ЗМІНИ ЗВУКІВ У ПОТОЦІ МОВЛЕННЯ
У потоці мовлення звуки зазнають різноманітних впливів і як наслідок змін в артикуляції і звучанні. Такі зміни поділяються на позиційні і комбінаторні. Позиційні модифікації звуків залежать від наголосу, від позиції звука на початку чи в кінці слова або складу. Наприклад, вимова [е] у ненаголошених складах: [веисна], [сеило]. Внаслідок таких фонетичних змін виявляються позиційні варіанти певної фонеми. Отже, позиційним варіантом фонеми є звук, що вимовляється замість головного вияву фонеми у певній слабкій позиції.
Комбінаторні зміни виникають внаслідок взаємодії звуків у мовному потоці. Кінцева фаза артикуляції попереднього звука своєрідно накладається на початкову фазу артикуляції наступного. Таке явище називається коартикуляцією. Внаслідок таких змін виникають комбінаторні варіанти певної фонеми.
Комбінаторні варіанти голосних і приголосних фонем можуть виникати внаслідок таких фонетичних явищ, як акомодація й асиміляція. Акомодація (лат. accomodatio – пристосування) – це фонетичні зміни, що відбуваються внаслідок взаємодії голосних і приголосних звуків. Різновидами акомодації є:
лабіалізація (артикуляція звуків, за якої губи витягуються вперед і заокруглюються, від чого змінюються об’єм і форма ротової порожнини як резонатора. Лабіалізації можуть зазнавати приголосні в позиції перед о та у й голосні в позиції після губних приголосних: [сум], [міст], [байка]);
назалізація (фр. лат. nasus - ніс – зміна звука, що полягає в набутті звуком носового тембру і викликана підняттям м’якого піднебіння й проходженням частини видихуваного повітря в носову порожнину. Назалізації в мові можуть піддаватися звуки (приголосні і голосні) у положенні перед носовими. Найбільшою мірою назалізація простежується між двома носовими – [манка], [німий], дещо менше після носових – [нас];
палаталізація (пом’якшення; це наслідок додаткового підняття спинки язика до твердого піднебіння. Пом’якшуються тверді фонеми в позиції перед і: [ш’іс'т'], [ч’іл'ний]);
веляризація (від лат. velaris – задньопіднебінний; ствердіння приголосного звука внаслідок додаткового підняття задньої частини спинки язика до м’якого піднебіння. Веляризуватися можуть усі приголосні, крім задньоязикових, для яких ця артикуляція є основною. Сюди належить:
- тверда вимова приголосних перед і, що не походить з (ять): [стіл];
- ствердіння /н'/, /д'/ перед шиплячим: промінь, але промінчик, порадь, але Радченко).
Акомодація є регресивною, коли наступний звук впливає на попередній. Якщо попередній звук впливає на наступний, то відбувається прогресивна акомодація.
Асиміляція(лат. assimilatio – уподібнення) – це фонетичне явище взаємодії звуків однієї якості, наприклад, тільки приголосних, що виявляється у пристосуванні їх вимови. Асиміляція, що виявляється в системі голосних, називається гармонійною, або вокалічною
гаразд (утв. з горазд)
багатий (утв. з богатий)
хазяїн (утв. з хозяїн),
а в системі приголосних – консонантною.
За напрямком асиміляція буває:
- прогресивною (попередній звук впливає на наступний):
[в’ і с' тц' ]
[б ъ ч е л а] – бджола
[сел'ск] (ий) – сільський
- регресивною (наступний звук впливає на попередній) [л' о ч: и к] – льо[тч]ик
- взаємною (обопільною) (обоє звуків, що взаємодіють, зазнаються змін)
[т'с'] [ц':]
[т'с'] [ц'с'] [ц':] (сміється)
[тш] [чш] [ч:] (коротший)
Сучасній українській мові властива регресивна асиміляція приголосних.
За розташуванням звуків асиміляція буває:
- дистанційною (звуки, що асимілюються, стоять на відстані, а не поруч):
железо залізо
Спориш шпориш
шипчина шипшина
- контактною (звуки, що асимілюються, стоять поруч, а не на відстані).
