Р., березня 3. Варшава. – Конституції вального сейму про вгюрядкування процедури судочинства щодо повернення селян-втікачів в українських воєводствах.
Про слуг і селян-втікачів Київського, Волинського і Брацлавського воєводств
53. Оскільки досі у Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах правосуддя над слугами, підданими, втікачами і двірською челяддю здійснювалося, згідно зі Статутом Великого князівства Литовського, через земський суд, посли згаданих воєводств, вказуючи, що це призводить до зволікання справи, просили нас, щоб ми, залишивши їх в цілому при праві і Статуті Великого князівства Литовського, як означено у привілеї, виданому цим воєводствам Люблінським вальним сеймом під час унії, дозволили поправку вказаного артикулу з наданням права позиватися у подібних кривдах перед гродським судом.
Тому ми з нашими радниками і земськими послами ухвалою теперішнього сейму постановляємо і підтверджуємо згаданим воєводствам, що ці воєводства надалі вестимуть судочинство про слуг, підданих, втікачів і двірську челядь перед гродським судом, не приймаючи поручительства тих, у кого ці втікачі перебувають, видаючи гродські позови від укривдженої сторони на завитий рок, який мусить відбуватися за чотири тижні [після позову] і при особистій явці сторін і за шість тижнів – при заочному розсудженні. Позвана ж сторона, не прикриваючись жодними законними причинами відстрочок, записаними в Статуті Великого князівства Литовського, повинна ставати на першому ж році як на завитому або сама своєю особою, або через свого повіреного, осілого у Волинській землі, під загрозою вказаного у позові штрафу, щоб згідно з правом і Статутом Великого князівства Литовського брати участь у здійсненні правосуддя. А якби позвана сторона заперечувала присутність у себе згаданих втікачів як на час позову, так і перед тим, – мусить скласти на це присягу. А якби позвана сторона не схотіла складати присяги, тоді сторона позивача зобов’язана присягнути щодо величини суми, якою оцінено її збитки. Після присяги староста повинен через два тижні провести екзекуцію на користь укривдженої сторони з рушенням повіту під загрозою штрафу про екзекуції, ухваленого стосовно старост теперішнім сеймом і затвердженого конституцією.
По наших містах правосуддя особам шляхетського стану щодо згаданих втікачів мусять здійснювати не зволікаючи, війти і на підставі обов’язків свого уряду під загрозою штрафу 100 гривен на користь нашого старости цього міста. А укривджена сторона може викликати війта до гродського суду у справах про втікачів, кривди і штрафи завитим роком без позову, лише у присутності старостинського слуги, а староста там же негайно має вчинити правосуддя і екзекуцію на користь укривдженого...
А якщо особи шляхетського стану оскаржать наших старост про таких втікачів із наших королівських або з їх власних маєтків, тоді згідно з цією конституцією укривдженому вільно позивати про це старосту, теж завитим роком, до іншого найближчого гроду у цьому ж воєводстві, згаданий же гродський суд мусить вчинити екзекуцію в старостинських маєтках так само, як описано вище, під загрозою втрати [місцевим старостою] уряду свого староства.
Правосуддя щодо селян-втікачів між цими ж воєводствами та Руським, Подільським і Белзьким і про їх границі
54. На часті і наполегливі прохання Руського, Белзького і Підляського воєводств з одного боку, а Волинського і Брацлавського – з другого, ухвалою теперішнього сейму за згодою панів радників і послів встановлюємо взаємний порядок правосуддя між згаданими воєводствами стосовно селян-втікачів і грабунків, а саме: про селянина-втікача, і про тимчасових слуг, і про різну челядь, і про грабунки мусять позиватися до гродського суду відразу завито. У тому ж повіті, де заподіяна кривда, позваному слід довести, що позов або не застав втікача, або той не перебуває у маєтку зовсім. А у кривджений повинен присягнути, що [спірний] підданий – його власний, і що позов його [у маєтку] застав. Відразу після цього звинувачений повинен повернути селянина, про якого йде судовий спір, або сплатити за нього відповідно такси, вказаної у позові. А оскільки давність на Волині, згідно зі Статутом Великого князівства Литовського, рахується після десяти років, а на Русі – після року і 6 тижнів, то ми, узгоджуючи між ними [цю розбіжність], постановляємо за їх згодою, що [у справах, розпочатих] до прийняття цієї конституції, давність для обох сторін рахуватиметься після 3-х років, і так само й надалі. Старости ж і їх уряди зобов’язані здійснювати екзекуцію на основі судової ухвали так само, як і проти тих, хто не виконує рішень суду. А якби староста виявив при ньому недбальство, сторона може розпочати проти нього судову справу відповідно до конституції теперішнього сейму.
Volumina legum. Przedruk zbioru praw staraniem xx. pijarów w Warszawie, od roku 1732 do roku 1782, wydanego / Ed. J. Ohryzko. Petersburg, 1859. T. II. S. 188–189. Переклад з польської.