Фізіологічна роль гормонів.

Анатомія ендокринної системи

 

ЛЕКЦІЯ №12

План лекції:

1. Загальні принципи будови ендокринних органів. Поняття про гормони, їхні властивості, типи впливу на організм. Методи вивчення функцій ендокринних залоз.

2. Щитоподібна залоза: топографія, будова, гормони, функції.

3. Прищитоподібні залози: топографія, будова, гормони, функції.

4. Загруднинна (вилочкова) залоза: топографія, зовнішня та внутрішня будова, гормони, їхні функції.

5. Надниркові залози: топографія правої й лівої надниркових залоз, будова. Гормони кіркової та мозкової речовин, їх функції.

6. Ендокринна частина підшлункової залози: будова, гормони, функції. Поняття про цукровий діабет.

7. Статеві залози, їх ендокринна функція. Статеві гормони.

8. Шишкоподібне тіло (епіфіз): топографія, будова, значення.

9. Гіпофіз: топографія, частини, будова. Гормони передньої, середньої та задньої часток, їхні функції.

10. Латинські терміни: hypophysis, corpus pineale, glandula thyroidea, glandula parathyroidea, glandula suprarenalis.

 

 

У регуляції функцій організму крім нервової системи бере участь комплекс біологічно активних сполук, що утворюють ендокринну систему. Взаємодія зазначених систем дає змогу говорити про єдину нейроендокринну систему регуляції функцій організму.

Залози внутрішньої секреції – не мають вивідних протоків і виділяють секрет безпосередньо у кров - гіпофіз, епіфіз, щитоподібна, прищитоподібні, загрудинна, надниркові залози.

Змішані – підшлункова, статеві.

Паракриннізалози і клітини, які розміщені в органах (шлунок, нирки, сечівник) серед інших тканин і секретують тканинні гормони(APUD – система).

 

Наука, що вивчає розвиток, будову і функцію залоз, що виробляють гормони, а також механізм їхнього синтезу, вплив на організм, називається ендокринологією(від грец.endon — усередині, krino— відокремлювати).

 

Біологічно активні сполуки, що виділяються клітинами, діють на:

а)віддалено розташовані клітини-мішені, потрапляючи туди рідкими середовищами (телекринний ефект);

б)прилеглі клітини (паракринно) місцево;

в)саму клітину (автокринно).

 

Цей механізм регуляції багатьох органів і процесів, хоча й діє повільніше, але виявляється ефективнішим, ніж нейрогенна регуляція. Зумовлено це тим, що:

а)біологічно активна сполука може надходити до кожної клітини;

б)спектр зазначених регуляторів ширший, ніж медіаторів нервів;

в)вони діють на клітини триваліший час.

 

Гормони— це хімічні посередники, що їх клітини секретують і виділяють у відповідь на різні сигнали систем регуляції.

 

Властивості гормонів:

1. Дистантний характер дії.

2. Строга специфічність дії.

3. Висока біологічна активність (за відносно невисокого вмісту ці речовини дають виражений ефект).

 

Механізм дії гормонів

Будь-який гормон, циркулюючи в крові, має змогу впливати на всі органи й тканини. Однак існують такі органи й тканини, для яких гормон має найбільшу специфіку. їх називають органами- і тканинами-мішенями. Вплив гормонів на клітини зумовлений тим, що на мембрані останніх розміщені рецептори до конкретного гормону, які характеризуються високим ступенем афінності (спорідненості) до нього

Вплив гормону на клітини здійснюється через взаємодію з рецептором-білком, частина молекули якого ізоморфна для певного фрагменту молекули гормону.

Розрізняють два види гормональної рецепції: внутрішньоклітинний і поверхневий мембранний.

 

Можна виділити чотири основних механізми спрямованості впливу гормону:

1. метаболічний (дія на обмін речовин);

2. морфогенетичний (стимулюється формоутворення, диференціювання, ріст);

3. кінетичний (включення певної діяльності);

4. коректирувальний (змінює інтенсивність функцій органів і тканин).

 

Фізіологічна роль гормонів.

Впливаючи на синтез білка в клітинах, гормони регулюють фізичний, статевий і розумовий розвиток, обмін речовин і енергії, сприяють підтриманню гомеостазу організму (рівня глюкози, електролітів, осмотичного тиску, АТ), забезпечують адаптацію активності фізіологічних систем, впливають на поведінку і психіку людини.

 

За. хімічним походженням

· пептиди (білки), похідні амінокислот (більшість гормонів – інсулін, глюкагон)

· стероїди

· похідні тирозину (тироксин, норадреналін)

· похідні жирних кислот (простагландини).

Функціональна активність залози може бути підвищена (гіперфункція) або, навпаки, знижена (гіпофункція)

Методи дослідження

Експериментальні методи полягають у проведенні різних дослідів на тваринах.

- Метод екстирпації (видалення) ендокринної залози (або її частини) і спостерігання за зміною функцій організму — симптом недостатності.

- Потім досліджують ефективність замісної терапії через введення гормону.

- Передозування — введення гормону на тлі наявної в організмі залози з нормальним функціонуванням.

- Трансплантації ендокринних залоз.

- Дослідження порівняльного вмісту гормону в припливній і відпливній крові (на рівні як залози, так і будь-якого органа, де гормон використовується).

- Метод радіоактивної мітки (при дослідженні функції щитоподібної залози).

- У людини функцію залози досліджують за визначенням концентрації гормону в крові й швидкістю його виведення.

- Велике значення мають і спостерігання хворих з гіпо- або гіперфункцією.