Політичний поділ морських територій
Лекція
на тему:
«Типологія країн світу»
У політико-географічних дослідженнях застосовуються класифікації форм державної території:
1) стосовно моря:
- країни, що мають вихід до Світового океану та його частини:
· приморські (США, Аргентина, Росія тощо);
· півострівні (Іспанія, Італія, Південна Корея та ін.);
· острівні (Ірландія, Куба, Мальта);
· країни-архіпелаги (Японія, Індонезія, Філіппіни та інш.);
· країни, які не мають виходу до моря (43): Австрія, Андорра, Ліхтенштейн.
2) за геометричною формою території:
- компактні країни (Франція, Польща);
- країни видовженої форми (Чилі, Норвегія та ін.).
У світі існує кілька країн, оточених територією іншої держави. Анклав (лат. inclavare – замикати на ключ) – державне утворення, оточене з усіх боків територією іншої держави.
Анклавами є Сан-Марино, оточене територією Італії, Ватикан, Лесото, –оточене територією Республіки ПАР.
Анклави, що мають частково морське узбережжя, називають напіванклавами. Монако оточене територією Франції і має вихід до Середземного моря. Бруней оточений територією сусідньої Малайзії і має вихід до Південнокитайського моря.
4. Державний кордон – це лінія, що проходить по поверхні землі (суходолу чи водного простору) та уявна вертикальна поверхня, яка проходить через неї в повітряному просторі та в надрах землі, і визначає межу території держави, відділяючи її від інших держав чи відкритих морів.
«Штучними» є кордони, які проведені по прямих лініях, часто вздовж паралелей і меридіанів. Кордони, які проходять через важкодоступні тропічні ліси, джунглі, пустелі, високогір’я, не повністю визначені та не демарковані.
Політико-географи найчастіше виділяють дві діаметрально протилежні функції державних кордонів: бар’єрну і контактну (з’єднувальну). Один із аспектів бар’єрності є захист кордонів – прагнення їх укріпити (Велика Китайська стіна). Сьогодні іншим аспектом бар’єрності є митниця та тарифи, які є формою протекціонізму держави галузям вітчизняної промисловості, що можуть зазнати втрат від конкуренції з іноземними товарами.
Для обмеження або припинення пересування людей вводять заборони або важко здоланні формальності, встановлюють високі державні збори на візи тощо. Отже, кордон фільтрує потоки перевезень – фільтруюча функція.
Делімітація кордонів (лат. delimitation – встановлення) – визначення положення і напряму державного кордону за згодою між сусідніми державами, зафіксоване у договорі та графічно зображене на великомасштабних топографічних картах, що додаються до документа.
Наступний етап – демаркація(англ.. demarcation – розмежування) – установлення лінії державного кордону на місцевості шляхом спорудження прикордонних знаків (на суходолі – переважно стовпи з державною символікою, позначки з каменю, цементу) на основі міжнародного договору про делімітацію.
Політичний поділ морських територій
Деякі держави мають подвійний вихід до моря (США, Канада, Франція, Мексика, Панама, Колумбія). Окремий специфічний вид територій (акваторій) виділено відповідно до норм міжнародного права на Землі – це води відкритого моря. Окремий статус має і так звана морська економічна зона, що прилягає до кордонів суходолу держави, яка має вихід до моря. Це акваторія на відстань 200 морських миль (370 км) від узбережжя і на глибину 500 м шельфу материкового схилу. Відповідно до конвенції із морського права 1982 р. у зазначених межах акваторії держави мають суверенне право на економічну діяльність – промисловий вилов риби, розвідку і розробку природних ресурсів тощо.
Існує особливий режим проток, каналів, річок, які використовуються для міжнародного судноплавства, зумовлений тим, що вони, з одного боку, зазвичай проходять територією однієї держави, перебуваючи під її суверенітетом, а з іншого – відіграють важливу роль у розвитку міжнародного судноплавства.
Міжнародні протоки – це всі протоки, які використовуються для міжнародного судноплавства, оскільки є шляхом сполучення важливих морських просторів (наприклад, Гібралтарська протока – шлях із Середземного моря в Атлантичний океан).
Міжнародні морські канали – штучні водні шляхи, що сполучають два відкриті для міжнародного судноплавства морські простори. Найбільше значення для міжнародного судноплавства мають Суецький (з’єднує Середземне і Червоне моря), Панамський (Атлантичний і Тихий океани).
Міжнародні річки – це ті, що проходять територією кількох держав, впадають у море, мають значення для міжнародного судноплавства, стосовно них діє відповідна міжнародна угода. У Європі міжнародними річками визнано Дунай і Рейн після Віденського конгресу 1815 р.).
