ФОРМУВАННЯ СЕНСОРНИХ ЕТАЛОНIВ У ПРОЦЕСI ОРІЄНТУВАЛЬНИХ ДІЙ

Сенсорно-перцептивнi процеси iнтенсивно розвиваються у дитини вiком вiд 3 до 7 рокiв, набуваючи якiсно нов1 властивостей. Сприйняття набуває цiлеспрямованого органiзованого довiльного характеру тобто в дитини формуєтъся перцептивна діяльнiсть. Головиим її елементом виступають обстежувалънi дії, що зароджуються ще у ранньому вiцi, а у дошкiлъника набувають послiдовного та опосередкованого характеру здiйснюються за допомогою спецiальних засобiв — сенсорних еталонiв. Це поняття запропонував вiдомий дослiдник психологiї дошкiльника О. В. Запорожець на початку 60-х рр. ХХ столiття.

Основне мiсце в сенсорному розвитку дитини, починаючи з 3 рокiв, займає оволодiння сенсорними еталонами кольорів, форми, величини. Сенсорнi еталони – це психічні образи, що мiстять уявлення про чуттєво сприйманi властивостi об’єктiв. Властивостi сенсорних еталонiв:

— узагальненiсть (у них закрiпленi найiстотнiшi головнi якостi);

— усвiдомлюванiсть (за образом-еталоном закрiплено назву — слово);

— системнiсть (фонеми рiдної мови, спектр кольорiв, шкала музичних звукiв, система геометричних форм i iн.) (О. В. Запорожець).

Етапи засвоєння сенсорних еталонiв (за Л А.Венгером)

1. До 1 року виникають «сенсомоторнi передеталони», що являють собою неусвiдомлюванi способи видiлення просторових властивостей предметiв за допомогою рухiв тiла, руки, спочатку з реальним предметом, а потiм з уявним;

2. Протягом 2—3 рокiв виникають «предметнi передеталони», якими виступають конкретнi предмети-мiрки, використовуванi у ходi практичного спiввiднесення предметiв за певними ознаками (передусiм, за формою й величиною). Уявлення про окремi знайомi предмети стають своєрiдними мiрками при визначеннi властивостей iнших предметiв.

3. Пiсля 3 рокiв у ходi продуктивних видiв дiяльностi (гри, малювання, конструювання, лiплення) з’являються власне сенсорнi еталони. Згаданi види дiяльностi дитини спираються, на вiдмiну вiд предметної дiяльностi, на систему образiв, передбачають задум, а тому сприяють розвитковi еталонiв як психiчних образiв певних властивостей предметiв. Як довiв вiдомий дослiдник сенсорно-перцептивного розвитку дошкiльника Л. А. Венгер, протягом дошкiльного вiку практична дiя з матерiальним об’єктом «розщеплюється» на орiєнтувальну виконавську частини. Орiєнтувальна частина спочатку здiйснюється у формi фiзичних рухiв, якi при цьому отримують нову функцiю, — вцдiлення властивостей предметiв i передбачення подальших виконавських дiй. Постулово орiєнтувальна дiя стає самостiйною i переходить у розумовий план. Завдяки цьому змiнюється характер орiєнтувально-дослiдницької дiяльностi дитини: вона переходить вiд фiзичних дiй з предметами до ознайомлення з ним за допомогою зору й дотику. Спiввiдношення мiж зором та дотиком спочатку майже рiвнозначне, згодом зростає роль зору, який управляє дотиковими обстежувальними дiями. Зір дозволяє одночасно втримувати у полi сприймання рiзнi частини предмета, бачити їх взаємозв’язки та спiввiдношення. Завдяки цьому обстеження предметiв стає послiдовним, всеохоплюючим. На основi орiєнтувальної складової iгрового манiпулювання предметами виникають власне обстежувальнi дiї, спецiально спрямованi на з’ясування призначення частин предмета, їх рухливостi та зв’язку мiж собою (З. М. Богуславська). До старшого дошкiльного вiку обстеження набуває характеру експериментування, дослiдницьких дiй, порядок яких визначається уявленнями дитини про предмет та його властивостi. Експериментування дошкiльникiв тiсно пов’язане iз вирiшенням тiсно повязаних iгрових та пiзнавальних завдань. Наприклад, iгрова мета полягає в прокладеннi дороги яка по схилах пiсочної гори веде до мiста на вершинi. Пiд час будiвництва утворюються обвали — дiти перекидають через них містки за допомогою дерев’яних паличок. Щоб скоротити шлях, гравцi прокладають тунель. Виявляючи при цьому осипання пiску, експериментують з рiзними матерiалами, щоб усунути осипання змочують пiсок, викладають тунель кубика, нарештi приймають рiшення використати порожнисту трубку вiд зiпсованого калейдоскопа.

Провiдним рiзновидом обстежувальної дiї дошкiльника на основi зорового аналiзатора є акт роздивляння, який набуває самостiйного значення, бо не пов’язаний iз предметними дiями. У старшого дошкiльника з’являється систематичне роздивляння рухи погляду вiдзначаються послiдовнiстю, всебiчнiстю. Тривалiсть роздивляння простої за змiстом картинки зростає у 3—4 роки становить 6 хв. 8 сек., у 5 рокiв — 7 хв. 6 сек., а у 6 рокiв — 10 хв. 3 сек. (Н. Г. Агеносова).

Дошкiльник в ходi роздивляння вирiшує рiзноманiтнi завдання: пошуку предметів видiлення, визначення їх ознак частин — спiльних i вiдмiнних з iншими, ознайомлення з новим предметом. Дитина по-рiзному обстежує предмет — вiдвідно до завдання. У цьому виявляється зростання цiлеспрямованостi й керованості таких дiй. Так, при ознайомленнi з новими предметами виникає тривала, складна дiяльнiсть. Дiти беруть предмет в руки, уважно розглядають його, обмацують, куштують на смак, згинають, розтягують, стукають ним, пiдносять до вуха тощо.

Дотиковi обстежувальнi дiї виступають допоміжними. Їх значення зростає, якщо зiр не забезпечує виявлення властивостей предмета (у темрявi, для обстеження сторiн, недосяжних для зору тощо).