Прытча про чылядныка
7. Хто з вас, мáючы чылядныка, якый горэ чы пасэ, як вэрныцьця вин с пóля, скáжэ ёмý: «Іды хучíй садысь за стыл»?
8. Зусíм нáчэй. Чы ж ны скáжэ ёмý: «Прышыхýй мынí повычэраты, да запнысь і вхáжуй за мнóю, пóкы бýду йíсты й пыты, а пóсля йіж і пы сам?»
9. Чы бýдэ вин дякуваты чылядныка за тóе, шо вин зробыв так, як ёмý сказáлы? Ны дýмаю.
[с. 195]
10. Гэтак і вытэ, як зрóбытэ тóе, шо вам бýдэ прыкáзанэ, то кажíтэ: «Мы, чылядныкы, ныц ны вáрты, бо тóе, шо зробылы, то мýсылы булы зробыты».
По дорóзы в Йірусалым. Дэсэть вылічыв, одын самарянын подякував
11. Як ішлы в Йірусалым, то Вин прохóдыв пóмыз Самáрыйію і Галылэйію.
12. І от як вхóдыв Вин в однэ сылó, то судосылы Ёгó дэсэть хвóрых на прокáзу і стáлы óддаль.
13. І на ввэсь гóлос сказáлы: «Ісýс Учíтель! Помылуй нас».
14. Пубáчывшы йіх, Вин сказáв йім: «Ідíтэ й покажíтэсь батюшкáм». І як воны йшлы, то очыстылысь.
15. Одын з йіх, пубáчывшы, шо став здорóвый, вырнýвся і на ввэсь гóлос прославляючы Бóга,
16. прыпáв до Ёгó ныг і дякував Ёгó. Гэто був самарянын.
17. Тоды Ісýс сказáв: «Чы ж ны дэсэть очыстылось? То дэ шэ дэвэть?
18. Як гэто воны ны вырнýлысь, шоб подякуваты Бóга, крóмы гэтого чужопáнця?»
19. І сказáв ёмý: «Встань і йды; твоя вíра вратовáла тыбэ!»
Про Цáрыство Бóжэ
20. Спытáлы Ёгó фарысéйі, колы прыдэ Цáрыство Бóжэ. То отказáв йім: «Ны прыдэ Цáрыство Бóжэ, шоб ёгó мóжна булó вглэдыты,
21. і ны скáжуть: «от вонó гóндэ» чы «гэндэ там». Бо от шо: Цáрыство Бóжэ в вас самых е».
Дэнь Сына Людськóго, шо прыдэ
22. Шэ Вин казáв учынікáм: «Прыдэ порá, шо вэльмы схóчытэ пубáчыты хоч одногó дня Сына Людськóго, і ны пубáчытэ.
23. І скáжуть вам: «гóндэ тут» чы «гэндэ там» – то ны ходíтэ, шоб найты і ны бíгайтэ.
[с. 196]
24. Бо як чясом мыгнэ з одногó крáю нэба до дрýгого, то гэтакым бýдэ і Сын Людськый в Свий дэнь.
25. Алэ впырíдж прыдыцьця Ёмý мнóго выпокутуваты і бýты одрычóным гэтым рóдом.
26. Бо як булó в пóру Нóя, то гэтак бýдэ і в пóру Сына Людськóго:
27. йíлы, пылы, жынылысь, выхóдылы зáмуж до тогó дня, як Ной увыйшóв у ковчэг, і наступыв потóп, і выгубыв усíх.
28. Гэтак сáмо як булó і пры Лóтовы: йíлы, пылы, куплялы, продавáлы, садылы, будовáлы.
29. Алэ тогó дня, як Лот выйшов с Содóма, лынýв з нэба дошч з огню й сíркы і выгубыв усíх.
30. Гэтак бýдэ і в той дэнь, як Сын Людськый явыцьця.
31. В той дэнь, як хто бýдэ на стрíсы, а ёгó маéтность в хáты, то той ны трэба коб ішóв йійí забрáты; і хто бýдэ в пóлы, то гэтак сáмо хай ны ворóчайіцьця додóму.
32. Помытáйтэ про жинку Лóтову.
33. Хто старáтымыцьця збырыжты свою дýшу, той погýбыть йійí, а хто погýбыть йійí, той йійí ожывыть.
34. Кажý вам: тэйі нóчы двóе бýдуть в однýй постэлі: одын бýдэ взятый, а дрýгого остáвлять.
35. Дьві бýдуть молóты рáзом: однý возьмýть, а дрýгу остáвлять.
36. І двох бýдэ в пóлы, то одногó возьмýть, а дрýгого покынуть.
37. На гэтэ пытáлы Ёгó: «Дэ, Гóсподы?» А Вин отказáв йім: «Дэ труп, там збырýцьця й орлы...»
Глава 18
Прытча про нысправыдлывого суддю
1. Шэ росказáв Вин прытчу, як трэба молытысь зáвшы і ны пáдаты
дýхом.
2. Казáв: «В одномý мíсты був суддя, якый і Бóга ны боявся, і людэй
ны сорóмывся.
[с. 197]
3. В тым жэ мíсьці булá однá вдовыця. І вонá прыхóдыла до ёгó і казáла: «Обороны мынэ од могó крывдныка».
4. Алэ вин дóвго ны хотíв. А пóсля сказáв сам собí: «Хоч я й Бóга ны боюсь і людэй ны сорóмнюсь,
5. алэ гэта вдовыця ны даé мынí зупокóю, то обороню йійí, шоб вонá бильш ны прыхóдыла надокучяты мынí».
6. І сказáв Госпóдь: «Чы чýйітэ, шо кáжэ суддя нысправыдлывый?
7. Чы ж Биг ны оборóныть Свойíх выбраных, шо лáголять Ёгó дэнь і ныч, хоч і марýдыть з обороняннем?
8. Кажý ж вам, шо хýтко Вин йіх прыймэ пуд свою оборóну. Алэ Сын Людськый, прышóвшы, чы нáйдэ вíру на зымнí?
Прытча про фарысéя і мытныка (мытара)
9. Сказáв шэ прытчу ля дэякых, шо лычылы сыбэ вэльмы
прáвыднымы, а гынчых мáлы нызаныц.
10. «Два чоловíкы зайшлы в храм помолытысь: одын фарысéй, а дрýгый мытнык.
11. Фарысéй, стáвшы, молывся сам собí гэтак: «Бóжэ! Дяку Тобí, шо я ны такый, як гынчы людэ – шкуродёры, крывдныкы, роспýсны, або як гэтой мытнык.
12. Я пошчý два рáзы на тыждэнь, даю дысяту чясть с тогó, шо прыдбáю».
13. А мытнык (мытар), стóячы здалíк, ны одвáжывся нáвэть гочэй звысты на нэбо, алэ быв сыбэ в грýды і говорыв: «Бóжэ! Будь мылостывый до мынэ грíшного!»
14. Кажý вам, шо гэтой вырнýвся додóму бильш опрáвданый, ныж той: бо кáжон, хто возвышяе сыбэ, бýдэ прыныжаный, а хто прыныжуе сыбэ, той возвысыцьця».