Київський університет у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

ЛЕКЦІЯ 10.

Незважаючи на колосальні збитки, впродовж повоєнних десятиліть головному вузу України вдалося не лише відновити втрачений потенціал, але й серйозно його посилити. Одразу ж після визволення Києва почалося відродження університету. Студенти та викладачі своїми власними силами відбудували гуманітарний та хімічний корпуси, і вже 15 січня 1944 р. відновилися заняття на старших курсах, а з 1 лютого – і на першому.

Влітку 1944 р. із Кзил-Орди повернулася київська група Об’єднаного українського державного університет в складі 146 студентів, 3 професорів, 7 доцентів і 11 викладачів. У новому навчальному 1944-1945 р. до університету було зараховано майже 1,5 тис. юнаків і дівчат, а через рік до них приєдналося ще 2 тисячі студентів. Вдалося спочатку відновити роботу 6 факультетів (фізико-математичного, хімічного, біологічного, геолого-географічного, історичного, філологічного та відділ західних мов та літератур), а згодом створено умови для діяльності 13 факультетів (біологічний, фізичний (1944-), механіко-математичний(1944-), юридичний, історичний (історико-філософський; історико-економічний), геолого-грунтознавчий (геологічний з 1949 р.), географічний (1944-до н.ч.), філософський (1944-1955; 1965-до н.ч.), економічний (1944-), філологічний, хімічний, міжнародних відносин (1944-1952; у 1952-1971 у складі історичного; 1971-до н.ч. з 1988 р. інститут), західних мов і літератур 1943-1947) та 80 кафедр, на яких працювало 290 професорів, доцентів і викладачів. У 1946 р. в університеті налічувалося понад 3800 студентів, було 357 професорів і викладачів.

У повоєнний період університет переживав значні труднощі, пов’язані з катастрофічним станом матеріально-технічної бази, а також забезпеченням предметами першої необхідності студентів і викладачів. На 1944 р. зарплата професорсько-викладацького складу і науково-допоміжного персоналу була набагато нижчою від зарплати працівників, що займали аналогічні посади в системі інших наркоматів. В 1946-1947 повоєнні голодні роки студенти одержували продуктові та хлібні картки. Продуктові картки прикріплювались до їдальні університету. В гуртожитській їдальні студенти забезпечувались дворазовим харчуванням і окропом.

Було вжито заходів для покращення побутових умов студентів і викладачів. Були організовані пральня, майстерня з ремонту одягу. Працювали перукарня, зубна амбулаторія, які обслуговували студентів і викладацький склад. Організовувався медпункт при гуртожитку для обслуговування студентів, що мав розпочати роботу в новому навчальному році.

У 1947 р. адміністрація та профспілкова організація університету продовжували приділяти постійну увагу покращенню умов навчання і побуту студентів. Серед недоліків навчального процесу, які не вдавалося швидко вирішити була проблема, що студенти через недостатню кількість парт змушені були інколи слухати лекції стоячи.

У 1949 р. тривала відбудова університетських корпусів. Було відбудовано головний корпус. У 1949-1950 навчальному році стала до ладу частина північного крила головного корпусу: це – 24 нових приміщення, з великою фізичною аудиторією, зразковою фізичною лабораторією тощо. Було створено кабінет історії, значно збагатилися книжкові фонди і обладнання всіх навчальних кабінетів, лабораторій, студентської бібліотеки.

На кінець 1940-х рр. університет за обсягом роботи досягнув довоєнного рівня. Особливо швидко почав розвиватися університет у 1950-х рр. До 1958 р. в Київському державному університеті вже діяло 11 факультетів і навчалося близько 10 тис. студентів. Протягом 1959-1984 рр. університет підготував 70 тис. фахівців для різних галузей народного господарства, науки, освіти і культури.

В університеті були створені та діяли 8 гуртків художньої самодіяльності: Активно працював хор (100 чол.), яким керував Я. Міщенко – директор Державного Українського народного хору УРСР. У репертуарі студентського хору були біля 40 пісень як класичного репертуару, так і пісень радянських композиторів. В університеті працювали студія художнього слова (20 осіб), оркестр народних інструментів (35 ос.), духовий оркестр, учасниками якого були 32 ос. Понад 90 пісень було в репертуарі вокальної студії (14 осіб). Незмінним успіхом у глядачів користувався жіночий театралізований ансамбль народної пісні, що налічував 30 учасниць. Виходили газети загальноуніверситетська, декілька факультетських та курсових стінгазет, а також спеціальних бюлетенів.

СпортколективКиївського державного університету був до війни одним з провідних серед вузів України і Києва і став володарем кубка народного комісаріату освіти УРСР. Під час війни спортивна база університету значно постраждала. Німці, відступаючи, спалили головний корпус університету, а разом з ним і спортзал з усім обладнанням. Проте, незважаючи на труднощі, спортивна робота в університеті в післявоєнні роки налагоджувалася.

У лютому 1946 р. волейбольні команди КДУ зайняли друге місце в змаганні на першість вузів Києва. В березні (навесні) команда університету взяла участь в змаганні на першість міста з баскетболу. В травні відбулись змагання на першість КДУ з легкої атлетики, в яких взяли участь студенти 10 факультетів.

На середину року спортивний колектив університету налічував понад 640 чол. Діяли спортивні секції: гімнастична, легкоатлетична, стрілецька, волейбольна, баскетбольна, футбольна, плавання, веслування, мотосекція, шахово-шашкова. В повоєнні роки спостерігається відродження і активізація спортивного життя в університеті. Відновлюють діяльність секції альпінізму і туризму, що працювали ще до війни. Студенти брали участь в спортивних змагання на першість факультету, ДСТ «Наука» і вузів Києва. В 1949 р. було встановлено і оновлено 36 рекордів університету і 24 республіканських.

50-60-ті рр. ХХ ст. характеризуються великими змінами у суспільно-політичному житті Радянського Союзу. Були припинені масштабні політичні репресії, а ХХ з’їзд КПРС ознаменував новий етап у розвитку країни. Розпочалася демократизація (в межах радянської системи) різних сторін життя суспільства.

