка – забезпечує зовнішні контакти (листування, участь в нарадах на виїзді тощо).
Той, хто приймає інформацію – розшукує і отримує різну інформацію (обробка пошти, особисті контакти, поїздки тощо).
Той, хто розподіляє інформацію – передає отриману інформацію членам організації.
Представник – передає інформацію для зовнішніх контактів організації, діє як експерт.
Підприємець– шукає можливості для удосконалень, ініціює нове, забезпечує його реалізацію.
Той, хто усуває порушення – забезпечує коригування курсу дій у випадку
виникнення відхилень від планів.
Той, хто розподіляє ресурси – розподіляє в межах своєї компетенції ресурси організації (розробка бюджетів).
Той, хто проводить переговори – представляє організацію на зовнішніх переговорах.
Численні дослідження у західних країнах стосовно якостей, необхідних успішному менеджеру, дозволяють лише приблизно окреслити основні з них:
1. технічні здібності (здатність кваліфіковано, із знанням справи виконувати роботу на своїй ділянці, технічні прийоми конкретної діяльності);
2. аналітичні здібності (здатність ідентифікувати ключові фактори тієї чи іншої ситуації, визначати їх взаємодію і ступінь важливості);
3. діагностичні здібності (здатність ставити діагноз проблем організації, тобто визначати їх симптоми та причини виникнення);
4. здатність взаємодіяти з людьми (здатність налагоджувати контакти та будувати стосунки із співробітниками організації);
5. концептуальні здібності (здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки в організації, бачити, яким чином можна скоординувати діяльність окремих частин організації, аби досягти поставлених цілей найбільш продуктивним способом).
Виникнення науки менеджменту та напрямки еволюції управлінської думки.
Рис. 2.1. Еволюція управлінської думки
Адміністративна школа (класична теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління організацією в цілому.
Метою представників цієї школи (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард) було опрацювання «універсальних принципів» управління, дотримуючись яких організація досягатиме успіху.
Найбільш чітко “універсальні принципи управління” сформулював А. Файоль (рис. 2.2).
|
Рис. 2.2. “Універсальні принципи управління” А. Файоля
М.Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії”