АДМІНІСТРА ТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЩОДО ОХОРОНИ ІНФОРМАЦІЇ
Кодекс був прийнятий і введений у дію 07 грудня 1984 року, але потім
деякі статті його були допрацьовані та доповнені згідно із змінами.
Цей документ має п'ять розділів: «Загальні положення», «Адміністративне
правопорушення і адміністративна відповідальність», «Органи, уповноважені
розглядати справи про адміністративні правопорушення», «Провадження в
справах про адміністративні правопорушення» та «Виконання постанов про
накладання адміністративних стягнень», крім того він включає в себе 33 глави
та 330 статей.
Перший розділ «Загальні положення» має одну главу «Загальні
положення», яка складається з 8 статей.
У першому розділі сформульовано завдання Кодексу, законодавство про
адміністративні порушення, повноваження місцевих рад щодо прийняття
рішень, запобігання адміністративних правопорушень, забезпечення законності
та чинність закону (статті 1,2,5,6,7,8).
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є
охорона прав і свобод громадян власності, конституційного ладу України, прав
і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого
правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання
громадян в дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів
України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття,
сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з
цього Кодексу та інших законів України. Положення цього Кодексу
поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за
вчинення яких передбачено законами, ще не включеними до Кодексу.
Сільські, селищні, міські ради встановлюють відповідно до законодавства
правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено
статтями 152, 159, 182 цього Кодексу.
Згідно з Кодексом ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з
адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку,
встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється
на основі суворого дотримання законності. Додержання вимог закону при
застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується
систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб,
прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими законом
способами.
Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає
відповідальності згідно з чинним законодавством, що діє під час і за місцем
вчинення правопорушення.
Провадження в справах про адміністративне правопорушення ведеться на
підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про
правопорушення.
Другий розділ має дві частини. Загальна частина складається з трьох глав:
=> Адміністративне правопорушення і адміністративна
відповідальність (глава 2).
=> Адміністративне стягнення (глава 3).
=> Накладання адміністративного стягнення (глава 4).
По-перше, у цій частині визначаються поняття адміністративного
правопорушення, мета та види адміністративного стягнення.
Адміністративним правопорушенням (вчинком, провиною) Кодексом
визначається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність,
яка посягає на громадський порядок, на встановлений порядок управління і за
яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна
відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо
ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону
кримінальної відповідальності (стаття 9).
Головною соціальною ознакою адміністративної провини є ступінь її
громадської небезпеки. Пояснюється це тим, що громадська небезпека - це
об'єктивно притаманна окремим діям якість.
Громадська небезпека має об'єктивний характер і тому дія може бути
громадськонебезпечною навіть у тому випадку, коли вона не заборонена
нормою права.
Під складом адміністративної провини (протиправного вчинку, проступку)
розуміється встановлена в адміністративно-правових нормах відповідних
статей Особливої частини Кодексу сукупність ознак, які визначають
громадську небезпеку, провину і протиправність дії, що тягне за собою
застосування адміністративно-правових санкцій, і вирізняють цю дію від інших
видів правопорушень.
Склад провини включає в себе ознаки, які характеризують самого
правопорушника і його психічне відношення до заподіяного. Відповідно до
цього ознаки провини об'єднуються в чотири групи (елементи), що
характеризують:
0 Адміністративне правопорушення визначається вчиненим умисно,
коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала противоправний характер своєї
дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо
допускала настання цих наслідків (стаття 10).
Конкретний зміст умисної вини залежить від того, яким чином
сконструйований склад адміністративної провини (проступку), зокрема, форма
провини є формального чи матеріального характеру. Для наявності
формального складу адміністративної провини достатньо здійснення
правопорушником вказаної в законодавстві дії чи бездіяльності незалежно від
наслідків. Матеріальна складова вчинків, на відміну від формальної, включає в
якості обов'язкової ознаки не лише дії, а й посилання на наслідки здійсненої дії
та причинний зв'язок між цією дією і негативними наслідками, які настали.
У формальній складовій адміністративної провини умисна дія
заключається в усвідомленні особою протиправного характеру вчинених ним
дій чи бездіяльності, тобто їх незаконності. Не вимагається також, щоб
правопорушник точно знав, коли і яким органом заборонено здійснення тих чи
інших дій або яке стягнення може бути накладене за здійснення
правопорушення. Тобто, незнання нормативної бази щодо правопорушень не
звільняє громадянина від відповідальності за протиправні вчинки. Достатньо
того, щоб правопорушник усвідомив недопустимість дій, що здійснюються
ним, про протиправність яких, зазвичай, широко інформоване населення.
В матеріальній складовій адміністративної провини умисна дія, крім
усвідомлення її протиправності, що здійснюється, включає також ставлення
правопорушника до негативних (шкідливих) наслідків, що мають місце.
Правопорушник передбачає ці наслідки і бажає або свідомо допускає їх
настання. Тому задум на вчинення матеріального адміністративного
правопорушення містить два моменти:
=> інтелектуальний - передбачення наслідків;
=> вольовий - бажання чи допущення їх настання.
0 Адміністративне правопорушення визначається вчиненим з
необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання
шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала
на їх відвернення або не передбачала таких наслідків хоч повинна була і могла
їх передбачити (стаття 11).