Особливий статус має Антарктида, міжнародно-правовий режим якої визнано договором від 1 жовтня 1959 р. Згідно з ним, даний континент є нейтральним, делімілітаризованим, де заборонена будь-яка військова та господарська діяльність, а також політичні поділи території. Єдиним дозволеним видом діяльності є науково-пошукова робота. Україна має там науково-дослідну станцію «Академік Вернадський».
Кожна країна світу має свої неповторні особливості, але наявність рис, спільних з іншими державами, є підставою для виділення певних типів країн. Типологія країн має практичне значення. Так, в ООН при виробленні подальшого розвитку країн світу, для надання фінансової або гуманітарної допомоги визначають групу найменш розвинутих держав. Виділяють такі країни за трьома основними критеріями:
· Дуже низькі доходи на душу населення;
· Частка обробної промисловості в структурі господарства менше 10 %;
· Частка неписьменного населення більше 80 %.
Для визначення типу країни користуються ВНП, абсолютний рівень якого відображає економічний розвиток країни та її питому вагу у світовому економічному просторі. ВНП або ВВП – макроекономічний показник, національний прибуток на душу населення, особисте споживання на душу населення.
З огляду на місце країни в системі світової економіки і міжнародних відносин, виділяють наступні типи країн:
· Високорозвинені країни – держави, які відрізняються зрілим
розвитком ринкових відносин, наявність високо розвинутого господарства, стрімко зростає роль невиробничої сфери. Сюди входять:
o Країни «Великої сімки» - США, Японія, Канада, Франція, ВБ, Німеччина, Італія. ВБ, Франція, США – ядерні держави;
o Малі індустріально розвинені країни або т.зв. «малі привілейовані країни» (15) скандинавські країни, країни Бенілюксу, Данія, Ісландія, Іспанія, Швейцарія, Австрія, європейські країни-карлики;
o Країни «переселенського» капіталізму – Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль.
· Середньорозвинені країни (Португалія, Мальта, Ірландія, Греція).
Індустріально-аграрні держави, що мають трохи вище середньосвітового рівня індустріалізації, відчувають значну фінансову й технологічну залежність від більш розвинених держав. Важливу роль відіграє туризм. Сюди входять і країни «нової індустріалізації» : Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, Аргентина, Мексика, Бразилія.
· Країни, що розвиваються, які є колишніми колоніями, тому їх
основна мета полягає у подоланні соціально-економічної відсталості та залежного становища. Більшість країн, що розвиваються є аграрними і більшість із них монокультурними (Ефіопія – кава, країни «американського перешийку» – тропічні фрукти, Намібія – алмази). Сюди відносять:
o нафтовидобувні країни з високими доходами. До них належать країни
Перської затоки, Бруней, Лівія, Габон;
o дрібні острови у Карибському морі (Багамські острови, Барбадос,
Антигуа і Барбуда), Сейшельські острови. Основна їх спеціалізація – туристичний бізнес і банківська справа.
o Країни середніх можливостей – аграрні країни, у яких монокультурне
господарство (харчова, легка чи гірничодобувна промисловості).
· Найменш розвинені країни світу (частка доходів на одну людину
на рік становить менше 500 доларів, 20 % письменного дорослого населення, частка обробної промисловості – менш як 10 %. Афганістан, Бангладеш, Гаїті, Камбоджа, Лаос, Сомалі).
· Країни з перехідною економікою:
o Держави-колишні республіки СРСР, країни колишнього соціалістичного табору із Центральної Європи та Монголія.
· Країни з плановою, централізованою економікою:
o Країни з елементами ринкової економіки – КНР, В’єтнам;
o Країни з централізованою керованою економікою – Куба, КНДР.
Типологія країн за площею:
· Країни-гіганти – їх у світі 7 (площа понад 3 млн км²): Росія (17, 1
млн км²), Канада (10 млн км²), Китай (9, 6 млн км²), США (9,4 млн км²), Бразилія (8,5 млн км²), Австралія (7, 7 млн км²), Індія (3,3 млн км²);
· Великі країни – 21 країна (площа від 1 до 3 млн км²): Алжир, Саудівська Аравія, Монголія, Аргентина, Болівія, Мексика тощо;
· Значні країни – 21 країна (від 500 тис. до 1 млн км²): Афганістан, Україна, Франція, Туреччина, Сомалі, Пакистан;
· Середні країни – 56 країн ( від 100 до 500 тис. км²): Білорусь, Болгарія, Іспанія, Італія, Норвегія, Швеція, Японія;
· Невеликі країни– 56 країн ( від 10 до 100 тис. км²): Австрія, Бельгія, Естонія, Кувейт, Угорщина, Швейцарія;
· Малі країни – 8 країн (від 1 до 10 тис. км²): Бруней, Західне Самоа, Кабо-Верде, Кіпр, Коморські острови, Люксембург, Маврикій, Трінідад і Тобаго.
