Проблеми та шляхи нейтралізації загроз у воєнній сфері

Аналіз глобальної та регіональної воєнно-політичної обстановки свідчить про те, що основні виклики та загрози національним інтересам України у воєнній сфері залишаються. Вони стають динамічнішими, частині з них притаманний асиметричний характер, а частина інтегрується з іншими загрозами, які самі по собі не є воєнними. Сьогодні такі асиметричні виклики та загрози як тероризм, кібератаки, розповсюдження компонентів зброї масового ураження і технологій її виробництва, контрабанда зброї та наркотиків, незаконна міграція, глобальні кліматичні зміни, природні й техногенні катастрофи превалюють над “класичними” загрозами воєнного характеру

Елементом концепції воєнної безпеки країн є питання щодо оборонної достатності (могутності). Кожна країна, виходячи зі своїх задач визначає для себе цей рівень. Україна теж виходячи зі своїх політичних і економічних можливостей, керується принципом оборонної достатності Кількісні і якісні параметри оборонної достатності визначаються умовами. До них як правило відносять: «геостратегічне положення реальна міжнародна обстановка; наявність надійних союзників (факт входження у воєнно—політичні союзи): наявність реальних загроз з боку конкретних країн та інші»1.

В Україні проводиться значна робота щодо забезпечення функціонування ефективної системи гарантування воєнної безпеки, здатної адекватно реагувати на сучасні загрози й виклики. Що стосується Збройних Сил (ЗС), то ця сфера діяльності як ніколи є відкритою для суспільства”2 . Проте потрібно вказати на низку проблем, які стосуються Міністерства оборони і Збройних Сил. Назвемо тільки найбільш болючі, а саме: розбіжності між вимогами чинного законодавства та політичними деклараціями у сфері зміцнення оборони держави й тактичними заходами щодо їх реалізації; відставання темпів переозброєння армії сучасними зразками озброєння і військової техніки (ОВТ) від процесу його старіння;занадто повільний перехід до професійних ЗС; недосконалість системи воєнних реформ щодо забезпечення одночасного системного вирішення великої низки завдань, які стоять перед ЗС; недостатній рівень патріотичного виховання допризовної молоді та військовослужбовців ЗС, падіння престижу військової служби.

Вирішення цих проблем - сфера діяльності не лише Міністерства оборони. Воно досягається проведенням єдиної державної політики в галузі воєнної безпеки, системою заходів політичного, економічного, воєнного, науково-технологічного, соціального та інформаційного характеру, які мають бути адекватними загрозам життєво важливих інтересів держави¹³.

Першим ефективним практичним кроком у вирішенні проблем воєнної безпеки має стати подолання розбіжностей між чинними вимогами та політичними деклараціями у сфері зміцнення оборони держави і практичними заходами щодо їх реалізації.

По-друге - це перегляд підходів до визначення чисельності ЗС. Розрахунки граничної чисельності Збройних Сил України на 2011 рік спиралися на порівняльний аналіз чисельності збройних сил країн – членів НАТО, які визнають існування єдиних з Україною зовнішніх загроз національній безпеці та мають подібну з нашою державою щільність населення на квадратний кілометр території, рівень урбанізації та розвиненість транспортної і промислової інфраструктури. Такий підхід зумовив необхідність інтенсифікації процесів скорочення Збройних Сил України із спрямуванням вивільнених коштів на їх розвиток. Як результат - комплект бойових частин уже сьогодні відповідає показнику на кінець 2011 року, визначеному Державною програмою розвитку Збройних Сил України на 2006 – 2011 роки. При цьому в Україні не відбулось зниження рівня бойового потенціалу Збройних Сил України.

По-третє, забезпечення воєнної безпеки держави нерозривно пов’язане із переозброєнням ЗС сучасними зразками ОВТ. Темпи переоснащення ЗС новими та модернізованими зразками ОВТ є значно нижчими за темпи їх фізичного старіння. Україна залишається єдиною в регіоні, яка ще не досягнула практичних зрушень у системному переозброєнні ЗС. Понад 80% озброєння і військової техніки вітчизняних ЗС знаходиться в експлуатації 20 і більше років. У найскрутнішому стані перебувають Повітряні та Військово-Морські Сили.

Більшість основних зразків озброєння та військової техніки ЗС України не відповідає сучасним вимогам. Причинами такого стану, крім хронічного недофінансування також є системні прорахунки в підходах до розроблення Державної програми розвитку озброєння та військової техніки на період до 2015 року 4.

