СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра загально-правових дисциплін

РЕФЕРАТ

з предмету

«Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина»

Захист конституційних прав і свобод у Європейському Суді

Виконавець

студент факультету стаціонарного

навчання 2 курсу ЮД-247 групи

набір 2012 року

Ор’єв А.С.

Перевірив

Доцент кафедри, к.ю.н.
Щербина Є.М.

Дніпропетровськ 2014

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ……………………………………………4

1.1. Європейський суд з прав людини: поняття, склад, правові засади діяльності та юрисдикція……………………………………………………………4 1.2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод як основоположний чинник функціонування Європейського Суду………………6

1.2.1. Конституційні права, що закріплені в Європейській конвенції з прав людини………………………………………………………………………..7

2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА…………………..10

2.1. Практика Європейського суду з прав людини як джерело судового правозастосування………………………………………………………………….10 2.2. Проблеми застосування практики Європейського суду з прав людини в правовій системі України…………………………………………………….......12

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….......14

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….15

ВСТУП

Актуальність цієї теми передбачається насамперед тим, що на сучасному етапі українська судова практика щодо захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина знаходиться на етапі розвитку та удосконалення. Нажаль існують непоодинокі випадки неправильного, необґрунтованого рішення, які виносять українські судді. Це дає підстави для звернення громадян до міжнародних установ, серед яких провідне місце займає Європейський Суд з прав людини. Недаремно діяльність цієї судової установи вважають розвинутим та ефективним механізмом захисту прав та свобод особи, з точки зору його впливу на національне законодавства та відтворення порушеного права. Так, важливість розгляду зазначеної тематики пояснюється ще й тим, що сучасна Україна близька до вступу в європейське правове середовище, це в свою чергу спонукає приведення українського законодавства у відповідність із нормами і принципами міжнародного права. Досить важливим кроком задля досягнення зазначеної мети є вивчення європейського законодавчого досвіду та європейської правової доктрини. Необхідно зазначити, що Україна обравши шлях незалежного розвитку й закріпвши це у Конституції, підтвердила своє прагнення будувати демократичну, соціальну і правову державу, змістом і спрямованістю діяльності якої визначено права і свободи людини та їх гарантії. Метою моєї роботи є ґрунтовний аналіз процесу захисту конституційних прав і свобод у Європейському Суді та виокремленні основних складових, правових засад діяльності зазначеного міжнародного органу судового захисту прав людини.

Моє головне завдання полягає в детальному дослідженні даної тематики, а саме у з’ясуванні всіх аспектів, як теоретичних, історичних так і практичних, визначення особливостей, виділення головних рис, викладенні всієї інформації в суто логічній послідовності. Таким чином, перейду до виконання зазначеного завдання.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ

1.1. Європейський суд з прав людини: поняття, склад та правові засади діяльності

Як зазначено в ч.3 ст. 55 Конституції України: «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна» [1, с.19]. Це право здійснюється шляхом звернення для відновлення своїх порушених прав та свобод громадянами та особами до міжнародних судових установ, Європейського Суду з прав людини зокрема. Відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 21 січня 1959 року було створено міжнародний орган судового захисту прав людини – Європейський Суд з прав людини. Метою утворення суду було забезпечення поваги обов’язків, що випливають із конвенції для держав-учасниць, які зробили спеціальні заяви про визнання обов’язкової юрисдикції Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування конвенції [2, с.108]. Європейський Суд з прав людини науковцями визначається, як постійно діючий суд у Страсбурзі, створений державами-учасницям підписання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Взагалі європейська система захисту прав людини передбачає дві можливості (два права): право особи подавати індивідуальні петиції (скарги); право держав учасниць Європейської системи захисту прав людини ініціювати судочинство зі справ про порушення прав будь-яких людей, включно з іноземцями [3, с.77].

У громадян України можливість звертатися до Європейського суду з’явилася після вступу України до Ради Європи і прийняття 17 липня 1997 р. Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року» [2, с.108]. Кількість суддів, з яких він складається, відповідає кількості держав-членів Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. На даний час таких держав є сорок сім. Судді засідають у своїй особистій якості і не є представниками жодної держави. В опрацюванні заяв Суду допомагає секретаріат, котрий складається в основному з юристів (їх також називають юридичними секретарями) із усіх держав-членів Ради Європи. Вони є незалежними від країни їх походження; та не представляють ні заявників, ні держави [4, с.2].