Встановлення факту здійснення правопорушення з необережності має
важливе принципове значення. Пояснюється це тим, що:
=> здійснення дії з необережності може слугувати основою
для накладання менш суворого стягнення в межах санкції, що
передбачається відповідною статтею Кодексу;
=> необережне здійснення дії може мати значення для
кваліфікації цієї дії саме як адміністративної провини
(правопорушення).
Отже, можна зробити висновок про те, що для рішення питання щодо
визначення виду юридичної відповідальності правопорушника, для
правильного накладання йому стягнення повинно бути точно встановлено, діяв
він умисно чи з необережності.
Визначення поняття необережної провини, запропоноване в ст. 11 Кодексу,
зв'язує цю форму провини виключно з матеріальною складовою
адміністративних правопорушень, в яких важко визначити ставлення
правопорушника до наслідків вчинених ним дій.
0 Стаття 12 «Вік, з досягненням якого настає адміністративна
відповідальність» і стаття 13 «Відповідальність неповнолітніх» визначають вік,
з якого настає відповідальність за вчинені правопорушення.
Неповнолітні - це особи, які не досягай 18-и років, тобто віку, з
досягненням якого закон пов'язує настання повної дієздатності. Неповнолітні,
які не досягай встановленого в Законі віку (14-и років відповідно до
Кримінального законодавства і 16-и років відповідно до Кодексу про
адміністративні правопорушення), являються малолітніми і до юридичної
відповідальності, в тому числі адміністративної, не притягуються, оскільки
вважаються не здатними правильно усвідомити значення своїх дій і керувати
ними.
0 Іноземці, особи без громадянства, які перебувають на території
України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з
громадянами України (стаття 16).
Поняття «іноземець» і «особа без громадянства» сформульовані в Законі
України «Про правовий статус іноземців» від 4. 02.1994 року. Іноземцями
визнаються особи, які перебувають в громадянстві іноземної держави і які не є
громадянами України. Особи без громадянства - це особи, які взагалі не
перебувають в громадянстві якої-небудь держави.
Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці і особи без
громадянства, що знаходяться на території України на законних підставах,
користуються тими ж самими правами і свободами, а також несуть ті ж самі
обов'язки, що і громадяни України (зокрема вони не мають виборчих прав, не
несуть військового обов'язку, не можуть бути суддями, прокурорами,
народними депутатами і т. п.).
В 2001 році було внесено важливі зміни до законодавства України, що
регулює зовнішню міграцію, а саме ухвалено Закон України «Про імміграцію».
Цим Законом регламентуються умови та порядок імміграції в Україну іноземців
та осіб без громадянства безпосередньо право цих категорій осіб на імміграцію
встановлено ст. З Закону України «Про правовий статус іноземців» від 04
лютого 1994 року.
Закон України «Про імміграцію» деталізував чинне імміграційне
законодавство такими новаціями:
0 ст. 1 Закону - визначає сутність імміграції як прибуття в країну на
постійне проживання чи вибуття з неї;
0 ст. 11 Закону - передбачає видачу віз іноземцям для в'їзду в Україну на
постійне місце проживання (ПМП);
0 ст. 4 Закону - обмежено (встановлено квоту) імміграції та визначено 11
категорій, які мають право на імміграцію;
0 Законом «Про імміграцію» встановлено повноваження органів
виконавчої державної влади в імміграційній сфері, деталізовано процедуру
надання дозволу на імміграцію в Україну та видачу посвідчень на постійне
місце проживання (ПМП).
Законодавство України розрізняє іноземців і осіб без громадянства
постійно проживаючих в Україні і тимчасово перебуваючих на її території:
=> законними підставами для постійного проживання є
дозвіл та вид на проживання, які видаються органами внутрішніх
справ;
=> для осіб, які тимчасово перебувають в Україні,
встановлені інші законні підстави (зокрема наявність в'їзної візи
або безвізовий режим відповідно до міжнародних угод).
За порушення вимог закону, що проявляється в здійсненні
адміністративного правопорушення, іноземці та особи без громадянства
можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності на рівних
підставах з громадянами України та користуватися при цьому відповідними
способами захисту своїх прав і свобод.
0 Стаття 17 «Обставини, що виключають адміністративну
відповідальність» визначає, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності,
необхідної оборони або, яка була в стані неосудності, не підлягає
адміністративній відповідальності. Неосудність - це стан особи, яка не могла
усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок душевної хвороби,
тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого
стану.
Дана стаття виходить з необхідності проводити розмежування між такими
обставинами, як крайня необхідність, необхідна оборона і неосудність особи,
яка порушила правила, що регулюються адміністративно-правовими санкціями.
Таке розмежування необхідне у зв'язку з тим, що залежно від обставин
здійснення порушення й стану психіки порушника, його дії можуть бути
кваліфіковані по-різному, що тягне за собою застосування різних заходів
превентивного, юридичного чи медичного характеру.
За розмежування обставин, які виключають адміністративну
відповідальність, необхідно враховувати як спільні (ті, що об'єднують ці
обставини в одну групу), так і відмінні (які зумовлюють різні правові наслідки
у випадку їх виникнення) риси вчинків.
Від стану неосудності особи треба відрізняти недієздатність, хоча в
першому і в другому випадках мова йде про такий стан психіки, коли особа не
здатна усвідомити властивості й значення своїх дій та керувати ними.
В стані ж неосудності вади свідомості та волі особи пояснюються її
хворобою, пов'язаною з розладом психіки (душевною хворобою).
Душевна хвороба може бути:
=> хронічною;
=> виявлятись у тимчасовому розладі душевної діяльності;
=> характеризуватись реактивним станом або іншими
хворобливими розладами психіки;
=> виявлятись як послаблення розумових здібностей
(слабоумство).