Суспільні потреби вимагали й реформування вищої школи, підвищення ефективності науково-дослідної сфери у відповідності до вимог часу; зміцнення зв’язків між наукою і виробництвом. Було розгорнуто підготовку фахівців за новими спеціальностями та спеціалізаціями, новим змістом наповнювалася гуманітарна підготовка, нові позитивні перспективи відкривалися перед вузівською наукою. Всі ці зміни в суспільстві безпосередньо впливали на діяльність Київського університету, як провідного вузу республіки. Гостро постало питання зміни його структури, розширення контингенту студентів, збільшення обсягів науково-дослідних робіт, розширення міжнародної співпраці.

З 1959-го р., у зв’язку із реформою вищої освіти, до навчальних планів почали вносити зміни. Значно більше уваги почали приділяти самостійній роботі студентів. Також було зменшено кількість іспитів і заліків, що виносилися на екзаменаційну сесію.

Особлива увага приділялась організації самостійної роботи студентів та контролю за нею з боку професорсько-викладацького складу університетів. В цей час значно поліпшилось проведення виробничої і педагогічної практики. Зокрема, виробнича практика студентів Київського університету 1955–1956 навчального року відбувалася залежно від профілю на великій кількості різних баз. Велика група механіко-математичного факультету проходила виробничу практику на швидкодіючих обчислювальних машинах в Інституті математики АН УРСР. Студенти ІІ і IV курсів економічного факультету проходили виробничу практику безпосередньо на підприємствах, а студенти V курсу – в планових організаціях міністерств і в главках. Практика студентів-юристів відбувалась в органах прокуратури, в Судовій колегії Верховного Суду УРСР, Президії Верховної Ради УРСР, у виконкомах районних рад областей УРСР. Студенти І курсу геологічного факультету мали навчальну практику в Канівському заповіднику, ІІ курсу – в Кримській області, ІІІ і IV курсів – працювали в геологічних установах, з якими було укладено відповідні договори. Загалом навчальний процес здійснювався екстенсивними методами. Кількість інформації, яку необхідно було засвоїти за період навчання, постійно зростала. Збільшувалася кількість аудиторних занять.

Ще у 1951–1952 навчальному році у зв’язку із закінченням відбудови головного корпусу, навчально-виробнича база університету значно розширилася. На початок навчального року було введено в експлуатацію 13200 м² нових площ, що надало можливість сконцентрувати усі факультети, окрім хімічного, в головному корпусі. В гуманітарному корпусі розмістилися кабінети гуманітарних факультетів, студентська і наукова бібліотеки, читальні зали, Інститут підвищення кваліфікації викладачів. Збільшення аудиторного фонду дозволило проводити заняття в дві зміни (у другу зміну – навчання філологічного, юридичного і механіко-математичного факультетів). З 1959 р. будівля Жовтого корпусу стала навчальним корпусом університету.

З 60-х років ХХ ст. розпочалась забудова комплексу нових корпусів університету на південно-західній околиці Києва (навпроти Національного Центру Виставок і Ярмарків). Автори проекту – архітектори В. Є. Ладний, М. П. Будиловський, В. Є. Коломієць, інженер В. Я. Дризо. Проект комплексу споруд інститутів міжнародних відносин і журналістики (вул. Мельникова, 36) розробили архітектори “Київпроекту” О. Носенко, І. Шпара, Ю. Духовичний, О. Кліщук та Я. Віг.

У 1952 р. в університеті працювало 70 лабораторій, 36 кабінетів, 4 музеї, 4 науково-дослідні установи. Зокрема, фізичний факультет організував лабораторію кафедри загальної фізики; філологічний – кабінет російської і української мов, кабінет іноземних мов; юридичний – кабінет кримінального і цивільного права; економічний – кабінет економіки і планування народного господарства; історичний – кабінет допоміжних історичних дисциплін.

На середину 1950-х років Київський державний університет був одним з вищих навчальних закладів, які знаходились у списку Міністерства вищої освіти УРСР, що мали право приймати до захисту докторські і кандидатські дисертації і представляти до затвердження в науковому ступені доктора наук і присудження, на основі захисту дисертації, вченого ступеня кандидата наук.

Колектив університету здійснював підготовку висококваліфікованих спеціалістів шляхом стаціонарної, вечірньої і заочної освіти. В 1953 р. в КДУ навчалося 5942 студенти, на початок 1954–1955 навчального року їх кількість збільшилася до 6095 осіб, а професорсько-викладацький склад на цей час становив 523 особи.

В 1960-1961 навчальному році на 85 кафедрах і в наукових установах університету працювало понад 600 наукових працівників, з них 12 академіків і членів-кореспондентів АН УРСР, 57 професорів, 340 доцентів і кандидатів наук.

У провідному вузі та науковому центрі, яким був КДУ, на 1965 р. працювали понад 1200 учених і спеціалістів: 19 академіків і членів-кореспондентів АН УРСР, 120 професорів, 470 доцентів і кандидатів наук. Серед них заслужені діячі науки УРСР – академік АН УРСР І. Т. Швець (теплоенергетик), професори О. З. Голик (фізик), П. К. Заморій (геолог, геоморфолог), Л. І. Кухаренко (економіст), М. М. Клюшников (геолог). З 1955 по 1972 р. ректором університету був Іван Трохимович Швець – дійсний член Академії Наук УРСР, вчений з галузі теплоенергетики.

На середину 1960-х рр. в університеті вже понад 18 тис. студентів і аспірантів отримували освіту та здобували наукові ступені на 17 факультетах. Окрім представників союзних республік, освіту в університеті здобували близько 650 осіб з 58 країн так званого соцтабору, а також Азії, Африки, Америки.

Протягом 1959–1965 рр. КДУ дав країні понад 13 тис. спеціалістів з різних галузей економіки, науки, культури й освіти. Вчені ради факультетів провели захист 55 докторських і 280 кандидатських дисертацій. Якщо за 83 дореволюційні роки повний курс навчання пройшло менше 8 тис. осіб, то за 1920-1950-ті рр. університет підготував 50 тис. чол. Серед них немало всесвітньо відомих вчених, зокрема таких, як А. М. Бах, Є. В. Тарлє, О. Ю. Шмідт, М. Д. Стражеско, Ф. Г. Яновський, М. М. Боголюбов; громадських і політичних діячів, письменників, як О. Є. Корнійчук, М. Т. Рильський та ін.

