НАПРЯМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ
Фінансова політика держави є складовою частиною економічної політики і безпосередньо впливає на неї та на соціально-економічний розвиток держави в цілому.
Для того, щоб фінансова політика була спроможна позитивно впливати на наявну ситуацію, вона повинна відповідати певним критеріям, а саме своєчасно виявляти потребу у фінансових ресурсах певної ланки народного господарства та джерела їх мобілізації. Причому мобілізація необхідних ресурсів не повинна обмежувати розвиток окремих підприємств чи суб’єктів суспільства, які виявилися джерелом формування цих ресурсів. Тому вивчення даної теми є особливо актуальним.
У кожній державі залежно від економічних умов визначаються пріоритетні напрями фінансування окремих сфер,і галузей Задля цього розробляються спеціальні стратегії, програми соціально-економічного розвитку тощо.
Питання, присвячені різним аспектам реалізації державної фінансової політики, досліджено у трудах таких вчених, як Благун І.Г., Близнюк О.П., Венгер В.В., Загорський В.С., Кудряшов В.П., Омелянович Л.О., Сунцова О.О., Чайковська О.В. та інші.
На сучасному етапі реалізація фінансової політики України можна визначити такі основні її напрямами: акумулювання фінансових ресурсів задля забезпечення виконання загальнодержавних функцій, стимулювання економічної діяльності у різних сферах, розвиток соціальної сфери, стимулювання сектора житлово-комунального господарства (рисунок 1).
Рисунок 1. Напрями реалізації фінансової політики України у сучаснихекономічних умовах.
На підставі видатків бюджету згідно Законам України «Про державний бюджет» на 2008 рік та 2009 рік можна виявити пріоритети фінансової політики держави (таблиця 1).
Аналізуючи таблицю 1, можна зробити висновок, що у 2009 році в порівнянні з 2008 збільшились майже усі видатки. Суттєве збільшення фінансування здобули економічна та соціальна сфери. Це обумовлено тим, що економіка і соціальний сектор на сучасному етапі є пріоритетними напрямками розвитку нашої країни. Зменшилися видатки на житлово-комунальне господарство майже на 60 % і склали 411 642,50 тис. грн.
Таким чином, слід відзначити, що основні напрямки фінансової політики держави можна визначити, аналізуючи видатки державного бюджету. Для кожної країни притаманний особливий їх склад, обумовлений насамперед, фінансовим становищем країни та спрямований на забезпечення цілей і завдань національної економіки, що реалізуються шляхом фінансової політики.
5. Фінансовий механізм в господарському механізмі і Б) роль механізму Ф в ФП держави.
можна виділити наступні ракурси бачення змісту господарського механізму:
1) Сукупність структурних ланок господарства з формами виробничих зв'язків між ними;
2) Головний рушій розвитку господарської системи;
3) Спосіб функціонування господарської системи;
4) Система форм і методів управління суспільним виробництвом;
5) Сукупність соціально-економічних станів господарської системи.
Але всі наведені вище ракурси бачення змісту поняття “господарський механізм” є однобоким поглядом на нього, тобто поглядом на якусь одну сторону чи окремий елемент господарського механізму, що зумовлює неадекватність сприйняття його як об'єкту і як явища економічного дослідження. Сучасні дослідники під господарським механізмом розуміють в сукупності:
Господарську систему, її будову (компонентну чи галузеву та територіальну структури);
Взаємозв'язки між компонентними та територіальними елементами системи;
Спосіб існування господарської системи;
Система форм і методів управління функціонуванням господарської системи, послідовною зміною її соціально-економічних станів;
Рушій соціально-економічного розвитку адміністративного району – аппарат управління, методи і важелі управління, які ним використовуються, ступінь впливу на інші елементи тощо;
Спосіб і якість життєдіяльності населення.
Отже, розгляд будь з яких названих вище елементів господарського механізму – це вагомий внесок у дослідження особливостей його функціонування в цілому. Так, вивчення соціально-економічного стану господарської системи на конкретну дату – це статичний зріз господарського механізму цієї системи. Вивчення тільки одного з елементів (наприклад, важелів і методів управління), не дасть повної уяви про господарський механізм в цілому. Залишатиметься незрозумілим, чому цей механізм не функціонує зовсім чи функціонує дуже погано. Так, навіть найсучасніша машина з потужним мотором, але без коліс, не поїде, тобто не виконуватиме свою функцію – пересування в просторі. Аналогічно і господарський мехаенізм не функціонуватиме при відсутності певних компонентних чи територіальних елементів, необхідних при певному рівні розвитку господарської системи.