Докладніше неосудність розглядається в статті 20 цього Кодексу.
0 Адміністративне стягнення є заходом відповідальності і
застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне
правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил
співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим
правопорушником, так й іншими особами (стаття 23).
Заходи адміністративного стягнення - це один з елементів цілісної
системи заходів адміністративного примусу, яка направлена на захист
громадських відносин в сфері державного управління, охорони громадського
порядку і громадської безпеки, дотримання прав і законних інтересів громадян,
яка включає в себе декілька груп примусових заходів, що відрізняються
способом здійснення охоронної функції. Залежно від способу здійснення
охоронної функції заходу адміністративного примусу поділяються на групи:
=> адміністративно примусові заходи;
=> заходи присікання;
=> заходи адміністративного стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі
адміністративні стягнення:
=> попередження;
=> штраф;
=> оплатне вилучення предмета, який став знаряддям
вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного
правопорушення;
=> конфіскація: 1) предмета, який став знаряддям або
безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; 2)
грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного
правопорушення;
=> позбавлення спеціального права, наданого даному
громадянинові (права керування транспортними засобами, права
полювання);
=> виправні роботи;
=> адміністративний арешт (стаття 24).
Крім того Законами України може бути встановлено й інші, крім
зазначених, види адміністративних стягнень.
Глава 4 цього Кодексу «Накладення адміністративного стягнення»
розглядає дуже важливі питання, які формулюють загальні правила накладання
стягнення; обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність;
обчислення строків адміністративного стягнення та інше.
0 Причому стаття 33 формулює загальні правила накладання стягнення
за адміністративне правопорушення як накладання стягнення у межах,
установлених цим Кодексом та іншими Законами України.
При накладанні стягнення враховується характер вчиненого
правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан,
обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність.
Зокрема, обставинами, що пом'якшують відповідальність за
адміністративне правопорушення, визнаються:
=> щире розкаяння винного;
=> відвернення винним негативних (шкідливих) наслідків
правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення
заподіяної шкоди;
=> вчинення правопорушення під впливом сильного
душевного хвилювання або при збігу тяжких обставин чи сімейних
обставин;
=> вчинення правопорушення неповнолітнім;
=» вчинення правопорушення вагітною жінкою або
жінкою, яка має дитину віком до одного року (стаття 34).
Крім того, орган (посадова особа), який вирішує справу про
адміністративне правопорушення, може визначити пом'якшуючими і
обставини, не зазначені в законі.
ІЗ Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне
правопорушення, згідно зі статтею 35 Кодексу, визнаються:
=> продовження протиправної поведінки, незважаючи на
вимогу уповноважених на те осіб припинити її;
=> повторне протягом року вчинення однорідного
правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному
стягненню;
вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила
злочин;
=> втягнення неповнолітнього в правопорушення;
=> вчинення правопорушення групою осіб;
=> вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха
або за інших надзвичайних обставин;
=> вчинення правопорушення в стані сп'яніння (стаття 35).
Слід враховувати, що при розгляданні правопорушення орган (посадова
особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру
адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину
обтяжуючою.
0 Дуже важливо те, що Кодексом, а саме статтею 37, встановлюється
обчислення строків адміністративного стягнення:
=> строк адміністративного арешту обчислюється добами;
=> строк виправних робіт - місяцями або днями;
=> строк позбавлення спеціального права - роками,
місяцями або днями.
Особлива частина цього розділу розглядає правопорушення: глава 5
«Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я
населення», глава 6 «Адміністративні правопорушення, що посягають на
власність», глава 7 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони
природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та
культури», глава 8 «Адміністративні правопорушення в промисловості,
будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів», глава 9
«Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Порушення
ветеринарно-санітарних правил», глава 10 «Адміністративні правопорушення
на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку», глава 11
«Адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-
комунального господарства та благоустрою», глава 12 «Адміністративні
правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в
галузі фінансів і підприємницької діяльності», глава 13 «Адміністративні
правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та
сертифікації», глава 14 «Адміністративні правопорушення, що посягають на
громадський порядок і громадську безпеку», глава 15 «Адміністративні
правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління».
0 Найбільш важливими щодо захисту інформації у цьому розділі є статті
512, 145, 146, 147, 1482, 1483, 1484та2122.
Розглянемо їх більш детальніше. Стаття 512 «Порушення прав на об'єкт
права інтелектуальної власності» має наступну редакцію.
«Незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності
(літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі
організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття,
винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг,
топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту
рослин тощо), привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне
порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється
законом, - тягне за собою накладання штрафу від десяти до двохсот
неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно
виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її
виготовлення».
Об'єктом даного адміністративного порушення є комплекс майнових та
особистих немайнових прав, які належать авторам того чи іншого результату
інтелектуальної та науково-технічної діяльності.
Об'єктивна сторона правопорушення - це дія у вигляді незаконного
використання об'єкта права інтелектуальної власності у вигляді присвоєння
авторства на такий об'єкт чи у вигляді іншого порушення прав на об'єкт права
інтелектуальної власності. В сучасних умовах найбільш поширеною формою
використання об'єктів інтелектуальної власності є ліцензійні договори.
Суб'єктом правопорушення можуть бути осудні фізичні особи, які досягли
16-річного віку та посадові особи.
