Вимоги до соціального працівника у Бельгії
Соціальний працівник повинен володіти ефективними методами соціальної роботи. Може навчитися у викладача нових методів роботи, які потім зможе ефективно використовувати у своїй повсякденній роботі.
Соціальний працівник повинен самовдосконалюватись. Це означає, що він повинен прагнути до самоосвіти: читати наукову літературу, пресу, брати активну участь в семінарах, конференціях, ознайомлюватись з новими досягненнями в галузі соціології та соціальної роботи.
У місті Монс (Бельгія) знаходиться один із закладів для ментальних інвалідів— «Sent Alfred». Соціальні працівники цього закладу допомагають своїм клієнтам жити повноцінним життям. Вони сприймають їх як дорослих, яким притаманні всі сфери життя людини — побут, робота, дозвілля, сфера духовного життя, друзі та сім’я, сфера почуттів та сексуальності, а також приватна сфера, яка є сферою невтручання. У всіх інших сферах соціальний працівник даного закладу відіграє важливу роль.
5. Досвід соціальної роботи у Швейцарії
У Швейцарії існує градація між соціальними працівниками і соціальними педагогами, а також спеціалістами у сфері дозвілля, аніматорами. Школи із підготовки даних спеціалістів об’єднуються в асоціації.
Таким чином, у Швейцарії створена Асоціація шкіл соціальної педагогіки, яка об’єднує 14 шкіл. Асоціація шкіл соціальної роботи — 10 шкіл, Асоціація шкіл соціокультурної анімації — 4 школи. Поза рамками асоціації існує університет з підготовки соціальних педагогів.
Специфіку підготовки соціальних працівників у Швейцарії обумовлює той факт, що зміст, форми і методи соціальної роботи здебільшого обумовлюються недержавними ініціативами на місцевому рівні та на рівні кантонів. Власне тому, швейцарські школи соціальної роботи у більшості випадків створюються на рівні кантонів, а інколи і на рівні кількох кантонів. Жодна із шкіл соціальної роботи не є федеральною, і жодна з них не є державною школою.
У Швейцарії на 25 кантонів припадає лише 10 шкіл соціальної роботи. Всі вони дають освіту на рівні коледжу. Як уже зазначалося, соціальних працівників у цій країні готує один університет, проте він працює за програмою соціальних наук в цілому і не входить у Швейцарську Асоціацію шкіл соціальної роботи. Членом цієї організації може стати будь-яка школа, яка визнає вимоги Асоціації щодо рівня і якості підготовки соціальних працівників.
Деякі кантони (чи групи кантонів) створюють школи, які готують спеціалістів для трьох основних сфер — соціальної роботи, соціальної педагогіки і соціальної анімації. Такі школи можуть бути членами усіх трьох асоціацій: Асоціації шкіл соціальної роботи, Асоціації шкіл соціальної педагогіки та Асоціації навчальних закладах. Це фактично означає опанування другою професією, тому вік студентів зазвичай складає 
соціокультурної анімації. Останнім часом у Швейцарії спостерігається тенденція до об’єднання цих асоціацій. Кожна школа підпорядковується перш за все уряду кантону і організаціям, які мають статус фондів чи асоціацій.
Оскільки підготовка кадрів для системи соціальної служби у Швейцарії здійснюється на рівні коледжу, практично поза університетськими структурами, тому вона певною мірою типова для західноєвропейської системи. Цим вона відрізняється від системи підготовки соціальних працівників Канади і США, де соціальна освіта є частиною університетської підготовки.
Характерною рисою процесу здійснення соціальної освіти у Швейцарії є те. що студентами шкіл соціальної роботи стають люди старшого віку. Так дослідження, проведене серед студентів шкіл соціальної роботи у німецькомовній частині Швейцарії свідчить, що близько 60% усіх студентів старші 30-ти років; близько 17% — старші 40 років. Лише 10% серед них мають вік від 21 до 25 років. Що стосується співвідношення статей, то, за даними Асоціації шкіл соціальної роботи, воно знаходяться приблизно у пропорції 1:1.
