Обмеження російським самодержавством автономії України в ХVІІІ столітті

Після Переяславської Ради й укладання Березневих статей 1654 р. між Україною і Росією, московський уряд почав обмеження прав і при­вілеїв Гетьманщини, звівши її до фактичного стану автономії, повнова­ження якої постійно звужувалися (заборона в 1669 р. відносин з інозем­ними державами, збір у 1666—1668 рр. податків у Гетьманщині російсь­кими чиновниками і відправлення грошей у Москву, з кінця XVII ст. фактичне призначення гетьмана царем та інше).

У 1663 р. Гетьманщина розділилася на лівобережну (під контролем Росії) і правобережну (під контролем Речі Посполитої). Цей розподіл був закріплений умовами Андрусівського перемир'я 1667 р. В адміністративно-територіальному відношенні Гетьманщина поділялася на полки і сотні. На Правобережжі козацький полково-сотенний устрій проіснував до 1714 р. (з перервами), на Лівобережжі - до 1782 р.

У 1722—-1727 рр.була створена перша Малоросійська колегія, що мала право контролювати дії гетьмана й уряду Гетьманщини. Ця колегія почала свою роботу зі звернення до населення стосовно подачі до неї скарг щодо зло­вживання козацької старшини й інших посадових осіб. Уже в серпні 1722 р. колегія передала Гене­ральній військовій канцелярії 34 розпорядження про заборону перетво­рювати козаків на залежних селян, позбавлення старшинських маєтків імунних прав при розквартируванні російських військ, направлення по­даткових зборів у царську скарбницю тощо. Були заведені кримінальні справи на деяких полковників, сотників і суддів. Старшинські маєтки обкладалися податками, чого раніше козацька верхівка не допускала. Велика частина старшини зайняла лояльну позицію щодо Малоро­сійської колегії; меншість — так звані автономісти — спробувала відсто­ювати колишні права й вольності. Їхнім лідером став Павло Полуботок, який був після смерті І. Скоропадського (1722 р.) наказним гетьманом, Полуботок активно підтримував прагнення україн­ської старшини відновити гетьманство й ліквідувати Малоросійську ко­легію, він намагався обмежити владу Малоросійської колегії (реорганізація судів на основах колегіаль­ності, установлення порядку судової апеляції, сувора заборона хабар­ництва й тяганини, призначення інспекторів для нагляду за виконанням розпоряджень гетьмана, політика зм'якшення соціальної напруженості в суспільстві та інше) У вересні 1722 р. він склав петицію цареві, у якій вислов­лювався рішучий протест проти вимог Малоросійської колегії знайоми­ти її з усіма рішеннями Генеральної військової канцелярії, розгляду ко­легією судових справ, що не пройшли через нижчі судові інстанції, ліквідації нею податкового імунітету козацької старшини тощо. Одно­часно Полуботок просив імперський Сенат дозволити обрати нового геть­мана. Оскільки цар знаходився далеко від столиці (він подався в похід на Іран), петиції Полуботка зненацька було дано хід. У листопаді того ж року Сенат скасував ряд указів Малоросійської колегії, у тому числі про введення нових податків і позбавлення козацької старшини податкового імунітету.

Голова Малоросійської колегії С. Вельямінов зі свого боку почав ужи­вати енергійні контрзаходи проти дій автономістів. 31 березня 1723 р. він подав цареві «Дванадцять пунктів», в яких пропонувалося змінити дер­жавний устрій України і збільшити доходи скарбниці за рахунок україн­ських платників податків. Одночасно Вельямінов обвинувачував Полу­ботка в протидії реформам. Цар відразу звелів доставити наказного геть­мана і його однодумців до Петербурга. 16 квітня 1722 р. указом Сенату Малоро­сійська колегія була перетвореназ контролюючого органау владну ад­міністративну структуру. Заграючи із широкими масами, царат законо­давчо закріпив рішення колегії про повернення козацьких прав усім, хто хотів перейти в козацький стан, а також ліквідацію незаконних поборів, установлених Генеральною військовою канцелярією. Коли Полуботок і 15 старшин прибули до російської столиці, їх обви­нуватили в зловживанні владою, ігноруванні розпоряджень Малоро­сійської колегії і царських указів, після чого заарештували й кинули в каземати Петропавлівського укріплення. Там Полуботок і помер у грудні 1724 р. Інших ув'язнених від заслання до Сибіру врятувала смерть Петра І, який помер у січні 1725 р.