Суб'єктивна сторона правопорушення може бути виражена лише в формі
навмисної вини, тобто особа усвідомлює, що своїми протиправними діями
порушує права на об'єкт права інтелектуальної власності та свідомо допускає
настання несприятливих наслідків у вигляді нанесення автору матеріальних
збитків.
Адміністративна відповідальність за правопорушення настає у тому
випадку, якщо дії правопорушника не нанесли матеріальної шкоди у великому
розмірі. Матеріальна шкода вважається нанесеною у великому розмірі, якщо її
вартість у сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів
громадян. У випадках, якщо матеріальні збитки від неправомірної поведінки в
сто і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян, то
настає кримінальна відповідальність.
0 Статті 145, 146 та 147 Кодексу відносяться до галузі зв'язку та правил
експлуатації й охорони ліній та споруд зв'язку.
0 Зміст статті 145 «Порушення умов і правил, що регламентують
діяльність у галузі зв'язку, передбачену ліцензіями, дозволами» є такий:
1. Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у
галузі зв'язку, передбачену ліцензіями, дозволами — тягне за собою
накладання штрафу на посадових осіб підприємств і організацій усіх
форм власності у розмірі від десяти до двадцяти неоподаткованих
мінімумів доходів громадян.
2. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладання
адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною
першою цієї статті, — тягнуть за собою накладання штрафу на
посадових осіб підприємств і організацій усіх форм власності у
розмірі від тридцяти до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів
доходів громадян.
Об'єктом даного злочину є громадські відносини, які складаються в сфері
зв'язку.
Об'єктивна сторона даного правопорушення полягає в порушенні умов та
правил, що регламентують діяльність у сфері зв'язку, передбачену ліцензіями
(діяльність з порушенням умов ліцензії, обмежень, які містяться в ній і т. п.).
Ті ж дії, вказані в частині 1, здійснені повторно протягом року після
накладання адміністративного стягнення, кваліфікуються за ч.2 цієї статті.
Суб'єкт даного правопорушення - спеціальний (посадова особа).
Суб'єктивна сторона даного правопорушення характеризується умисною
формою вини.
0 Стаття 146 «Порушення правил реалізації, експлуатації
радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також
користування радіочастотним ресурсом України» має такий зміст:
«1. Порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних
засобів та випромінювальних пристроїв будь-якого виду і
призначення, а так само користування радіочастотним ресурсом
України без належного дозволу чи ліцензії або з порушенням правил,
які регулюють користування радіочастотним ресурсом України -
тягнуть за собою накладання штрафу на громадян від двадцяти до
п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян з
конфіскацією зазначених засобів і пристроїв або без такої, та на
посадових осіб і громадян - суб'єктів господарської діяльності - від
п'ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян з
конфіскацією зазначених засобів і пристроїв або без такої.
2. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладання
адміністративного стягнення за одне з порушень, передбачених
частиною першою цієї статті, - тягнуть за собою накладання штрафу
на громадян п'ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів
громадян з конфіскацією зазначених засобів і пристроїв і на
посадових осіб та громадян - суб'єктів господарської діяльності - від
ста до трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з
конфіскацією зазначених засобів і пристроїв».
Об'єктом даного правопорушення є громадські відносини, що
функціонують в сфері зв'язку.
Склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 146,
встановлений з метою забезпечення природної монополії держави в області
зв'язку.
Об'єктивну сторону даних правопорушень складають заборонені дії
(порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та
випромінювальних пристроїв, а також користування радіочастотним ресурсом
України), які здійснюються без належного дозволу або з порушенням правил,
що регулюють радіозв'язок, або порушення норм радіовипромінювання, або
допустимих індустріальних перешкод радіоприйманню.
За одну з заборонених дій, вказаних в ч. 1 здійснених повторно протягом
року після накладення адміністративного стягнення, настає відповідальність
згідно частини 2 цієї статті.
Суб'єктом даних правопорушень може бути як громадянин, так і посадова
особа.
Суб'єктивна сторона характеризується умисною формою вини.
0 Стаття 147 «Порушення правил охорони ліній і споруд зв'язку» має
наступний зміст: «Порушення правил охорони ліній і споруд зв'язку, або
пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, дротового
мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не
викликало порушення зв'язку, - тягне за собою накладання штрафу на
громадян у розмірі від десяти до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів і
на посадових осіб - у розмірі від п'ятдесяти до двохсот неоподаткованих
мінімумів доходів громадян.»
Громадські відносини в даній сфері регулюються Законом України «Про
зв'язок», Правилами охорони ліній зв'язку та іншими нормативно-правовими
актами.
Правила визначають обов'язки всіх підприємств, установ та організацій, а
також громадян при проведенні будівельних, реставраційних, дорожніх та
інших робіт в зоні розміщення лінії і споруд зв'язку.
Об'єктом даного правопорушення є громадські відносини, що складаються
в сфері зв'язку.
Об'єктивна сторона характеризується діями, які виявляються в порушенні
правил охорони ліній та споруд зв'язку; в пошкодженні кабельних,
радіорелейних, повітряних ліній зв'язку, дротового мовлення чи споруд або
обладнання, які входить в їх склад, за умови, що пошкодження не викликало
припинення зв'язку. У випадку, якщо пошкодження кабельної, радіорелейної,
повітряної лінії зв'язку, дротового мовлення чи споруд або обладнання, які
входять в їх склад, викликало тимчасове припинення зв'язку, настає
кримінальна відповідальність за ст. 205 КК України.