Причини таких вікових особливостей студентів можна розглядати у двох площинах. По-перше, критерієм, за яким відбирають студентів для шкіл соціальної роботи є «особиста зрілість», пов’язана з віком і життєвим досвідом. Власне через критерій зрілості опановувати професії соціальної сфери приходять дорослі люди. Тому програма навчання у школах соціальної роботи і розрахована на працюючих людей. Це в значній мірі імпонує тим, хто хоче з певних причин змінити професію чи розпочати нову кар’єру. Мотивація зміни кар’єри, як правило, не пов’язана з матеріальними питаннями, а лише з бажанням «бути соціальним працівником», бути потрібним людям. У школи соціальної роботи приходять навчатися дорослі студенти також у зв’язку із змінами ціннісних орієнтацій. У будь-якому випадку відбір у школи соціальної роботи достатньо жорсткий. Нерідко на навчання відбирають лише 50% від числа бажаючих отримати відповідну спеціальність.
У 1983 році Асоціація шкіл соціальної роботи Швейцарії опублікувала вимоги до вступу у відповідні школи. По-перше, студенти не повинні бути молодшими 27 років (для вечірнього відділення — не молодшими 22 років). Вони повинні мати завершений 12-річпий курс навчання у школі, добре знати одну іноземну мову, володіти вміннями, необхідними для роботи в офісі (особливо вмінням друкувати) та мати хоча б один рік стажу роботи у близькій до соціальної роботи галузі.
Деякі школи ставлять додаткові вимоги, наприклад, пройти курси з основ соціальної роботи, мати практичний стаж у галузі соціальної роботи або підходити під більш високий віковий ценз. Тенденція підвищення різноманітних вимог до вступників у значній мірі пов’язана із зростанням престижу професії. У вимогах Асоціації говориться і про структуру змісту підготовки соціальних працівників. Сюди входять: розуміння і аналіз соціальних проблем, організація системи соціальної служби і роль у ній соціальної роботи, методи і технології практики соціальної роботи, зв’язок із спорідненими професіями, соціальна робота і її соціально-політичні функції, професійна підготовка, підвищення кваліфікації соціальних працівників, написання рефератів. У школах соціальної роботи значна увага приділяється вивченню таких предметів як педагогіка, психологія, соціологія, право, антропологія, економіка, соціальна політика, соціальні проблеми, філософія, етика, теологія, аспекти медицини, психіатрії, соціальна робота з окремими клієнтами, сім’єю, групою, проекти у соціальній роботі, суспільні взаємовідносини у соціальній роботі та інші.
Школи володіють достатнім рівнем свободи для оцінки діяльності студентів. Ця оцінка може проводитись систематично або після завершення певних періодів навчання.
Заняття, як правило, проводяться у групах чисельністю 15-25 чоловік. Сформована на початку навчання, група залишається незмінною протягом усього періоду навчання. Це у певній мірі може служити підставою для припущення про відсутність мобільності у студентській діяльності.
Навчання студентів у «стабільних» групах має як переваги, так і недоліки. З цього приводу можна сказати наступне: навчання у стабільній групі протягом довгого періоду часу або значно підвищує якість навчання, або перешкоджає постійному навчанню; навчання у такій групі дає можливість при потребі зробити її об’єктом вивчення (в аспекті внутрігрупового спілкування, конфліктів чи т.п.); проте, організація професійної підготовки у стабільних групах не дає можливості у повній мірі використовувати інтереси, нахили і потреби студентів, що негативно позначається на мотивації уміння.
Основна мста шкіл соціальної роботи — здійснити підготовку студентів до практичної соціальної роботи. Після завершення школи кожен студент може отримати спеціалізацію і включитися у будь-яку діяльність у галузі соціальної роботи. Важливим місцем, де він може «випробувати» себе і свій рівень готовності до практичної роботи, є практика, підготовка рефератів. У процесі такої роботи студент обирає найбільш привабливу для себе сферу.
Очевидно, що соціальна робота у Швейцарії найближчим часом буде спрямована на вирішення проблем, які виникнуть у ході інтеграції європейських країн. Власне інтеграційні процеси з особливою гостротою ставлять проблеми мобільності і міжнародного підходу до вирішення соціальних і соціально-педагогічних проблем.
Спеціалізація та післядипломне навчання наданий час у Швейцарії вирішуються лише на особистісному рівні. Асоціація шкіл соціальної роботи, щоправда, звертається до шкіл з проханням пропонувати бажаючим курси підвищення кваліфікації, які б постійно функціонували, але багато шкіл у цьому питанні проявляють абсолютну пасивність.
