Система національних рахунків. Основні макроекономічні показники

Систему, що об’єднує масиви статистичних даних у масштабах всієї економіки на основі балансового методу, називають системою національних рахунків (СНР).

Система національних рахунків швидко розвивалася в умовах екстремальних подій, що виникали в житті суспільства. Перша світова війна, Велика депресія 1929-1933 рр., Друга світова війна ставили перед урядами держав завдання, вирішення яких вимагало знання інформації про агреговані показники, які б відображали пропорції національної економіки.

Виділяють два етапи розвитку СНР:

Перший (до Другої світової війни) пов’язаний з вирішенням низки питань концептуального характеру щодо методології та методики обрахування національного доходу та інших макроекономічних показників: корекція у статистиці обсягів національного виробництва з урахуванням інфляції; розробка методики вартісної оцінки послуг, що надаються органами державної влади; визначення частки витрат на оборону в національному продукті тощо.

Другий етап (після Другої світової війни) пов’язаний із розробкою та запровадженням єдиної методології та методики національного рахівництва з метою запровадження єдиної статистичної ділової мови в умовах глобального економічного простору.

СНР –це система взаємопов’язаних показників і класифікацій, яка відображає структуру взаємозв’язків між секторами, галузями економіки, між національною економікою та іншим світом. Вона містить інформацію про всіх економічних суб’єктів; про всі економічні операції, які ці суб’єкти здійснюють у процесі виробництва, розподілу, обміну, нагромадження та кінцевого споживання.

Нині переважна більшість країн світу при розробці своїх національних рахунків використовують Систему національних рахунків, ухвалену Статистичною комісією ООН 1993 р.

Головне завдання СНР – інформаційне забезпечення комплексного та всебічного аналізу процесу створення та використання національного продукту та національного доходу.

Побудова СНР ґрунтується на двох основних теоретичних концепціях: розширеного трактування виробництва та первинних доходів.

Концепція розширеного трактування виробництва полягає у тому, що тільки матеріальне виробництво створює НД, який у процесі перерозподілу споживається невиробничим сектором економіки, що створює нематеріальний продукт у формі послуг.

Зміст концепції розширеного трактування виробництва полягає в тому, що СНР охоплює всі галузі й сфери економічної діяльності: виробництво матеріальних продуктів, послуг (наукових, освітянських, з охорони здоров’я, мистецтва, культури, страхування, фінансових, транспортних, житлово-комунальних, державного управління) та економічну діяльність домогосподарств із певними обмеженнями. Ці обмеження полягають у тому, що якщо домогосподарства для догляду за дітьми, приготування їжі, прибиранням дому (квартири) та ін. використовують найману працю, ця діяльність враховується СНР, якщо ж роботу виконують самі члени домогосподарств – вона не враховується при підрахунку ВВП та НД.

СНР виділяє такі види економічної діяльності (ВЕД):

- виробництво речових товарів для власного споживання, для продажу та нагромадження;

- виробництво нефінансових послуг для продажу;

- виробництво фінансових послуг для продажу;

-- виробництво послуг, що надаються органами державного управління;

- діяльність некомерційних організацій (партії, профспілкові та громадські організації);

- діяльність домашньої найманої прислуги;

- житлові послуги, що надаються домовласниками для власного споживання (оцінюються за ставками квартирної (орендної) плати за аналогічні будинки і квартири). Такий підхід нівелює вплив орендованого житла на загальний обсяг національного доходу.

До обсягу виробництва за рік не включають:

- результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людини;

- зміну вартості активів, зумовлену інфляційними чинниками.

Концепція первинних доходів ґрунтується, по-перше, та розширеному трактуванні доходу, який визначається як будь-яка сума грошових надходжень; по-друге, на тому, що ознакою первинних доходів є включення їх у ціну товару. Первинні доходи представлені структурними агрегованими складовими валового внутрішнього продукту: амортизація, заробітна плата, прибуток підприємства, орендний (рентний) дохід, позичковий процент, дивіденди, непрямі чисті податки на виробництво та імпорт.

