Основні напрямки оздоровчої фізичної культури
П Л А Н
1. Роль фізичної культури і освіти в організації здорового способу життя.
2. Основні напрямки оздоровчої фізичної культури.
3. Фізична культура в побуті трудящих.
4. Методичні основи побудови оздоровчого тренування.
5. Характеристика фізкультурно-оздоровчих методик і систем.
Роль фізичної культури і освіти в організації здорового
Способу життя
Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно пов'язаний з підвищеною фізичною активністю, підвищенням функцій опорно-рухового апарату, активізацією обміну речовин. Вчення про моторно-вісцеральні рефлекси показало взаємозв'язок діяльності рухового апарату, скелетних м'язів і вегетативних органів. У результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв'язки, закладені природою і закріплені в процесі праці, що призводить до розладу регуляції діяльності серцево-судинної і інших систем, порушення обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз та ін.). Для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна певна «доза» рухової активності.
Після завершення загальної і професійної освіти люди приступають до багаторічної трудової діяльності. В цей період активної життєдіяльності фізична культура набуває соціального значення, впливає на здоров'я, працездатність людини і продуктивність виробництва.
Серед різних напрямків рухової активності особливо виділяється галузь оздоровчо-профілактичної фізичної культури, яка знаходиться ніби між двома полярними системами, пов'язаними з фізичним навантаженням. Це галузь спорту вищих досягнень, з одного боку, і лікувальна фізкультура – з іншого (Т.С. Лисицька, 2000).
Нині важливе місце в оздоровленні нації відводиться оздоровчо-профілактичній фізичній культурі, яка включає не тільки процес систематичних цілеспрямованих занять фізичними вправами з метою поліпшення здоров'я, але і вирішення тісно пов'язаних з ними проблем, а саме: харчування, психічну регуляцію, формування індивідуального способу життя, виховання активної життєвої позиції і т.п.
Поряд з поняттями „фізична рекреація” і „фізична реабілітація” в зарубіжній і вітчизняній практиці з’явилися нові терміни: „загальний фітнес”, „фізичний фітнес”, „оздоровчий фітнес”, „спортивно-орієнтаційний фітнес”, „атлетичний фітнес”, „рухова активність”, „норма”.
Загальний фітнес(Total fitness, General fitness) як оптимальна якість життя, яка містить соціальні, розумові, духовні і фізичні компоненти. У цьому випадку загальний фітнес найбільше асоціюється з іншими уявленнями про здоров’я і здоровий спосіб життя. Так, в одній з фундаментальних книг із фітнесу – „Комплексне керівництво з фітнесу і гарного самопочуття”, що вийшла у видавництві „Reader’ s Digest” в 1988 р. в зміст поняття фітнес входять: планування життєвої кар’єри, гігієна тіла, фізична підготовленість, раціональне харчування, профілактика захворювань, сексуальна активність, психоемоційна регуляція, у тому числі і боротьба із стресами та інші чинники здорового способу життя.
Фізичний фітнес (Physical fitness) як оптимальний стан показників здоров’я, які дають можливість мати високу якість життя. Вдосконалення фізичного фітнесу пов’язане з позитивним здоров’ям, тоді як зниження рівня компонентів фізичного фітнесу збільшує ризик розвитку основних проблем здоров’я. У загальному плані фізичний фітнес асоціюється з рівнем фізичної підготовленості. У цьому випадку приводяться похідні від цього поняття:
- оздоровчий фітнес (Health related fitness) направлений на досягнення і підтримку фізичного благополуччя і зниження ризику розвитку захворювань (серцево-судинної системи, обміну речовин та ін.);
- спортивно-орієнтований, або руховий фітнес (Performance related fitness, skill fitness, motor fitness), направлений на розвиток здібностей до вирішення рухових і спортивних завдань на достатньо високому рівні;
- атлетичний фітнес (athletic fitness), направлений на досягнення спеціальної фізичної підготовленості для успішного виступу на змаганнях;
- фітнес як рухова активність, спеціально організована в рамках фітнес-програм: заняття бігом, аеробікою, танцями, аквааеробікою, заняття з корекції маси тіла та ін.;
- фітнес як оптимальний фізичний стан, який містить досягнення певного рівня результатів виконання рухових тестів і низький рівень ризику розвитку захворюван. У цьому плані фітнес виступає як критерій ефективності занять руховою активністю. До прикладів використання цього визначення фіт несу слід віднести систему EUROFIT (Європейська фізична готовність) та інші.
Рухова активність містить суму рухів, які виконуються людиною в процесі життєдіяльності. Розрізняють звичну і спеціально організовану рухову активність.