Суб'єктом правопорушення, передбаченого цією статтею, є як громадяни,
так і посадові особи.
Суб'єктивна сторона - умисна або необережна форма вини.
Крім розглянутих статей 145, 146 та 147 Кодексу, статтею 1482
передбачається покарання за порушення порядку та умов надання послуг
зв'язку в мережах загального користування та статтею 1483 використання
засобів зв'язку з метою, що суперечить інтересам держави, порушує
громадський порядок та посягає на честь і гідність громадян.
Стаття 1482 «Порушення порядку та умов надання послуг зв'язку в
мережах загального користування»
«Порушення порядку та умов надання послуг зв'язку в мережах
загального користування - тягне за собою накладання штрафу на посадових
осіб у розмірі від п'ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів
громадян.»
Об'єкт даного правопорушення - суспільні відносини, що складаються в
сфері зв'язку.
Об'єктивна сторона виражається в порушенні порядку та умов надання
послуг зв'язку в мережах загального користування.
Суб'єкт правопорушення - спеціальний (посадова особа).
Суб'єктивна сторона характеризується як умисною, так і необережною
формою вини.
0 Стаття 148з «Використання засобів зв'язку з метою, що суперечить
інтересам держави, з метою порушення громадського порядку та посягання на
честь і гідність громадян.»
«Використання засобів зв'язку з метою, що суперечить інтересам держави,
та порушення громадського порядку, посягання на честь і гідність громадян -
тягне за собою накладання штрафу в розмірі від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти
неоподаткованих мінімумів доходів громадян».
Об'єктом даного правопорушення є суспільні відносини, що складаються в
сфері зв'язку.
Об'єктивна сторона виражається у використанні засобів зв'язку з метою,
яка суперечить інтересам держави, порушує громадський порядок та посягає на
честь і гідність громадян.
Суб'єкт правопорушення - особа, яка досягла 16-річного віку.
З суб'єктивної сторони проступок, передбачений даною статтею,
здійснюється тільки в формі умисної вини.
Також, якщо здійснюється використання технічних засобів та обладнання,
що застосовуються в мережах зв'язку загального користування, без документа
про підтвердження відповідності, згідно зі статтею 1484.
Стаття 1484 «Використання технічних засобів та обладнання, що
застосовуються в межах зв'язку загального користування, без документа про
підтвердження відповідності».
«Використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в
межах зв'язку загального користування, без документа про підтвердження
відповідності, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі від ста до двохсот
неоподаткованих мінімумів доходів громадян».
Об'єктом даного правопорушення є суспільні відносини, що складаються в
сфері зв'язку.
Об'єктивна сторона виражається у самому використанні вказаних
технічних засобів та обладнання (що використовуються в мережах зв'язку
загального користування) без документу про підтвердження відповідності.
Суб'єктом правопорушення може бути будь-яка особа, яка досягла 16-
річного віку.
Суб'єктивна сторона характеризується як умисною формою вини.
Протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені в даній
статті, мають право складати посадові особи органів, вказаних в ст. 255 КУАП.
0 Найбільш важлива не лише відносно цього розділу, а і до Кодексу
взагалі є стаття 212г «Порушення законодавства про державну таємницю».
Наведемо її повністю у редакції від 21.09.1999р:
«Порушення законодавства про державну таємницю, а саме:
1) недодержання встановленого законодавством порядку
передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації;
2) засекречування інформації:
=> про стан довкілля, про якість харчових продуктів і
предметів побуту;
=> про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища
та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися
та загрожують безпеці громадян;
=> про стан здоров'я населення, його життєвий
рівень, виключаючи харчування, одяг, житло, медичне
обслуговування та соціальне забезпечення, а також про
соціально-демографічні показники, стан правопорядку,
освіти та культури населення;
=> про факти порушень прав і свобод людини і
громадянина;
=> про незаконні дії органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та їх посадових осіб;
=> іншої інформації, яка відповідно до законів та
міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, не може бути
засекречена;
3) безпідставне засекречування інформації;
4) надання грифа таємності матеріальним носіям конфіденційної
або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або
ненадання грифа таємності матеріальним носіям інформації, що
становлять державну таємницю, а також безпідставне скасування чи
зниження грифа таємності матеріальних носіїв секретної інформації;
5) порушення встановленого законодавством порядку надання
допуску та доступу до державної таємниці;
6) невжиття заходів щодо забезпечення охорони державної
таємниці та незабезпечення контролю за охороною державної таємниці;
7) провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею,
без отримання в установленому порядку спеціального дозволу на
провадження такої діяльності, а також розміщення державних
замовлень на виконання робіт, доведення мобілізаційних завдань,
пов'язаних з державною таємницею, в органах державної влади, органах
місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях,
яким не надано спеціального дозволу на провадження діяльності,
пов'язаної з державною таємницею;
8) недодержання вимог законодавства щодо забезпечення
охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного
співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців
та осіб без громадянства та проведення роботи з ними;
9) невиконання норм і вимог криптографічного та технічного
захисту таємної інформації, внаслідок чого виникає реальна загроза
порушення цілісності цієї інформації або просочення її технічними
каналами, - тягне за собою накладання штрафу на громадян від одного
до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових
осіб - від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених
частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному
стягненню, - тягне за собою накладання штрафу на громадян від трьох до
восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -
від п'яти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
Об'єктом посягання правопорушень, передбачених статтею, є
встановлений порядок управління в сфері суспільних відносин пов'язаних з
віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням,
розсекречуванням її матеріальних носіїв та охорона державної таємниці з
метою захисту національної безпеки України.