До вторинних доходів відносять: прямі податки на дохід і майно, соціальні допомоги та виплати із соціального страхування, інші поточні трансферти.

Принципи побудови СНР:

1. Відображення господарського кругообігу в трьох аспектах – виробництво, розподіл та кінцеве використання.

2. Групування господарських одиниць у сектори: підприємницький, загальнодержавного управління, домогосподарств та некомерційного сектору, що обслуговує домогосподарства.

3. Розмежування руху продуктів і ресурсів та руху доходів.

4. Розмежування проміжної і кінцевої продукції.

(Кінцева продукція – продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту.

Проміжна продукція – та, що використовується для виробничого споживання.)

5. Розмежування доходів та витрат на поточні (які здійснюються постійно) та капітальні (одноразового характеру).

6. Розмежування податків на продукти та податків на виробництво.

(Податки на продукти – це непрямі податки, які визначають пропорційно до вартості або обсягу виробленої і реалізованої продукції (ПДВ, мито, акциз, податок з обороту, з продажу і т. ін.). Податки на виробництво визначають пропорційно до факторів виробництва (земельний податок, податок на будівлі, основний капітал, фонд оплати праці тощо).

СНР розглядає субсидії як від'ємні податки. їх теж класифікують на субсидії на виробництво і на продукти за тією самою ознакою. У вартісну оцінку ВВП включають чисті непрямі податки, які визначають як різницю між податками і субсидіями.

Система національних рахунків включає такі основні показники.

Валовий випуск – це сумарна вартість всіх товарів та послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу. Він охоплює всі товари та послуги, включаючи і ті, що використовуються для виробництва інших товарів і послуг, тобто проміжне споживання.

Недоліком названого показника є те, що, включаючи проміжне споживання, він спотворює річний обсяг виробництва в бік його зростання на величину повторного рахунку (проміжного споживання). Але цей показник є необхідним для вимірювання сукупного суспільного обігу.

Якщо від валового випуску відняти проміжне споживання, отримаємо валову додану вартість.

Показниками, що усувають недолік показника «валовий випуск», є також валовий внутрішній (ВВП, чи GIP) та валовий національний продукт (ВНП, чи GNP).

Ці два показники близькі за змістом і за кількісною визначеністю. Вони відрізняються тим, що ВНП – це показник річного обсягу національної економіки, а ВВП – внутрішньої.

ВНП (валовий національний продукт) – вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними ресурсами як у межах своєї країни, так і за її межами за певний проміжок часу, як правило, за рік.

ВВП – вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах території країни за певний період (за рік) як за участі національних, так і іноземних ресурсів (резидентами та нерезидентами).

Резиденти – юридичні та фізичні особи, що постійно зареєстровані або постійно проживають у країні, незалежно від громадянства.

Нерезиденти – фізичні та юридичні особи, що знаходяться поза територіальними межами країни, тобто працюють за кордоном. До них відносять іноземні дипломатичні, консульські, зовнішньоторговельні представництва тощо.

Якщо від ВВП відняти первинні доходи, отримані іноземцями в межах національної економіки, та додати первинні доходи, отримані національними власниками ресурсів за кордоном, також отримаємо ВНП.

Інакше кажучи, різниця між ВВП та ВНП визначається різницею між первинними доходами, отриманими іноземними ресурсами на території національної держави, та первинними доходами, отриманими національними ресурсами закордоном. Якщо доходи іноземців у межах національної держави дорівнюють доходам громадян національної держави за кордоном, то ВНП = ВВП.

Якщо доходи, отримані національними ресурсами за кордоном, перевищують доходи іноземців, отримані в національній державі, то ВНП > ВВП, і, навпаки, якщо доходи від іноземних ресурсів перевищують доходи від національних ресурсів за кордоном, то ВВП > ВНП.