До звичної рухової активності, згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, відносять види рухів, які направлені, на задоволення природних потреб людини (сон, особиста гігієна, їжа, зусилля, які затрачуються на приготування їжі, купівлю продуктів), а також навчальну і виробничу діяльність.
Спеціально організована м’язова діяльність (фізкультурна активність) включає різні форми занять фізичними вправами, активні пересування в школу і з школи (на роботу).
Норма – це зона оптимального функціонування системи. Під оптимальним функціонуванням розуміється робота системи з максимально можливою злагодженістю, надійністю, економічністю. Оптимальний режим роботи організму і є його нормальним режимом.
Нормою в спортивній метрології називається гранична величина результату тесту, на основі якої проводиться класифікація спортсменів.
Існують три види норм: порівняльні, індивідуальні і належні.
Порівняльні норми встановлюються після порівняння досягнень людей, які належать до однієї спільноти. Визначення таких норм полягає у визначенні середніх величин і стандартних (середньоквадратичних) відхилень певної групи людей.
Індивідуальні норми засновані на порівнянні показників однієї і тієї ж особи в різних станах.
Належні норми встановлюються на підставі вимог, які пред’являються людині умовами життя, професією, побутовими умовами і т.д.
До різновидів належних норм відносять „мінімальні” (визначають межу норми і патології у функціонуванні організму, в руховій активності), норми „ідеальні” (характеризують оптимальні рівні фізичного стану організму), „спеціальні” норми (застосовуються при необхідності вирішення спеціальних задач). (Т.Ю. Круцевич, )
В останнє десятиріччя створена велика мережа оздоровчих центрів, клубів, студій, що успішно розвивають різні фітнес-програми.
Виникає запитання: про яку звичну рухову активність, тобто діяльність, яка виконується в процесі повсякденної професійної праці і в побуті, йдеться. Найадекватнішим виразом кількості проведеної м'язової роботи є величина енерговитрат. Мінімальна величина добових енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, складає 12-16 МДж (залежно від віку, статі і маси тіла), що відповідає 2880-3840 ккал. З них на м'язову діяльність повинно витрачатися не менше 5,0-9,0 МДж (1200-1900 ккал); решта енерговитрат забезпечує підтримку життєдіяльності організму в стані спокою, нормальну діяльність систем дихання і кровообігу, обмінні процеси і т.ін. (енергія основного обміну. Розглядаючи зв'язок фізичної культури з трудовою діяльністю, слід зазначити:
1. Сучасному виробництву властиві чинники і умови, які сприяють професійним захворюванням. Засоби фізичного виховання значною мірою знижують появу типових захворювань і травм.
2. Певні види трудової професійної діяльності вимагають спеціальної фізичної підготовленості, яку можна забезпечити за допомогою спеціальних засобів і методів фізичної підготовки.
3. У зв'язку з науково-технічним прогресом спостерігається зміна професій у цілого ряду трудящих, висока фізична підготовка розширює можливості індивідуума швидко пристосовуватися до нової професійної діяльності.
4. Сучасні види праці характеризуються малою м'язовою активністю (гіподинамією) або локальним навантаженням на окремі м'язові групи і функціональні системи організму. За допомогою занять фізичною культурою можна попередити виникнення відхилень у порушенні фізичного стану, які виникають через специфіку певної праці.
5. Високий рівень загальної фізичної підготовленості людини є фактором, який впливає на економіку країни.
6. Трудовий процес має фазу впрацьовування, і через певний період обов'язково настає фаза зниження працездатності. За допомогою фізичного виховання можливо прискорити впрацьовуваність організму, уповільнити падіння працездатності і продуктивності праці, прискорити процес відновлення психологічних і функціональних можливостей організму (Ж.К. Холодов, В.С. Кузнєцов, 2001).
Фізкультурна освіта – це розвиток і гармонійна єдність тілесного і духовного в людині шляхом рішучого прориву в світ знань про здоров'я і фізичне вдосконалення, впровадження в педагогічний процес таких методик фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової діяльності, які дозволяли б добитися елементарної гармонізації фізичного і духовного, забезпечували б усім, хто займається фізичними вправами повноту переживань і відчуттів.
Гіпокінезія і гіподинамія – це недостатність м'язової діяльності людини. Гіпокінезія означає зменшення рухової діяльності з обмеженням просторових характеристик руху, а гіподинамія – зменшення сили скорочення м'язів.
Гіподинамія є особливим станом організму, який викликаний тривалим обмеженням м’язової діяльності. За своєю суттю і наслідками може бути різною і обумовленою умовами роботи людини, тривалістю і ступенем недостатності м'язових навантажень. Гіподинамія в поєднанні з іншими факторами може стати передумовою до виникнення цілого ряду хворобливого стану і навіть захворювань. Ще Арістотель говорив: "Ніщо так сильно не руйнує людину, як тривала фізична бездіяльність".