Сама Асоціація володіє лише програмою підготовки майбутніх викладачів соціальної роботи з кваліфікації інструкторів соціальної роботи. У контексті світової практики, де питанням неперервної професійної освіти соціальних працівників приділяється значна увага, Швейцарії ще тільки належить вирішувати дані проблеми. До дослідницької практики у галузі соціальної роботи Асоціація не пред’являє ніяких особливих вимог. Дослідження — якщо вони де-небудь і проводяться — досить випадкові і у значній мірі залежать від ініціативи викладачів школи. Деякі школи шукають спонсорів для підтримки дослідницьких програм, і якщо це їм вдається, організовують дослідницьку діяльність. Заради справедливості варто зауважити, що дослідницькі проекти і програми через брак уваги і засобів для їх проведення у цій країні носять безсистемний та епізодичний характер
6. Зміст та система соціальної роботи в Польщі.
Робота соціальних працівників у Польщі проводиться з:
· людьми похилого віку,
· пацієнтами центрів служби здоров’я (стаціонарних і амбулаторних), сім’ями,
· дітьми, людьми, залежними від алкоголю чи наркотиків,
· клієнтами служб реабілітації
· клієнтами добровільних громадських соціальних організацій.
Для працівників соціальної сфери ставляться такі вимоги:
1. Здатність зрозуміти особистісні та соціальні проблеми і вміти грамотно приймати рішення стосовно виду, форми й інтенсивності необхідної допомоги.
2. Здатність надати допомогу в атмосфері двосторонньої довіри і поваги з використанням методів, які активізують здатність клієнтів самостійно вирішувати власні життєві проблеми і поліпшувати адаптацію до нових життєвих умов («допоможи їм так, щоб вони змогли самі собі допомогти»).
3. Уміння використовувати принципи, форми і методи роботи, адекватні відповідній ситуації, а також — знання методів роботи з індивідуумом, групою і життєвим простором (знання середовища і планування роботи в середовищі).
4. Здатність співпрацювати з інститутами, організаціями і, особливо, із фахівцями і волонтерами.
5. Систематично підвищувати кваліфікацію у галузі організації соціальної допомоги і раціонального використання відповідних служб.
6. Уміння вивчати і запозичувати досвід з провідних досягнень у соціальній роботі.
Професійна підготовка фахівців у колегії включає у себе наступні три основні компоненти:
- університетську освіту (гуманітарні і суспільні предмети);
- освіту у сфері спеціальних і професійних предметів;
- практичну освіту і практику в спеціальних закладах — реабілітаційних, ресоціалізаційних, виховних, у лікарнях, судах, у поліції і т.д.
Такий спосіб підготовки студентів сприяє тому, що вони в майбутньому можуть самостійно вирішувати проблеми виховання, допомоги дітям з особливими потребами, проблемним сім’ям, молодим людям і дітям, яким загрожує залежність від алкоголізму і наркоманії, а також людям похилого віку. Окрім того, вони володіють технологією виховання дітей і молоді через їх залучення до спорту та здорового способу життя.
Колегія має також власний центр, в якому студенти проходять практичні заняття: це DOMPO — денний молодіжний реабілітаційний центр. У діяльності цього центру студенти беруть активну участь, організовуючи заходи для дітей — зимовий і літній відпочинок, дитячий театр, свято ялинки, волонтери реалізовують програму «Діти вулиці», функціонує театр.
Співробітництво з вищими навчальними закладами дає можливість Учительській колегії Белостоку давати студентам високий рівень освіти, створювати нові програми, які відповідають світовим тенденціям розвитку соціальної освіти.
У Польщі, як католицькій країні, найбільш вагомий вплив на всі напрямки соціальної роботи і соціальної освіти здійснює церква.
Священики та інші особи, пов’язані професійно або на волонтерських засадах з костелами та іншими конфесійними закладами і організаціями, організовують не лише практичну соціальну допомогу і підтримку нужденним.
7. Система соціальної допомоги у Болгарії.