Після розгрому опозиції Малоросійська колегія перетворилася на верховний орган влади в Україні. У місцеве судочинство поча­ли активно впроваджувати російські правові норми. Уведення прямого оподатковування населення призвело до того, що з 1722 р. по 1724 р. податки в Гетьманщині виросли на 600%.З приходом до влади Петра II навесні 1727 р. були скасовані всі податки, уведені Малоро­сійською колегією, а 20 червня того ж року Таємна Рада прийняла рішен­ня про реставрацію гетьманського правління. Улітку 1727 р. уряд Петра II, зважаючи на зростаючу напруженість у російсько-турецьких відносинах, а також прагнучи привернути на свій бік козацьку старши­ну, ліквідував Першу Малоросійську колегію й дозволив обрати нового гетьмана. 1 жовтня 1727 р. на генеральній раді в м. Глухові Апостол був обраний гетьманом. У 1728 р. новообраний гетьман їздив на коронацію Петра II, де подав петицію про відновлення державних прав України на підставі Березневих статей 1654 р. У відповідь на гетьманську петицію російський уряд видав так звані «Рішучі пункти» 1728 р., що, ставши своєрідною конституцією Гетьманщини, значно обмежували гетьмансь­ку владу й політичну автономію Лівобережної України. За всіма зовніш­ньополітичними контактами гетьмана повинен був спостерігати російсь­кий намісник, кандидатів на старшинські посади затверджував цар, козацькі полки підкорялися російському генерал-фельдмаршалові, а фінанси контролювалися російським урядом. До складу Генерального суду поряд із трьома українцями вводилися троє російських чиновників. Знімалися торговельні обмеження для іноземних купців; мита на імпор­товані товари надходили виключно до царської скарбниці. Крім того, цар мав право дарувати землі в Гетьманщині своїм улюбленцям.Дотримуючись давнього імперського девізу «розділяй і пануй», російське самодер­жавство продовжувало вбивати клин між українською елітою та народ­ними масами. Гетьманові не дозволялося віднімати в козаків і селян ра­ніше придбані ними землі; планувалася перевірка законності придбання маєтків козацькою старшиною, шляхтою, монастирями й містами. Розу­міючи, що боротьба з царатом за збереження колишніх автономних прав України не призведе до бажаних результатів, Апостол зосередив усю свою діяльність на зміцненні матеріального становища багатих. Він навів порядок у фінансовій сфері, сформував річний бюджет Гетьманщинив розмірі 144 тис. карбованців і у своїй економічній політиці зробив наголос на розвитку приватного підприємництва. З відома гетьмана в Глухові в 1728 р. пройшла розширена нарада українських купців, на якій обговорювалися питання торговельної політики. Купці склали петицію з проханням дозволити їм вивозити за кордон ряд заборонених товарів (віск, пряжу, шкіри, селітру). Вони вимагали від Колегії іноземних справ змен­шення торговельного миту, дозволу виїжджати за кордон не за російсь­кими, а за українськими паспортами тощо. Оскільки в 1729—1731 рр. значно скоротився фонд общинних і рангових земель, Апостол провів їхню ретельну ревізію. Усі земельні володіння були розділені на 6 кате­горій: рангові, отримані за заслуги, ратушні (муніципальні), вільні, спірні й монастирські. Незаконно придбані старшиною, шляхтою, монастиря­ми, містами й російськими чиновниками села та хутори поверталися до свого колишнього стану. На рахунку в гетьмана було й кілька скромних політичних перемог. Так, він відвоював право призначати Генеральну військову канцелярію й полковників і різко скоротив чисельність росіян та іноземців у своїй адміністрації. Під його юрисдикцію перейшов Київ, що до цього знаходився під владою російського губернатора.Незадовго до своєї смерті Д. Апостол добився від уряду імператриці Анни Іоанівни (1730—1740 рр.) дозволу на відновлення Запорізької Січі.

У 1734—1750 рр. посада гетьмана була скасована: після смерті гетьмана Д. Апостола (1734 р.) виконавча влада в Україні зосередилася в особливій колегії, названій «Правління гетьмансь­кого уряду» (1734—1750 рр.). Вона складалася з трьох росіян і трьох ук­раїнських чиновників на чолі з князем Шаховським. Останній повинен був «недрімним оком спостерігати за вчинками малоросійського народу» і міг на власний розсуд змінювати українських представників у правлінні. Наступ на права українців вівся й іншими способами. Так, у 1734 р. голова Губернаторської ради князь Баратинський заарештував весь Київ­ський магістрат і конфіскував усі стародавні хартії, що торкалися прав міського самоврядування. Без цих документів у городян не було можли­вості відстоювати свої вольності в судовому порядку. За умонастроями людей уважно стежили агенти Таємної канцелярії; повсюдно заохочува­лися шпигунство й виказування.