Якщо від ВВП відняти суми доданих вартостей, створених на території країни іноземними ресурсами, і додати суму доданих вартостей, створених національними ресурсами за кордоном, то отримаємо ВНП.

СНР-93 допускає використання обох показників (ВВП і ВНП), але пріоритет віддає показнику внутрішнього валового продукту (ВВП), хоча жодна країна не може нехтувати обсягом ВНП, оскільки іноземці можуть вивозити свої доходи з країни, в якій вони створені, і, таким чином, зростання ВВП може не супроводжуватися зростанням національного доходу.

Використовують три способи визначення величини ВВП (ВНП).

1. Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих вартостей. Оскільки участь у створенні ВВП бере сектор державного управління, то ВВП дорівнює сумі валових доданих вартостей (ВДВ) плюс непрямі чисті податки (Г ).

Чисті непрямі податки визначають як різницю між податками і субсидіями на продукти та імпорт.

Отже, за цим методом: ВВП = ДВ+IT, де ДВ – сума доданих вартостей (УА); IТ – чисті непрямі податки.

2. Розподільчий метод визначення ВВП ґрунтується на тому, що величина ВВП визначається як сума первинних доходів макроекономічних суб’єктів.

Первинні доходи секторів фінансових та нефінансових корпорацій включають прибуток та прирівняні до нього доходи. Первинні доходи сектору домогосподарств – це: – заробітна плата;

- прибуток і прирівняні до нього доходи від підсобного особистого господарства тощо.

Первинні доходи сектору загальнодержавного управління – це:

- чистий податок на виробництво та імпорт;

- прибуток та прирівняні до нього доходи від власне державних та корпоративних з участю держави підприємств.

Первинний дохід некомерційних організацій, що обслуговують сектор домогосподарств, визначають у формі валового прибутку.

У спрощеному вигляді за розподільчим методом формула, за допомогою якої обчислюють ВВП, має вигляд:

ВВП = W + Р + i + R + IT +Am,

де W – заробітна плата; Р – прибуток підприємств і корпорацій; i – чистий процент, який дорівнює різниці між отриманими і сплаченими процентами; R – рента; IТ – непрямий чистий податок на бізнес; Аm – амортизація основного капіталу.

2. Метод визначення ВВП за потоком витрат (метод кінцевого використання) ґрунтується на передумові, що вартість виробленого суспільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту. І те, що для одних економічних суб'єктів є витратою, для інших є доходом. Наприклад, для фінансового сектору як кредитора позичковий відсоток – дохід, а для позичальника – витрата. Для підприємницького сектору заробітна плата – витрата, а для домогосподарств – форма доходу і т. ін. СНР-93 виходить із того, що весь кінцевий річний продукт купується домогосподарствами , підприємницьким сектором, державою та закордонними споживачами. Тому

BBII = C + i + G + NE,

де С – споживчі витрати домогосподарств; і – валові приватні інвестиційні витрати; G – витрати держави; NE – чисті витрати закордону (чистий експорт).

Похідними показниками від ВНП та ВВП є показники, обчислені не на валовій, а на чистій (за вилученням амортизації) основі.

Це насамперед чистий національний продукт (ЧНП, чи NNP) та чистий внутрішній продукт (ЧВП, чи NIP). Найчастіше в статистиці та макроекономічних дослідженнях використовують показник ЧНП, який визначається шляхом віднімання від вартісної оцінки ВНП вартості зношеного капіталу (амортизації). Таким чином, НП = ВНП – А. Цей показник має суттєвий недолік стосовно кількісного виміру. У зв'язку з тим, що держава встановлює непрямі податки на бізнес, відбувається штучне завищення вартості виробленого ЧНП (на величину ПДВ, акцизного збору, мита тощо). Надаючи субсидії бізнес-структурам, держава зумовлює зниження вартості ЧНП. Для того, щоб усунути вплив різниці між цінами, за якими реалізують речові товари і послуги фірми, та цінами, за якими товари і послуги реалізуються безпосереднім споживачам, використовують показник національного доходу (НД чи NJ).