18 квітня 1956 р. в Київському університеті був заснований науково-дослідний сектор (НДС), який протягом 1956–1964 рр. очолював спеціаліст з прикладної петрофізики, геохімії і ядерної геофізики професор М. І. Толстой. Одним з основних завдань НДС було розширення зв’язків вузу з виробництвом на господарсько-договірних засадах. За господарчими договорами виконувалися в основному роботи, які випливали з теоретичних досліджень. Для виконання госпдоговірних тем були залучені кафедри геологічного, географічного, хімічного, механіко-математичного, фізичного, біологічного й історичного факультетів.

Основними напрямами господарчих науково-дослідних робіт були: створення апаратури і розробка нових методів для визначення складу речовин; розробка нових технологічних прийомів і методів виробництва; прогнозування корисних копалин і їх пошуки; виконання державного геологічного і гідрогеологічного знімання; розробка питань теорії речовинного складу гірських порід і руд і процесів змін; агрохімічне і ґрунтове районування територій для науково обґрунтованого планування сівозмін і розвитку тваринництва; вивчення природи фізико-хімічних і агробіологічних явищ, які відбувалися у виробничих процесах і об’єктах з метою поліпшення якості.

За геологами до роботи у Науково-дослідному секторі долучилися географи (професори І. Заморій, Н. Вернандер, доцент О. Харченко), хіміки (доценти Г. Баталін, А. Пилипенко, І. Усков), фізики (професори С. Герцрікен, О. Шишловський, О. Голик, доцент В. Стрижак), радіофізики (професор Н. Моргуліс, доценти І. Конділенко, В. Стріха), математики (професор І. Гіхман, доценти М. Сідляр, М. Танцюра). До 1960 р. обсяг договірних робіт у Київському університеті перевищив рівень усіх університетів України, разом узятих.

Широко практикувалися відрядження фахівців університету до промислових центрів СРСР: Москви, Ленінграду, Свердловська, Караганди, Алма-Ати, Миколаєва, Сталіно (з 1961 р. – Донецьк), Харкова, Дніпропетровська. Під час відряджень науковці університету виступали з доповідями перед науковою і виробничою громадськістю, знайомлячи з результатами своїх науково-дослідних розробок та можливостями впровадження у виробництво 65 наукових тем, які розроблялися в університеті станом на 1967 р.

Пожвавлювалася й міжнародна наукова співпраця. На VІІІ міжнародному конгресі географів (Ріо-де-Жанейро) виступав професор П. Заморій; професор М. Шлєпаков представляв університет на міжнародному конгресі соціологів; професор Ю. Мітропольський брав участь у роботі математичного конгресу в Румунії. В Женеві на Європейській регіональній конференції Міжнародної організації праці в складі делегації України був професор кафедри цивільного права університету Г. К. Матвеєв.

З метою найбільш оперативної і широкої інформації про результати досліджень колективу університету з 1957 р. поновлено видання “Наукового щорічника” та “Вісника Київського університету”.

Активну участь в науково-дослідній роботі брали студенти. В університеті працювало Наукове студентське товариство, роботу в якому проводили ради, керівництво дослідженнями здійснювали професори і викладачі. Багато старшокурсників були зайняті в лабораторіях, архівах, кабінетах, готуючи курсові і дипломні роботи, або просто виконуючи дослідження з певної теми. Це було першою пробою їх творчих сил. Студенти-астрономи, біологи, геологи, географи, історики та філологи мали можливість брати участь в експедиціях. Першо- і другокурсники працювали в наукових гуртках, якими керували професори, викладачі або аспіранти.

В кінці 50-х років помітно поліпшило свою роботу наукове студентське товариство вузу. У 1958 p., наприклад, в ньому діяло 82 гуртки, які охоплювали понад 1500 чол. На міському огляді наукових праць студентів у 1958 р. університет одержав 3 перших та 8 других премій, а також кілька похвальних грамот.

Під час Міжнародного геофізичного року (1956–1957) на Київщині, в Трипіллі і Лісниках було збудовано метеорні станції Київського університету. Станції обладнано апаратурою для фотографічних та радіолокаційних спостережень метеорних явищ, службу Сонця забезпечено новим фотосферно-хромосферним телескопом. Організацією наукових та будівельних робіт займалися директор Київської астрономічної обсерваторії (КАО) професор О. Ф. Богородський, завідувач кафедри астрономії професор С. К. Всехсвятський, декан радіофізичного факультету доцент І. А. Дерюгін. Під їхнім керівництвом було розпочато науково-дослідну роботу. Фотографічні спостереження метеорів проводилися на установках «Метеорний патруль».

Результатом багаторічної праці С. К. Всехсвятського стала фундаментальна монографія «Фізичні властивості комет» (1957), а потім чотири її доповнення. Монографія містить історію всіх комет від 466 р. до н.е. до 1975 р., відомості про їх відкриття, спостереження за ними, фотометричні і спектральні дані, елементи орбіт. С. К. Всехсвятський також склав перший у світі каталог абсолютних величин усіх комет, що спостерігалися у той час. Каталог став початком різноманітних досліджень з активності й еволюції комет в Україні, Росії, Таджикистані, Чехії, США, Німеччині, Ізраїлі та інших країнах.

У 1960-х рр. Київська астрономічна обсерваторія остаточно оформилася як наукова установа з розгалуженою тематикою досліджень і штатом досвічених й зацікавлених співробітників. Основними науковими напрямкам були: фундаментальна астрометрія, фізика Сонця, метеорна астрономія, космологія.

З 1954 р. на базі КАО діяв відділ астрометрії, де виконувалися астрометричні дослідження, що стосувалися вивчення форми, просторових координат та характеру руху небесних тіл. Також Обсерваторія стала відома своїми меридіанними спостереженнями, створенням зоряних каталогів, спостереженнями штучних супутників та зірок.

З грудня 1955 р. на базі КАО почав роботу відділ сонячної активності та сонячно-земних зв’язків (завідувач відділу кандидат фізико-математичних наук М. А. Яковкін). У 1957 р. для відділу було придбано та встановлено фотосферно-хроносферний телескоп, який використовують й досі для спостережень за програмою служби Сонця.