Європейський Суд з прав людини (надалі – ЄСПЛ, Суд) здійснює свою діяльність на підставі певних правових норм, які, на наш погляд, у сукупності складають окремий інститут міжнародного процесуального права.

Основним джерелом права, яке врегульовує порядок провадження у ЄСПЛ, безумовно є Конвенція. ЄСПЛ в процесі своєї діяльності не застосовує інші Конвенції Ради Європи, не захищає прав, визначених ними. Суд створений виключно для захисту прав та свобод, визначених Конвенцією, а відтак застосовує лише її. Тільки ця Конвенція визначає компетенцію та основоположні засади діяльності Суду, які надалі розкриваються через інші нормативні акти з питань діяльності Суду – Регламент та Практичні інструкції.

Джерелом процесуальних норм, які регулюють процес у ЄСПЛ, є ті положення Конвенції, які містять процесуальні за своїм змістом норми, а саме норми, пов’язані із організацією та діяльністю ЄСПЛ(Розділ ІІ Конвенції) [5, с.338-339]. Під юрисдикцією зазвичай розуміють юридично закріплені повноваження певних органів щодо розгляду та вирішення справ відповідно до їх компетенції. Згідно з положеннями ст. 32 Конвенції юрисдикція Європейського суду з прав людини поширюється на всі питання, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції та протоколів до неї та передаються йому на розгляд відповідно до статей 33 (міждержавні справи), 34 (індивідуальні справи) і 47 (консультативні висновки за запитом Комітету міністрів) Конвенції. При цьому у випадку виникнення спору щодо юрисдикції Суду він вирішується самим Судом (ст.32 і ст.48 Конвенції). Як зазначає К.В. Андріанов, юрисдикція ЄСПЛ є тим фактором, що відрізняє його як основний елемент нинішнього контрольного механізму Конвенції від інших міжнародних судових органів; саме особливості юрисдикції Європейського суду з прав людини визначають його місце та роль в системі міжнародних інститутів взагалі й у системі інституційного механізму Конвенції та Ради Європи, зокрема. У даному випадку К.В. Андріанов мав на увазі перш за все повноваження Страсбурзького суду щодо розгляду як міждержавних, так і індивідуальних справ. Варто зазначити, що юрисдикція Європейського суду з прав людини, попри свою унікальність, має субсидіарний характер та обмежується тлумаченням і застосуванням саме Конвенції, а не внутрішнього законодавства Високих Договірних Сторін. Принцип субсидіарності означає, що діяльність Європейського суду з прав людини створює лише додаткові гарантії прав і свобод людини, тому що захист цих прав є, передусім, обов’язком і завданням самих держав-учасниць, що випливає зі змісту ст. 1 Конвенції [6, с.46-47].

1.2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод як основоположний чинник функціонування Європейського Суду, історія її прийняття

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (скорочено — Європейська Конвенція з прав людини) – це міжнародний договір, який мають право підписувати лише держави-члени Ради Європи. Європейський Суд було засновано на підставі Конвенції, котра визначає його функціонування та містить перелік прав та гарантій їх забезпечення, яких держави зобов’язалися дотримуватися [4, с.2]. Після підписання Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. та з початком діяльності Європейського суду з прав людини у Страсбурзі у 1953 р., експериментальна ідея про захист прав людини тільки на підставі Конституції або Конвенції набуває загальноєвропейського визнання, адже європейське право з прав людини – це переважно прецедентне право, що є обов’язковим для країн, які підписали та ратифікували Конвенцію.