За ступенем уподібнення асиміляція буває:
- часткова (один звук уподібнюється до іншого за однією ознакою, при цьому не втрачає і власних диференційованих)
радість - раді[с'т'] Великдень – [веилиґден']
- повна (один звук уподібнюється до іншого повністю, за всіма ознаками, унаслідок чого виникає один довгий звук)
/тч/ [ч:] тітчин
/сш/ [ш:] принісши
За характером орфографічної фіксації:
- орфографічно закріпленою
зъ + казати сказати
- орфографічно незакріпленою
зцідити – [сц'ідити]
За характером змін:
- одновидова
§ за дзвінкістю
[тб] - [дб]
[т'б] - [д'б] боротьба
[тж] - [дж] отже
[с'б] - [з'б] просьба
[с'д] - [з'д] осьде
[чб] - [джб] хоч би
[кз] - [ґз] рюкзак
[кж] - [ґж] як де
[кд] - [ґд] анекдот
[кб] - [ґб] якби
[с'д] - [з'д] осьде
§ за глухістю
[зц] - [сц] зцідити
§ за місцем творення
[зш] - [жш] відповзши
[зж] - [ж:] зжити, обезжирений
[здж] - [ждж] з джерела
[зч] - [жч] безчестя
[сч] - [шч] ліщина лісчина ліскина
[сш] - [ш:] принісши
[сш] - [ш:]
§ за способом творення
[тц] - [ц:] болітце
[дц] - [дзц] відцуратися
[дз] - [дзз] підземний
[дс] - [дзс] підсака, над світом
[д'с'] - [дз'с'] порадься зі мною
§ за м’якістю (палатальністю)
[т'л'іти] [д'н'і]
- двовидова (за місцем творення і м’якістю, за способом творення і м’якістю, за місцем і за способом творення, за місцем і за глухістю)
§ за місцем творення і м’якістю (палатальністю)
[шс'] - [с':] смієшся
[жс'] - [з'с'] вріжся
[чс'] - [ц'с'] не мучся
[чц'] - [ц':] ручці
[жц'] - [з'ц'] ніжці
[шц'] - [с'ц] чашці
· за способом творення і м’якістю
[тц'] - [ц':] ситцю
[дц'] - [дз'ц'] холодцю
[ддз] - [дз:] віддзвонити
· за місцем і за способом творення
[тч] - [ч:] льотчик
[тш] - [чш] ([ч:]) коротший
[дж] - [джж] віджимати
[дч] - [джч] відчайдушний
[дш] - [джш] відшліфувати
· за місцем творення і глухістю
[зш] - [ш:] зшити
[зч] - [шч] розчистити
[гк] - [хк] вогкий
[гт'] - [хт'] кігті
Протилежним за наслідком до асиміляції є фонетичне явище дисиміляції. Дисиміляція (лат. dissimilatio – розподібнення, відмінність) – розподібнення звуків однієї якості. Воно виявляється в системі приголосних. У разі контактування однакових або подібних звуків один з них утрачає, змінює фонетичні ознаки, що були спільними для цих звуків.
Розрізняють дисиміляцію
за розташуванням звуків
- контактну (къто хто): взаємодіяти й розподібнюватись можуть і суміжні звуки
- дистантну (мурар муляр, рибар рибалка): взаємодіяти й розподібнюватись можуть віддалені один від одного звуки.
за напрямком
- прогресивну (рідко)
- регресивну (частіше)
за характером змін – звуки розподібнюються за способом творення.
за графічною фіксацією
- закріпленою на письмі
- не закріпленою на письмі.
На відміну від акомодації й асиміляції, в українській мові дисиміляція не виявляється активно в живому мовленні. Її наслідки вже зафіксовані орфографічно: ручник ® рушник, сонячник ® соняшник, срібро (рос. серебро) ® срібло. У живому мовленні результатом дисиміляції може бути порушення літературної вимови. Таким є вимова бонба замість бомба, транвай замість трамвай, трахтор замість трактор. Губний [м] у наведених словах перед губним [б] замінюється на передньоязиковий [н], внаслідок чого втрачається спільна ознака – губна артикуляція, а зімкнених [к] замінюється на зімкнено-щілинний [х].
У сучасній українській мові відбуваються модифікації голосних і приголосних фонем. У системі голосних фонем відбуваються такі видозміни:
1) акомодація (пристосування) голосних до сусідніх приголосних;
2) редукція; вокальна асиміляція.
У мовному потоці голосні звуки зазнають впливу твердих, пом'якшених, м'якого приголосного. Однак найчіткіше виявляється акомодація голосних звуків до пом'якшених і м'яких приголосних. Унаслідок впливу сусідніх пом'якшених (м'якого) приголосних артикуляція голосних зазнає змін: язик просувається вгору (до твердого піднебіння) і вперед. Внаслідок цього на початку голосних [а], [о], [у], [е], в кінці їх або з обох боків з'являється і-подібний призвук: [л'убити], [л'он]. Звук [и] не може стояти після м'яких чи пом'якшених приголосних, а звук [і], навпаки, не може стояти після твердих. Сусідні пом'якшені або м'які приголосні не впливають на артикуляцію [і].
