Творчість як розв'язування творчих задач

Життя доводить, що в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і задумів, нових підходів, нових рішень). Творчість не виростає на порожньому місці, творчість — властивість, як правило, професіоналів своєї справи, які ефективно працюють у від­повідній галузі. Творчість базується на розвинених мисленні та уяві, інтелекті і є його особистісним дериватом (про це вже йшлося вище).

Водночас готовність до творчості, творчого вирішення проблеми, креативність є загалом одним із механізмів пси­хологічного захисту людини в складних умовах — як у тру­довій діяльності, так і в кризових життєвих ситуаціях, таких як безробіття, соціальні та екологічні кризи, сімейні проб­леми тощо.

Творча самореалізація в широкому смислі становить ос­новну якість, невід'ємну характеристику психічно здорової людини. Так, за А. Маслоу, психічно здорова людина — це щаслива людина, яка живе в гармонії з собою, не відчуває внутрішнього розладу, захищається, однак першою не напа­дає, любить навколишній світ, людей і творчо працює, реа-лізуючи свої здібності й обдарованість.

Винахідництво, раціоналізаторство, взагалі різноманітні процеси в сучасному виробництві, в яких виявляється твор­чий професійний потенціал, забезпечують найбільш суттєві прогресивні зміни у виробництві й соціумі. Важливим для суспільства є не тільки генерація нових ідей і технічних рішень, а й уміння сприймати й розуміти нове, поважати свіжі, навіть незрозумілі ідеї, впроваджувати їх, не проти­діяти новому.

Під творчістю розуміється передусім процес створення нового, корисного продукту. За обсягом принципової но­визни результату розрізняють чотири рівні творчості. Перший, найвищий рівень характеризує процес творчості, який приводить до принципово нового результату, нового для всього людства, а може, нового й у космічному масштабі. Це твори геніальних письменників, художників, композиторів, винаходи та відкриття, які перетворюють життя людини й людства в найрізноманітніших напрямах (від атомної бомби до пеніциліну). Зрозуміло, що творчість такого рівня (абсо­лютна, об'єктивна новизна продукту творчості) властива досить вузькому колу творців-геніїв, є прерогативою еліти людства.

Другий рівень творчості стосується продукту, який є но­вим для досить великого кола людей, скажімо для певної країни світу. Деякі винаходи з'являються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рі­вень творчості, безумовно, досить високий.

Третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевид­нішим прикладом творчості цього рівня є раціоналізатор­ська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах яко­гось підрозділу підприємства, в найкращому випадку — га­лузі.

І, нарешті, четвертий рівень торкається творчості, новиз­на продукту якої є суб'єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить. Однак такий обме­жений обсяг цього рівня творчості не заважає йому бути чи не найважливішим, початковим етапом в оволодінні вищи­ми рівнями творчості, формуванні вмінь і навичок загальної крєативності.

Критерій новизни й оригінальності не є єдиним для ви-шачення творчості. Оскільки творчість — це вид людської діяльності, то деякі спеціалісти наголошують на можливості виявляти мету творчості (творчої задачі), а також об'єктивні (соціальні, матеріальні) та суб'єктивні (особистісні якості — знання, уміння, позитивна мотивація, творчі якості) переду­мови для творчості. Нарешті, багато дискусій викликає кри­терій соціальної й особистісної значущості та прогресив­ності творчості. Чи можна вважати творчою діяльністю та­лановито продумані та здійснені злочини або нові ідеї й винаходи, спрямовані проти спокою і добробуту людства?

На введенні критерію гуманності та прогресивності для визначення творчості наполягають ті, хто вважає, що коли цієї риси немає, то треба говорити про антитворчість, вар­варство. Справжня творчість має сприяти розвиткові людсь­кої особистості, людської культури.

Відоме розвинуте Г. С. Костюком та його учнями трак­тування діяльності як процесів розв'язування задач. Зро­зуміло, що досить логічним є екстраполювання його на творчу діяльність, що постає як процес розв'язування твор­чих задач.

