Юрисдикція органів Державної виконавчої служби України

 

Щоденно органами державної влади різного спрямування і компетенції приймається значний масив рішень, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, у підручнику Д.П. Фіолевського визначено такі:

• рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, за якими у встановленому порядку видано виконавчі листи;

• вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень, за якими у встановленому порядку видано виконавчі листи;

• постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;

• рішення, ухвали, постанови господарських судів, за якими у встановленому порядку видано накази;

• виконавчі написи нотаріусів;

• рішення третейських судів, за якими у встановленому порядку судами загальної юрисдикції видано виконавчі листи;

• рішення комісій з трудових спорів;

• постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

• рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених Законом України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів" випадках та порядку;

• рішення Європейського Суду з прав людини;

• рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

• рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках;

• постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору;

• постанови державного виконавця про стягнення витрат на проведення виконавчих дій;

• постанови державного виконавця про накладення штрафу;

• рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

• визнана у встановленому порядку претензія.

Звертає на себе увагу той факт, що всі рішення, які видаються несудовими органами, самі по собі вже є виконавчими документами, натомість майже всі судові рішення для приведення рішення до примусового виконання потребують видачі окремого виконавчого документа. Винятком з цього правила можна вважати лише ухвали судів про вжиття заходів забезпечення позову, ухвали про вжиття запобіжних заходів (в господарському процесі), ухвали про вжиття тимчасових заходів (у справах про захист авторських та суміжних справ) та постанови судів з адміністративних справ, які самі по собі є виконавчими документами [12; 24].

Окремі автори схиляються до того, що перелік рішень, які підлягають виконанню органами державної виконавчої служби "...має бути відповідним ієрархічній побудові державної влади". При цьому, пропонується починати перелік рішень, які підпадають під юрисдикцію державної виконавчої служби з рішень Конституційного Суду України тощо [13; 133].

На нашу думку, замисел законодавця, у даному випадку, зводився не до незвичайного ранжирного переліку органів, чиї рішення мають виконуватися державною виконавчою службою. Переслідувалася мета встановити черговість виконання рішень згідно з процесуальними строками і за їхньою соціальною важливістю та значенням можливих наслідків невиконання. Саме такий підхід є виправданим і доцільним.

В роботі С.Я. Фурса та С.В. Щербакова «Виконавче провадження в Україні» йдеться про розмежування державним виконавцем рішень органів, що виконують державні функції та "різних недержавних органів". Зокрема, автори наполягають на тому, що "...державні органи не можуть без контролю (автоматично) виконувати рішення недержавних установ, оскільки в противному разі держава втратить важелі впливу на суспільні відносини. Тому рішення різних юрисдикційних органів перед їхнім зверненням до виконання потребують відповідної перевірки на предмет їхньої законності компетентними державними установами" [13; 134].

Для тих, хто недостатньо знайомий з процедурою виконавчого провадження і завантаженістю державних виконавців така пропозиція могла б бути прийнятною. З погляду практичного працівника, державному виконавцю мабуть доцільніше сумлінно і грамотно користуватися Законом і Інструкцією про проведення виконавчих дій, і в жодному разі не вдаватися до самочинних розслідувань щодо виявлення додаткових підтверджень законності тих чи інших рішень, з чим зокрема погоджуюсь.