3. Метод визначення ВВП за доходами:

ВВП = W + P + R + i,

де W – оплата праці найманих працівників, до якої належать заробітна плата, премії та надбавки до сплати податків;

Р – прибуток фірм до сплати податків;

R – рента – плата за землю, приміщення тощо;

І – відсоток, т.б. плата за користування капіталом

Національний дохід визначається шляхом вилучення із вартості ЧНП чистих непрямих податків на бізнес.

Це означає, що національний дохід визначається у факторних цінах і дорівнює чистому національному продукту мінус непрямі податки плюс субсидії: НД = ЧНП – Т_т,

Т =Т– С_Л,

де Т_п – чисті непрямі податки; Т_а – непрямі податки на бізнес; С_в – субсидії бізнесу.

Окрім того, обсяг національного доходу можна підрахувати за формулою НД – W + Р + і_ч + R.

Рівень національного доходу, вироблений в умовах повної зайнятості, називають потенційним, або національним доходом повної зайнятості.

За своїм змістом національний дохід – це сумарний дохід усіх жителів країни. Він відображається на рахунку «Первинний розподіл доходів», який показує, яким чином доходи, створені в одних секторах економіки, надходять у вигляді первинних доходів до інших секторів – отримувачів доходів.

Рахунок «Вторинний розподіл і перерозподіл доходів» відображає процес перерозподілу доходів між секторами економіки за допомогою перерозподільчих платежів, які в СНР називають трансфертами.

Трансферти –це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги, активи або права власності.

Трансферти можуть набувати натуральної або грошової форми. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична допомога тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплати пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.

Окрім того, трансферти поділяють на поточні та капітальні.

Поточні трансферти включають:

- поточні податки на доходи та власність;

- відрахування на соціальне страхування;

- соціальні виплати;

- страхове відшкодування;

- інші платежі (штраф, пеня тощо).

Капітальні трансферти – це витрати на безоплатній та безповоротній основі:

- на капітальні вкладення та капітальний ремонт;

- запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідацію;

- геологорозвідувальні роботи;

- інші безповоротні одноразові витрати.

Кожний сектор внутрішньої економіки є платником і отримувачем трансфертів.

У результаті перерозподільчих відносин формуються такі форми доходів:

- особистий дохід;

- особистий дохід кінцевого використання.

Особистий дохід (ОД_г чи Реї) – це дохід, отриманий приватними особами. Цей показник отримують шляхом вилучення із вартості національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибутки підприємств і корпорацій, чистих заощаджень підприємств та корпорацій (нерозподілений прибуток), чистий відсоток (різниця між виплатою відсотків за боргом і отриманням відсотків за кредитами, в т. ч. і за державним боргом) та додавання суми урядових трансфертів (допомога у випадку безробіття, виплати у випадку тимчасової непрацездатності, допомога багатодітним та малозабезпеченим сімям тощо).

Варто нагадати, що таке нерозподілений та розподілений прибуток підприємств і корпорацій. Додана вартість, створена підприємством (корпорацією), розподіляється так:

- виплата заробітної плати та інші форми винагороди найманим працівникам;

- виплата нарахувань на соцстрах органам соціального страхування;

- сплата відсотків банкам та власникам облігацій (якщо такі випущені корпорацією);

- сплата податків на прибуток підприємств чи корпорацій.

Здійснивши перераховані вище виплати, підприємству залишається прибуток, який є його власністю, або власністю акціонерів. Частина цих прибутків розподіляється як дивіденди, а частина набуває форми нерозподілених прибутків, які ще називають чистими заощадженнями корпорацій.

Особистий дохід кінцевого використання (ОДКВ, чи £></) – це частина особистого доходу, яка залишається після сплати індивідуальних прибуткових податків громадян.

ОДКВ = ОД - Т_Іт.