По-четверте, створення оптимальних за чисельністю, мобільних, добре оснащених, боєздатних ЗС у сучасних умовах можливе лише на професійній основі. Професійна армія передбачає щонайменше чотири складові: сучасне озброєння та військова техніка; укомплектування її підготовленими військовослужбовцями-професіоналами; достатній рівень підготовки військ (сил); забезпечення соціальних гарантій військовослужбовцям і членам їхніх сімей та запровадження ефективної нової кадрової політики.

По-п’яте, підвищення ефективності військово-патріотичного виховання громадян України, забезпечення престижу військової служби, вдосконалення системи життєзабезпечення ЗС України та інших військових формувань;

Варто зазначити, що на відміну від цілеспрямованого реформування окремих складових військового організму, який здійснювався до останнього часу, військова трансформація вимагає перегляду ідеології воєнної політики щодо розвитку та застосування Збройних Сил, комплексних узгоджених змін.

Трансформація у воєнній сфері – це пряма реакція на зміни воєнно-політичної обстановки та появу нових, більш складних викликів і загроз. Воно стосується вимог, що випливають з аналізу нинішнього стану Збройних Сил і того їх стану, якого ми прагнемо досягти 5.

З урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на нейтралізації загроз національній безпеці у воєнній сфері.

Відповідно до закону «Про основи національної безпеки України» не менш важливими напрямами державної політики з питань національної безпеки України щодо подолання загроз у воєнній сфері є також: дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України; прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України; боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України; поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами тощо³.

Усе зазначене вище дає підстави для таких попередніх висновків:

- Україна не може гарантувати свою безпеку поза рамками системи колективної безпеки;

- нагальною потребою для України є активізація на державному рівні практичної діяльності щодо реалізації ефективної системи швидкого реагування органів державної влади на реальні загрози у сфері воєнної безпеки;

- необхідність об’єднуючих ідей для консолідації різних політичних сил в інтересах безпеки держави;

- виведення Чорноморського флоту після травня 2017 р. має стати стрижнем російського напряму української зовнішньої політики.

Висновки

Воєнно-політична обстановка у світі та в регіоні навколо України характеризується наявністю передумов,що можуть провокувати появу загроз воєнного характеру і навіть воєнні конфлікти. Водночас, адекватного конкретного визначення параметрів вірогідних воєнних загроз або ймовірних сценаріїв їх дії проти інтересів України в основних концептуальних документах немає.

Україні зараз ніхто безпосередньо не загрожує застосуванням воєнної сили, але нинішній стан Збройних Сил викликає тривогу щодо спроможності забезпечити суверенітет власними силами.

Україна не має надійних військових союзників, хоча й декларувала стратегічне партнерство у сфері безпеки з багатьма країнами, в т.ч. із США та Російською Федерацією.

Відсутність чіткого визначення основних можливих варіантів (сценаріїв) дії воєнних загроз національній безпеці України, як і відсутність достатньої ясності щодо вірогідних союзників України, негативно впливає на ефективність оборонного планування — на якість розробки доцільних параметрів майбутніх реформованих Збройних Сил та повноту забезпечення їх необхідними ресурсами. Це може означати дві небезпечні речі — це або нездатність воєнно-політичного керівництва держави адекватно реагувати на загрози, або небажання їх бачити і, відповідно, небажання брати відповідальність за захист держави⁸.

Водночас, воєнна сфера національної безпеки в основному є сферою дії довгострокових чинників, і наслідки сьогоднішніх помилок або бездіяльності впливатимуть на національні інтереси через багато років. Тому недостатня ясність у визначенні загроз та у питаннях воєнно-політичної орієнтації України може призвести до остаточного перетворення України з суб’єкта регіональної безпеки на пасивного об’єкта, який не володіє воєнним потенціалом, достатнім для проведення незалежної політики.

На жаль, вітчизняна політична система просякнута конфліктною взаємодією трьох типів ціннісних орієнтацій: радянської епохи, суто національних цінностей та цінностей, що привнесені західною цивілізацією. Тому має місце фрагментарність і різноспрямованість взаємодії політичних суб’єктів при розробці та реалізації національної воєнної політики. Вона не поляризуються єдиною позицією щодо суті, ступеня важливості та можливих підходів щодо розв’язання проблем забезпечення воєнної безпеки України.

Проблема зміцнення воєнної безпеки України потребує зростаючої уваги як держави, так і всього суспільства. Ключовим напрямом у цій сфері сьогодні як ніколи за часів незалежності України постає завдання підвищення боєздатності її Збройних Сил та інших складових сектору безпеки до виконання завдань за призначенням.

Невідкладними завданнями залишаються підвищення ефективності керівництва цими процесами при відповідному збільшенні ресурсного забезпечення всіх складових сектору безпеки