В сучасному конституційному праві завдяки рішенням Європейського Суду з прав людини Конвенція про захист прав та основоположних свобод розглядається як конституційний інструмент європейського правопорядку, від якого залежить демократична стабільність континенту. Європейський Суд має сприяти національним судам щодо тлумачення та застосування конвенційних норм, а також щодо забезпечення прав і свобод людини на національному рівні. Конвенція дає можливість державам розширити перелік прав та свобод особи, посилити гарантії їх захисту, гармонізувати дію норм національного законодавства з положеннями Конвенції [7]. Конвенція є основним джерелом стандартів Ради Європи в галузі прав

людини, але її доповнюють інші великі європейські договори з прав людини,

такі як Європейська соціальна хартія (переглянута), Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижуєгідність, поводженню чи покаранню, і Рамкова конвенція про захист національних меншин. Реалізації положень цих договорів також має приділятися пріоритетна увага, оскільки вони по суті є доповненнями до Конвенції. Усі вони є частиною європейської системи захисту прав людини [2, с.20-21].

1.2.1. Конституційні права, що закріплені в Європейській конвенції з прав людини

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод закріплює та гарантує багато прав та свобод, серед яких можна виділити такі, які містяться в Конституції України і мають важливе значення в українській судовій практиці, а саме: Ст. 2Право на життя, Ст.5Право на свободу та особисту недоторканність, Ст. 8Право на повагу до приватного і сімейного життя,Ст. 9Свобода думки, совісті і релігії,Ст.10Свобода вираження поглядів,Ст. 11Свобода зібрань та об'єднання,Ст. 12Право на шлюбтощо.Вважаю за необхідне більш ширше розтлумачити зазначені вище права. Ст.2 Право на життя

1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання. 2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили: a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства; b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою; c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Ст.5Право на свободу та особисту недоторканність

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. 2. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього. 3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.