Фінансовий механізм – це складова частина господарського механізму, яка представляє собою сукупність фінансових стимулів, важелів, інструментів, форм і способів регулювання економічних процесів і відношень. Фінансовий механізм включає насамперед ціни, податки, пільги, штрафи, санкції, дотації, субсидії, банківський кредитний і депозитний процент, тарифи.
б)
Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окремої країни.
Фінансовий механізм у широкому розумінні — комплекс фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.
За допомогою конкретних фінансових форм і методів здійснюються розподільні та перерозподільні відносини, утворюються доходи суб'єктів економічної діяльності і відповідні фонди грошових коштів. При цьому функціонування фінансового механізму ґрунтується на організаційно-правових положеннях та фінансовій інформації, які- забезпечують практичне використання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань.
Фінансовий механізм у вузькому розумінні — сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення.
До складу фінансового механізму входять такі основні елементи (рис. 4.1):
— фінансові методи;
— фінансові важелі;
— фінансові інструменти;
— нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.
Фінансові методи
Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання.
Процес розподілу і перерозподілу виробленого у суспільстві валового внутрішнього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування.
Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.
Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них можна виокремити такі:
— втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показники;
— забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;
— виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;
— обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;
— контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.
Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.
Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.
Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:
— наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найопти-мальнішого з них;
— комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;
— безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточних та оперативних фінансових планів;
— стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;
— оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.
Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.
Фінансове планування включає:
— фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);
Admixer_336х280
— поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);
— оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць)..
При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування (рис. 4.2).
6. Склад і хар-ка ФМ.
Реалізація фінансової політики держави здійснюється за допомогою фінансового механізму, який являє собою досить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб’єктів. Основним вектором цього впливу є взаємовідносини держави, яка виробляє і реалізує фінансову політику, із суб’єктами господарювання, що забезпечують виробництво ВВП.
Фінансовий механізм — це сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.
Структура фінансового механізму досить складна. До неї належать різні елементи, що відповідають різноманітності фінансових відносин. До структури фінансового механізму входять п’ять взаємопов’язаних елементів (рис. 3.2): фінансові методи, фінансові важелі, правове забезпечення, нормативне забезпечення, інформаційне забезпечення.
Кожна сфера та ланка фінансового механізму є складовою єдиного цілого. Разом з тим вони функціонують відносно самостійно. Ця обставина зумовлює необхідність постійного узгодження складових фінансового механізму.
Рис. 3.2. Структура фінансового механізму
Фінансовий метод можна визначити як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес. Фінансові методи діють у двох напрямах: управління рухом фінансових ресурсів та ринковими комерційними відносинами, пов’язаними зі зміною витрат і результатів, з матеріальним стимулюванням і відповідальністю за ефективне використання грошових фондів. Дія фінансових методів виявляється в утворенні та використанні грошових фондів.
Серед фінансових методів особливе місце займає фінансове планування і прогнозування.
Фінансове планування — це діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх корпоративних об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країн загалом.
Об’єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються у процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом — різні види фінансових планів і прогнозів.
Фінансовий план — це план формування і використання фінансових ресурсів. Фінансові плани мають форму балансу — прибуткові і видаткові розділи.
Основними завданнями фінансового планування є:
визначення джерел та обсягів грошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення, їх розподіл між секторами економіки;
зосередження в руках держави централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для успішного виконання державних функцій;
забезпечення необхідних пропорцій у розподілі та використанні грошових ресурсів;
стимулювання найбільш ефективного використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, зниження собівартості продукції й виявлення внутрішньовиробничих резервів.
Виконання цих завдань реалізується через:
1) основний фінансовий план держави — Державний бюджет і бюджети усіх рівнів;
2) кредитний і касовий план Національного банку і комерційних банків;
3) баланси і звіти підприємств;
4) кошториси установ, які фінансуються з бюджету.
Формування фінансових планів і прогнозів базується на двох основних принципах:
1) науковій обґрунтованості;
2) предметно-цільовому підході.
