Форми розподілу і кооперації праці

Розподіл праці — це відокремлення діяльності окре­мих працівників і їх груп у процесі праці. Завдяки розподілу праці підвищується продуктивність праці, вдосконалю­ються знаряддя праці.

Розрізняють види розподілу праці: загальний, приват­ний і одиничний.

До загального розподілу праці відносять розподіл між виробничою і невиробничою сферами діяльності людей, а в середині цих сфер - між промис­ловістю, сільським господарством, транспортом, зв'яз­ком, торгівлею, тощо.

Приватний розподіл праці передбачає її розподіл у се­редині галузей загального розподілу праці. Наприклад, промисловість ділиться на галузі, підгалузі, об'єднання, окремі підприємства. Сільське господарство — на рос­линництво і тваринництво, а в середині їх - на спеціалізо­вані галузі.

Одиничний розподіл праці передбачає розподіл робіт окремого підприємства: за цехами, ланками, бригадами, окремими працівниками та їх професійно-кваліфікацій­ними групами.

Всередині підприємства виділяють такі види розпо­ділу праці:

функціональний - розподіл працівників підприєм­ства на категорії залежно від виконуваних ними функцій: робітники, служ­бовці (керівники, спеціалісти, технічні виконавці), мо­лодший обслуговуючий персонал, охорона (рис. 2);

2) технологічний - розподіл праці за технологічними операціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників відповідно до технологій виробництва;

3) професійно-кваліфікаційний — поділ праці між гру­пами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних робіт, а також залежно від складності цих робіт. Він передбачає поділ працівників підприємства за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Розподіл праці - це тільки один бік трудової діяльності. Він викликає необхідність об'єднан­ня праці окремих працівників у спільному трудовому процесі, у взаємопов'язаних трудових процесах на всіх рівнях від робочих місць окремих виконавців до підпри­ємств, підгалузей і взаємопов'язаних галузей народного господарства у групи. Кооперація праці – це об'єднання, встановлення взаємо­зв'язку між розрізненими, спеціалізованими виконавцями в процесі трудової діяльності

Виділяють такі види кооперації праці:

міжцехова — об'єднання праці цехів, служб підприєм­ства для виробництва продукції;

внутрішньоцехова — передбачає об'єднання праці діля­нок, служб цеху;

внутрішньодільнична — об'єднання праці всіх учасни­ків даної ділянки виробництва для забезпечення безпе­ребійності виробничого процесу, передбачає об'єднання праці між бригадами;

бригадна — є різновидом внутрішньо дільничної коо­перації, передбачає об'єднання працівників однієї або декількох професій, які виконують одне виробниче зав­дання.

 

Під час проектування варіантів розподілу праці на підприємстві необхідно усвідомлювати, що потрібно врахо­вувати економічну доцільність, психофізіологічні та соціальні наслідки такого розподілу.

Економічна доцільність розподілу праці оцінюється підвищенням ефективності виробництва внаслідок зрос­тання продуктивності праці, покращенням використання виробничого обладнання, матеріальних і трудових ресур­сів підприємства.

Психофізіологічні наслідки не повинні бути негативни­ми, а саме: викликати фізичного та нервового переванта­ження, порушувати нормальне функціонування людсь­кого організму.

Соціальні наслідки розподілу праці передбачають забез­печення його змістовності, поєднання фізичного і розу­мового навантаження, привабливості трудової діяльності, потреби в ній і наявності умов для розвитку творчих здібностей особистості.

На сучасному етапі господарювання основними на­прямами вдосконалення розподілу і кооперації праці повинні бути:

- формування окремих трудових процесів і складу виробничих операцій з урахуванням економічної доцільності, психофізіологічних та соціальних наслідків розпо­ділу праці;

- складання проектних балансів робочого часу для окремих працівників за професіями і робочими місцями, за бригадами, ділянками і цехами з ув'язуванням цих балансів між собою, з трудомісткістю виконуваних робіт і трудових функцій;

- розробка тарифно-кваліфікаційних характеристик для кожного виду робіт і чіткого переліку функціональ­них обов'язків працівників, що забезпечують виконання окремих трудових процесів в умовах розподілу праці;

- забезпечення рівної інтенсивності праці на всіх ділянках виробничого процесу і науковообгрунтованих режимів праці і відпочинку;

- забезпечення ритмічності, безперебійності трудово­го і виробничого процесів за рахунок чіткої кооперації праці і підвищення продуктивності праці на організацій­ній основі.

