Формула педагогіки співтворчості

Людина (педагог) - творчість - Людина (студент) = співробітництво Це означає, що не тільки викладач у процесі своєї праці готує компетентного спеціаліста, але і студент, зацікавлений в реалізації цієї мети, виступає суб'єктом цієї співпраці. І тільки узгодження цих дій, за висловом Л.М.Толстого, призведе до очікуваного результату. Це знаходить свій вираз у педагогічному принципі активності студента та у підході до організації навчально-виховного процесу з позицій особистості.

Як відомо, кафедра є центром навчальної, наукової та виховної роботи. А тому освітянський процес, де студент і викладач виступають суб'єктами діяльності, реалізується, перш за все, через кафедру і на кафедрі.

Для того, щоб відшукати зовсім не прості шляхи справжньої гуманітаризації вищої освіти, необхідно, насамперед, глибоко осмислити її зміст, зрозуміти її значення як важливішої складової частини не тільки освітньої реформи, але і перебудови суспільства у цілому. Гуманітаризація означає корінний перегляд уявлень про місце культури у суспільстві, про зміст духовних цінностей, про взаємовідносини людини і суспільства, словом, йдеться про зміни світоглядних позицій.

Гуманізація особистості потребує гуманітаризації освіти, яка має охопити всю природознавчу, математичну і технічну підготовку. Технологічна і екологічна картина світу мас включати естетичні аспекти, а історія науки і техніки - супроводжуватись осмисленням основних етапів історії матеріальної і духовної культури...

Отже, гуманітарний характер навчально-виховного процесу базується на принципі формування у студентів загальнолюдських соціальних, професіональних, моральних, стичних, естетичних та інших цінностей і інтересів. Ці принципи можна реалізувати за наявності і виконанні двох моментів:

· Інформаційно-методичний, під яким розуміється створення цілісної системи інформаційно-методичного забезпечення освіти.

· Кадровий. Відповідний професорсько-викладацький склад, який володіє майстерністю педагогіки, психології, методики викладання, широким кругозором і досягненнями загальнолюдської, світової культури.

"Виховна сила - говорив К.Д.Ушинський, - витікає не звідки-небудь, а тільки з живого джерела людської особистості". Гуманістичний аспект є в кожній природознавчій, соціальній, економічній і прикладній дисципліні. І тому мета викладання і викладача цих дисциплін полягає у тому, щоб знайти цей гуманітарний аспект у своєму предметі і виробити методику його подання. Кожний курс має бути привабливим для слухачів, дійсно допомагати їм виробити гуманістичні переконання.

Є серйозні передумови і можливості для диктованої часом гуманітаризації освіти. Це, по-перше, сама потреба в ній; по-друге, саме функціонування університету як осередку усіх наук, які можуть вступати туї у взаємодію, які складають (або покликані складати) деяку функціональну єдність.

Так, поглиблена розробка історії науки будь-якого профілю може стати ефективним засобом пізнання гуманітарних цінностей настільки, наскільки таким шляхом можна прилучитись до таємниць творчої реалізації людини, до драматичних колізій особистого і суспільного початків, без чого не обходяться ні життя вченого, ні розвиток науки. Сюди мало було б увійти і знайомство з працями великих природодослідників - Леонардо да Вінчі, Гумбольдта, Лайєля, Дарвіна, Менделєєва, Вернадського. Дичкова та ін. Причому знайомство з їх життям, світоглядом слід вести на фоні широкого показу історичної і "природознавчої" обстановки у світі, яка і визначила напрями діяльності вчених і формувалась під впливом цих видатних особистостей.

Гуманітаризація освіти у вищій школі не може бути зведена до доповнення навчальної програми якимись новими предметами - потрібен такий розворот всієї системи освіти, за якого ми вбачали б студента не як майбутнього "спеціаліста", а як майбутню освічену, розвинуту, благородну людину, яка не може бути поганим спеціалістом, оскільки фах - це лише грань цілісного буття такої людини.

На сьогоднішній день у різних вузах вже намітилось декілька напрямів у вирішенні даної проблеми. По-перше, це проникнення гуманітарного знання і його методів у сам зміст природознавчих і технічних дисциплін. По-друге, переорієнтація історичних фрагментів соціально-економічних курсів на гуманітарну спрямованість. По-третє, комплексне засвоєння теоретичних знань про людину, включену у природознавчі системи. І, на кінець, по-четверте, це курси громадянської історії, історії різноманітних областей гуманітарної культури (філософії, літератури, образотворчого мистецтва, музики і т.д.), які вводяться в останні роки безпосередньо у навчальний процес.