Протягом 1946–1962 рр. в університеті виходило друком періодичне видання «Циркуляр Астрономічної обсерваторії Київського ордена Леніна державного університету ім. Т. Г. Шевченка». Усього вийшов 71 випуск. З 1964 р. по 1991 р. виходив друком «Кометний циркуляр Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка», де публікувалися дані про спостереження і дослідження комет, інших малих тіл Сонячної системи.

В університеті розроблялися важливі проблеми з усіх основних розділів науки. Фізики університету продовжували дослідження проблем напівпровідників, вивчали катодну електроніку, фізичні основи міцності і пластичності. Хіміки займалися вивченням електрохімії розплавлених солей, комплексних сполук, рідкісних металів, пошуком нових барвників. Геологи долучилися до досліджень, які надавали можливість передбачати наявність корисних копалин в різних регіонах країни. Біологи досліджували флору та фауну України та методи підвищення продуктивності сільськогосподарських рослин, виведення нових порідних груп домашньої птиці; велися роботи по вивченню і синтезу нових протимікробних речовин для боротьби з різними захворюваннями та ін.

Протягом 1958–1959 навчальних років в Комітеті в справах винаходів і відкриттів при Раді Міністрів СРСР було зареєстровано понад 80 закінчених науково-дослідних робіт університету. Багато з них запроваджувалися у виробництво та були передані для впровадження різним організаціям та установам. Протягом першої половини 1960-х рр. було зареєстровано понад 250 закінчених тем, здійснених ученими університету і видано 21 свідоцтво про винаходи.

Наукові зв’язки підтримувалися з ученими країн так званого соцтабору, а також США, Канади, Італії, Франції, Японії, Великобританії, ОАР, Індії, Австрії та ін. Протягом 1963–1966 рр. 340 науковців і спеціалістів університету побували в зарубіжних відрядженнях з метою обміну досвідом, читали лекції та підвищували кваліфікацію. Університет також відвідали багато закордонних учених. Зокрема, у 1959 р. в університеті побували 128 зарубіжних спеціалістів, у 1966 р. – понад 400.

Університет уклав договори про наукове і культурне співробітництво з Братиславським університетом ім. Я. Каменського та Університетом ім. Пуркіне в м. Брно (Чехословаччина), Дебреценським університетом ім. Л. Кошута (Угорщина), Загребським університетом (Югославія), Лейпцігським університетом ім. К. Маркса (НДР), Центральним університетом провінції Лас-Вільямс в м. Санта-Клара (Куба), Ягеллонським університетом в м. Краків (Польща), Альбертським університетом в м. Едмонтон (Канада), Майсорським університетом (Індія).

28 вересня 1963 р. було видано Постанову Ради Міністрів УРСР про організацію в Києві спеціалізованої школи-інтернату фізико-математичного профілю, де зазначалось: “організувати в м. Києві при Київському університеті імені Т. Г. Шевченко спеціалізовану школу-інтернат фізико-математичного профілю на базі республіканської школи-інтернату з фізико-математичним профілем”.

До 1958 р. на механіко-математичному факультеті працював відомий вчений, академік АН України Б. Гнєденко. В Київському університеті він уперше в країні створив курс програмування на ЕОМ і читав цей курс кілька років. За безпосередньої участі В. Глушкова були створені нові напрями підготовки фахівців – обчислювальної математики та теоретичної кібернетики. Під його керівництвом було створено кілька типів сучасних цифрових обчислювальних машин. Він став засновником відомої на весь світ наукової школи з теоретичної кібернетики. Був членом багатьох зарубіжних академій і наукових товариств. В. Глушков та його колеги І. Ляшко, Г. Положій, К. Самофалов стали також провідними педагогами у галузі підготовки фахівців з кібернетики і обчислювальної техніки в Україні.

В 1965 р. академіками М. Боголюбовим та О. Ситненком було створено кафедру квантової теорії поля. На кафедрі експериментальної фізики – однієї з найстаріших в університеті – вагомий внесок у розвиток фізичного факультету зробив академік І. Горбань, який згодом очолив кафедру.

Й. Гіхман зробив істотний внесок у розвиток стохастичних диференціальних рівнянь, узагальнив теореми існування та єдності розв’язків, розробив принцип усереднення, отримав умови стійкості розв’язків. Робота ученого на факультеті мала відчутний позитивний вплив на підвищення рівня викладання не тільки теорії ймовірностей, а й алгебри та математичного аналізу.

Із механіко-математичним факультетом тісно пов’язана творча діяльність відомого ученого в галузі теоретичної фізики і математики академіка АН України О. Парасюка. Його основні наукові дослідження стосуються квантової теорії поля, математичної фізики і теорії ймовірностей.

У 1955–1957 рр. на кафедрі фізики металів розпочалися дослідження дислокацій (С. Герцрікен, М. Новиков). Було відкрито фотомеханічний ефект (П. Кузьменко, М. Новиков, М. Горидько). В 1960-х рр. розпочато дослідження динаміки дислокацій кристалів (В. Макара, М. Новиков, Л. Стебленко) та кремнію (О. Руденко, Л. Стебленко, Г. Весна), що слугувало виробництву інтегральних схем.

У 1962–1964 рр. створено перші наношаруваті матеріали (В. Копань, О. Лисенко). Магнітні дослідження розгорнулися з 1965 р. (П. Супруненко, П. Кузьменко). Вагомі здобутки отримано при дослідженні аморфних матеріалів (М. Захаренко, О. Наконечна). Діяльність кафедри ядерної фізики була безпосередньо позначена науковим спрямуванням її засновника академіка АН УРСР О. Лейпунського – фізикою швидких нейтронів, продовжену академіком М. Пасічником. Завдяки цьому підрозділу на фізичному факультеті проводились дослідження, пов’язані з реакторобудуванням – створені нейтронні генератори (В. Стрижак, М. Гуртовий, С. Ситько та ін.). При ньому почалося будівництво проблемної лабораторії ядерної фізики.

Інший успішний підрозділ фізичного факультету – кафедру оптики – засновано учнем С. Вавилова О. Шишловським, який упродовж 36 років був її завідувачем. Уперше в Україні учений запровадив у наукову практику різноманітні оптичні методи діагностики речовини такі, як люмінесценція, комбінаційне розсіювання світла, а за участі доцента О. Борбата став фундатором у галузі застосування спектрального аналізу в заводських лабораторіях країни.