 

3. Класифікація робочих місць,

їх організація, планування і обслуговування

 

Робоче місце — це частина виробничого простору одного або групи працівників, оснащена основним і допоміжним технологічним обладнанням, інвентарем, інструментом, робочими меблями, необхідними для виробництва певного ви­ду робіт. В середині робочого місця виділяють робочу зо­ну — частину простору, в межах якого здійснюються тру­дові дії працівника. Вимоги до організації робочого місця розробляються такою галуззю науки як ергономіка. Основними завданнями останньої є вивчення функціо­нальних можливостей людини в трудових процесах і роз­робка рекомендацій щодо створення оптимальних умов праці.

Усі робочі місця класифікують за такими ознаками:

За ступенем механізації робочі місця поділяють на ручні, машинно-ручні, механізовані, автоматизовані і апаратурні.

Робочі місця ручної роботи характеризуються тим, що всі трудові процеси на них виконуються за допомогою трудового зусилля виконавця, з застосуванням найпро­стішого інструменту.

До машинно-ручних робочих місць належить обробка предметів праці механізмами і за рахунок зовнішньої енергії (електричної, теплової), але при безпосередній участі працівника. Наприклад, робота на деревообробних верстатах з ручним подаванням, шиття на швейній ма­шині тощо.

Механізовані робочі місця характеризуються тим, що основні технологічні процеси повністю виконуються ма­шинами і механізмами, а за робітником залишається ли­ше функція управління машинами, тобто енергія людини витрачається на управління, а не на безпосереднє пере­творення предмета праці. Це робочі місця водіїв авто­транспорту, машиністів екскаваторів або бульдозерів, бу­рових майстрів механічного буріння свердловин, і т. ін.

На автоматизованих робочих місцях весь технологіч­ний процес здійснюється верстатом, машиною або агре­гатом автоматичної дії без участі працівника, за яким зберігається функція пуску і зупинки автомату, контро­лю за його роботою і, за необхідності, наладки. Напри­клад, робота машиністів автоматизованих насосних стан­цій водопроводу.

Апаратурні робочі місця оснащені різними апаратами, впливають ними на предмет праці за рахунок теплової, електричної, хімічної або біологічної енергії.

За ознакою спеціалізації робочі місця поділяють на спеціалізовані і універсальні. На спеціалізованих робочих місцях, оснащених обладнанням спеціального призна­чення, можуть виконуватися одні й ті самі або близькі за змістом операції і види робіт (робоче місце штампуваль­ника, бурильника і под.). На універсальних робочих місцях здійснюються різнорідні роботи, вони оснащені універсальним обладнанням, що дозволяє швидко пере­ходити від одного виду робіт до іншого (наприклад, в умовах ремонтно-механічних майстерень).

За ознакою розподілу праці виділяють два типи робочих місць — індивідуальні, де постійно зайнятий один виконавець, і колективні, де трудові процеси здійснюються групами працівників, при обслуговуванні крупних ма­шинних агрегатів тощо.

За кількістю обладнання, що обслуговують, робочі міс­ця поділяються на одноверстатні (одноапаратурні, одноагрегатні) і багатоверстатні (багатоапаратурні, багатоагрегатні).

За місцеположенням робочі місця поділяються на стаціонарні, розташовані і обладнані на одному місці (наприклад, робочі місця верстатників, апаратників); і пересувні, які постійно пересуваються у просторі (робочі місця будівельників, ремонтного персоналу).

Можуть вводитися і інші класифікації робочих місць. Для успішного виконання виробничих завдань не­обхідно, щоб кожне робоче місце було належним чином організоване. Під організацією робочого місця розуміють комплекс заходів, спрямованих на створення найбільш спри­ятливих і безпечних умов праці для високопродуктивної роботи персоналу.