Люди, що через певні причини, значно обмежили свою рухову активність на виробництві і в побуті, швидше втомлюються, відчувають слабкість, млявість, дратівливість, головний біль, порушення сну, частіше скаржаться на серцебиття, задишка при фізичних навантаженнях, болі в суглобах, тугорухомість.
При малій фізичній рухливості їжа звичайно призводить до накопичення надмірної кількості жирової тканини. Зайва повнота, як зайвий вантаж, стомлює організм, в першу чергу, серце, сприяє старінню судин і розвитку в них атеросклерозу. М'язи, які слабо функціонують, як скелетні, так і серцеві, стають в'ялими, слабшають, зменшуються в об'ємі. Це спричиняє ланцюг змін у інших органах з порушенням їх функції.
У післяробочий час шляхом спеціально направленого активного відпочинку фізична підготовленість повинна сприяти відновленню працездатності і усуненню негативних зрушень у фізичному стані організму.
Від успішного вирішення вище перерахованого залежать здоров'я людини, її творче довголіття і суспільно корисна активність. Застосування того або іншого виду фізичної культури залежить від:
— змісту і характеру праці (розумова або фізична, напруженість і тривалість робочих зусиль і т.ін.);
— особливостей виробничих умов (технологічних, гігієнічних, екологічних і ін.);
— особливостей реакції організму на вимоги, що пред'являються трудовою діяльністю (характер функціональних зрушень в основних системах організму, ступені втомлення і т.д.).
Основні напрямки оздоровчої фізичної культури
У системі оздоровчої фізичної культури виділяють такі основні напрямки: оздоровчо-рекреативні, оздоровчо-реабілітаційні, гігієнічні.
І. Оздоровчо-рекреативна фізична культура – це відпочинок, відновлення сил за допомогою засобів фізичного виховання (заняття фізичними вправами, рухливі і спортивні ігри, туризм, мисливство, фізкультурно-спортивні розваги). Термін «рекреація» (від латинського слова "recreatio") означає відпочинок, відновлення сил людини, витрачених у процесі праці, тренувальних занять або змагань. Щоб вирізнити специфічне значення цього терміну у сфері фізичної культури, часто говорять "фізична рекреація".
II. Оздоровчо-реабілітаційна фізична культура – це спеціально направлене використання фізичних вправ як засобу лікування захворювань і відновлення функцій організму, порушених або втрачених унаслідок захворювань, травм, перевтоми і інших причин. Застосування окремих форм рухів і рухових режимів з цією метою почалося, судячи за історичними відомостями, ще в стародавній медицині і донині міцно увійшло до системи охорони здоров'я переважно у вигляді лікувальної фізичної культури.
Оздоровчо-реабілітаційний напрям у нашій країні представлений в основному трьома формами:
1. Групами ЛФК при диспансерах, лікарнях.
2. Групами здоров'я в колективах фізичної культури, на фізкультурно-спортивних базах і т.ін.
3. Самостійні заняття.
Специфіка роботи в групах ЛФК розглядається у відповідних розділах предмета " Лікувальна фізична культура". В рамках ЛФК широко застосовується лікувальна гімнастика, дозовані ходьба, біг, прогулянки на лижах і т.ін. Визначені рухові режими ("бережний", "тонізуючий", "тренуючий"), розроблені організаційно-методичні форми занять (урочні форми, індивідуальні заняття, групові) (В.І. Дубровській, 1999.).
Заняття в групах здоров'я носять як загальнооздоровчий характер для осіб, які не мають серйозних відхилень у стані здоров'я, а також спеціально-направлений характер з урахуванням специфіки захворювання.
Індивідуальні заняття реабілітаційного типу можуть також носити як загальнооздоровчий, так і спеціально-направлений характер, зміцнюючи "найслабші" функції і системи організму. Наприклад, при функціональних порушеннях серцево-судинної і дихальної систем доцільно широко застосовувати фізичні вправи аеробного характеру.
При самостійних заняттях без безпосереднього медичного контролю максимальна ЧСС під час навантажень не повинна перевищувати 130 уд/хв для людей, які молодші 50 років, і 120 уд/хв для осіб, яким понад 50 років (Н. Амосов та ін., 1984).
III. Гігієнічна фізична культура – це різні форми фізичної культури, включені до рамок повсякденного побуту (ранкова гімнастика, прогулянки, фізичні вправи в режимі дня, не пов'язані із значними навантаженнями). Її основна функція – оперативна оптимізація поточного функціонального стану організму в рамках повсякденного побуту і розширеного відпочинку.