Ще Л. С. Виготським обгрунтована потреба у виділенні в психологічному дослідженні одиниці як структури меншого обсягу, що зберігає водночас усі основні риси цілого. Таке виділення творчої задачі як кванта, одиниці творчої діяль­ності надає можливість дослідити творчість, яка поглинає всі особистісні сили людини, всю її діяльність і часто саме з цієї причини важко піддається науково-психологічному до­слідженню.

Закономірності й механізми творчого процесу сьогодні проаналізовані далеко не повністю, відповідні дослідження тривають. Однак визначено центральну ланку психологіч­ного механізму творчості (дослідження Я. О. Пономарьова). Згідно з його підходом, ця ланка характеризується єдністю логічного (що розуміється як дії зі знаковими моделями) та інтуїтивного (що в даному разі розуміється як дії з оригі­налами). Функціонування механізму творчості проходить, за Я. О. Пономарьовим, кілька фаз, а саме: 1) логічного ана­лізу проблеми — використання наявних знань, виникнення потреби в новому; 2) інтуїтивного розв'язування — задово­лення потреби в новому; 3) вербалізації інтуїтивного рі­шення — набуття нового знання; 4) формалізації нового знання — формулювання логічного рішення.

Принципове значення у творчому процесі має так зва­ний непрямий (або побічний) продукт творчої діяльності, який не відповідає безпосередній усвідомленій меті і є зде­більшого неусвідомленим. Для роз'яснення цього поняття можна навести такий приклад. Скажімо, листи паперу, що лежать на столі, здуває вітер. У людини виникає бажання чимось їх придавити (книгою, папкою тощо). Виконавши відповідну дію,людина часто не може відповісти, яким пред­метом скористалася, де саме поклала його (це і є непрямий продукт). Деякі властивості цього предмета, суттєві з точки зору мети дії (обсяг, маса), людина усвідомлює. Тут ідеться про прямий продукт дії.

Цікаво, що людина не може безпосередньо використати непрямі продукти в усвідомленій регуляції подальших дій. Безпосередньо цей продукт виступає лише в об'єктивно за­фіксованому результаті дії — перетвореннях об'єкта. Такі

неусвідомлені перетворення, неусвідомлений досвід інколи містять у собі шлях до розв'язання творчої задачі (Я. О. Пономарьов).

Що ж сприяє тому, щоб неусвідомлений непрямий про­дукт дав поштовх інтуїтивному рішенню?

Нещодавно науковий світ вразила новина, яка, здається, не повинна цікавити людей у наш досить неспокійний час. Однак ця новина —знайдено доказ останньої, або Великої, теореми Ферма — схвилювала багатьох. Чому? Відповідь на це запитання дав д-р Коен, який керує відділенням мате­матики Прінстонського університету, де професор матема­тики д-р Ендрю Чайлз зробив своє відкриття. «Схоже, що великі духовні сили людства ще живі. Ми нібито присутні на виконанні одного з останніх квартетів Бетховена», — заявив Коен.

Хто ж дав наприкінці XX ст. переконливий доказ того, що «великі духовні сили людства ще живі»? Д-р Чайлз прой­шов класичний шлях творчої людини. Він уперше позна­йомився з теоремою Ферма в десятилітньому віці. Теорема стимулювала його бажання стати математиком. Підлітком він витрачав багато часу на спроби довести теорему. «Вона завжди жила в моїй підсвідомості», — згадує д-р Чайлз. Проте тільки ставши професійним математиком, він зрозу­мів, що йдеться про щось значно більше, ніж просто робота над задачею.

Далі була праця. «Задача тримала мене, не відпускаючи, майже сім років. Робота велася день за днем. Я майже забув, що можна думати про що-небудь ще, — розповідає д-р Чайлз. — Я не думав, що коли-небудь припиню роботу над нею».