Процес становлення у Болгарії бере свій початок з 1932 року відкриттям школи соціальної роботи у Софії. Слід зазначити, що на розвиток педагогічної думки в Болгарії у ті роки значний вплив мала німецька філософія і педагогіка. У Болгарії були добре відомі імена і праці П. Наторпа, А. Дістервеґа, А. Соломон і П. Бергемана. Термін «соціальна педагогіка», тобто «педагогіка нужденних» був загальновизнаним.
Дослідник Н. Владінска відмічає, що навчальний план цієї першої школи соціальної роботи в Софії був складений на основі навчальних планів шкіл соціальної роботи Німеччини і Швейцарії. Термін навчання у цій школі тривав два роки на базі середньої освіти. Основне призначення функціонування цієї школи — це підготовка дівчат і жінок до виконання на професійному рівні функцій соціального працівника, виховання їх свідомими громадянами і соціально активними особистостями і підготовки їх до правильного розуміння і виконання функцій матері, домогосподарки і дружини.
Про рівень підготовки випускників цієї школи красномовно свідчить перелік предметів, які в ній вивчалися. Усі предмети умовно можна поділити на три групи. Перша група включала в себе предмети безпосередньої підготовки до соціальної роботи (соціологію, соціальний захист, соціальну політику і соціальне законодавство, соціальне навчання, соціальну етику, соціальну психологію, соціальну педагогіку, соціальні хвороби і гігієну, соціальну роботу і соціальне забезпечення та ін.). Друга група включала в себе предмети, пов’язані з материнством і домашнім господарством (гігієна — загальна гігієна з анатомією і спеціальна гігієна жінки, виховання дитини з базовими знаннями про дитячі інфекційні хвороби, дитяча психологія, корекційна педагогіка, дитяча література, ведення домашнього господарства і домашня бухгалтерія, наука про харчування). У третю групу можна віднести предмети культури і освіти (історичний розвиток європейської громадянської свідомості, принципи держави і політики, сімейне законодавство, сучасні мови: французька, німецька або англійська).
Аналіз курсів навчального плану свідчить про гуманітарний характер навчання. У процентному співвідношенні перевага віддавалася не медичним, а соціальним дисциплінам. Заслуговує на увагу той факт, що у школі була зреалізована нова в ті часи ідея вивчення соціальної педагогіки і соціальної роботи як курсів, які забезпечували спеціалізовану підготовку. У процесі підготовки соціальних працівників особлива увага приділялася їх підготовці до роботи з жінками, дітьми та молоддю. З метою підготовки майбутніх фахівців до роботи з жінками ними вивчалися такі предмети: жінки в політиці, жіночі організації, жіночий рух, жіночі об’єднання, правовий статус жінок та ін.
Належній підготовці до роботи з дітьми і молоддю сприяло вивчення таких предметів: законодавство й організація практичної допомоги дітям, дитяча література, дитячі ігри, виховання дітей різних вікових груп, виховання і харчування дитини, правовий статус дружини, матері і дитини, молодіжний рух за кордоном і в Болгарії.
Соціальна допомога у Болгарі проводиться:ї
· у службах соціального забезпечення при муніципалітетах;
· на промислових підприємствах, де в основному працювали жінки;
· у відділах при поліцейських дільницях, а особливо у відділі «Турбота про суспільну мораль» і по роботі з дітьми і молодими дівчатами, які зазнали морального чи фізичного насилля;
· у школах, де навчалися учні з девіантною поведінкою.
У період з 1944 по 1973 pp. у Болгарії внаслідок реалізації концептуальної ідеї про те, що зміни соціально-економічного устрою призведуть до ліквідації причин існування соціальних проблем, фактично був зруйнований набутий цінний досвід підготовки соціальних працівників.
Тільки у 1973 році у Софії була відновлена підготовка соціальних працівників на базі медичного коледжу. У 80-х роках XX століття підготовку соціальних працівників здійснював медичний коледж, що знаходився у місті Велике Тирново. Термін навчання на базі середньої школи тривав два роки. Навчальний план підготовки фахівців для соціальної сфери був побудований на основі навчальних планів, що функціонували у Польщі. У процесі підготовки майбутні соціальні працівники готувалися до виявлення людей, які потребують соціальної допомоги, вивчення їхніх родин, матеріального, соціального, професійного статусу і життєвого рівня та пошуку ефективних способів вирішення їхніх проблем; до соціальної роботи з людьми, які потребують трудової реабілітації; до соціальної роботи з інвалідами. При цьому значна увага приділялася підготовці до соціальної роботи, спрямованої на вирішення матеріальних проблем клієнтів: матеріальна допомога пенсіонерам, підтримка інвалідів, людей похилого віку, родин із низьким матеріальним статком, розширення і сприяння в будівництві закладів соціального забезпечення та здійсненню соціальної роботи в них.
