Поняття територіального устрою.

П Л А Н

Вступ

 

Поняття, принципи та форми територіального устрою.

1.1. Поняття територіального устрою

1.2. Принципи територіального устрою

1.3. Форми територіального устрою.

1.3.1. Унітарна держава.

1.3.2. Федеративна держава.

1.3.3. Конфедерація.

1.3.4. Автономія.

 

Адміністративно-територіальний устрій України.

Правовий статус Автономної Республіки Крим.

Висновки

Список літератури

В С Т У П

Територіальному устрою України присвячений розділ IX Конституції 1996 р. Норми цього розділу є одним з найважли­віших правових інститутів конституційного права України.

Територія — одна з основних ознак держави, що визначає простір, на який поширюється суверенітет і влада держави. Під територією розуміється не тільки сухопутна її частина, а й водні і повітряні простори над ними. До території морських держав безпосередньо примикають, хоча до неї не входять, континентальний шельф та виключна економічна зона.

У світі немає такої держави, територія якої не поділялася б на певні частини. Навіть найменші країни не можуть обій­тися без поділу своєї території. Територіальний устрій дає відповідь на питання про те, як організована територія держави, з яких частин вона складається, який їх правовий статус, як будуються взаємовідносини центральних органів з місцевими.

Територіальний устрій необхідний для здійснення найріз­номанітніших державних функцій. Насамперед відповідно до територіального устрою будується система державних органів та самоврядних органів на місцях. Він також сприяє збалан­сованому розвитку всієї території; створенню сприятливих умов для задоволення матеріальних, соціальних та культур­них потреб громадян тощо.

Відповідно до ст. 2 Конституції Україна за фор­мою державного устрою є унітарна держава. Уні­тарна держава - це держава, територія якої поділя­ється на адміністративно-територіальні одиниці, що, за загальним правилом, не мають будь-якої політич­ної автономії, хоча окремі з них і можуть мати статус територіальної автономії. Такий статус в Україні має Автономна Республіка Крим.

Тема лекції є досить актуальною для сьогодення, в зв’язку з проведенням в нашій державі адміністративно-територіальної реформи та з’ясування найоптимальніших шляхів подолання проблем, які заважають демократичному, правовому та соціальному розвитку країни.

Метою лекціїє з’ясування співвідношення термінів “державний устрій” та “територіальний устрій”, а також визначення конституційно-правового закріплення територіального устрою України та здійснення влади (будь-якої) в межах територіальних одиниць, визначених державою.

Необхідно вирішити наступні завдання:

1. З’ясувати зміст понять “територіальний устрій”, “адміністративно-територіальний устрій”, співвідношення понять “територіальний устрій” - “державний устрій”.

2.Розглянути положення Конституції України стосовно закріплення системи адміністративно-територіального устрою України.

3.Визначити основні засади конституційного статусу Автономної Республіки Крим у складі України.

Розділ 1. Поняття, принципи та форми територіального устрою.

Поняття територіального устрою.

як вже зазнача­лося, термін «територіальний устрій” вживається паралельно з тер­міном «державний устрій» для позначення політико-територіальної організації держави, що характеризується внут­рішньою організацією території держави, статусом її те­риторіальних одиниць, формою їх правових відносин між собою та з державою в цілому.

Для розуміння змісту теми треба з'ясувати де­які ключові поняття.

Територія держави - це невід'ємна ознака дер­жавності, просторова межа державної влади. Консти­туція (ст. 2) встановлює, що суверенітет України по­ширюється на всю її територію. Держава розпоря­джається своєю територією, яка складається з сухопу­тної, водної, повітряної її частини та континенталь­ного шельфу. Територіальне верховенство - це повна і виключна влада держави в межах своєї території. Територія України має площу 603,7 тис. кв. км, що становить 5,7 процентів від площі Європи.

Територіальний поділ держави - це система те­риторіальних складових частин, які становлять гео­графічну основу територіального устрою держави.

Територіальний устрій держави - це її терито­ріальна організація, тобто система взаємовідносин між державою в цілому (її центральною владою) і територіальними складовими частинами (їх населен­ням та діючими органами публічної влади).

У сучасній літературі з конституційного права досі для позначення даного інституту ще іноді використовують термін “державний устрій” у так званому вузькому значенні. Пов’язано це з тим, що сталінська Конституція СРСР 1936 р., в якій так називалась глава 2, присвячена була саме територіальному устрою. Із радянського конституційного законодавства цей невдалий термін було вже у 1977 р., однак у літературі він, нажаль ще застосовується, хоча:

Державний устрій - це політико-територіальна організація держави, яка визначається політико-правовим статусом територіальних складових частин і принципами їх відносин з державою в цілому та між собою.(унітарна, федеративна)

Державна територія має відповідну внутріш­ню організацію - вона поділяється на окремі територіальні (політико-територіальні, самоврядні чи адміністративно-територіальні) одиниці, система яких утворює територіаль­ний поділ держави.

При цьому, до: політико-територіальних можна віднести територіальні одиниці, що ха­рактеризуються певною політичною самостійністю, мають окремі атрибути державності (конституцію, власне законо­давство, систему органів державної влади, громадянство тощо), що дає підстави визначати їх статус як державоподібних утворень (наприклад, суб'єкти федерації, політичні автономії).

Самоврядними є такі територіальні одиниці, що сслугують просторовою (територіальною) основою місце­вого (регіонального) самоврядування.

Адміністративно-територіальними - одиниці, що штучно створені цент­ральною владою з метою визначення просторових меж для діяльності місцевих органів державної влади¹.

З практики державного будівництва як України, так і зарубіжних держав відомо, що становлення організаційної будови державної території відбувалося двома способами — 1) шляхом районування - поділу території на адміністра­тивно-територіальні одиниці, в межах яких здійснюється управління через представників центральної влади (цент­ралізоване управління); 2) шляхом приєднання (анексії) інших держав, внаслідок чого в складі території держави виникли територіальні одиниці, що зберігають деякі атри­бути державності. Ці процеси з часом трансформуються, зокрема, адміністративно-територіальні одиниці поступо­во починають набувати характеру політико-територіальних чи самоврядних, що пов'язано з децентралізацією управління, або ж, навпаки, політико-територіальні одиниці втрачають самостійний статус і перетворюються на звичайні адміністра­тивно-територіальні, що завжди відбувається при встанов­ленні централізованих моделей управління. На територі­альний поділ держави також впливають географічні, наці­ональні, економічні, історичні, культурні та інші чинники.

При встановленні територіального устрою держави клю­чового значення набувають питання статусу територі­альних одиниць - вони можуть слугувати територіальною основою для здійснення місцевого (регіонального) управ­ління, і в цьому випадку їх сукупність визначає адмініст­ративно-територіальний поділ країни, або ж територіальною основою для самостійного здійснення публічної влади - місцевого (регіонального) самоврядування чи те­риторіальної автономії і в цьому випадку доцільно гово­рити про політико-територіальний поділ країни або про політико-територіальну організацію влади.