Юридична природа державної території

ЛЕКЦІЯ №2

З навчальної дисципліни

Міжнародне морське право

Тема : ТЕРИТОРІЯ І НАСЕЛЕННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ.

І. Вступ

Актуальністю вивчення сутності юридичної природи всіх складових частин державної території та її населення полягає в тому, що ці питання є першою сходинкою для оволодіння правовими основами взаємовідносин з іноземними військовими кораблями і владами.

Кожна держава в межах своєї території здійснює всю повноту влади над будь-якими фізичними і юридичними особами (у тому числі й іноземними), що виключає владу інших держав. Над державною владою немає і не може бути ніякої іншої влади. Дія влади однієї держави на території іншої допускається лише при явно вираженій згоді останньої і рамках, установлених законодавством цієї держави, або в силу рівноправного міжнародного договору.

Чітке розуміння юридичної природи всіх складових частин державної території як своєї держави так й іноземної необхідно під час виконання спільних завдань з кораблями іноземних держав, а також під час служби на кораблях Морської Охороні Державної Прикордонної Служби України.

ІІ. Основна частина

Юридична природа державної території

Державна територія – частина земної кулі, що включає сушу, води, надра і повітряний простір, що правомірно знаходяться під суверенітетом держави.

Поняття державної території тісно зв’язано, але не завжди збігається з поняттям національної території тому, що територія держави може одночасно бути надбанням однієї або декількох націй, що її населяють (наприклад, у багатонаціональних державах). Державна територія служить матеріальною базою держави, без володіння якою неможливо її існування.

Сухопутна територія включає всю сушу, розташовану в межах кордонів даної держави, – її материкову частину, острови й анклави (частина території однієї держави, оточена з усіх боків територією іншої держави і не має виходу до моря) незалежно від того, де вони знаходяться.

Водна територія складається з усіх водних просторів, розташованих на сухопутній території (внутрішнього моря, озер, річок, каналів, штучних водосховищ і т.д.), і частини вод морів і океанів, які розташовані у узбережжя (територіальні і внутрішні морські води).

Повітряна територія включає весь повітряний простір, розташований над сухопутною і водною територіями держави.

Правове положення (правовий режим) всіх складових частин державної території визначається винятково національним законодавством кожної держави, а територіальних вод, крім того, – і міжнародними угодами. Однак па підставі міжнародних договорів для окремих частин сухопутної і водної територій може встановлюватися особливий правовий режим (наприклад, режим демілітаризації і нейтралізації).

Державна територія знаходиться під винятковою і повною владою даної держави, що володіє, користується і розпоряджається нею як суб’єкт міжнародного права. Таке володарювання називається територіальним верховенством, що складає невід’ємну частину державного суверенітету. Межі дії цього верховенства визначаються державними кордонами кожної держави.

Відповідно до принципу самовизначення народів, закріпленому у Статуті ООН і інших міжнародних актах, територіальне верховенство може і повинне належати народу, тому що тільки він є господарем своєї території і тільки він має вище право розпоряджатися нею. У цьому змісті держава обмежена розпоряджатися своєю територією волею народу, що її населяє.

Державна територія непорушна. Тому кожна держава зобов’язана утримуватися від будь-якого збройного чи неозброєного зазіхання на чужу територію і від її анексії (насильницьке приєднання однією державою всієї або частини території іншої держави чи народу).

Кожна нація має свою історично сформовану національну територію, що є невід’ємною ознакою самого поняття нації. Міжнародне право забороняє всякі спроби, спрямовані на повне або часткове руйнування національної єдності і територіальної цілісності будь-якої держави. Не заперечуючи законності територіальних змін на основі самовизначення, воно виключає насильницьке приєднання або утримання будь-якої нації в межах іншої держави.

У смисл територіального верховенства входять: установлення внутрішнього режиму державної території та її окремих складових частин (сукупність національних законів і правил, що діють у межах території), регулювання питань громадянства, поселення і пересування, а також умов в’їзду, проживання і виїзду іноземців.

Право держави на володіння, користування і розпоряджання своєю територією незалежно від того, до якої соціально-економічної системи воно належить, а також незалежно від рівня свого політичного й економічного розвитку є обов’язок інших держав поважати ці права. Цей обов’язок є змістом принципу цілісності державної території.

Цілісність державної території означає заборона насильницького розчленовування території будь-якої держави чи відторгнення і захоплення частини її території.

Будь-які територіальні придбання й окупація іноземної території, що з’явилися результатом погрози силою або її застосування всупереч Статуту ООН, не визнаються законними.

Цілісність державної території виступає основним загальновизнаним принципом мирного співіснування, у межах якого держава здійснює свою самостійність і свободу дій у міжнародних відносинах. Однак вона вільна в таких діях лише доти, поки не наносить збитку іншій державі. Тому держави не можуть здобувати територію, загрожуючи силою або застосовуючи її. Вони повинні поважати недоторканність і непорушність державних кордонів, не використовувати іноземну територію без згоди територіального суверена, а також свою територію на шкоду іншим народам, ставлячи під загрозу їх безпеку. Недотримання цих вимог розглядається як акт агресії.

Принцип цілісності державної території закріплений у численних міжнародних договорах, угодах і деклараціях. Він є юридичною основою правомірності охорони й оборони державного кордону від нападу ззовні.