Об'єктивна сторона складу правопорушення, що розглядається, включає
діяльність (дію або бездіяльність), яка полягає в порушенні вимог, вказаних в
п.1.9. ч. 1 даної статті.
До адміністративної відповідальності за порушення державної таємниці
притягуються посадові особи і громадяни, які за специфікою своєї діяльності
володіють та мають доступ до інформації про державну таємницю.
Адміністративні правопорушення, передбачені ст. 2122 Кодексу, необхідно
відмежовувати від злочинів, передбачених ст. 328 Кримінального Кодексу
України - «Розголошення державної таємниці» і 329 Кодексу «Втрата
документів, які містять державну таємницю», а також 330 «Передача або
збирання відомостей, які складають конфіденціальну інформацію, що є
власністю держави». Відмежування правопорушень необхідно проводити за
об'єктивними складовими. Правопорушення може бути визнане злочином,
якщо ці дії скоєні посадовою особою з використанням свого службового
становища або громадянами, які володіють даною інформацією у зв'язку з
виконанням службових обов'язків, і полягає в умисному вчиненні будь-якої з
наступних дій:
=> розголошення відомостей, які складають державну
таємницю;
=> втрата документів, що містять державну таємницю;
=> передача або збирання з метою передачі іноземним
організаціям чи їх представникам економічних, науково-технічних
або інших відомостей, які складають службову таємницю.
Ці відомості були довірені або стали відомі особі завдяки службовій чи
професійній діяльності.
Суб'єктом даного злочину може бути громадянин, який досягнув 16-
річного віку, а також посадова особа державного чи недержавного
підприємства, установи, організації.
Підвищена адміністративна відповідальність передбачена ч. 2 ст. 2122
відносно до осіб, які здійснюють повторно протягом року дії, що наказуються
по ч. 1 ст. 2122, а так само громадян та посадових осіб державного і
недержавного підприємства, установи, організації, яким надано спеціальний
дозвіл на проведення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.
Суб'єктивна сторона характеризується умисною формою вини. Винний
усвідомлює, що порушує порядок, встановлений для здійснення даного права,
тобто незаконність своїх дій, передбачає можливість настання шкідливих
наслідків, бажає їх або свідомо допускає.
У зв'язку з тим, що основним покаранням за адміністративні
правопорушення є штраф, то згідно статті 27 цього Кодексу «штраф» - це
«грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за
адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим
Кодексом та іншими законами України».
Третій розділ «Органи, уповноважені розглядати справи про
адміністративні правопорушення» визначає перелік та уповноваження органів і
підвідомчість справ про адміністративні правопорушення. Згідно цього справи
про адміністративні правопорушення розглядаються:
=> адміністративними комісіями при виконавчих комітетах
сільських, селищних, міських рад;
=> виконавчими комітетами сільських, селищних, міських
рад;
=> районними, районними у місті, міськими чи
міськрайонними, районними в містах комісіями в справах
неповнолітніх ;
=> районними, районними у містах, міськими чи
міськрайонними судами (суддями);
=> органами внутрішніх справ, органами державних
інспекцій та іншими органами (посадовими
особами),уповноваженими на те цим Кодексом.
Причому адміністративні комісії при виконавчих органах сільських,
селищних, міських рад вирішують усі справи про адміністративні порушення,
за винятком віднесених цим Кодексом у підпорядкованість інших органів
(посадових осіб).
Четвертий розділ Кодексу «Провадження в справах про адміністративні
правопорушення» розглядає порядок провадження в справах про
адміністративні правопорушення, обставини справи та розгляд самих справ,
оцінки доказів, порядок складання протоколу про адміністративне
правопорушення та зміст його.
Подаються заходи щодо адміністративного затримання, особистого огляду,
огляду речей і вилучення речей та документів, також визначені особи, які
беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення.
Далі у розділі подаються порядок розгляду справ, зміст постанови, види та
оголошення її, порядок оскарження і опротестування постанов про
адміністративне правопорушення.
0 Слід враховувати, що стаття 247 «Обставини, що виключають
провадження в справі про адміністративне правопорушення» визначає, що
провадження в справі не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за
таких обставин:
=> відсутність провини і складу адміністративного
правопорушення;
=> недосягнення особою, на момент вчинення
адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;
=> неосудність особи, яка вчинила противоправну дію чи
бездіяльність;
=> вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або
необхідної оборони;
=> видання акта амністії, якщо він усуває застосування
адміністративного стягнення;
скасування акта, який встановлює адміністративну
відповідальність;
=> закінчення на момент розгляду справи про
адміністративне порушення строків, передбачених статтею 38
цього Кодексу;
=> наявність за тим самим фактом, щодо особи, яка
притягається до адміністративної відповідальності, постанови
компетентного органу (посадової особи) про накладання
адміністративного стягнення, або не скасованої постанови про
закриття справи про адміністративне правопорушення, а також
порушення за даним фактом кримінальної справи;
=> смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в
справі.
Слід враховувати, що справа про адміністративне правопорушення завжди
розглядається відкрито (стаття 249).
0 Стаття 256 визначає зміст протоколу про адміністративне
правопорушення. При складанні протоколу порушникові роз'яснюються його
права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що обов'язково
робиться відмітка у протоколі.
