р. – Супліка селянина Теодора Вороновича кн. [Заславському] про утиски й кривди від архимандрита, його намісників та ченців Дерманського василіанського монастиря.

Ясновельможний пане князю, пане і милостивий добродію мій!

Подаючи повторну супліку, з плачем упадаю до ніг вашої князівської милості, пана і добродія мого, благаючи милосердя й порятунку в моїй тяжкій руїні, яку терплю від отців базиліянів. Скаржився [я] вашій князівській милості разом з іншими переслідуваними ченцями, які, на зневагу честі вашої князівської милості, чинять нам великі утиски, доводячи до останньої руїни. При цьому ми не лише позбулися нашої убогої маєтності, але й і в існуванні нашому не певні, на яке зазіхають б’ючи й виганяючи нас з маєтку вашої князівської милості. Пляц, кривавою працею заслужений, і сіножать від попередників вашої князівської милості надану захопили й підданого на ньому осадили. Не задовольняючись тим, довідавшись, що родич наш скаржився вашій милості, презентуючи право, гвалтом з халупи моєї з жінкою й дітками проти зими мене вигнали. На волочіння забрано моїх три воли. А в цьому році два садки моїх власних захоплено і траву в них викошено, через що я збитків зазнав у фруктах на шістдесят золотих. Відібравши сіножать, казали її викосити, на котрий було копиць сімдесят. А котрих садків не одібрав, казав там траву кіньми випасти, витолочити, а щепи викопати. Побачивши це, піддані монастирські, покладаючнсь на отця архімандрита та його намісника, чинять великі утиски. Дерева в моєму саду придатні па будування, повирубували, котрі, падаючи, рожайне дерево розбили, галуззя поламали, пустошачи його і руйнуючи. Воли мої, які від них двічі тікали, повертали силою, не зважаючи на листи вашої князівської милості. А отець архімандрит відповідає, що робить теє на зневагу вашої князівської милості, щоб ваша князівська милість тут, у Дермані, в жодні справи не втручалися.

Отець Савіцький, намісник, з іншим ченцем і селянами, котрих було возів з дванадцять, наїхавши на мою убогу господу з пістолями, брата мого збив, зкривавив, жінку й дітей порозганяв, які від страху досі хворіють. Відбивши стодолу, збіжжя на вози побрали, а також сорок кіп жита, що було в полі. Грушу обтрусили, на котрій було груш на таляр битий. При цьому казали: “Нічого пан князь з нами не вдіє, бо він в Дубні, а ми в Дермані, нехай знає, що все його [майно] заберемо за розпорядженням отця архімандрита”. А один п’яний чернець з пасічниками найшовши на мою мізерну пасічку, зруйнували її, борті попідрізували, навіть притвори повідкидали, через що пасіка були зруйнована. І я, мізерний, в усьому зруйнований. А, нарешті, мене самого похваляється зловити й побити, кажучи, що ми теє робимо на зневагу його князівської милості й права його тут касуємо. Через котру ізоляцію жодного зерна збіжжя на весну, так і тепер, на осінь, не посіяв. А тому падаю до ніг панських, заливаючись сльозами, благаю милосердя і порятунку і до кінця свого життя господа бога буду просити за добре здоров’я, щасливе і довге панування вашої князівської ясновельможності, пана мого милостивого і добродія найнижчий підніжок

Теодор Воронович

Селянський рух на Україні 1569–1647 рр.: Збірник документів і матеріалів. Київ, 1993. С. 335–337. № 258. Переклад з польської.

 

№ 10. 1647 р. – Гійом Левассер де Боплан про становище українських селян та причини втеч на Запорожжя.

Які повинності селян щодо панів. Селяни тут надзвичайно бідні, бо мусять тричі на тиждень відбувати панщину своїми кіньми і працею власних рук. Крім того, залежно від розмірів наділу повинні давати відповідну кількість зерна, безліч каплунів, курей, гусей і качок перед Великоднем, Зеленими святами і на Різдво. До того ж мають возити для свого пана даром дрова та й відбувати багато інших робіт, яких не мали б робити. Ще вимагають від них грошових нодатків, крім того десятину з баранів, поросят, меду, усіляких плодів, а що три роки й третього волика. Одне слово, селяни змушені віддавати своїм панам усе, що тим лише заманеться вимагати. Не дивно, що цим злидарям у таких тяжких умовах не залишається нічого для себе. Але це ще не все: пани мають безмежну владу не тільки над селянським майном, а й над їхнім життям; такою великою є необмежена свобода польської шляхти (яка живе наче в раю, а селяни наче в чистилищі), що коли селяни потрапляють у ярмо до такого пана, то опиняються у гіршому становищі, ніж каторжанин на галері. Таке рабство є причиною того, що багато селян тікає, а найвідважніші з них подаються на Запорожжя, яке є місцем притулку козаків на Борисфені. Проживши тут певний час і взявши участь у морському поході, вони стають запорізькими козаками. За рахунок таких селян-втікачів козацькі загони вельми зростають.

Гійом Левассер де Боплан. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн. Переклад з французької.