Ст.8 Право на повагу до приватного і сімейного життя

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. 2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ст.9 Свобода думки, совісті і релігії 1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. 2. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ст.10 Свобода вираження поглядів Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Ст.11 Свобода зібрань та об'єднання Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Стаття 12 Право на шлюб Чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права [9]. 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА 2.1. Практика Європейського суду з прав людини як джерело судового правозастосування Ключову роль судам відведено у забезпеченні ефективного захисту прав, гарантованих Конвенцією. Саме суди та прирівняні до них інституції вважаються, як правило, тими ефективними засобами захисту на національному рівні, до яких за Конвенцією потрібно звертатися за захистом своїх прав, перш ніж шукати підтримку в Європейському суді з прав людини. Водночас є ситуації, коли навіть звернення до судових органів не може вважатися ефективним у зв’язку з відсутністю в суду компетенції дієво відновити або захистити права особи на національному рівні чи коли звернення до національних судів не дає бажаного результату і Європейський суд доходить висновку, що заявник ужив достатньо заходів для захисту своїх прав на національному рівні, але вони в його конкретній ситуації виявилися неефективними. Щороку збільшується кількість прикладів застосування національними судами практики Європейського суду під час вирішення справ чи прийняття процесуальних рішень, як має вчинити національний суд, якщо, розглядаючи справу, він установлює наявність конфлікту між положеннями закону та положеннями Конвенції чи практики суду. У такому разі одним із можливих виходів із ситуації є звернення судів загальної юрисдикції до Конституційного Суду України через Верховний Суд. Все це полягає в тому, що більшість прав, гарантованих Конвенцією, гарантуються також і Конституцією України. В такому зверненні питання про неконституційність певної норми закону може додатково обґрунтовуватися посиланнями на положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини. До того ж Конституційний Суд уже застосовує положення Конвенції та практику Європейського суду під час вирішення справ. Можливо, це не розв’яже всіх проблем і не запобігатиме порушенню Конвенції в усіх випадках, але це може значною мірою поліпшити судовий захист гарантованих Конвенцією прав та свобод. Це також допоможе уникнути ситуації, коли деякі суди віддаватимуть перевагу нормі закону, а інші в аналогічній справі нехтуватимуть такою нормою, посилаючись на положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини. Враховуючи практичні кроки України на шляху до утвердження верховенства права та останні позитивні тенденції в українському правовому полі, можна сподіватись, що застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Суду з прав людини національними органами та судовими інстанціями дозволять у майбутньому уникати констатації Європейським судом порушення Україною положень Конвенції [10, с.136-139]. В доктрині конституційного права рішення Європейського суду з прав людини поділяються на два види: 1) імперативний (безумовно відносять до джерел права, оскільки підлягає безумовному застосуванню судами); 2) індикативний (судове рішення визнається обов’язковим лише для сторін в судовому процесі, і не є обов’язковим для третіх сторін). Наприклад, рішення Європейського суду з прав людини формально є зобов’язуючими для тієї держави, відносно якої вони винесені. Учасники Європейської конвенції про захист прав людини, що визнають обов’язкову юрисдикцію ЄСПЛ, можуть формально не вважати судовий прецедент джерелом права. В той же час, ці країни не можуть ігнорувати той факт, що окреме судове рішення буде застосовуватися Європейським судом з прав людини при вирішенні аналогічних справ. Відповідно, всі країни – члени Ради Європи – повинні враховувати практику Європейського суду з прав людини і приводити своє національне законодавство та національну судову практику у відповідність з рішеннями Європейського суду з прав людини [7]. 2.2. Проблеми застосування практики Європейського суду з прав людини в правовій системі України Саме цій темі була присвячена Міжнародна науково-практична конференція, що відбулася 1 липня 2011 року у приміщенні Верховного Суду України. Організаторами заходу виступили Рада Європи, Верховний Суд України, Міністерство юстиції України, Національна академія правових наук України, Рада суддів України, Юридичний журнал «Право України» та Центр суддівських студій. До участі у конференції були запрошені судді Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції, працівники правоохоронних органів, викладачі вищих юридичних навчальних закладів, науковці, адвокати, практикуючі юристи та правозахисники. Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, привітавши учасників з початком роботи конференції, зазначив, що кількість звернень українських громадян до Європейського суду постійно зростає. Він нагадав, що в Україні левова частка порушень припадає на тривале судочинство і невиконання судових рішень. За словами спікера парламенту, багато залежить і від Верховної Ради, зокрема щодо розвитку законодавства. В Україні необхідно здійснити суттєві заходи для захисту прав громадян, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зусиллями національних судів, правоохоронних органів, наголосив Володимир Литвин. Із доповідями виступили Голова Європейського суду з прав людини Жан-Поль Коста, Голова Верховного Суду України Василь Онопенко, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова, судді Європейського суду з прав людини від України Ганна Юдківська та від Росії Анатолій Ковлер. На думку доповідачів, одна з головних проблем в українському судочинстві – невиконання судових рішень. Ніна Карпачова зазначила, що 40 % рішень судів не виконується. Більша їх частина – це так звані соціальні справи. Омбудсмен переконана, що проблему слід вирішувати на законодавчому рівні. Крім того, Ніна Карпачова наголосила на необхідності створення механізму для запобігання катуванню, адже більшість скарг українських громадян до Європейського суду з прав людини пов’язана з випадками жорстокого поводження [11]. Розглянувши статистику звернень до Європейського Суду, можна зазначити, що Україна ввійшла в першу п’ятірку країн за кількістю звернень з 1999 – 2011рр.: перше місце Росія – 40300 (28, 9 % від загальної кількості звернень), друге Туреччина – 15200 (10,9%), третє Румунія – 11950 (8,6%), четверте Україна – 10450 (7,5 %), п’яте Італія – 10200 (7,3%). Щодо кількості порушень, визнаних Європейським Судом з прав людини в результаті розгляду справ, то в Україні за 2011 рік найбільше порушено таких прав людини:

1) Право на свободу і особисту недоторканність – 729

2) Право власності – 611

3) Право на соціальний захист – 554

Для порівняння в 2010 році, найбільше порушень визнано:

1) Право на судовий захист – 432

2) Право власності – 301

3) Право свободу і особисту недоторканність – 143

Збільшення кількості звернень громадян України до Європейського Суду

з прав людини є показником погіршення захищеності прав людини, недієвості

механізмів гарантування прав і свобод, а також зростання у громадян усвідомлення важливості боротьби за власні права [2, с.109-110]. Для того щоб ці показники звернень зменшились, а ще краще зникли зовсім, – необхідно суттєво удосконалювати українську систему законодавства та судову практику, підводячи їх під міжнародні стандарти. Саме це дасть змогу нарешті стати Україні – повноцінною правовою державою!