Отже, тільки та творча робота, яка стає справою життя, знаходить своє рішення, бо вона цілком захоплює особис­тість, усю діяльність, свідомість і підсвідомість творчої лю­дини. Вирішення таких проблем, які стали життям людини, здійснюється інколи завдяки так званому «інсайту»— ося­янню. Ідеї приходять до людини вві сні (таблиця Мен­делєєва), в зоопарку (формула бензолу Кекуле), у ванні (зга­даймо «Еврику!» Архімеда). Все це добре відомі в історії науки приклади того, як творча задача заволоділа особис­тістю і розв'язалася нібито раптово, ніби сама собою. Однак найчастіше творча задача (наукова, технічна, художня тощо) розв'язується систематичною, організованою, інтелектуаль­ною працею, поступовим проходженням усіх етапів і фаз розв'язування, використанням спеціальних прийомів зву­ження поля пошуку, формування й перевірки гіпотез тощо. Принциповою для творчих задач є «нульова фаза» — бачення задачі, самостійність у її пошуку та постановці. Про цю фазу вже йшлося вище. Наведемо перелік прийомів роз­в'язування задачі відповідно до фаз та етапів розв'язування (Ільясов).

Натхнення - творчий стан

Натхнення - це дія творчих сил.

Духовність — це інструмент людини для перетворення дискомфорту заради комфорту і гармонії.

Отже, духовність - як людська властивість і як її інструмент - виявляється тільки у творчої людини. Для людини-виконавця і ця якість втрачена, тому духовність у справжній формі (безрозмірна ємність вщерть налита енергією і має форму гармонії) породжує в неї страх, а отже, блокує активне її сприймання.

Людина споживає духовність з насолодою: вона - ерудит, бо хоче все знати. Ерудит, замість справжньої духовності, для своїх "духовних" потреб використовує чужі "духовні" стереотипи. (Вибачте: ви, звичайно, знаєте, що всі стереотипи - чужі, але тут нам необхідно підкреслити саме цю обставину.)

Духовність не знецінюється, вона може вибухнути, руйнуючи замкнутий (але примарно надійний) світ людини. І в той же час без духовності людина не може жити: кожному потрібне обґрунтування "приходу" в цей світ (обивательський сенс життя).

Стан механізму творчості людині диктує спосіб життя. Людина в оптимальному стані не може жити без прирощування своєї території знань. Не від надлишку сили, не від агресивності, а тому, що за певних умов потужність її механізму творчості почне збільшуватись. Колишня територія стане тісною і вона почне руйнувати свої і чужі стереотипи, якими, як стінами, закриті межі пізнаного в предметах праці і явищах життя.

Під впливом чого ламаються стереотипи мислення, почуттів та уяви? Станом натхнення. Але, щоб зрозуміти його вплив, повернемося до будови душі. У людині злиті в цілісність три душі: рослинна, тваринна і поетична.

Людина з домінуючою рослинною душею - це велика жива клітина природи. Вона існує, виконуючи призначення, долю - бути. Якщо людина в такому стані, то чи можна назвати її людиною? Ні. Тому що це - істота, їй байдуже, що відбувається навколо - тільки б ніщо не впливало на її буття.

Чим же вона займається, які функції її рослинної душі? Вона зберігає внутрішню гармонію (гомеостаз) свого тіла, суті.

Людина з домінуючою тваринною душею живе в природі - як частина природи (за її законами), виконуючи призначення, долю -зберігати гармонію природи.

Здається, от де натхнення! І багато філософів стверджували: натхнення саме в цьому - в такому житті. Жити в природі, як сама природа. Чому ж людство не повернуло на цей простий, зрозумілий і доступний шлях? Тому що в кожному з нас є зерно людської, поетичної душі.

І якщо в немовляти, дитини і підлітка це Зерно поетичної душі не потрапило в жорна життя, опинившись у комфорті, поетична душа народжується. І тепер, як би розум, свідомість не тягли людину назад, у блаженну царину таємничого розчинення в природі, - людське покликання (духовність) поведе її через труднощі, лиха, втрати - через дискомфорт - до творчості.

Кому це потрібно? Вам. Ми не заперечуємо: якщо опитати будь-яку сотню людей - "які три речі ви вважаєте найважливішими, найнадійнішими і найпрекраснішими в світі?", 95 із 100 дадуть відповідь: 'троші, гроші і гроші". Але п'ятеро назвуть іншу тріаду: "натхнення, свобода і спокій".

Якщо ви добре подумаєте, то погодитесь, що натхнення не купиш. Хіба що за гроші вам підсунуть ерзац: несправжнє або негідне натхнення, оманливу свободу, удаваний спокій. Але відрізнити підробку від справжнього неважко.

