Процес розв'язання завдань

Мислення— це процес руху думки від невідомого до відомо­го. Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме і коли вона починає щось аналізувати, порівнюва­ти, узагальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації.Проблемна ситуація характеризується наявністю супе­речностей між реальним рівнем знань та об'єктивно необхідним для успішного розв'язання завдання.

Процес розв'язання пізнавального завдання починається з формулювання питання, яке треба визначити виходячи з конкрет­них умов проблемної ситуації. Формулювання питання — перший етап, найскладніший у процесі розв'язання завдань. Важливе значення на цьому етапі має здатність людини бачити нез'ясовані ас­пекти в тих чи інших предметах та явищах дійсності, її вміння ста­вити запитання, виокремлювати проблеми, які потребують вирішення. Ця здатність значною мірою залежить від попередньо­го досвіду людини, проникливості її розуму, вміння бачити незро­зуміле там, де іншій людині все здається зрозумілим.

Другий етап розв'язання розумового завдання починається з пошуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези. Висування гіпотез дає людині можливість передбачити напрями розв'язання завдання й можливі результати. Якщо вису­нуті гіпотези не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умо­ви завдання й саме завдання.

Розв'язання розумового завдання — завершальний етап про­цесу — може відбуватися по-різному. Іноді людина діє методом спроб і помилок, перевіряючи ефективність висунутих гіпотез. Розв'язання завдання може базуватися також на використанні відомих способів, на застосуванні аналогій за нових умов про­блемної ситуації. Розв'язання завдання може відбуватись як творчий процес. У цьому разі воно потребує подолання інерт­ності мислення та побудови нової стратегії розв'язання. Побудо­ва нової стратегії завжди є результатом тривалої попередньої ро­боти мислення, узагальнення й реконструкції досвіду розв'язан­ня завдань у тій чи іншій царині людської діяльності. Розв'язати завдання іноді вдається раптово після попередніх напружених, але безрезультатних зусиль, як інсайт. У цьому разі спос­терігається інтуїтивне, не до кінця усвідомлене у процесуально­му плані знаходження розв'язку. Саме так робили деякі важливі відкриття в науці та техніці відомі вчені й винахідники. На відкриття закону всесвітнього тяжіння І. Ньютона наштовх­нула думка про яблуко, що впало йому на голову в момент напру­женої зосередженості на проблемі. Аналогічна ситуація спричи­нила відкриття Архімедом закону виштовхувальної сили рідини, яка діє на занурене в неї тіло.

Важливу роль у стимулюванні розумової діяльності у процесі розв'язання завдань відіграють почуття. Виключно важливе зна­чення мають почуття здивування, допитливості, почуття нового. Почуття породжуються виникненням ідеї, перебігом розв'язу­вання завдання, завершенням роботи та подоланням утруднень, що виникають на шляху до результату. Розв'язання завдання по­требує від людини великих вольових зусиль. Від її наполегливості, сили волі та цілеспрямованості залежать ефективність пізнавальної діяльності, загальна культура розумової праці. «Як­би той, хто дивується з винахідливості генія, міг поглянути на сам процес цих винаходів, то почав би дивуватися не тільки з ро­зуму, а і з сили волі, пристрасті та наполегливості винахідни­ків», — зауважував К. Ушинський.

Отже, процес розв'язання завдань потребує мобілізації та на­пруження всіх психічних сил особистості, концентрації її пізна­вальної активності.

 

Різновиди мислення

Об'єктом розумової діяльності людини є пізнавальні завдан­ня, які мають різне змістове підґрунтя і зумовлюють різне співвідношення предметно-дійових, перцептивно-образних та поняттєвих компонентів у їх розв'язуванні. Залежно від цього розрізняють три основні види мислення: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне, або абстрактне.

Наочно-дійове мисленняхарактеризується тим, що розв'я­зання завдання безпосередньо міститься в самій діяльності. Гене­тично це найбільш рання стадія розвитку мислення. Саме з цього починається розвиток мислення первісної людини у процесі за­родження трудової діяльності, коли розумовий та практичний її боки постають в органічній єдності, причому розумова діяльність ще не виокремилася з предметно-практичної як самостійна. З цього різновиду починається розвиток мислення і в онтогенезі. В елементарній формі воно властиве дітям раннього віку, які ду­мають, діючи з предметами, і маніпулюючи ними, розкривають нові істотні їх властивості.

Наочно-дійове мислення в розвиненому вигляді властиве й до­рослій людині. Особливо необхідне воно тоді, коли найефек­тивніший розв'язок завдання можливий саме у процесі практичної діяльності. Наочно-дійове мислення притаманне людям тих про­фесій, які за змістом потребують практичного аналізу, різноманіт­ного комбінування та конструювання, наприклад шахістам, конст­рукторам, винахідникам. Важливу роль наочно-дійове мислення відіграє там, де продуктивне та економічне розв'язання завдання пов'язане із застосуванням предметно-практичних процедур.

Наочно-образне мисленняхарактеризується тим, що змістом розумового завдання є образний матеріал, маніпулюючи яким людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти у пред­метах та явищах. Наочно-образне мислення значно розширює пізнавальні можливості особистості, дає їй змогу змістовніше й різноманітніше відображати реальність. Великі можливості цьо­го різновиду мислення виявляються, зокрема, в образотворчому мистецтві. Ілюстрацією цієї тези є різні напрями абстракціонізму та модернізму, де змістовне навантаження образів передається в адекватно сконструйованих митцем символах.

Схематизація та символічне відображення дійсності виявля­ються продуктивними і в інших видах людської діяльності, допо­магаючи з більшою точністю та узагальненістю відображати ре­альність, наприклад при складанні моделей сітьового планування діяльності, при розв'язанні конструкторсько-технічних завдань тощо. Наочно-образне мислення розвивається в діяльності, ха­рактер якої потребує оперування образами різного ступеня уза­гальненості, схематичного зображення предметів та їх сим­волічного позначення.

Словесно-логічне,або абстрактне, мисленняздійснюється у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосеред­нього чуттєвого підґрунтя, властивого сприйманням та уявлен­ням. Більшість понять, якими виражаються економічні, суспіль­но-історичні, наукові категорії, є продуктами великої абстрагую­чої діяльності мислення, в яких не простежується їх безпосе­редній зв'язок з чуттєвою реальністю. Саме цей вид мислення дає можливість встановлювати загальні закономірності природи та суспільства, на рівні найвищих узагальнень розв'язувати розу­мові завдання, будувати наукові теорії та гіпотези.

Зазначені види мислення виявляються й перебувають у певно­му співвідношенні. У розвинених формах вони можуть виявлятись як індивідуальні особливості мислення людей, зумовлені характе­ром їхньої діяльності, професійними чинниками, співвідношенням першої та другої сигнальних систем та іншими причинами.