З 1952 р. в університеті розпочав діяти радіофізичний факультет, який готував спеціалістів у галузі електроніки, радіофізики і фізики напівпровідників. У другій половині 1950-х рр. продовжилося подальше становлення та динамічне зростання факультету радіофізики, базовою основою якого були: кафедра фізичної електроніки, кафедра радіофізики (з 1962 – квантової радіофізики), кафедра електрофізики, а також дещо пізніше кафедра фізики напівпровідників.

Учені факультету тривалий час розробляли актуальні проблеми радіофізики, фізичної, мікро- і квантової електроніки; фізики низькотемпературної плазми; напівпровідникової електроніки та структури на їх основі. На радіофізичному факультеті за час його існування склалися три наукові школи – фізичної електроніки, фізики напівпровідників, нелінійної оптики. Дослідження школи фізичної електроніки (засновник професор Н. Моргуліс) велися в двох напрямках – у галузі емісійної електроніки і фізики низькотемпературної плазми.

Інший напрям наукових пошуків учених факультету охоплював комплексне дослідження напівпровідників, у тому числі матеріалів сучасної мікроелектроніки. Це – зонна структура, енергетичні та рекомбінаційні характеристики домішкових і власних дефектів гратки, їх взаємодія, кінетичні явища в напівпровідниковій плазмі (Ю. Карханін, Г. Пека, В. Добровольський, В. Бродовий, Ю. Воробйов, О. Третяк, Г. Холодар).

У напрямку керування параметрами лазерного випромінювання була розроблена унікальна технологія ефективного збудження гіперзвукових хвиль у кристалах (Ю. Обозненко), здійснено комплекс досліджень взаємодії лазерного та НВЧ-випромінювання в електрооптичних та магнітних кристалах, розроблено та впроваджено ефективні НВЧ-модулятори світла (А. Соломко, В. Тронько), побудовано релятивістську електродинаміку довільно рухомих середовищ, дано інтерпретацію невзаємних явищ і виявлено нові невзаємні ефекти, зумовлені рухом середовищ (В. Воронцов), запропоновано кільцеві лазери оригінальних конструкцій (І. Пугач).

Інтенсивна робота університетських хіміків припадає на першу половину 1960-х рр., коли завершилося будівництво п’ятиповерхового корпусу факультету, в якому розмістилися кафедри аналітичної, неорганічної, органічної, фізичної та колоїдної, технічної хімії, хімії рідкісних елементів. Із введенням у дію нового корпусу збільшився набір студентів від 50 до 100, розширився науково-дослідний сектор. Функціонувало вечірнє відділення. Кафедри факультету забезпечували викладання неорганічної, аналітичної, органічної, фізичної, колоїдної хімії на біологічному, геологічному та географічному факультетах.

КДУ був потужним центром підготовки біологів, геологів, географів. Робота на геологічному факультеті зосереджувалася навколо підготовки фахівців зі зйомки і розвідування родовищ корисних копалин, гідрогеології та інженерної геології. На географічному факультеті студенти вивчали фізичну, економічну географію, геоморфологію, картографію, метеорологію, кліматологію і гідрологію. Геологи включились в дослідження, які надавали можливість передбачати наявність корисних копалин в різних районах країни. Біологи досліджували флору і фауну України та методи підвищення продуктивності сільськогосподарських рослин. Велися роботи по вивченню і синтезу нових протимікробних речовин для боротьби з різними захворюваннями та ін.

З біологічним факультетом тісно пов’язана наукова та викладацька діяльність академіка АН СРСР та УСРР О. Палладіна, який заснував кафедру біохімії Київського університету. Його основні наукові інтереси: нейрохімія, біохімія м’язевої діяльності, біохімія харчування і вітамінів. Встановлені ним загальнобіологічні закономірності, пов’язані з основами функції біохімії головного мозку, практичні розробки здобули світове визнання.

Протягом першої половини 1960-х рр. на біологічному факультеті були започатковані нові наукові школи, створені нові кафедри. В середині 1960х рр. в університеті було започатковано наукову школу «Біофізика м’язів». Її діяльність пов’язана з дослідженнями М. Шуби, В. Зими, М. Мірошниченка, О. Жолоса, Т. Давидовської, Д. Ноздренка, В. Ганчуріна, К. Богуцької, О. Цимбалюк, І. Філіпова, Р. Ляховецького, П. Мінченка.

У 1955–1956 рр. відбувалися подальші зміни в структурі університету. За наказом міністра вищої освіти УРСР було реорганізовано філософський факультет у відділення історичного факультету. Нова структура отримала назву історико-філософський факультет, який проіснував до 1964 р. Потім його знову було розділено. У складі об’єднаного факультету існували відділення історії та філософії, з окремими вченими і редакційними радами, однак без чіткого адміністративного поділу.

Вагомий внесок у розвиток філософії в університеті зробив видатний український і російський філософ, доктор філософських наук, професор, академік АН УРСР, засновник сучасної київської філософської школи П. Копнін.

Важливе значення для розвитку соціологічної науки в університеті мало включення у 1965 р. до навчального плану філософського факультету нового курсу «Методологія, методика і техніка соціологічних досліджень».

У 1960-ті роки на філософському факультеті університету розпочало відповідну спеціалізацію психологічне відділення. Одне з найпочесніших місць серед психологів Київського університету посідав професор О. Раєвський.

Одним з провідних українських фахівців у галузі філософських проблем фізики і природознавства у ХХ ст. був доктор філософських наук, професор П. Дишлевий. Проблеми історичного матеріалізму розроблялись переважно зусиллями професорсько-викладацького складу кафедри історичного матеріалізму філософського факультету (О. Лисенко, Г. Горак, Б. Головко, О. Погорілий, Т.Ящук), кафедри філософії гуманітарних факультетів (І. Надольний, Л. Губерський, П. Курочкін, Ф. Байкін, С. Решетник, М. Дученко, В.Андрущенко).

Щодо діяльності історичного відділення факультету, то у 1950-ті та наступні роки продовжувався ідеологічний тиск та переслідування істориків, як і інших гуманітаріїв. В роки перебування при владі М. Хрущова контроль над історичною наукою набув нового «забарвлення». Її заганяли у прокрустове ложе доктрин марксизму-ленінізму, забороняли вивчати праці М. Грушевського, Н. Полонської-Василенко, Д. Дорошенка та інших «буржуазних націоналістів» та «ворогів народу». Була заборонена розробка багатьох історичних тем, практикувався дозований доступ до архівних джерел, фальсифікувалися цілі періоди та етапи вітчизняної історії.