Як бачимо, майбутніх соціальних працівників готували до виконання найрізноманітніших соціальних завдань. Для їх успішного вирішення необхідно було опанувати знаннями й уміннями різноманітних наукових сфер. У процесі підготовки пріоритет віддавався медичним курсам: 342 години були присвячені анатомії, фізіології, педіатрії, геронтології, а також вивченню різноманітних захворювань та їх соціальних аспектів. Окрім того, 133 години були виділені на вивчення медицини, економіки і соціальної реабілітації. За чисельністю годин другою найбільшою групою із загальною кількістю 315 навчальних годин складали юридичні й економічні предмети: бухгалтерська справа, соціальна статистика і статистика трудових ресурсів, теорія економічного планування, сімейне і трудове законодавство, теорія і організація трудової діяльності і пенсійне законодавство. Третє місце — 294 години — займали спеціальні курси: психологія праці, медична психологія, дефектологія, соціологія, теорія і управління соціальним забезпеченням.
У процесі підготовки майбутні соціальні працівники проходили два види практики: навчальну (72 години) і практичну підготовку — тривалістю 828 годин.
У 1979 p. медичний коледж м. Велике Тирново був реорганізований у середній спеціальний навчальний заклад. Зміна статусу призвела до незначних змін у навчальному плані — з’явилися нові навчальні дисципліни: латинська мова, гігієна, управління охороною здоров’я, медична етика, трудова і медична експертиза, теорія і практика діяльності соціальних працівників. У 1990 р. школі було знову повернуто статус коледжу.
До 1991 р. у Болгарії тільки два навчальні заклади — фінансовий інститут у Свіштове і економічний інститут ім. К. Маркса у Софії готували соціальних працівників з вищою освітою. Ці два вищі навчальні заклади здійснювали підготовку фахівців з економіки для сфер соціального страхування, закладів страхування та адміністрації соціального забезпечення.
Незважаючи на те, що у Болгарії за роки панування комуністичної ідеології громадяни отримали ряд соціальних завоювань, соціальна робота не стала привабливою професією. Це призвело до низького статусу даної професії в країні. Цьому в значній мірі сприяв і той факт, що історичний досвід Болгарії у сфері соціальної роботи був відкинутий, затаврований як «буржуазний», а соціальна робота, що розвивалася в країнах Заходу, піддавалася критиці. Як наслідок, соціальна робота в Болгарії не мала ніякого наукового забезпечення, не видавалися книги з соціальної роботи і соціальної педагогіки ні болгарських, ні зарубіжних авторів, не було науковців, лекторів з теорії і практики соціальної роботи, не проводились дослідження у цій сфері, соціальні працівники у переважній більшості не мали вищої освіти.
1. Підготовка до сприйняття соціальних і педагогічних питань.
2. Історія і теорія соціальної педагогіки.
3. Порівняльна соціальна педагогіка.
4. Вікова соціальна педагогіка.
5. Методологія і методи соціально-педагогічної роботи.
6. Співпраця з сім’єю.
7. Соціально-педагогічна робота з дітьми і молоддю.
8. Соціально-педагогічна робота з дітьми з антисоціальною поведінкою.
9. Соціально-педагогічна робота з дітьми у соціальному середовищі.
10. Теорія і практика професійної навчальної орієнтації.
11. Підготовка і здійснення соціально-педагогічного проекту.
12. Формування соціальних умінь.
13. Блок на вибір: мистецтво, техніка, спорт і туризм.
Так як соціальна освіта в Болгарії знаходиться на стадії становлення, то цьому процесу закономірно притаманні ряд проблем: відсутність державного стандарту у підготовці соціальних працівників, що обумовило наявність різних навчальних планів, які пропонують різноманітні спеціальні курси; другою серйозною проблемою є формування професійних вмінь і оптимального поєднання теоретичної і практичної підготовки до професійної діяльності; і третя проблема — це вирішення питання про спеціалізацію в процесі підготовки соціальних працівників. Станом на сьогоднішній день ці проблеми знаходяться в Болгарії на стадії вирішення.