Основними складовими організації ро­бочого місця є його оснащення, планування і обслугову­вання .

Під оснащенням робочого місця розуміють сукупність засобів виробництва: основного технологічного і допо­міжного обладнання, технологічного і допоміжного ос­нащення, засобів зв'язку, засобів по охороні праці і тех­ніці безпеки.

До основного технологічного обладнання включаються верстати, робочі машини, агрегати, технологічна апара­тура, тобто все те, за допомогою чого здійснюється ос­новний процес виробництва.

До допоміжного обладнання відносять транспортери та інші види транспорту, збиральні, зварювальні і випробовувальні стенди різні вантажопідйомні устрої тощо.

До технологічного оснащення відносять вимірювальний інструмент; технічну документацію, і ін., а органі­заційне оснащення представлене виробничими меблями, тарою, засобами сигналізації, зв'язку, освітлення, засо­бами з охорони праці і техніки безпеки.

При проведенні аналізу оснащеності робочих місць насамперед необхідно враховувати прогресивність конструкцій, коефіцієнт оснащеності робочого місця, ступінь використання оснащення тощо.

Під плануванням робочого місця розуміють доцільне просторове розміщення всіх функціонально пов'язаних між собою засобів праці, предметів праці і самого працівника. Причому розміщення засобів і предметів праці повинне задовольняти дві вимоги: не створювати загромадження і тісноти на робочому місці, з одного бо­ку, і не викликати зайвих рухів — з іншого. Порушення вказаних принципів веде до непродуктивних затрат ро­бочого часу і енергії працівника, до передчасної втоми і зниження продуктивності праці.

Обслуговування робочого місця охоплює цілу систему заходів по забезпеченню робочих місць засобами, пред­метами праці і по наданню різного роду послуг виробни­чого характеру. Система обслуговування — це цілий ком­плекс заходів щодо виконання допоміжних робіт, які забезпечують робочі місця, основних робітників усім не­обхідним для високопродуктивної роботи протягом три­валого робочого часу.

Організація обслуговування робочих місць залежить від масштабів і типу виробництва, його технічної оснаще­ності і особливостей технології. В умовах одиничного і дрібносерійного виробництва на невеликих підприємствах застосовується чергова форма обслуговування, при якій працівники, які обслуговують робочі місця, викликають­ся в міру необхідності. На більш крупних підприємствах застосовується планово-попереджувальне обслуговування. Воно здійснюється на основі заздалегідь розроблених графіків і розкладів по кожній з функцій обслуговування. На великих підприємствах застосовується стандартна форма обслуго­вування, при якій всі функції обслуговування відбувають­ся за стандартними планами і схемами.

Управління обслуговуванням робочих місць може здійснюватися, централізовано, коли всі функції з обслугову­вання здійснюються єдиними, централізованими служ­бами підприємства, або децентралізовано, коли всі функції з організації робочих місць передаються первин­ним підрозділам підприємства (цехам, бригадам). Крім того, на деяких підприємствах застосовується змішаний спосіб організації робочих місць, при якому частина най­більш важливих і складних функцій здійснюється цент­ралізовано, а інші — децентралізовано, силами самих цехових бригад.

Робоче місце як будь-яка категорія має кількісну та якісну харак­теристики. Якщо на основі масштабів концентрації предметів праці та зміни режиму функціонування робочих місць формуються кіль­кісні параметри даної категорії, то вимоги до професійно-кваліфіка­ційних, демографічних та психофізичних даних робітника, а також організаційно-технічного рівня розвитку утворюють якісні характе­ристики робочого місця. Збалансування зайнятості полягає у пос­тійному підтриманні рівноваги між цими двома системами вимог.

Організація обліку робочих місць, виявлення ступеня відповід­ності їх рівня сучасним вимогам науки та техніки, технологій та на­укової організації праці здійснюються в рамках атестації робочих місць. Джерелами інформації служать фактичні результати дослід­ження робочих місць, дані первинної статистичної звітності, перепи­су обладнання та його паспортів, технологічні карти та інші матері­али.

Атестація робочих місць є складовою програми вдосконалення управління персоналом на кожному підприємстві.