Стаття 256 «Зміст протоколу про адміністративне правопорушення»
«У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і
місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала
протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної
відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть
адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає
відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і
потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення
справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також
зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка вчинила
адміністративне правопорушення; при наявності свідків і потерпілих протокол
може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право надати
пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а
також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.
При складанні протоколу особі, яка притягається до адміністративної
відповідальності, роз'яснюються її права і обов'язки, передбачені статтею 268
цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі».
В статті міститься перелік обов'язкових реквізитів протоколу, без яких він
не має належної сили, його можна оскаржити.
Залежно від характеру вчиненого правопорушення, а також від відомчих
настанов (інструкцій, положень і т. д.) про порядок провадження зі справ про
адміністративні правопорушення, окрім цих реквізитів можуть бути додані й
інші для розширення змісту протоколу за рахунок нової інформації.
При складанні протоколу особа, яка його складає, повинна роз'яснити
особі, яка притягається до адміністративної відповідальності її права та
обов'язки, встановлені законом. На жаль, в бланках протоколів зазвичай
міститься графа «Права та обов'язки мені роз'яснені», і незрозуміло, про які
права і обов'язки порушника йде мова. Йому повинні роз'яснити, що
відповідно до ст. 268 Кодекси він має право:
о знайомитись з матеріалами справи, давати пояснення,
подавати докази, заявляти клопотання;
о при розгляді справи користуватися юридичною
допомогою адвоката, виступати на рідній мові та користуватись
послугами перекладача, якщо не володіє мовою, на якій ведеться
провадження;
о оскаржити постанову з справи.
ІЗ Стаття 261 «Адміністративне затримання» визначає, що при
затриманні складається протокол, аналогічний протоколу про адміністративне
порушення.
«Про адміністративне затримання складається протокол, в якому
зазначається: дата і місце його складання; посада, прізвище, ім'я та по батькові
особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви
затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і
затриманим. У разі відмови затриманого від підписання протоколу в ньому
робиться запис про це.
Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного
правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також
власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений
ним орган».
Основа і порядок утримання затриманого залежить від характеру
правопорушення. Якщо буде встановлено, що скоєно злочин, то ця особа при
наявності вказаних в законі підстав може бути затримана в кримінально-
процесуальному порядку, якщо ж має місце адміністративне правопорушення,
то доставлена особа може утримуватись в міліції на підставах і в межах строку,
визначеного законом для адміністративного затримання.
Адміністративне затримання полягає в короткочасному обмеженні свободи
правопорушників і пов'язане з примусовим утриманням їх протягом
встановленого законом часу в спеціальних приміщеннях органів внутрішніх
справ - ізоляторах тимчасового утримання.
Адміністративне затримання допускається з метою попередження
адміністративних правопорушень, складання протоколів, забезпечення
своєчасного та правильного розгляду справ і виконання постанов зі справ про
адміністративні правопорушення.
За кожним фактом адміністративного затримання повинен складатися
протокол. Поряд з тим, що протокол про адміністративне затримання може
слугувати джерелом доказу з справи про адміністративне правопорушення,
однією з його головних функцій є забезпечення перевірки обгрунтування й
законності адміністративного затримання громадян.
Під мотивами затримання потрібно розуміти факти і обставини, які
зумовлюють необхідність та правомірність адміністративного затримання
правопорушника в кожному конкретному випадку, тобто мотиви затримання
опосередковують мету і підстави застосування даних заходів, які й повинні
вказуватись в протоколі про адміністративне затримання.
0 Згідно статті 263 адміністративне затримання може тривати не більш
як три години. У виняткових випадках у зв'язку з особливою потребою
законами України може бути встановлено інші строки адміністративного
затримання (від 3 до 10 діб).
Стаття має таку редакцію:
«Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне
правопорушення, може тривати не більш як три години. У виняткових випадках
у зв'язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші
строки адміністративного затримання.
Осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску
через державний кордон України, може бути затримано на строк до трьох годин
для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і
з'ясування обставин правопорушення - до трьох діб з повідомленням про це
письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання
або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають
документів, що засвідчують їх особу.
Осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних
речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання
протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення
медичного огляду, з'ясування обставин придбання вилучених наркотичних
засобів і психотропних речовин та їх дослідження - до трьох діб з
повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин
з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо
правопорушники не мають документів, що засвідчують їх особу.
Осіб, які вчинили дрібне хуліганство, злісну непокору законному
розпорядженню або вимозі працівника міліції, члену громадського формування
з охорони громадського порядку і державного кордону, а також
військовослужбовцю чи образили їх, публічно закликали до невиконання вимог
працівника міліції чи посадової особи військової служби правопорядку у
Збройних Силах України, може бути затримано до розгляду справи суддею або
начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ. До розгляду
суддею справи може бути затримано також осіб, які незаконно перегнули або
зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, вчинили
злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи
працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського
формування з охорони громадського порядку і державного кордону, порушили
порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і
демонстрацій або проявили неповагу до суду чи торгували з рук у
невстановлених місцях. Іноземців та осіб без громадянства, які порушили
правила перебування в Україні і транзитного проїзду через територію
України,може бути затримано до розгляду справи суддею або посадовою
особою органу Державної прикордонної служби України.
Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставляння
порушника для складання протоколу, а особа, яка була в стані сп'яніння, - з
часу її витвереження».