Почуття, народжені ерзацем, мають коротке життя, як метелик-од-ноденка, і зникають, не залишивши в пам'яті й сліду (якщо не враховувати зарубку на душі від почуття прикрості).

Почуття, народжені справжнім натхненням, свободою і спокоєм, живуть і плодоносять довго, і пам'ять зберігає їх, як у термосі, свіженькими все життя. Досить легенького поштовху - і ви знов переживаєте почуття, спричинені цими станами, мов заслужили їх тільки-но.

Як зазвичай розуміють натхнення? Потерпав від спраги, від алкогольного синдрому, від переповненого сечового міхура; вдовольнив бажання - і щасливий. Купив меблі, про які довго мріяв; подолавши негаразди, захистив дисертацію - і щасливий. Виграв у лотерею, поїхав відпочивати на Канарські острови; лікар сказав: "це не те, це рубець від сполучної тканини, яка розрослась..." — перераховувати можна без кінця.

Схожі ці випадки на переживання натхнення? На перший погляд -стани цілком схожі. Але якщо придивитися детальніше, то всі вони -лише способи звільнення від напруження, викликаного прагненням будь-що вдовольнити своє бажання. Чомусь і забуваються вони швидко. І в пам'яті про них залишається не почуття, а інформація.

Що відрізняє ці випадки? Щось відбувається, але нічого не змінюється. Територія людини залишається колишньою.

Натхнення - опанування властивостей природи і ноосфери.

Натхнення - це незабутні (хоча і не завжди усвідомлювані) миттєвості нашого життя. І хоча щоразу вони виняткові - в них є правила: здатність пережити натхнення характеризує енергетику людини.

Що ж таке натхнення? Це спалах у той момент, коли хвиля енергії здіймається до максимуму. Відбувається ніби вибух. Він осяює те, що до цього часу перебувало в темряві. Людина опиняється на висоті, про яку і не здогадувалась. І легко розв'язує задачі, які ще вчора були для неї непосильні.

Висновок: 1) натхнення не може бути безпредметним; воно пов'язане з розв'язанням задачі або проблеми; 2) отже, тільки енергія задачі або проблеми дає той імпульс, завдяки якому синусоїда енергетичної хвилі підіймається до максимально можливого рівня.

Зрозуміло, хвиля енергії у своїй найвищій точці народжує спалах, не може ж вона котитися далі, ніби нічого не відбулося.

Спалах розриває синусоїду хвилі енергії, і вона, уже в новій якості, гіперболічно здіймається до нескінченності.

Очевидно, при цьому межі визначеного природою людині в нашому звичайному розумінні перестають існувати. Для людини у хвилини натхнення немає ні часу, ні обставин, ні напруження. Ніщо не може їй завадити, ніщо не може її спинити.

Де ж людина знаходить себе після того, як натхнення вичерпується?

На "дні" синусоїди енергетичної хвилі. І не з порожніми руками! У неї в руках розв'язана задача, яку вона збагнула, перетворила невідоме на відоме, яке, здавалося, було до цього часу на недосяжній висоті. Тепер справа за малим: розв'язану задачу треба асимілювати - навчитися користуватися новим знанням. Нове знання стає, джерелом додаткової енергії, цілком достатньої, щоб повернути синусоїді форму і висоту.

Натхнення солодке. Хто його пережив хоча б один раз, - забути його не може. Але чекати натхнення, ловити його - безперспективне заняття. Навіть якщо ваш енергопотенціал достатній. Потрібна нова задача або проблема (хто на якому рівні працює), які були б енергоємні настільки, що змогли б подолати інерцію і сталість синусоїди і примусити її спружинити так, аби людина знову пробила стелю між відомим і невідомим.

Отже, натхнення — це процес. Зрозуміло, воно доступне лише тим людям, в яких працює поетична душа. Повторюємо: те, що виконавець або ерудит вважає натхненням - це умиротворення, це - можливість жити без страху наступної хвилини, години, дня. Те, що споживач вважає натхненням, - це максимальний комфорт, відчуття себе будь-якою квіткою природи.

Творча людина щаслива, коли вона діє на межі власних можливостей - зазнає натхнення.