· Мікродержави – 24 країни (менше ніж 1 тис. км²): Монако, Сінгапур, Палау, Науру тощо.
Класифікація за чисельністю населення:
· Найбільші країни (чисельність населення – понад 100 млн осіб) –
10 держав (10 держав: Китай (1 млрд. 313 млн. осіб), Індія (1 млрд. 29 млн.), США (278 млн.), Індонезія (228 млн.), Бразилія (176 млн.), Росія (145 млн.), Пакистан (144 млн.), Бангладеш (131 млн.), Японія (126 млн.), Нігерія (110 млн).
· Значні країни (40-100 млн осіб) – 17 держав: Велика Британія, Італія, Франція, ФРН, Україна, Туреччина);
· Середні країни (20-40 млн осіб) – 21 держава: Венесуела, Алжир, Канада, Польща. Румунія. Саудівська Аравія;
· Невеликі країни (1,5-20 млн осіб) – 98 держав: Австралія, Камбоджа, Норвегія, Швеція, Швейцарія, Ямайка, Чехія.
· Дрібні країни ( менше 1,5 млн осіб) – 47 держав: Бруней, Вануату, Джібуті, Свазіленд, Мальта, Монако, Сурінам.
Державний лад має три складові :
o Форма правління – організація верховної державної влади, порядок
утворення її органів та взаємодія їх з населенням. Тобто це тип співвідношення між гілками державної влади. Форма правління впливає на суспільно-політичне життя країни, традиції, менталітет, але не на рівень економічно-соціального розвитку. Існує чотири форми правління :
· Республіка (від лат. res - справа і publicus - суспільний, всенародний) –
форма правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний строк у тому чи іншому порядку.
Існують кілька типів республік:
Ø Парламентська республіка – верховенство має парламент, перед яким уряд несе відповідальність за свої дії і залишається при владі, поки має підтримку більшості в парламенті. (ФРН, Італія, Індія);
Ø Президентська республіка – в руках президента поєднані повноваження глави держави і глави уряду (США, Бразилія (президент - Ділма Вана Русеф), Аргентина (Крістіна Елізабет Фернандес де Кіршнер).
Ø Змішані республіки (РФ, Польща).
· Монархія (від грец. monarchi – єдиновладдя) – зосередження влади в
одних руках.
Як правило, влада монарха довічна і передається у спадок, але існують дві монархії у світі, які мають елементи республіки: Малайзія – федеративна конституційна монархія, де монарха обирають на 5 років султани султанатів, що входять до складу держави; ОАЕ – федеративна абсолютна монархія, в якій главу держави – президента обирає Верховна Рада емірів, також на 5 років. Особлива ситуація у Ватикані, де Папу Римського, який має світський титул Світлішого князя, довічно обирають на колегії кардиналів, серед яких право голосу мають лише кардинали віком менше 80 років, і їх кількість не повинна перевищувати 120 осіб.
Титул монарха в різних країнах різний: султан (Бруней, Оман), папа (Ватикан), емір (Кувейт, Бахрейн), герцог (Люксембург), імператор (Японія), король, князь (Монако, Ліхтенштейн).
Всього у світі існує 30 монархій:
· Європа (Андорра, Бельгія, Ватикан, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція);
· Африка (Лесото, Марокко, Свазіленд);
· Азія (Бахрейн, Бруней, Бутан, Йорданія, Камбоджа, Катар, Кувейт, Малайзія, Непал, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Таїланд, Японія);
· Океанія (Тонга).
Абсолютними монархіями є Бруней, Бутан, Катар, ОАЕ, Оман. Дві теократичні монархії (Ватикан, Саудівська Аравія), решта – конституційні монархії.
Держави у складі Співдружності.До її складу належать 14 колишніх колоній ВБ (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Тувалу, Антигуа і Барбуда, Співдружність Багамських островів, Барбадос, Беліз, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Ямайка).
Джамахирія (від араб. – народовладдя, влада мас) – це своєрідна форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади; вважається, що всі державні рішення приймаються народом. У світі представлена однією країною – Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамахирією. У серпні 2011 року був повалений лівійський диктатор Муаммар Каддафі. Новою владою у Лівії є Національна перехідна рада.
Форма державного устрою – це територіально-організаційна структура держави, що встановлює порядок поділу країни на частини, визначає взаємовідносини між центральними та місцевими органами влади.
Унітарна держава – форма державного устрою, яка на відміну від федерацій, не має у своєму складі самостійних державних утворень (штатів, земель), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони). В унітарній державі єдине законодавство, єдина система найвищих органів влади й управління, єдина судова система, єдині державні символи.
У сучасному світі нараховують близько 171 унітарну державу. Найстабільнішими є мононаціональні унітарні держави. Однак, це не означає, що на їх території не проживають нацменшини. Просто на всій території панує корінна або титульна нація – це нація, яка проживає на певній території протягом тривалого часу, що вимірюється сотнями чи тисячами років.
