Пудтвырдылы прыговóр на росп’ятте

 

6. На кáжнэ свято звольняв Вин одногó тюрэмшчыка, за якóго просылы.

7. Тоды був в тюрмí одын чоловíк, шо звáвся Варáвва, рáзом с свойíмы супилныкамы, якыйі пры заворýсы чоловíка забылы.

8. І нарóд, якый зобрáвся, став крычяты й просыты Пылáта тóе, шо вин йім робыв зáвшы.

9. Пылáт сказáв йім на гэтэ: «Хóчытэ, я вам звóльню Царя Иудéйського?»

10. Бо вин знав, шо пэршосвяшчэннікы чырыз завыдкы оддалы Ёгó.

11. Алэ пэршосвяшчэннікы звылы нарóд, шо ліпш коб Варáвву пустыв.

12. То Пылáт на гэтэ знов спытáв йіх: «Шо ж вытэ хóчытэ, шоб я зробыв с тым, Якóго вытэ зовэтэ Царéм Иудéйськым?»

13. Воны знов закрычялы: «Розопны Ёгó!»

14. Пылáт сказáв йім: «Якóе Вин зробыв зло?» Алэ воны шэ ёмч стáлы крычяты: «Розопны Ёгó!»

15. Пылáт хотíв догодыты ля нарóда і выпустыв ля йіх Варáвву, а Ісýса засудыв, шоб Ёгó збылы і роспъялы.

 

Збыткы з Ісýса

 

16. Солдáты вывылы Ёгó на сырэдыну дворá, шо зовэцьця прытор, і склыкалы всёгó свогó полкá.

17. І наложылы на Ёгó баграныцю, і сплíвшы тырнóвого вынкá, зложылы Ёмý на гóлову.

18. І стáлы «вытáты» Ёгó: «Раднíй, Цар Іудéйськый!»

19. І былы Ёгó по головí тростóвыю ключкыю, і плёвáлы на Ёгó, і, стáвшы на колíна, клáнялысь Ёмý.

 

Ісýса выдýть роспынáты

 

20. А як назбытковáлыся з Ёгó, знялы з Ёгó баграныцю, зложылы Ёмý Ёгó влáсну одэжу і повылы Ёгó, шоб росп’яты.

21. І застáвылы одногó чоловíка, Сымона Корынэйця, бáтька Олыксáндра і Рýфа, шо йшов с пóля, шоб вин ніс Ёгó крыжа.

 

[с. 135]

 

22. І прывылы Ёгó на мíстыну, шо зовэцьця Голгóфа, гэто знáчыть – «Чырып’янэ мíсьце».

 

Ісýса роспынáють

 

23. І давáлы Ёмý пыты вынá с смырныю, алэ Вин ны схотíв.

24. А росп’явшы, подылылы Ёгó одэжу, кынувшы жэрыба, шо комý попадэ.

25. Булá трэтя годына (по-нáшому, дывята годына), як Ёгó росп’ялы.

26. І булá нáпысь Ёгó выны: «Цар Іудéйськый».

27. З йім росп’ялы двох розбийныкув, одногó по прáву, дрýгого по ліву рýку од Ёгó.

28. І збулóсь слóво Пысáння: «До злочынцюв залычаный» (Ісаія 53, 12).

 

Збыткы над росп’ятым Ісýсом

 

29. А тыйі, шо прохóдылы, гыдылы Ёгó, хытáючы гóловамы і кáжучы: «О! Той, шо руйнýе храм, а чырыз тры дні одстрóюе (одбудóвуе)!

30. Выратуй Самóго Сыбэ і зыйды с крыжа!»

31. Похóжо й пэршосвяшчэннікы с кнíжныкамы, насмíхуючысь, говорылы одын одномý: «Гынчых ратовáв, а Сыбэ ны мóжэ вратовáты.

32. Хрыстóс, Цар Ізрáілюв, хай зыйдэ зáрэ с крыжа, шоб мы бáчылы, то повíрымо!» І росп’яты з Йім гэтак сáмо обляскувалы словáмы Ёгó.

 

Смэрть Ісýса

 

33. В шисть часóв (по-нáшому, в дэвэть часóв) стáло пóночы по всюй зымнí, і аж до дывятыйі годыны (до трэтійі годыны пополýдню).

34. В дэвэть часóв Ісýс ёмко заголосыв: «Элойí! Элойí! Ламá савахтанí?» Гэто знáчыть: «Бóжэ Мий! Бóжэ Мий! Нáшо Ты Мынэ покынув?»

 

[с. 136]

 

35. Дэхто с тых, шо там стоялы, почýвшы, казáлы: «Гэто Ілью клычэ».

36. А одын побíг, набрáв в гýбку óцёту і, насадывшы йійí на кыя, давáв Ёмý смоктáты, кáжучы: «Обождíтэ, пубáчымо, чы прыдэ Ілья, шоб зняты Ёгó».

37. А Ісýс, заголосывшы ёмко, оддáв дýшу.