Акти Президента України їх зміст та характеристика.

Реалізація компетенції Президента України здійснюється через прийняття ним власних нормативних актів. Повноваження на видання правових актів є засобом, без якого важко обійтися, оскільки воно не тільки дає можливість звільнити законодавство від детального регулювання, яке набуває все більших розмірів у сучасній державі, але й забезпечує цьому регулюванню швидке реагування на зміну певних обставин державно-політичного життя.

Для забезпечення виконання своїх повноважень Президент України наділений правом видавати укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України (ст. 106 Конституції). Укази і розпорядження Президента України мають підзаконний характер: вони видаються на основі Конституції і законів України.

Ці акти, порівняно нові для правової системи України, відіграють значну роль у нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин і в умовах проведення корінних соціально-економічних та державно-політичних реформ займають своєрідне місце щодо інших елементів чинного законодавства.

Необхідність прийняття Президентом нормативних указів у повсякденному житті визначається в першу чергу значним відставанням законодавчого регулювання в сфері економіки, соціального і державного розвитку. Неприйняття таких рішень з питань, які вимагають своєчасного вирішення, та очікування, коли парламент лише через два-три роки прийме відповідні закони, рівнозначно допущенню серйозних політичних помилок у державному управлінні.

Вихідні начала для характеристики правового значення нормативних актів Президента України визначаються перш за все Конституцією, її формулювання про те, що Президент, видає укази і розпорядження на основі та на виконання Конституції і законів України, свідчить про підзаконний характер актів глави держави. Вони мають створюватись на основі Конституції і законів України, їм відповідати, спрямовуватися на виконання їх положень.

Ще одним свідченням того, що конституційні норми досить чітко визначають підзаконний характер актів Президента, їх підпорядковане становище по відношенню до законів в ієрархії правових актів України є формулювання ст. 75 Конституції про належність законодавчих повноважень виключно парламенту та пов'язана з ним норма ст. 8 про вищу юридичну силу (верховенство) Конституції і законів у ієрархії системи нормативних актів державних органів і посадових осіб.

Указ - це правовий акт глави держави, який видається з найбільш важливих питань, віднесених до його компетен­ції. Укази можуть мати як нормативний, так і ненорматив­ний (правозастосовний характер). Нормативні укази стосу­ються невизначеного кола фізичних та юридичних осіб і мають довгострокову дію. Ненормативні укази мають інди­відуальне значення.

У Положенні про порядок підготовки і внесення проек­тів указів і розпоряджень Президента України, затвердже­ному Указом Президента України від 10 вересня 1994 року №512/94, визначається, що Указами Президента України оформляються:

- нормативні акти Президента України, тобто акти, які розраховані на постійну або багаторазову дію;

- рішення Президента України щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій;

- скасування актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів державної виконавчої влади Республіки Крим;

- нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань України;

- присвоєння вищих військових звань, дипломатичних рангів, інших спеціальних звань і класних чинів;

- заснування президентських відзнак і нагородження ними;

- прийняття до громадянства України і вихід з громадянства України, надання політичного притулку;

- помилування;

- тлумачення прийнятих Президентом України актів.

На відміну від указів, розпорядження Президента — це організаційно-оперативні акти, які мають допоміжне значення в правовому регулюванні діяльності глави держави. Як правило, вони не мають нормативного характеру і регламентують організаційно-технічні сторони взаємовідносин Президента з органами влади, діяльність його секретаріату.

Розпорядження - ненормативний акт глави держави,

який має індивідуальний організаційний характер. Згідно з зазначеним Положенням розпорядженнями Президента Ук­раїни оформляються:

- доручення Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади;

- рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також з питань роботи Адміністрації Президента України;

- призначення представників від України для участі в роботі міжнародних форумів, у переговорах з представни­ками (делегаціями) іноземних держав;

- призначення уповноважених Президента України для представлення інтересів Президента України у відповідних державних органах, установах, організаціях тощо.

Виходячи з конституційного визначення статусу Президента України та беручи до уваги його повноваження, можна виділити головні функції правових актів глави Української держави: забезпечення координації діяльності всіх гілок державної влади на загальнодержавному та регіональному рівнях; реалізація конституційних повноважень Президента в нормативно-правовій формі; визначення порядку практичної реалізації законів; формування доручень уряду та іншим органам виконавчої влади (директивна функція); встановлення нових самостійних юридичних норм за умови їх відповідності Конституції та законам.