Переважна більшість закладів, які готують соціальних педагогів і соціальних працівників, не передбачають спеціалізації. Лише в окремих випадках студенти можуть здобути більш вузьку спеціалізацію. Так, наприклад, у рамках спеціальності соціальна педагогіка у Софійському університеті ім. святого Клемента Охридського можна опанувати однією з наступних спеціалізацій: соціальна опіка (робота із людьми похилого віку), соціальна роботи з дітьми і молоддю; перепідготовка і перепрофілювання трудових ресурсів.
У Південно-західному університеті в Благоєвграді майбутні соціальні працівники можуть спеціалізуватися з педагогіки, андрагогіки. Ступінь магістра наук можна одержати, спеціалізуючись з наступних дисциплін: логопедія, сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка. Окремі функції соціальних працівників були передані людям інших професій. Як відомо, на Заході позашкільна і позакласна робота з дітьми і молоддю, робота з дітьми девіантної поведінки здійснюється в рамках соціальної роботи і називається «профілактичною соціальною роботою». У Болгарії така робота проводилася головним чином педагогами і називалася «виховною роботою». Студеній готувалися до її виконання у вищих педагогічних навчальних закладах; ця підготовка не була віднесена до сфери соціальної педагогіки. У Болгарії соціальна робота з дітьми і молоддю проводилася педагогами, психологами, лікарями, економістами, юристами, інспекторами міністерства внутрішніх справ.
Після 1989 року у розвитку соціальної роботи в Болгарії і підготовці соціальних працівників і соціальних педагогів відбулися серйозні зміни. З переходом Болгарії на ринкову економіку постало питання про необхідність нового підходу до соціальної роботи і підготовки нового типу професійних соціальних працівників. Власне тому з 1991 року у Болгарії почався новий період підготовки фахівців для соціальної сфери. їх підготовка почала здійснюватись як в державних університетах (наприклад, у Софійському університеті ім. Святого Климента з Охриди, південно-західному університеті ім. Неофіта з Ріли в Благоєвграді і у Велико-Тирповському університеті ім. святих Кирила і Мефодія), так і в приватних (відкритих) університетах (наприклад, новий болгарський університет у Софії, Бургаський відкритий університет, Варнський відкритий університет). Багато інших вищих навчальних закладів пропонують очні і заочні курси навчання, навчання в аспірантурі і програми перекваліфікації у сфері соціальної роботи. Н. Владінска констатує, що курси соціальної роботи, соціальної педагогіки, соціальної допомоги і реабілітації, управління соціальною роботою та інші розроблені в Болгарії у відповідності з європейськими стандартами.
У підготовці соціальних працівників у Болгарії чітко прослідковуються дві тенденції: гуманітарна і медична спрямованість підготовки. Гуманітарна спрямованість соціальної освіти обумовлена орієнтацією на західні стандарти. У другому варіанті в навчальних планах переважають медичні предмети. Окрім вищої освіти опанувати фахом соціального працівника в Болгарії можна під час навчання за спеціальною програмою в медичних коледжах.
За доцільне детальніше зупинитися на аналізі підготовки фахівців із спеціальності «соціальна педагогіка» в Південно-східному університеті ім. Неофіта із Ріли в Благоєвграді. Так, наприклад, блок «Соціальна педагогіка і підготовка» включає в себе наступні предмети: Міністерство праці і соціального забезпечення Болгарії працює над розробкою критеріїв і показників стосовно своїх вимог до навчальних закладів, які готують відповідних фахівців для соціальної сфери.
8. Система соціальної допомоги у Румунії
У розвитку соціальної освіти у Румунії, як і більшості постсоціалістичних країн, можна виділити два періоди: до і після 1989 року. Як і в інших країнах соціалістичного табору, у Румунії до 1989 року панувала марксистка ідеологія, що фактично означало відмову від демократичних цінностей і унеможливлювало підняття питань, пов’язаних із соціальним захистом і соціальною допомогою у міжнародному контексті трактування цих понять.
