Значення адаптації в трудовому процесі

Праця людини безпосередньо пов'язана із виробничим середо­вищем. Працівник може нормально здійснювати трудову діяльність лише тоді, коли умови зовнішнього середовища відповідають опти­мальним. Якщо вони змінюються, стають несприятливими, то на протидію їм організм людини включає спеціальний механізм, який зберігає постійність внутрішнього середовища, або змінює його в іежах допустимого. Такий механізм називається адаптацією. Адап­тація є важливим засобом попередження травмування, виникнення нещасних випадків у трудовому процесі і відіграє значну роль в охороні праці.

Адаптація(від лат. асіартю - пристосування) - це динамічний с пристосування організму та його органів до мінливих умов зовнішнього середовища.

Адаптація в трудовій діяльності поділяється на фізіологічну, психічну, соціальну та професійну.

Фізіологічна адаптація- це сукупність фізіологічних реакцій, які є в основі пристосування організму до змін оточуючих умов, і направлені на збереження відносної постійності його внутрішнього середовища - гомеостазу.

Гомеостаз(від грец. homоios - подібний, однаковий та грец, stasis- стан, непорушність) - це відносна динамічна постійність складу та властивостей внутрішнього середовища і стійкість основ­них фізіологічних функцій організму людини. Гомеостаз в організмі підтримується на усіх рівнях його організації і забезпечує динамічну рівновагу організму і зовнішнього середовища.

Суть механізму адаптації полягає у змінах меж чутливості аналі­заторів, розширенні діапазону фізіологічних резервів організму та зміні в певних межах параметрів фізіологічних функцій. Завдяки фізіологічній адаптації фізичні та біохімічні параметри, які визна­чають життєдіяльність організму, змінюються у вузьких межах по­рівняно із значними змінами зовнішніх умов: підвищується стійкість організму до холоду, тепла, недостачі кисню, змін барометричного тиску та інших факторів. Велике значення у фізіологічній адаптації має реактивність організму, його початковий функціональний стан (вік, тренованість тощо), в залежності від якого змінюються і відповідні реакції організму на різні дії. Процес фізіологічної адап­тації до незвичайних, екстремальних умов проходить декілька ста­дій або фаз: спочатку переважають явища декомпенсації (пору­шення функцій), потім неповного пристосування (активний пошук організмом стійких станів, що відповідають новим умовам середо­вища) і, нарешті, фаза відносного стійкого пристосування.

Фізіологічна адаптація до праці має активний характер і за спри­ятливих умов виробничого середовища та оптимальних наванта­жень веде до підвищення стійкості та працездатності організму, збільшення його резервних можливостей, зменшення захворювань і травматизму. Проте, коливання умов середовища, в яких відбува­ється фізіологічна адаптація, має певну межу, характерну для кожно­го організму. Якщо працівник потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу чинників виробничого середовища переважає можливості його адаптації, настають патологічні зміни фізіологічних систем, захворювання організму

Психічна адаптація- це процес встановлення оптимальної відповідності особистості до оточуючого середовища в процесі діяльності. Зрозуміло, що такі властивості, як гальмування мислення та низька швидкість переробки інформації, обмежений діапазон сприйняття, порушення функції пам'яті гальмують адаптацію; висока рухливість нервових процесів, навпаки, її підвищує.

Психічна адаптація в процесі праці залежить від психічних влас­тивостей працівника, його психічного стану, психологічних реакцій на стреси, що виникають на роботі, кваліфікації та культури людини, особливостей професійної діяльності, конкретних умов праці тощо.

Соціальна адаптація- це пристосування працюючої людини до системи відносин у робочому колективі з його нормами, правила­ми, традиціями, ціннісними орієнтаціями. Під час соціальної адап­тації працівник поступово отримує різнобічну інформацію про ко­лектив, де він працює, про систему ділових та особистих взаємовід­носин.

При несприятливому протіканні соціальної адаптації підвищу­ється рівень стресу на роботі, наслідки якого позначаються на пове­дінці працівника та можуть призвести до міжособистісних конфліктів, нещасних випадків.

Професійна адаптація- це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь та засобів праці, об'єктів та предметів праці, особливостей технологічного процесу, часових параметрів роботи тощо.

Професійна адаптація виражається у розвитку стійкого позитив­ного ставлення працівника до своєї професії, певного рівня оволо­діння ним специфічними навичками та уміннями, у формуванні необхідних для якісного виконання роботи властивостей. Профе­сійна адаптація визначається необхідним мінімумом знань та нави­чок, яких працівник набув при одержанні спеціальності, ступенем відповідальності, практичністю, діловитістю тощо. Адаптація вва­жається завершеною тоді, коли працівник досягає кваліфікації, від­повідної існуючим стандартам.

Кожен із розглянутих видів адаптації впливає на працездатність та здоров’я працівника, формує у нього певний рівень чутливості тості до психоемоційних перевантажень, внаслідок розвитку може істотно змінитися надійність професійної діяльності.

2.1.5. Показники тяжкості та напруженості трудового процесу

Критерієм фізичного навантаження на організм людини є процесі праці є важкість (тяжкість) праці; критерієм навантаження на нервову систему є напруженість праці.

Важкість(тяжкість) праці - характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь залучення до роботи м'язів і відобра­жає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження.

Фізична важкість для працівника визначається, як правило, робочим положенням, характером робочих рухів, ступенем напру­ження фізіологічних функцій, процесом зниження витривалості, завантаженістю робочого дня.

Напруженістьпраці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на нервову систему. Напруже­ність праці визначається ступенем складності завдання; характером виконуваної роботи; сенсорним навантаженням (зорові, слухові аналізатори); емоційним навантаженням, монотонністю наванта­ження; щільністю робочого дня.

Для того, щоб дати оцінку відповідності праці біологічним мож­ливостям організму людини та оцінити ступінь потенційної небез­пеки психофізіологічних чинників для працівника, необхідно мати кількісну характеристику небезпечних чинників на робочому місці і еталон порівнянь, визначений як безпечний рівень чинників. Такими еталонами є гігієнічні нормативи, які являють собою кількісні показники, що характеризують оптимальні чи допустимі рівні важкості та напруженості праці. Основним документом, що регла­ментує гігієнічну класифікацію умов праці за показниками важкості та напруженості праці є «Гігієнічна класифікація за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу «затверджена Мініс­терством охорони здоров'я України 31 грудня 1997 року, № 382». Організм людини може безхворобливо переносити вплив небез­печних та шкідливих чинників тільки доти, доки вони не перевищу­ють оптимальних і допустимих рівнів та часу витривалості, що зу­мовлено функціональними можливостями людського організму.

При роботі в умовах перевищення гігієнічних нормативів відбувається зниження працездатності, розвивається втомлення, яке суб'єктивно сприймається як втома.