Однак історична наука в університеті розвивалась. В 1955 р. була створена кафедра археології та музеєзнавства. У 1956 р. розпочала свою діяльність кафедра історії стародавнього світу та середніх віків; того ж року кафедру марксизму-ленінізму перетворено на кафедру історії КПРС, а у 1966 р. з’явилася кафедра історії зарубіжних соціалістичних країн.

Активно працювала кафедра археології. Зокрема, завідувач кафедри археології член-кореспондент АН УРСР Л. Славін керував ольвійською радянсько-польською експедицією (1956) – першим спільним археологічним проектом українським і польських учених. Експедиційна робота проводилася також в Каневі (могильник полян VІІ-ІХ ст., давньоруське городище Родень на Княжій горі, розкопки епохи бронзи). При кафедрі діяв студентський гурток археології, який проводив 12-14 засідань щорічно.

Помітну роль відігравалакафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки.Діяльність на кафедрі поєднувалася з науково-дослідною роботою. Члени кафедри працювали над комплексною темою «Архівне будівництво в Українській РСР». Її результати знайшли відображення в наукових розробках В. Стрельського і С. Яковлєва.

У 1950–1980-х рр. викладачі кафедри історії стародавнього світу та середніх віків забезпечували викладання нормативних курсів і спецкурсів, зокрема “Історія первісного суспільства” (М. Мелащенко), “Історія Стародавнього Сходу” (М. Мелащенко, О. Крижанівський), “Історія стародавньої Греції і Риму” (М. Мелащенко, З. Мухіна), “Історія середніх віків” (В. Маркіна, Т. Брянцева, З. Мухіна), “Історія Азії та Африки в середні віки” (А. Кізченко), “Історія південних і західних слов’ян” (Т. Брянцева, М. Рудь), “Етнографія” (Ю. Мережинський, В. Наулко), “Етнографія південних і західних слов’ян” (О. Крижанівський).

У радянський період кафедра нової та новітньої історіїстала однією з найбільших кафедр історичного факультету. 1962 р. на базі кафедри нової та новітньої історії була створена кафедра історії міжнародних відносин і зовнішньої політики СРСР.

У 1953 р. зазнав реорганізації відділ журналістики Київського університету. Його було реорганізовано у самостійний факультет, який готував творчих працівників для преси, радіомовлення, телебачення і фотожурналістики. Традиційно переважну більшість викладачів факультету складали досвідчені журналісти, що мали належну практику редакторської, літературної роботи, творчо активні наукові працівники. До постійної викладацької діяльності кафедри широко залучались практики – творчі співробітники редакцій газет, журналів, студій телебачення і радіомовлення. Тут працювали відомі учені, літератори і публіцисти – І. Білодід, В. Рубан, В. Прожогін, І. Слободянюк, І. Прокопенко, М. Шестопал, Л. Суярко, П. Федченко, Д. Прилюк, М. Канюка, І. Дем’янчук, І. Семенчук, Ю. Лазебник, А. Коваль, О. Бабишкін, Д. Хмелюк, В. Яременко, К. Млинченко та ін. З другої половини 1950–1980-х рр. структура факультету зазнала певних змін, що були зумовлені суспільно-політичними трансформаціями, які відбулись на той час в житті республіки, а також новими вимогами до фахової підготовки журналістів інституту журналістики. Випускниками факультету в 1954 р. стали 75 газетних працівників.

У 1956 р. було розформовано факультет міжнародних відносин. Його функції передали відділенням міжнародних відносин на історичному і міжнародного права на юридичному факультетах. З часом досвід показав помилковість такого кроку.

У 1950–1960-х рр. на факультеті іноземних мов поступово формувалися нові науково-педагогічні напрямки і школи. На базі широкого історико-філологічного пошуку засновників факультету і провідних учених в галузі романських і германських мов, історії західноєвропейської літератури, які поєднували літературознавчу і мовознавчу діяльність, відбувалася поглиблена спеціалізація мовознавчих, літературознавчих, перекладознавчих, а також лінгводидактичних студій.

У середині 1960-х рр. відбулося роз’єднання спільного на той час юридично-економічного факультету, що відновило розвиток економічного факультету як самостійного підрозділу.

У 1960-ті рр. дослідження економічного факультету охоплювали цілу низку питань: обґрунтування неефективності енергомісткості виробництва в Україні, напрями комплексного здійснення електрифікації галузей і сфер (Л. Кухаренко, М. Черненко), надмірність втрат ресурсів в економіці і джерела нарощування матеріального виробництва в процесі відтворення (І. Ступницький, М. Панченко), недосконалість форм власності в аграрному секторі і збільшення продукції сільського господарства (О. Лобунець, М. Погорєлов, В. Логвиненко, П. Проскурін), потреба у розвитку товарно-грошових відносин в тих умовах, коли їх функціонування офіційно заперечувалось або замовчувалось (І. Ястремський, Д. Коров’яківський), доцільність розвитку інтеграційних процесів для ефективності зовнішньо-економічних зв’язків республіки (А. Рокітко, В. Будкін, В. Петров), а також розвиток економічної думки в Україні (В. Жученко, Р. Васильєва).

В роки хрущовської «відлиги» відбулися зміни і в організації юридичної освіти. У другій половині 1950-х рр. кістяк юридичного факультету складався, як і у попередні роки, з таких кафедр: теорії та історії держави і права, цивільного права і процесу, кримінального права і процесу, а дещо пізніше – державного і міжнародного права. У 1959 р. на юридичному факультеті було усього 54 студенти.

Фізична підготовка студентів велася з 22 видів спорту: футболу, волейболу, баскетболу, важкої і легкої атлетики, художньої та спортивної гімнастики, бадмінтону, плавання та ін. Спортсмени університету брали участь в Олімпійських іграх у Мельбурні і Римі; республіканських і союзних спартакіадах і змаганнях, займали призові місця. Серед них були майстри спорту, рекордсмени, чемпіони СРСР. Студентка факультету іноземних мов Л. Парадієва кілька разів завоювала звання абсолютної чемпіонки країни з художньої гімнастики. З успіхом відстоювали честь столичного вузу на спортивних аренах країни і світу Ігор Ємчук, Валерія Кузьменко, Станіслав Білодід, Ігор Засєда, Юрій Ніколаєвський, Людмила Кліпова, Ігор Петренко.