Реальні дані, які відображали дійсний стан соціальних проблем, таких як: дитяча смертність,
· сирітство,
· соціальний захист і допомога людям з особливими потребами,
· людям похилого віку
Соціальні проблеми нерідко розв’язувалися некваліфікованими людьми, що не мали відповідної підготовки у галузі соціальної роботи; ними були, наприклад, медсестри, лікарі, партійні працівники та ін.
Навчання соціальній роботі в університетах та інших вищих навчальних закладах було заборонено. Така ж доля спіткала психологію та інші науки, які вивчали особистість. До цих проблем у Румунії додалася ще одна: змішування понять соціальна робота і медсестринська справа. Це в значній мірі обумовлено схожістю назв цих двох професій на румунській мові: «соціальний асистент» і «медичний асистент». Варто зауважити, що дана неузгодженість існує в Румунії і до сьогоднішнього дня.
Після падіння комуністичного режиму для Румунії характерним є, з одного боку, формування нових економічних, соціальних, культурних і моральних відносин, а з іншого боку — загострення таких соціальних проблем як, наприклад, зубожіння народу, важке становище людей похилого віку, значний ріст безробіття. Виникла необхідність спеціальної підготовки фахівців для роботи у соціальній сфері, які б змогли професійно вирішувати макро- і мікросоціальні проблеми. Це сприяло відкриттю кількох шкіл соціальної роботи різних академічних рівнів у містах Бухарест, Яси, Тимишоара.
Організація і розвиток системи соціальної освіти в Румунії тісно пов’язана із розвитком законодавства в соціальній сфері.
Організація навчання соціальній роботі в Румунії базується, згідно твердження В. Прелічі, на системному підході, якому притаманні наступні характеристики:
- навчальна програма розглядається як система;
- особлива увага звертається на вирішення різноманітних форм взаємодії, що існують як у самій системі освіти, так і за її межами;
- характеристики системи навчання визначаються не як сума елементів, а як характеристики структури.
У процесі підготовки фахівців для соціальної роботи в Румунії акцент ставиться на вирішенні наступних основних завдань:
· підготувати професіоналів для роботи у різних соціальних сферах;
· підготувати професіоналів для дослідження макро- і мікропроблем соціальної сфери;
· ознайомлювати громадськість із соціальними проблемами і соціальною роботою професіоналів.
Основні цілі соціальної освіти в Румунії на даному етапі її розвитку полягають у тому, щоб:
· розробити програму навчання, що включає теорію соціальної роботи, її цінності і формування вмінь і навичок;
· сприяти розвиткові наукових досліджень у соціальній роботі;
· допомагати становленню служб соціальної підтримки.
Для підготовки професійних соціальних працівників система освіти повинна забезпечувати оволодіння майбутніми фахівцями відповідними науковими знаннями, які лежать в основі теорії і практики соціальної роботи, уміннями і навичками, а також відповідними професійно-стичними цінностями.
На думку Л. Джонсона, знання, які необхідні для успішної професійної діяльності у соціальній сфері можна об’єднати у наступні чотири групи:
· значна їх частина запозичена із суспільних наук, що дозволяє зрозуміти стан суспільства й окремої людини;
· знання про індивідуумів і їх взаємозв’язок з іншими соціальними системами;
· теорія практики, що мас справу з методологією практики соціальної роботи;
· особливі знання, необхідні для роботи з різними групами «клієнтів».
Через недостатньо розвинуту систему соціальних служб навчальна програма підготовки соціальних працівників у Румунії не передбачає спеціалізації. Тому випускникам присвоюється кваліфікація «соціального працівника загального профілю». Сукупність цінностей, які існують у сфері соціальної роботи В. Прелічі розділяє на наступні три категорії:
· фундаментальні, які прийняті значними групами людей (воля, справедливість); безпосередні цінності (право на аборт, на покарання дітей);
· інструментальні цінності, поведінка (самовизначення, конфіденційність).
Систему цінностей соціального працівника в Румунії, як і в інших країнах, визначає Етичний кодекс професії, який визначає етичну і моральну основу навчання і практики соціальної роботи. У Румунії стосовно використання Етичного кодексу в теорії і практиці соціальної роботи виникає проблема, пов’язана з відсутністю румунського етичного кодексу. Тому у сфері соціальної роботи практично використовуються американські етичні кодекси Національної асоціації соціальних працівників LASW і NASW.