Нацменшинами є представники інших націй та народів, які становлять незначну, розсіяну меншість країни та які мають за її межами свою національну державу.
Федерація( лат. fоederacio – союз, об’єднання) – форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, що юридично мають певну самостійність, об’єднані в єдину союзну державу.
Федералізм деякі дослідники розглядають як засіб міжнаціонального примирення (Нігерія, Індія) та федералізм як ціль, тип суспільства і держави (США, Швейцарія). Федераціями згідно з конституцій є 24 держави світу (США, Бразилія. Канада, Індія).
Залежно від принципу покладеного в основу створення федерації, виділяють:
· Історико-географічні федерації (виникли шляхом історичного
об’єднання федеральних одиниць в одну державу) – Австралія, ФРН, ПАР, США, Мексика тощо);
· Національно-етнічні федерації (федеральні одиниці утворені на
основі врахування етнічних меж і національних інтересів їх населення): Бельгія, Швейцарія, Індія тощо.
Найвищою формою федерації є конфедерація (лат. confоederatio – союз, об’єднання) – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення певних цілей, переважно політичних чи військових. У конфедеративній державі не існує єдиного громадянства, єдиної податкової та правової систем. Її правовою основою є союзний договір.
Міжнародні організації –одна з найважливіших форм багатостороннього співробітництва між державами або національними громадами, у тому числі неурядового характеру, для досягнення загальних цілей у політиці, економіці, соціальній сфері, науці, культурі тощо.
Існують загальнополітичні і спеціальні міжнародні організації.
Загальнополітичні міжнародні організації. ООН –унікальна організація незалежних країн, які об’єдналися в ім’я загального миру і соціального прогресу. Офіційною датою створення є 24 жовтня 1945 року. Офіційно не входить до ООН Ватикан. Штаб-квартира – Нью-Йорк. Офіційні мови: англійська, іспанська, китайська, російська, французька.
Мета:
· Підтримка і зміцнення миру, міжнародної безпеки;
· Розвиток відносин між націями на основі поваги принципів рівноправності та самовизначення;
· Міжнародне співробітництво з вирішення світових проблем політичного, економічного, соціального, культурного характеру;
· Заохочення до поваги прав людини;
· Узгодження дій різних країн.
Основні підрозділи ООН: Генеральна асамблея, Рада Безпеки ООН, Економічна і Соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд (Гаага (Нідерланди), Секретаріат ООН.
Спеціальні підрозділи ООН: МАГАТЕ (Відень), Всесвітня мете реологічна організація (Женева), ВООЗ (Женева), Всесвітня організація інтелектуальної власності (Женева), Всесвітній поштовий союз (Берн), Міжнародна морська організація (Лондон), Міжнародна організація цивільної авіації (Монреаль), Міжнародна організація праці (Женева), МБРР (Вашингтон), МВФ (Вашингтон), Міжнародний союз електрозв’язку (Женева), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (Рим), ЮНЕСКО (Париж) (У Єгипті, зокрема в Нубійській пустелі, є безліч давніх храмів і пам’ятників. З будівництва Асуанської греблі на річці Ніл ці пам’ятники, що налічують 5 000 років, опинилися під загрозою затоплення. У 1960 р. ЮНЕСКО розгорнула міжнародну кампанію проти їхнього знищення. Проте врятувати пам’ятники можна було лише одним способом – вивезти із зони затоплення і встановити на вищому місці. Саме так і вчинили. Запрошені ЮНЕСКО міжнародні експерти розрізали пам’ятки на частини, а потім заново зібрали в безпечному місці. На цей грандіозний проект було витрачено 20 років тяжкої праці. До 2008 р. ООН включила до свого списку об’єктів світової спадщини понад 850 культурних, природних, природно-культурних об’єктів), ФАО (Рим).
Рада Європи –створена у 1949 р. Органи РЄ перебувають у французькому місті Страсбург, на кордоні Франції і Німеччини, як символ примирення двох країн.
СНД –створена у 1991 р., складається із 11 держав (Грузія вийшла у 2008 р.). Штаб-квартира – Мінськ.
ЄС – унікальне міжнародне утворення, яке поєднує у собі ознаки як держави, так і організації. Головна мета – «Європа без кордонів». З 1999 р. введена єдина валюта – євро (за винятком Великої Британії, Данії).
НАТО – організація, яка має за мету забезпечення свободи і безпеки всіх членів політичними і військовими засобами відповідно до принципів Статуту ООН; спільні дії та всебічне співробітництво з метою зміцнення безпеки держав-учасниць; забезпечення справедливого і міцного миру в Європі на основі загальних цінностей, демократії та прав людини. Штаб-квартира – Брюссель.
Погоріляк О.О.