Що робить Декарта ключовою фігірою філософії Нового часу?

Рене да Карт (лат. Картезій) (1596-1650) – французький філософ, математик, фізик, фізіолог, психолог; назва його вчення – картезіанство; найважливіші праці: «Роздуми про метод», «Начала філософії», «Пристрасті душі».

=задає дослідницьку програму редукціонізму, тобто прагме різноманітність дійсності звести до обмеженої кількості просотих елементів та принципів їх узгодженості;

=онтологія Декарта дуалістична, тому що він вбачає в основі всього створеного дві субстанції – матеріальну (характеризується протяжністю) та мислячу (духовна);

=обидві ці субстанції створені абсолютно-духовним початком – Богом;

=духовна субстанція універсума зосереджена в душі людини, вона визначає нашу здібність мислити;

=тіло людини, як і все в межах створеного, матеріальне;

=у Декарта не просто дуалізм душі та тіла, у нього дуалізм душі і світу, своєрідний раціоналістичний індивідуалізм;

=вважає, що реально існує у Всесвіті тільки одиничне, вирішує питання універсалій ближче до концептуалізму та номінілізму;

=ідею Бога трактує з позицій деїзма, тобто Бог побудував універсум – складний механізм, надав йому першопоштовх. Рослини, тварини, людські тіла – суть механізми. Майстерно зроблемі тварини-автомати в принципі мало чим відрізняються від справжнього існуючого живого об’кту чи суб’єкту;

=створює механістично-геометричну картину світу;

=відмовляється від принципу теологізму на користь принципу причинності, тому що вважає, що в самій природі немає цілі, тому питання «для чого?» треба замінити питанням «чому?»;

=антропологія Декарта дуалістична, тому що людина складається із нематеріальної непротяжної душі – мислячої субстанції, яка безсмертна, мисляча, має свободу волі, та тіла – матеріального, протяжного, діючого рефлекторно, як механізм, що обумовлює тягу людини до задоволеню та користі.

Душа – сутність людини, «рос. если бі тела даже вовсе не біло, душа не перестала бі біть всем тем, что она есть»;

Человек отличаеться от автомата оп целенаправленной деятельности и речи.

=формулює проблему психофізіологічного паралелізму: як можливе узгоджене в діяльності та взагалі узгоджена взаємодія душі та тіла, якщо їхні субстанції різні?

=шукає місце думки, душі, навіть вважав, що це шишковидна залоза в мозку, в решті решт він проголошує, що узгодженість в діяльності душі та тіла – це Боже диво;

=гносеологія Декарта раціоналістична: пізнання – це пошук розумом істини. Шляд до істини відкриває науковий метод. Істина – всезагальна, необхідна, абсолютна;

=всезагальне та необхідне не можна вивести із досліду, фундамент для істини знаходиться в самому розумі;

=визнає існування вроджених суджень та понять, але це неготові ідеї, а зачатки думок, вони мутні, для їхнього просвітлення потрібний природнє світло розуму, який з’являється тільки у дорослих;

=в самому розумі є вищий критерій істиності – визначеність (рос. очевидность), ясність, чіткість того, що вбачає інтелектуальна ітуїція;

=пропонує великий мислительний експеримент, який відкриває в індивідуальному розумі міцні основи пізнання. Це його методологічний сумнів: cogito ergo sum – мислю, значить існую;

=сутність методологічного сумніву Декарта: можливо засумніватися у всьому, але безумнвним є сам факт сумніву, який є актом думки. Мислить суб’єкт – «Я мисляче», тобто, мисляча дудша, яка поза просторова, позачасова, неподільна, вічна, тобто безсмертна. Висновок: я сумніваюсь, значить, міслю, значить існую як безсмертна душа. Акт сумніву – свідотцтво недосконалості людини та її думки, а недосконалість існує тільки відностно досконалості. Так в Розумі проступая ідея Абсолютно досконалого, благого духовного Бога. Бог не може брехати, тому ідеї, які є в душі теж достовірні;

=в праці «Роздуми про метод» формулює правила свого методу істинної дедукції: 1) приймати за істинне тільки те, що пізнається інтелектуальною інтуїцією безсумнівно, ясно та чітко; 2) місленно розділити досліджуємий об’єкт на прості елементи; 3) поступово йти від простого до складного; 4) послідовно перераховувати усі ланки, скласти детальний перелік (енумерацію), не пропускати жодного елементу.

=представники раціоналізму: Бенедикт (Барух) Спіноза, Готфрид Вільельм Лейбніц.