Реєстр матеріалів досудового розслідування.
Реєстр матеріалів досудового розслідування, який складається слідчим або прокурором, як процесуальний документ фіксування кримінального провадження являє собою інформаційний додаток до обвинувального акта. Реєстр містить формально-довідкові відомості про шлях утворення доказової бази обвинувачення, засоби одержання доказової інформації та забезпечення кримінального провадження. У цьому сенсі він виконує роль своєрідної моделі майбутнього судового розгляду кримінального провадження стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Реєстр, будучи достатньо повним довідником матеріалів досудового розслідування, дає можливість суду в судовому засіданні ретельно і повною мірою дослідити, перевірити зібрані під час досудового розслідування докази та постановити обґрунтоване рішення. Інформація, яка міститься в реєстрі, є лише відповідально зафіксованим орієнтиром для судового дослідження матеріалів справи і самостійного доказового значення не має. Треба мати на увазі, що надання суду яких-небудь документів, крім обвинувального акта з додатками та реєстром досудового розслідування, до початку судового розгляду заборонено (ч. 4 ст. 291 КПК).
Реєстр матеріалів досудового розслідування повинен відображати хід і проміжні результати досудового розслідування, використані в розслідуванні джерела доказів, а тому в ньому обов’язково повинні міститися: (а) в хронологічному порядку дані про кожну процесуальну дію, проведену під час досудового розслідування – її номер, найменування та час проведення (дата і часовий відрізок), зокрема, повідомлення про внесення відомостей, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, до Єдиного реєстру досудових розслідувань і початок досудового розслідування (ст. 214 КПК), помітка про ознайомлення сторони захисту, потерпілого з матеріалами досудового розслідування до його завершення, інформація про кожну проведену слідчу (розшукову) дію та негласну слідчу (розшукову) дію, дані про факт відкриття матеріалів кожною стороною протилежній стороні по закінченні досудового розслідування та письмового підтвердження факту надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (ст. 290 КПК). Такі письмові підтвердження повинні окремо від реєстру матеріалів досудового розслідування знаходитись в матеріалах досудового розслідування; (б) зазначення в певній послідовності про прийняті під час досудового розслідування рішення, зокрема, вручення письмового повідомлення про підозру, з якого власне й починається кримінальне переслідування (цю акцію слід віднести з деякою часткою умовності до категорії процесуальних рішень, а не процесуальних дій, бо її необхідність формується на встановленні передбачених законом підстав (ст. 276 КПК) і появи рішучого переконання слідчого або прокурора про виявлення особи підозрюваного), постанови слідчого, прокурора , ухвали слідчого судді, суду, які містять найменування документа, дату прийняття рішення, предмет врегульованих відносин, наслідки для відповідних учасників даної процесуальної ситуації; (в) всі обставини, пов’язані із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження (дата прийняття, строк застосування), які приймаються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Виключний перелік заходів забезпечення кримінального провадження, які приймаються під час досудового розслідування, наводиться в ч. 2 ст. 131 КПК.
Процесуальні рішення.
В ч. 1 ст. 110 КПК дається вичерпний перелік суб’єктів кримінального провадження, які мають право приймати процесуальні рішення. До них належать: а) органи розслідування, передбачені ч. 1 ст. 38 КПК, причому названі серед них органи Державного бюро розслідувань зможуть здійснювати функцію досудового розслідування після визначення їх статусу і процедури діяльності з прийняттям спеціального закону. Крім того, до дня введення в дію положень частин 1 та 4 ст. 216 КПК (див. п. 1 Перехідних положень) процесуальні рішення прийматимуть слідчі органів прокуратури; б) прокурор (п. 15 ч. 1 ст. 3, ст. 36 КПК), який здійснює свої повноваження і приймає процесуальні рішення в конкретному кримінальному провадженні з його початку до завершення (з деякими передбаченими законом винятками); в) слідчий суддя (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК), який приймає процесуальні рішення під час досудового розслідування, які забезпечують судовий контроль за дотриманням прав, свобод та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні; г) суд (п. 20–23 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 30, 31 КПК), який має виключне право (і обов’язок) здійснювати правосуддя в кримінальному провадженні та приймати для цього відповідні процесуальні рішення.