Ми розглянули основні показники потоків, які відображають передання цінностей одними суб'єктами іншим.

Показники запасів

Найважливішими показниками запасів є;

- майно (активи);

- майнові права.

Майнові права – це придбані економічними суб’єктами права користування:

- землею, водою, корисними копалинами та іншими природними ресурсами;

- будівлями, спорудами, обладнанням та ін.;

- товарними знаками, товарними марками та ін.;

- авторськими правами та ін.

Активи в СНР поділяють на фінансові та нефінансові.

Фінансові активи відображають на фінансовому рахунку СНР, вони включають:

- грошові засоби;

- фінансові вимоги;

- дебіторські зобов’язання у різних формах.

До нефінансових активів відносять:

- виробничі активи, які виникають у процесі виробництва і мають таку структуру:

- основний капітал;

- запаси матеріальних оборотних засобів;

- цінності;

- невиробничі активи, які е умовами для виробництва, включають:

- землю;

- надра;

- водні ресурси;

- біологічні ресурси тощо.

Розглянемо ще один елемент активів – цінності.

У СНР є окрема стаття «Чисте придбання цінностей».

Цінності – це предмети, здатні зберігати вартість упродовж порівняно тривалого періоду часу. До них відносять: ювелірні вироби, витвори мистецтва, антикваріат, золото у зливках.

Цінності купуються інвесторами для збереження вартості від інфляції.

Чисте придбання цінностей визначається як різниця між вартістю їх придбання і вартістю їх вибуття.

Розглянуті вище макроекономічні показники запасів, як правило, визначаються за порівняно короткі часові інтервали (квартал, півріччя, рік).

Узагальнюючим показником засобів багаторічної діяльності країни є показник національного багатства.

Національне багатство – це сума активів, які є власністю домогосподарств, фірмі держави, нагромаджених суспільством (національною державою) за всю історію його існування. Вартісна оцінка національного багатства визначається, як правило, на початок і кінець року. Вартісний вимір цього показника ускладнюється неможливістю оцінити у грошовій формі деякі його складові. Розширене трактування національного багатства включає в його структуру:

- розвідані та нерозвідані природні ресурси країни (поклади корисних копалин, водні, земельні, лісові ресурси та ін.);

- нагромаджені продукти праці (споруди, будівлі, машини, устаткування, сировина, матеріали, паливо), предмети довгострокового споживання (меблі, холодильники, інша техніка), середньострокового споживання (одяг, взуття та ін.) та поточного споживання (їжа, предмети гігієни та ін.);

- фінансові активи (готівка, інвестиції, банківські вклади, дебіторська заборгованість, цінні папери та ін.);

- нематеріальні активи (авторські права, ноу-хау, патенти, ліцензії, торгові марки, інтелектуальний продукт);

- нематеріальне багатство, пов’язане з людськими ресурсами (їхній науково-технічний, освітній, культурний рівень, а також рівень здоров’я нації, рівень індивідуальної та економічної безпеки та ін.).

Як видно із структури національного багатства не мають вартісного вираження нерозвідані природні ресурси країни та людський ресурс. Вони не знаходять у СНР вартісної оцінки.

Незважаючи на важливість розглянутих вище показників, жоден із них не може достовірно свідчити про рівень добробуту нації (країни). Для цього використовують показник чистого економічного добробуту (ЧЕД, чи NEW). Цей показник запропонували американські вчені Вільям Нордхауз і Джеймс Тобін.

У підсумку, варто зазначити, що країни з однаковим рівнем ВВП на душу населення можуть мати різний рівень суспільного добробуту, оскільки останній характеризується, окрім названого вище, ще багатьма не менш важливими показниками: тривалість життя, рівень освіти, рівень законослухняності, збалансованість харчування тощо. Ці показники значною мірою залежать не тільки від обсягу ВВП, а й від ступеня диференціації доходів у суспільстві, соціальної політики держав та ін.