Гуманітаризація вищої освіти в негуманітарних вузах здійснюється зараз за трьома органічно пов'язаними між собою напрямами:

· Зміни змісту і функцій гуманітарних знань.

· Демократизація освіти.

· Гуманізація загальнонаукових і соціально-економічних дисциплін. Звідси і виникла гостра необхідність методичного забезпечення гуманітаризації будь-якої спеціалізації. Кожна спеціальна дисципліна має особисту специфіку і можливості використання гуманітарного, світоглядного і виховного змісту. Зупинимося на наступному варіанті методичних рекомендацій для збагачення спеціальних дисциплін соціально-гуманітарним змістом.

Процес гуманізації і гуманітаризації викладання спеціальних дисциплін має бути неперервним і здійснюватись у тісному взаємозв'язку і спадкоємності з гуманітарними дисциплінами.

Згадаємо, яку роль для А.Ейнштейна як автора теорії відносності, відіграли принципи організації художньої прози Достоєвського, а для економічного аналізу капіталізму Марксом - романи Бальзака. Але й сам Бальзак у своїй багатотомній "Человеческой комедии" використував економічну концепцію Бюффона. Сучасна культура містить багаточисельні приклади взаємопроникнення методів і структур наукового і художнього мислення.

В гуманізації навчального процесу є два етапи:

· фактологічно-описовий (наведення яких-небудь фактів);

· діалектико-інтеграційний (уміння зрозуміти єдність світу, взаємопроникнення природних, технологічних і соціальних явищ).

При гуманізації викладання спеціальних дисциплін доцільно розрізняти і реалізувати три основних напрями:

Філософський напрям:

· уміння виявити загальні закони діалектики в спеціальних науках: закон переходу з кількості в якість; закон одності і боротьби протилежностей, єдності і змісту форми;

· причинно-наслідкові зв'язки;

· розгляд аналізу у розвитку;

· подавати матеріал, що вивчається у контексті глобальних проблем сучасності.

Соціальний напрям – пов’язувати з питаннями соціально-економічної політики, питаннями політичного і культурного розвитку України екологічні проблеми, роль і місце даної спеціальної дисципліни у вирішенні цих проблем;

Історичний напрям - розвиток науки про дану дисципліну з позицій історизму, про її роль у розвитку того чи іншого питання, про особистість вчених-новаторів, прогнозування перспектив науки, зміни підходів до вивчення дисципліни.

Звичайно, дані методичні рекомендації не претендують на абсолютну істину. Це лише сходинка у процесі удосконалення методики викладання, яка буде долати "технократичне" мислення на шляху формування дійсно різнобічного і творчого спеціаліста, який буде відповідати вимогам сьогодення. Ще А.П.Чехов віддзначав: "...Я подумал, что чутье художника стоит иногда мозгов ученого, что той другое имеют одни цели, одну природу й что, быть может, со временем, при совершенстве методов, им суждено спиться вместе в гигантскую чудовищную силу, которую трудно представить себе..."

Отже, морально нейтральних наук немає, але їх роль у моральному, естетичному удосконаленні особистості людини неоднакова. У силу цього особливо важливо знайти важелі, які дають змогу здійснити гуманітаризацію соціально-економічної освіти.

Поєднання гуманітарно-мовної, базової і соціально-економічної освіти дасть змогу розширити можливості випускників в умовах потреб ринку праці, які швидко змінюються.

Гуманітаризація освіти тісно пов'язана з гуманізацією, яка припускає удосконалення стилю спілкування між педагогами і студентами, самого духовного життя університету.

Можна згадати відповідь Канта на запитання, чи згоден він з тим, що філософія - слуга політики: "Слуги бувають різні, - відповів філософ, один несе позаду парасольку, а другий йде попереду й освітлює дорогу".

"Ідеологічна зонтичність" - це не той шлях гуманітаризації, який відповідає вимогам часу, завданням підвищення гуманітарної культури будь-якого спеціаліста. Викладання будь-якої дисципліни має мати гуманітарний характер. Необхідне звернення до особистостей, до творців науки, до її історії. Необхідне включення у навчальні курси елементів методологічної культури. Зрештою, саме викладання 'за своєю суттю є гуманітарний процес і має бути відповідним чином організоване.

Багато хто бачить вихід у збільшенні питомої ваги предметів гуманітарного циклу. І це глибоко помилково. Гуманітарний компонент має мати місце у викладанні усіх спеціальних дисциплін, тобто саме викладання має носити певною мірою гуманітарний характер.