У 1750 р. посада гетьмана була відновлена. Зміна політики російської влади щодо України відбулася після всту­пу на престол імператриці Єлизавети Петрівни (1741 —1761 рр.). У 1742 р. вона таємно обвінчалася з Олексієм Розумовським — вихідцем з козацької родини, що колись співав у придворній капелі в Петербурзі. Під його і впливом імператриця виявила цікавість до України. У 1744 р. вона відвідала Київ і, задоволена гарним прийомом, прихильно поставилася до пе­тиції козацької старшини про вибори нового гетьмана. Але Єлизавета не поспішала; її кандидатові на цю посаду, молодшому братові Олексія — Кирилові, було всього 16 років, і перш ніж очолити Гетьманщину, він повинен був одержати належну освіту. Юнака відправили до Західної Європи, де він учився в німецьких університетах (Кенігсберзькому, Бер­лінському, Геттінгенському та іншим). Коли він повернувся, його спо­чатку призначили президентом Петербурзької Академії наук (1746 р.), а в 1750 р. в Глухові заочно «обрали» новим гетьманом України.У період свого гетьманства Кирило Розумовськийчастіше жив у Санкт-Петербурзі, ніж в Україні, де справами керувала гетьмансь­ка канцелярія на чолі з Г. Тепловим. Гетьманщина була виведена з відом­ства Сенату і передана Колегії іноземних справ. Влада гетьмана поши­рювалася також на Запорізьку Січ і Київ, що знаходився під управлін­ням російських воєвод. З 1760 р. знаходився переважно в Україні й сер­йозно займався державними справами. Для удосконалення діючої сис­теми судочинства провів судову реформу 1760—1763 рр., унаслідок якої були створені станові шляхетські суди — земський, міський і підкоморський. Було обмежене право переходу селян (1760 р.); такі переходи дозволялися тільки за умови одержання письмової згоди від поміщика й передачі йому селянського майна. За проектом лубенського полковника І. Кулябки гетьман провів реформу козацького війська. Реформував си­стему освіти та впровадив обов'язкове навчання козацьких дітей. Нама­гався добитися права вільних дипломатичних відносин з чужоземними державами.

Указом Катерини II 10(21) листопада 1764 р. остаточно ліквідована. Гетьманщиною почала керувати друга Малоросійська колегія, яку очолював П. Рум'янцев. На Україну Румянцев прибув на початку 1765 р. Його першим заходом стало проведення ревізії господарського життя Гетьманщини, під час якої було здійснено перепис населення, описано земельну власність, кількість дворів, бунтів, виявлено ступінь заможності кожного окремого господаря тощо. Перевірка відбувалася протягом 1765—1767 років.Було ліквідовано Генеральну військову канцелярію, Генеральний військовий суд. Інші установи — Канцелярія малоросійського скарбу, Генеральна лічильна комісія й Канцелярія генеральної артилерії — підпорядковувалися Мало­російській колегії й перетворювалися на її департаменти (підрозділи). У 1775 році за наказом Катерини ІІ була ліквідована Запорізька Січ. У 1782 р. з утворен­ням Київського, Чернігівського й Новгорода-Сіверського намісництв полково-сотенний уклад України був скасований, а з ним остаточно перестала існувати й Гетьманщина, було утворено Малоросійське генерал-губернаторство, Кожна губернія (намісництво) поділялася на 11 повітів. Глухів втратив статус столиці. У губернських та повітових містах створювалися такі самі адміністративні та судові установи, які діяли скрізь в Російській імперії. Малоросійську колегію було скасовано. З ініціативи Румянцева здійснювався перепис населення, кількість вільних селян знову було зменшено. Врешті 1783 р.вийшов імпера­торський указ, який прикріпляв усіх українських селян до того місця, де вони були записані під час останнього перепису, й забороняв переходити на нові місця. Цим указом в Лівобережній та Слобідській Україні запроваджувалося кріпацтво.

Спеціальним указом від 1783 р. було ліквідовано й козацьке військо. Десять козацьких і три компанійські полки були перетворені на десять регу­лярних кінних карабінерних полків російської армії.