ВИСНОВКИ

Отже, на підставі вище зазначеного можна сказати, що на сучасному етапі українська судова практика щодо захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина знаходиться на етапі розвитку та удосконалення. Вона потребує ґрунтовного дослідження і ліквідування певних проблем, які перешкоджають набуття Україною статусу «Правова держава». Європейський Суд з прав людини науковцями визначається, як постійно діючий суд у Страсбурзі, створений державами-учасницям підписання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Ця судова установа виступає захисником конституційних прав і свобод людини і громадянина як України, так і інших держав – членів Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав та основоположних свобод. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод – це міжнародний договір, який мають право підписувати лише держави-члени Ради Європи. Європейський Суд було засновано на підставі Конвенції, котра визначає його функціонування та містить перелік прав та гарантій їх забезпечення, яких держави зобов’язалися дотримуватися. Юрисдикція Європейського суду з прав людини поширюється на всі питання, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції та протоколів до неї. та передаються йому на розгляд відповідно до ст.ст.: 33, 34, 46, 47 Конвенції.

В доктрині конституційного права, рішення Європейського суду з прав людини поділяються на два види: 1) імперативний (безумовно відносять до джерел права, оскільки підлягає безумовному застосуванню судами); 2) інди-кативний (судове рішення визнається обов’язковим лише для сторін в судовому процесі, і не є обов’язковим для третіх сторін).

Однією з головних проблем в українському судочинстві – є невиконання судових рішень. Необхідно суттєво удосконалювати українську систему законодавства та судову практику, підводячи їх під міжнародні стандарти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Конституція України: чинне законодавство за змінами та допов. станом на 30 жовтн. 2012 р.: (Офіц. текст). – К.: Паливода А.В., 2012 – 64 с.

2.Шевченко А. А. Європейський суд з прав людини та його роль в системі

гарантій реалізації прав людини і громадянина: Матеріали польської наук. конф. «Научные исследования. Теория и практика»\Badania naukowe. Teoria i praktyka. 29.08.2012 – 31.08 2012 Вроцлав\Wrocaw. – с.108-110.

3.Скакун О.Ф. Теорія права і держави: Підручник. – 2-ге видання. – К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. – 520с.

4. Європейський Суд з прав людини: Питання й відповіді. / Українська Гельсінська спілка з прав людини. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://helsinki.org.ua/files/docs/1290530114.pdf. – с. 1-5.

5. Дика Д. О. Правові джерела, які регулюють діяльність Європейського Суду з прав людини, та їх особливості // Часопис Київського університету права. – 2013/1. с. 338-342.

6. Тлумачення та застосування конвенції про захист прав людини й основоположних свобод Європейським судом з прав людини та судами України: Навч. посіб. / Авт. кол.: М.В. Мазур, С.Р. Тагієв, А.С. Беніцький, В.В. Кострицький; [Відп. ред. канд. іст. наук, доц. В.М. Карпунов]. – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. – 600 с. – Бібліографія: С. 586-591.

7.Васильченко О.П. Європейський суд з прав людини в системі гарантій конституційних прав і свобод особи. – 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://law.univ.kiev.ua/images/abook_file/verkh2010_osn_vasylchenko.pdf.

8. Хаммарберг Т. Європейські стандарти прав людини та Україна // Право України. – 2010. – № 10. – с. 20-21.

9.Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод – Редакція від 01.06.2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/995_004. 10.Середа Т.М. Практика Європейського суду з прав людини як джерело судового правозастосування // «Вісник Вищої ради юстиції» № 1 (13) 2013. – с. 134-141.

11.Проблеми застосування практики Європейського суду з прав людини в правовій системі України // Офіційний сайт Вищого спецiалiзованого судуУкраїни з розгляду цивiльних i кримiнальних справ. – 01.07.2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sc.gov.ua/ua/golovna_storinka/

problemi_zastosuvannja_praktiki_jevropejskogo_sudu_z_prav_ljudini_v_pravovij_sistemi_ukrajini.html.