Значною популярністю серед студентів КДУ користувався туризм. Щороку проводилися екскурсійно-туристичні поїздки до Москви, Ленінграду, по Волзі і Дніпру, на Кавказ, в Карпати, в країни соціалістичного табору. Тільки в 1965 р. в туристських походах в Україні, Центральному і Західному Кавказі, Тянь-Шані, Памірі, Алтаї, Карелії та ін.

Важливу роль в організації дозвілля студентів відігравала культурно-масова робота. В університеті була широко розвинена художня самодіяльність. Вона охоплювала 16 студій: хорова капела «Дніпро», ансамбль танцю «Молодість», український фольклорно-етнографічний ансамбль «Веснянка», студентський театр, оркестр народних інструментів, симфонічний та духовий оркестр та ін. Крім загальноуніверситетських студій, діяли 52 гуртки самодіяльності на факультетах.

Середина 1960-х до 1991 р. у житті Київського університету – час неоднозначний. Це період, на хід якого надзвичайно впливали певні зміни в суспільно-політичному житті країни, були зроблені спроби реформування економіки, системи освіти, науки, культурної сфери. Сформувалось і досить активно діяло покоління «шестидесятників», яке намагалось доступними їм методами та засобами гуманізувати тодішнє суспільство. На жаль, спроби певної лібералізації суспільного життя початку 1960-х рр. поступово були зведені нанівець.

У 1970 р.у структурі університету перебувало 16 факультетів, до складу яких входило 125 кафедр. У 1984 р. на 16 основних факультетах, підготовчому відділенні та підготовчому факультеті для іноземних громадян Київського державного університету навчалось більше 20 тис. студентів. Здійснювалась підготовка фахівців із 40 спеціальностей та 97 спеціалізацій. На 153 кафедрах та в 14 наукових підрозділах університету, що складались з науково-дослідного інституту фізіології, астрономічної обсерваторії, ботанічного саду, науково-виробничої бази, 10 проблемних, 5 галузевих та 3 базових лабораторій. Плідно працювали 30 академіків та членів-кореспондентів Академії наук, більше 200 докторів наук та професорів, 1300 кандидатів наук, доцентів.

Викладачі університету займали провідні позиції з таких наукових напрямів як обчислювальна математика, квантова радіофізика, мікроелектроніка, молекулярна фізика, оптика та спектроскопія, фізика твердого тіла, хімія комплексних з’єднань, фізіологія, мікробіологія, біохімія, багатьом напрямам гуманітарних та суспільних наук. Досягненню високої якості підготовки спеціалістів сприяла тісна інтеграція науково-дослідної роботи і навчального процесу.

1952 р. створено радіофізичний факультет (став готувати спеціалістів з радіолокації та фізичної електроніки).

1953 р. створено факультет журналістики.

1960 р. створено підготовчий факультет

1962 р. створено факультет іноземних мов існував до 2001 р. (в 1970-1991 р. – романо-германської філології)

1969 р. створено факультет кібернетики.

Так, з метою якнайповнішого задоволення потреб науки та промисловості у спеціалістах – розробниках програмного забезпечення, фахівцях з чисельних методів оптимізації, баз даних, інформаційних систем та їхнього застосування за ініціативи В.М. Глушкова та І.І. Ляшка на основі механіко-математичного, економічного та філологічного факультетів у 1969 р. був створений факультет кібернетики. Це був перший факультет відповідного профілю на теренах колишнього Радянського Союзу. На початку функціонування до складу новоствореного факультету увійшли 4 кафедри: обчислювальної математики, теоретичної кібернетики, економічної кібернетики та кафедра математичної лінгвістики.

У 1965 р. як структурна одиниця університету був відновлений філософський факультет, що нараховував 8 кафедр: історії філософії, філософії гуманітарних факультетів, філософії природничих факультетів, етики, естетики і логіки, психології, педагогіки, історії і теорії атеїзму, наукового комунізму.

На основі відділення міжнародного права юридичного факультету у 1971 р. був відновлений факультет міжнародних відносин та міжнародного права, до складу якого увійшли кафедра історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, кафедра міжнародного права та іноземного законодавства та кафедра російської мови для іноземців, яка до того була загальноуніверситетською. 4 травня 1988 р. факультет міжнародних відносин і міжнародного права був перетворений в Інститут міжнародних відносин і міжнародного права.

Важливою складовою для удосконалення навчального процесу в усіх галузях науки і розвитку української культури в університеті у досліджуваний період були студентські наукові гуртки та проблемні групи. Так, на природничих факультетах у середині 1980-х років працювало близько 70 наукових гуртків та 96 проблемних груп, а на гуманітарних – близько 100 наукових гуртків та 56 проблемних груп.

У 1966 р. у приміщенні колишньої католицької церкви, що існувала в університеті у XIX ст. було відкрито Музей історії Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка у складі двох відділів – спеціального архівного й речового фондів та виставкового залу «Київський університет сьогодні». Після ретельної роботи зі збирання експонатів та комплектування фондів з 1978 р. музей став постійно діючим.

Розширюється колекція зоологічного музею Київського університету. У другій половині 1960-х – 1980-х рр. колекції для Музею було зібрано як у далеких океанічних експедиціях, так і в поїздках працівників Музею до Центральної Азії, Закавказзя, на Далекий Схід та в Амурську область Росії, а також в усі куточки України. В результаті до початку 1970-х рр. була сформована видатна за науковою та художньою вартістю експозиція, яка налічує нині понад 5,5 тис. видів з усіх зоогеографічних областей земної кулі. Чільне місце в експозиції належить відділам птахів, ссавців, молюсків та комах.

У зазначений період активно поповнюються колекції Ботанічного саду імені академіка Олександра Фоміна. У 1977 р. у ньому був збудований найвищий у світі кліматрон, висота якого сягала біля 33 метрів, створено ряд нових оранжерей та теплиць. Оранжерейний комплекс в цей час налічує близько 3 тисяч видів тропічних та субтропічних рослин.