Деякі акти Президента України потребують контрасигнації - скріплення підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Порядок оприлюднення актів Президента України ви­значається Указом Президента України № 0503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року з наступними змінами. Згідно з цим Указом акти Президента України не пізніше як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття підляга­ють оприлюдненню державною мовою в офіційних друко­ваних виданнях. Акти ВРУ і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття (ч. 3 ст. 7 згаданого Указу).

Нормативні акти Президента України набирають чинно­сті через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Ненормативні акти Президента України можуть не публікуватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надсилання відповід­ним державним органам та органам місцевого самовряду­вання і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.

Неопубліковані акти Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо не встановлено інший строк набрання ними чинності.

Рішення щодо конституційності актів Президента Ук­раїни приймає Конституційний Суд України. У разі ви­знання Конституційним Судом України акта Президента України неконституційним, він втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Підводячи підсумок аналізу президентських повноважень видавати власні нормативні акти зазначимо, що більшість із них мають не силу закону, а є підзаконними за своїм статусом Сфера дії актів Президента України має обмежений характер, і вони не заміняють собою законодавство, тим більше конституційні норми.

 

В И С Н О В К И

З вище сказаного ми можемо зробити такий висновок, що у державному механізмі України, побудованому на засадах законності, республіканізму, народного суверенітету та поділу влади, Президент є лише одним з вищих органів державної влади ( поряд з парламентом, урядом, Верховним Судом, Конституційним Судом), тобто підпорядкований тільки народу. Він стоїть не над гілками влади, а між ними, забезпечуючи єдність державної влади, злагоджене функціонування її гілок. Саме на виконання зазначених функцій і спрямовані повноваження Президента України, що проникають у сфери функціонування всіх гілок влади. Інститут глави держави в Україні не сформований остаточно з добре відпрацьованою структурою різних підрозділів, тісними взаємозв'язками з іншими політичними інститутами і суспільством у цілому. Становлення інституту глави держави і, в тому числі, президента, достатньо тривалий історичний процес. При формуванні та подальшому розвитку інституту глави держави в Україні досить корисним має стати різноманітний і багатий досвід зарубіжних країн, в яких інститут глави держави існує століттями як у вигляді монархії, так і у вигляді президентства.

Україні необхідний дійовий інститут глави держави, який, перш за все, сприяв би оптимізації взаємодії всіх сфер життєдіяльності державного механізму, слугував би надійною перешкодою таким негативним явищам, як бюрократизм, дезорганізація в суспільстві.

Література

1. Конституція України . - К., 1996

2. Коментар до Конституції України. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. - 376 с.

3. Закон УРСР "Про заснування поста Президента УРСР і внесення змін та доповнень до Конституції УРСР" // ВВР. - 1991. - № 33. - Ст. 445.

4. Закон УРСР "Про Президента УРСР" // ВВР. - 1999. - № 33. - Ст.446.

5. Указ Президента “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” № 503\97 від 10.06.1997 в редакції від 1.06.2005 року

6. Серьогіна С. Сутність інституту глави держави та його еволюція у світовій державно-правовій практиці. // Вісник Академії правових наук - 2000. - № 4.

7. Скакун О.Ф. Президентська гілка влади в системі розподілу влад. – Вісник ЛАВС. Спец, випуск ч. 1- 2004.

8. Ткач Д. Політико-правові аспекти інституту президентства в Угорській республіці та в Україні. // Вісник Української Академії державного Управління при Президентові України. - 2002 - № 4.

10. Головатенко В. Правові акти президента України: юридична природа. Статус, функції. // Право України. - 2004. - № 3.

11.Гриценко М. Соціальна та економічна функції Президента – найважливіші функції глави держави. // Ввісник Конституційного Суду України. - 2003. -№6.

12.Авер'янов В. Президент і уряд новий розподіл повноважень // Юридична Україна.-2003.-№6.

14.Кондратьєв Я.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні. - К.: Юрінком Інтер. - 2003.

15.Погорілко В.Ф. Конституційне право України. - К.: Наукова думка. - 2000.