Судові рішення, в яких вирішуються поточні організаційні питання судового розгляду, та питання, пов’язані з регулюванням правових відносин між учасниками кримінального провадження і між судами різних інстанцій, приймаються у формі ухвали, а рішення, в якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладаються у формі вироку. Обвинувальні або виправдувальні вироки постановляють ся судом першої інстанції(ст. 366 КПК), судом апеляційної інстанції після скасування повністю чи частково вироку суду першої інстанції (п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК), судом першої або апеляційної інстанцій за наслідками кримінального провадження за нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 467 КПК). Ухвали і вироки повинні відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 369, 371–374 КПК.
Процесуальні рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови, яка за змістом та послідовністю викладу повинна відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК і письмово (друковано) викладатись на офіційному бланку. Підписується постанова тим слідчим або прокурором, який її прийняв.
Особливим процесуальним рішенням, яким завершується досудове розслідування, є обвинувальний акт прокурора. Призначивши своєю ухвалою судовий розгляд на підставі обвинувального акта (ч. 1 ст. 316 КПК), суд цим самим відкриває шлях прокурору до реалізації ним свого конституційного права (і обов’язку) щодо підтримання державного обвинувачення в суді (п. 1 ст. 121 Конституції України). Велика значимість обвинувального акта як процесуального рішення ставить непересічні вимоги до змісту та процедури його складення і переліку додатків до нього, передбачених ст. 291 КПК, які слід неухильно й прискіпливо виконувати.
Всі постанови слідчого і прокурора, які вони приймають в межах своєї компетенції (відповідно – ч. 2 ст. 40 та ч. 2 ст. 36 КПК), є обов’язковими для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вони стосуються. Ця вимога стосується й інших суб’єктів, адже виконувати процесуальні рішення прокурора і слідчого зобов’язані органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи та інші фізичні особи (ч. 1 ст. 36 та ч. 5 ст. 40 КПК).
Повідомлення.
Термін «повідомлення» у тому сенсі, який вкладається у нього коментованою статтею, є новим для кримінального процесу України. У КПК 1960 р. слова «повідомлення» і «повідомляється» вживалися у різних значеннях і власне юридичними термінами не були. Так, у ч. 4 ст. 177 мова йшла про наступне повідомлення прокурора про проведений обшук та його результати; ст.ст. 215 та 217 містили вказівку на письмове повідомлення про закриття справи та про визнання досудового слідства у справі закінченим; ст. 254 КПК 1960 р. формою повідомлення підсудного про день розгляду справи в суді називала повістку про виклик до суду тощо. Втім, інші процесуальні кодекси України використовують це поняття у аналогічному до коментованої статті сенсі, і практика використання повідомлень у цивільному чи адміністративному судочинстві є усталеною. Так, ч. 3 ст. 74 ЦПК України визначає, що «судові повістки-повідомлення» надсилаються особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов’язковою». Частина 2 ст. 33 КАС України майже дослівно повторює зазначену норму ЦПК. КпАП України визначає, що повідомлення про розгляд справи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, здійснюється у формі повістки, а стосовно інших осіб, які беруть участь у провадженні, встановлює, що вони повідомляються про день розгляду справи (ст. 2772). При розгляді справи про адміністративне правопорушення апеляційним судом або Верховним Судом України всі особи, які беруть участь у провадженні, повідомляються про дату, час і місце судового засідання, причому неприбуття цих осіб для участі в судовому засіданні, за загальним правилом, не перешкоджає судовому розгляду справи (ч. 5 ст. 294 та ч. 5 ст. 2978 КпАП відповідно). Новий КПК України більш чітко, ніж інші процесуальні кодекси, розмежовує повідомлення (коли участь особи в процесуальних діях не є обов’язковою) і виклики, які здійснюються у формі повістки (коли учасник кримінального провадження зобов’язаний прибути для допиту чи участі в іншій процесуальній дії). Таким чином, КПК України зробив суттєвий крок вперед, запровадивши чітку і зрозумілу систему процесуальних дій, спрямованих на залучення учасників кримінального провадження до проведення процесуальних дій, інформування про прийняте процесуальне рішення чи вже здійснену процесуальної дію.