В середині 1960-х – 1991 рр. активно продовжує функціонувати найстаріша з університетських астрономічних обсерваторій – Астрономічна обсерваторія Київського університету. Співробітниками обсерваторії відкрито дві комети: у 1969 р. – Чурюмова-Герасименко та у 1986 р. – Чурюмова-Солодовнікова, відкрито та досліджено близько 600 нових карликових галактик, визначено параметри негабблівських великомасштабних рухів галактик, досліджено вплив гравітаційного лінзування на спостережні характеристики космічних об'єктів, створено серію каталогів положень зір та позагалактичних радіоджерел, розроблено теорію світіння протуберанців, виявлено роль корональних дір у генеруванні сонячного вітру, розроблено узагальнену теорію метеорного явища, обґрунтовано наукову концепцію астероїдно-метеорної небезпеки.

Гордістю університету і на цей час є його Наукова бібліотека, що відіграла велику роль у навчальному процесі та організації наукової роботи. У її фондах на початку 1980-х років налічувалось більше 3 млн. друкованих одиниць. Щорічно бібліотека отримує 140-150 тис. примірників вітчизняних та зарубіжних видань. Її 30 читальних залів можуть одночасно обслуговувати більше 2 тис. читачів. У бібліотеці працює 10 абонементів. У відділі «Рідкісні книги» особливий інтерес читачів викликають «Арифметика Леонтия Магницького» (1703 р.), «Атлас Российской империи» (1745 р.), «Буквар Южнорусский» (1861 р.).

Бібліотека здійснює широкий обмін книгами з 378 бібліотеками наукових установ і вузів СРСР та 342 організаціями 40 зарубіжних країн. Протягом досліджуваного періоду у бібліотеці проводять відкриті перегляди нових книг і журналів, дні кафедр, ведеться робота по складанню покажчиків, списків літератури, бібліографічних посібників тощо.

Співробітники бібліотеки щорічно проводять понад 400 тематичних і 500 інформаційних виставок у навчальних корпусах, гуртожитках, читальних залах і на абонементах. Наукова бібліотека у цей час є справжнім методичним центром українських вузівських бібліотек.

Плідно продовжує працювати Видавничий центр Київського університету. У 1973 р. видавництво Київського університету разом із видавництвами Львівського та Харківського університетів увійшло до складу першого в країні республіканського видавничого об’єднання «Вища школа».

Перебуваючи на передньому краї наукової, культурної та освітньої діяльності Київський університет гідно виконував і інтернаціональну місію. З кожним роком розширювались його міжнародні зв’язки, зростав авторитет. Вчені університету вели багатопланову роботу в різних міжнародних організаціях. З 1964 р. Київський університет був членом Міжнародної асоціації університетів. На факультетах здійснювалось наукове співробітництво на різному рівні більш ніж із 150 вузами і науковими установами зарубіжних країн.

Згідно цього плану у 1964 р. був уведений до експлуатації новий п’ятиповерховий корпус хімічного факультету, в якому розмістилось сім кафедр факультету, було створено ряд нових лабораторій, обладнаних новою технікою, значно розширився науково-дослідний сектор. У 1965 р. завершилось будівництво корпусу фізичного факультету та лабораторії ядерної фізики (так званий ядерний корпус), де був змонтований найбільший на той час у СРСР бетатрон на 50 МЕВ, у створенні якого брали активну участь провідні вчені фізичного факультету під керівництвом проф. В.І.Стрижака. У 1968 р. зданий до експлуатації корпус геологічного та географічного факультетів. Почали працювати новостворені лабораторії напівпровідникової радіотехніки, геодезії, картографії, фоторепродукції.

У 1970 р. під будівництво нового комплексу Київського університету в районі ВДНГ УРСР була виділена територія площею 118 га, розроблений генеральний план її послідовної та планомірної забудови, авторами якого стали архітектори В.Є.Ладний, М.П.Будиловський, В.Є.Коломієць, інженер – В.Я.Дризо.

У 1973 р. закінчилось будівництво корпусу підготовчого факультету. У 1974 р. уведено в дію новий спортивний комплекс на території студентського містечка в районі ВДНГ. До складу комплексу входили плавальний басейн, лижна база, зали для спортивних ігор, гімнастики, важкої атлетики, боксу, фехтування, боротьби та інших видів спорту. Популярною базою відпочинку згодом став спортивно-оздоровчий табір «Мрія», збудований на березі Дніпра.

Станом на 1975 р. було введено в експлуатацію корпуси фізичного факультету з відповідною лабораторно-експериментальною базою, зокрема, кріогенною лабораторією, що дозволило одержувати азот та рідкий гелій на власних потужностях. Того ж року завершилось будівництво корпусу радіофізичного факультету, було побудовано 4 студентських гуртожитки на 2086 місць. В цілому за 1971-1976 рр. в університеті було освоєно 17 млн. крб. капіталовкладень.

У 1979-1980 роках завершено спорудження корпусів факультету кібернетики та механіко-математичного факультету. Одночасно було побудовано 9 гуртожитків, їдальню, у 1982 р. – корпус загальноуніверситетської кафедри, а наступного 1983 р. – комплекс приміщень ІПК викладачів суспільних наук (зараз – Інститут післядипломної освіти). У 1985-1989 рр. новий корпус отримав біологічний факультет. Всі нові корпуси були обладнані новою як для того часу апаратурою. В цілому на спорудження першої черги університетського комплексу було витрачено понад 37 млн. крб.

На кінець 1980-х рр. в Київському університеті було побудовано 17 упорядкованих гуртожитків, в яких проживало 8,5 тисяч студентів (у тому числі іноземних), аспірантів, стажерів. Функціонувало 28 їдалень і буфетів, 9 клубів-кафе. На території студентського містечка створено комплекс побутових послуг, до якого входили приймальні пункти хімчистки, ремонту взуття, пункт прокату побутових речей. Тут також містилась поліклініка, профілакторій на 250 місць, продуктові та промислові магазини. У гуртожитках працювали філіали наукової бібліотеки університету, клуби-кафе, дискотеки.

На початок 1990-х років Київський університет мав сучасну матеріально-технічну та наукову базу, на основі якої були здійснені вагомі наукові здобутки та функціонувала потужна система підготовки кадрів найвищої кваліфікації.