Редукція (від лат. reductio – відсування назад, ср. - лат. reductio – зменшення, скорочення) – це зміна артикуляційних і акустичних характеристик звука, зумовлена скороченням його тривалості чи послабленням напруження. Розрізняють кількісну редукцію – зменшення тривалості звука, спричинене його ненаголошеністю, яке не викликає змін характерного тембру, та якісну редукцію – зміна характеру артикуляції, якісних характеристик голосних внаслідок меншої тривалості й напруженості звука. Редукція голосних [а], [у], [і] є незначною і майже не сприймається на слух. Вимова [е] в ненаголошеній позиції більше або менше звужується і наближається до вимови звука [и], наприклад: [несе], [верба], [межа]. У ненаголошеній позиції вимова звука [и] розширюється і наближається до вимови [е], наприклад: [минути], [сирота], [кис'іл']. Звук [о] в слабкій позиції також зазнає редукції, яка особливо чітко виявляється у тому разі, коли підсилюється гармонійною асиміляцією голосних (вокальною асиміляцією). В українській мові голосні звуки зазнають лише дистантної асиміляції, тобто взаємодіють не сусідні, а віддалені один від одного голосні у сусідніх складах: попередній голосний певною мірою уподібнюється до наступного голосного. В результаті відбувається модифікація фонеми. Ненаголошений [о] в позиції перед складом з наголошеним [у] зазнає якісних змін, наближаючись за звучанням до [у], наприклад: [коужух], [гоулубка]. Менше наближається вимова [о] до вимови [у] у складах перед наголошеним [і], наприклад: [тоуб’і], [поун'іс]. *
Вокальна асиміляція – властивість усіх голосних передусім у позиції перед наступним наголошеним, однак на слух сприймаються зміни тільки [о], [е], [и]. Гармонійна асиміляція тісно взаємодіє з редукцією голосних і здатна посилювати або послаблювати її в певних фонетичних позиціях.
Приголосні звуки можуть зазнавати у потоці мовлення таких змін:
1) акомодація приголосних до наступних голосних;
2) позиційні модифікації приголосних [в] та [j];
3) модифікація приголосних внаслідок асиміляції.
1) У потоці мовлення губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж], задньоязикові [ґ], [к], [х] та фарингальний [г] перед голосним переднього ряду [і] зазнають акомодації – пристосовуються до сусіднього голосного, вимовляючись напівпом'якшено, наприклад: [м’істо], [мjач’і], [х’ім’іjа]. Тобто, відповідні приголосні фонеми реалізуються як напівпом'якшені алофони /б’/, /п’/, /в’/ тощо.
Перед наступними лабіалізованими голосними [о] та [у] приголосні огублюються, наприклад: [корол'], [морж], [журавел'], [курорт], [ходити].
2) Приголосні фонеми /в/ та /j/ у деяких фонетичних позиціях виступають у вигляді алофонів [ў] та [і]. Таких модифікацій приголосні /в/, /j/ зазнають у таких позиціях:
- на початку слова перед приголосним звуком, наприклад: [ўправа], [іти];
- на кінці слова після голосного звука, наприклад: [биў], [м’іі], [тримаі];
- у середині слова після голосного перед приголосним, наприклад: [доўго], [знаіте], [маўпа], [наікрашчиі].
3) Наслідком асиміляції може бути чергування і модифікація фонем. За напрямком розрізняють прогресивну асиміляцію (попередній звук впливає на вимову наступного) і регресивну (наступний звук впливає на вимову попереднього). Наслідком прогресивної асиміляції є модифікація [т'] під впливом попереднього свистячого [с']. У результаті взаємодії з попереднім свистячим звуком [т'] набуває призвуку [ц'], наприклад: [ш’іс'тц'], [горд'іс'тц'], [г’іс'тц'].
Типи складів
1. Залежно від кінцевого звука
- відкриті (закінчуються голосним)
- закриті (закінчуються приголосним)
- напівзакриті (закінчуються і-, у-нескладотворчим)
2. Залежно від початкового звука
- прикриті (починаються приголосним)
- неприкриті (починаються голосним)
- напівприкриті (починаються і-, у-нескладотворчим)
3. Залежно від місця щодо наголосу
- наголошені
- ненаголошені
- побічно наголошені
Правила складоподілу
1. Один інтервокальний приголосний належить до наступного складу:
лі-то, бе-ре-за, кві-тень.
2. Якщо поруч стоять 2 сонорні звуки, то межа складоподілу проходить між ними:
гор-ло.
3. Якщо з двох приголосних 1-й сонорний, а 2-й будь-який шумний, то межа складоподілу проходить між ними:
вер-ба.
4. Якщо з двох приголосних сонорний стоїть другим, то обидва приголосні входять до наступного складу:
до-бро.
5. Якщо поруч стоять два дзвінкі або два глухі приголосні, то вони відходять до наступного складу:
ну-дьга, мі-сто.
* Якщо з двох дзвінких 1-й є щілинним, то він може відходити до попереднього складу:
друж-ба, дру-жба.
6. Якщо з двох приголосних 1-й дзвінкий, а 2-й глухий, то меже складоподілу проходить між ними:
каз-ка, стеж-ка.
7. З трьох інтервокальних шумних 1-й може залишатися в попередньому складі:
кіс-тка.
* Якщо в такій групі останнім стоїть сонорний, то він притягує усі попередні приголосні:
се-стра, ві-стря.
[1] У деяких слов'янських мовах особливо гучні приголосні [r] і [l] здатні виступати основою складу, пор.: чеськ. vlk – укр. вовк, словацьк. zrno – укр. зерно.
* У літературній мові таке наближення майже непомітне, на відміну від деяких говорів. У деяких південно-західних говорах звук [о] вимовляється з наближенням до [у] в складах перед будь-яким наголошеним голосним: [голова], [своjа].