Загальне затримання здійснюється з метою попередження
правопорушення, коли вичерпані інші заходи впливу, а також для встановлення
особи порушника та складання протоколу про правопорушення. Строк такого
затримання не повинен перевищувати трьох годин з моменту доставляння
затриманого в службове приміщення органу внутрішніх справ, прикордонних
військ, військової інспекції безпеки дорожнього руху і воєнізованої охорони, а
також з моменту витвереження порушника, який був затриманий в стані
сп'яніння.
Існує декілька видів спеціального затримання:
=> затримання осіб, які вчинили дрібне хуліганство.
Матеріали про дрібне хуліганство розглядаються протягом доби
начальником органу внутрішніх справ, який може накласти на
правопорушника штраф або передати справу на розгляд у районний
(міський) суд з одночасною доставкою туди затриманого. Суддя
суду зобов'язаний протягом доби розглянути справу, що надійшла;
=> до розгляду справи компетентним органом
(начальником органу внутрішніх справ або суддею районного
(міського) суду) можуть бути затримані особи за злісну непокору
законному розпорядженню або вимозі працівника міліції та
державного кордону, а також військовослужбовця (стаття 185
КУАП); за публічні заклики до невиконання вимог працівника
міліції (стаття 185? КУАП); за виявлення неповаги до суду (стаття
1853 КУАП). Ці правопорушення розглядаються протягом доби;
=> затримання осіб, які порушили порядок організації та
проведення зборів, мітингів, вуличних рухів і демонстрацій (стаття
185 і КУАП), а також тих, що торгували з рук в невстановлених
місцях, може здійснюватися до розгляду суддею. Такі справи
розглядаються протягом трьох діб;
=> особи, які порушили прикордонний режим чи режим в
пунктах пропускання через державний кордон України. З санкції
прокурора строк затримання може бути подовжений до десяти діб;
=> особи, які порушили правила обігу наркотичних засобів
і психотропних речовин, можуть бути затримані в необхідних
випадках до трьох діб з повідомленням про це в письмовому
вигляді прокурору протягом двадцяти чотирьох годин з моменту
затримання.
Стаття 264 «Особистий огляд і огляд речей». У Кодексі вона має такий
зміст:
«Особистий огляд може провадитись уповноваженими на те посадовими
особами органів внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у
Збройних силах України, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних
установ і органів прикордонної служби, а у випадках, прямо передбачених
законами України, також і інших органів.
Особистий огляд може провадитись уповноваженою на те особою однієї
статі з особою, огляд якої проводиться, і в присутності двох понятих тієї ж
статі.
Огляд речей може провадитись уповноваженими на те посадовими
особами Служби безпеки України, органів внутрішніх справ, Військової
служби правопорядку у Збройних Силах України, воєнізованої охорони,
цивільної авіації, митних установ, органів прикордонної служби,
природоохоронних органів, державними інспекторами з питань інтелектуальної
власності, органів лісоохорони, органів рибоохорони, органів, що здійснюють
державний нагляд за додержанням правил полювання, а у випадках, прямо
передбачених законами України, також і інших органів. При вчиненні
порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу
уповноважені на те посадові особи органів, які здійснюють державний нагляд
за додержанням правил полювання, органів рибоохорони,а також працівники
міліції, військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби
України можуть провадити в установленому порядку огляд транспортних
засобів.
Огляд речей, ручної ноші, багажу, знарядь полювання і лову риби, добутої
продукції, транспортних засобів та інших предметів здійснюється, як правило, у
присутності особи, у власності (користуванні) якої вони є. У невідкладних
випадках зазначені речі, предмети може бути піддано оглядові з участю двох
понятих під час відсутності власника (користувача).
Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або про це
робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення
або в протоколі про адміністративне затримання.
Особистий огляд, огляд речей у митних установах провадиться в порядку,
встановленому Митним кодексом України.»
Особистий огляд і огляд речей є заходами забезпечення провадження по
справах про адміністративні правопорушення. Засади та цілі застосування цих
заходів передбачені ст.260 Кодексу.
На відміну від інших заходів забезпечення, їх головне призначення
полягає у виявленні необхідних по справі доказів, головним чином - речових.
У випадку відмови від огляду - громадяни можуть підлягати особистому
примусовому огляду або обстеженню майна для перевірки заяв, наданих ними,
про відсутність в них предметів, які є об'єктом правопорушення. Тому огляду
повинна передувати пропозиція вповноважених працівників особі, по
відношенню до якої є дані про вчинення правопорушення (або в інших
передбачених законом випадках), показати речі, інші предмети, що є знаряддям
чи безпосереднім об'єктом правопорушення, а також документи, які
підтверджують особу затриманого та ін.
У юридичній практиці розрізняють три основні способи огляду:
=> концентричний;
=> ексцентричний;
=> фронтальний.
Перший спосіб полягає в огляді транспортних засобів або інших предметів
від периферії до центра. Згідно другого способу огляд здійснюється від центра
до периферії, і третій спосіб - це огляд від однієї з меж, прийнятої за вихідну,
до іншої, протилежної межі.
Останній розділ Кодексу «Виконання постанов про накладання
адміністративних стягнень» визначає порядок виконання, відстрочки,
припинення постанови про накладання адміністративного стягнення, штрафу,
оплатне вилучення предмета, конфіскацію предмета, про позбавлення
спеціального права, про застосування виправних робіт, адміністративного
арешту та відшкодування майнової шкоди.
Кодекс України про адміністративні правопорушення спрямовані на
запобігання адміністративним правопорушенням, виявлення та усунення
причин та умов, які сприяють їх вчиненню.
Глава VII