Адресатом повідомлення є лише ті особи – учасники кримінального провадження, участь яких у вчиненні процесуальної дії, про яку їм повідомляється, не є обов’язковою. Такий підхід відповідає засаді диспозитивності (п. 19 ст. 7 та ст. 26 КПК): сторона кримінального провадження, будучи вільною у використанні своїх прав, самостійно вирішує, чи брати участь у відповідній процесуальній дії, виходячи зі своїх власних інтересів. Але при цьому слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані забезпечити право відповідного учасника провадження взяти участь у процесуальній дії, вчасно надавши необхідну інформацію про її проведення. Таким чином, дана стаття корелює також зі ст. 223 «Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій», ч. 3 якої передбачає, що слідчий та прокурор мають вживати належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Очевидно, що одним із згаданих заходів слугує повідомлення учасника кримінального провадження з приводу процесуальної дії, вчинення якої може зачіпати його права та законні інтереси.
Повідомлення як процесуальна дія певною мірою слугує забезпеченню безпосередності дослідження показань, речей і документів (п. 16 ст. 7 та ст. 23 КПК). Безпосередність як засада кримінального провадження, виходячи зі змісту ст. 23 КПК, стосується лише діяльності суду, але безпосередність участі суб’єктів кримінального провадження у процесуальних діях є важливою підвалиною найліпшої практики реалізації судом засади безпосередності дослідження доказів.
Коментована стаття не визначає коло осіб, яким направляються повідомлення; зазначається лише, що повідомлення здійснюються «у випадках, передбачених цим Кодексом» і що повідомляються лише ті учасники провадження, участь яких у вчиненні відповідних процесуальних дій (чи прийнятті процесуальних рішень) не є обов’язковою. Виходячи з цього, до таких осіб необхідно віднести, по-перше, тих учасників, стосовно яких у конкретній нормі Кодексу міститься пряма вказівка, що їх неявка не перешкоджає вчиненню певної процесуальної дії (прийняттю процесуального рішення). Так, наприклад, ч. 3 ст. 224 КПК у явній формі передбачає необов’язковість присутності особи, що подала клопотання про залучення експерта при розгляді цього клопотання. По-друге, такими особами є ті учасники провадження, щодо яких Кодексом передбачається можливість (але не обов’язковість) участі у певній процесуальній дії, як це зроблено, наприклад, у ч. 3 ст. 237: «Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження».
Слід відрізняти повідомлення у сенсі ст. 111 КПК від інших видів повідомлень у кримінальному провадженні, в першу чергу – повідомлення про підозру (глава 22); повідомлення осіб, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшукові) дії (ст. 253).
Стаття 112. Зміст повідомлення
1. У повідомленні повинно бути зазначено:
1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, найменування суду, який здійснює повідомлення;
2) адреса установи, яка здійснює повідомлення, номер телефону чи інших засобів зв’язку;
3) ім’я (найменування) особи, яка повідомляється, та її адреса;
4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється повідомлення;
5) процесуальний статус, в якому перебуває особа, що повідомляється;
6) дата, час та місце проведення процесуальної дії, про яку повідомляється особа;
7) інформація про процесуальну дію (дії), яка буде проведена, або про здійснену процесуальну дію чи прийняте процесуальне рішення, про які повідомляється особа;
8) вказівка щодо необов’язковості участі в процесуальній дії та її проведення без участі особи, яка повідомляється, в разі її неприбуття;
9) підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.