Принципи — це основоположні елементи системи управління. Принципи визначають характер дії як окремих підсистем та їх елементів, так і механізму в цілому.
Наукова обґрунтованість планування передбачає економічну обґрунтованість фінансових показників, відображення реальних процесів економічного і соціального розвитку, збалансованості фінансових ресурсів.
Предметно-цільовий підхід передбачає конкретне цільове призначення.
У фінансовому плануванні використовуються спеціальні методи: нормативний, розрахунково-аналітичний, балансовий і метод економіко-математичного моделювання.
Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тому, що під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові норми і нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів товарів (робіт, послуг), обігових коштів, ставки заробітної плати, норми витрачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо.
Нормативний метод досягає найбільшої ефективності за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: вони повинні бути науково-обґрунтованими; прогресивними (орієнтованими на кращий досвід); тривалої дії; стабільними.
Розрахунково-аналітичний метод фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності в попередні звітні періоди. На основі аналізу фінансових показників за минулі роки і період, що передував передплановому року, встановлюється вихідна база планування. Потім визначаються фактори, які можуть вплинути на фінансову діяльність у плановий період, розраховуються індекси і коефіцієнти їх впливу. На підставі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують фінансові показники на плановий період. Це досить трудомісткий метод, що потребує значної аналітичної роботи, проте на сьогодні його застосування є найреальнішим.
Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття і взаємозв’язок всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, внаслідок чого досягається збалансованість плану. Нині цей метод набуває особливого значення, оскільки всі видатки підприємств залежать від зароблених ними коштів і підприємства повинні розраховувати тільки на власні надходження, а не на допомогу держави чи міністерства.
Досить перспективним є метод економіко-математичного моделювання. Ґрунтується він на розробленні математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави у плановому періоді. Цей метод дає змогу розрахувати кілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників і знаходити оптимальні рішення.
Фінансовий важіль є засобом дії фінансового методу. До фінансових важелів належать: прибуток, доходи, амортизаційні відрахування, економічні фонди цільового призначення, фінансові санкції, орендна плата, відсоткові ставки за кредитами, депозитами, облігаціями та ін.
Правове забезпечення функціонування фінансового механізму включає законодавчі акти, постанови, накази, циркулярні листи та інші правові документи органів управління. Залучення юридичних норм дає змогу встановити єдині правила організації фінансових зв’язків, захистити економічні інтереси суспільства, проводити єдину політику у сфері фінансів, забезпечити фінансову дисципліну.
Нормативне забезпечення включає інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки, ліміти та резерви.
Інформаційне забезпечення складається з різного типу статистичної, економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації. Сюди належать повідомлення про фінансову стійкість і платоспроможність партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди на товарному, фондовому, валютному ринках. Той, хто володіє інформацією, володіє і фінансовим ринком.
Основні методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток — це фінансове забезпечення і фінансове регулювання. Оскільки ці два методи є глобальними і узагальнюючими та включають окремі часткові методи, то їх можна виділити як структурні підсистеми фінансового механізму, що характеризують зміст впливу фінансів на різні аспекти розвитку суспільства. Встановлення пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визначення напрямів фінансової політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства і економіки, тим більша роль фінансового регулювання.
Рис. 3.3. Структурна будова фінансового механізму
Фінансове забезпечення регулюється на основі відповідної системи функціонування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Різні форми фінансового забезпечення використовують на практиці одночасно через установлення отриманого для певного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними.
Фінансове регулювання полягає в регламентуванні розподільчих відносин у суспільстві і на окремих підприємствах. Оскільки фінанси є розподільчими і перерозподільними відносинами, то фінансові методи регулювання, по суті, є методом розподілу. Є два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.
У складі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку.
Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування, субсидії та дотації. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики.
Управління фінансовим механізмом ґрунтується на використанні відповідних важелів. За напрямом своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції.
Крім того, важелі керування фінансовим механізмом поділяються на окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, порядок здійснення витрат, умови і принципи фінансування і кредитування.
Умови формування доходів, нагромаджень і фондів, а також фінансування і кредитування визначаються відповідними законодавчими і нормативними документами.
Надійність фінансового механізму визначається достатнім забезпеченням потреб кожного суб’єкта у коштах на основі оптимізації співвідношення між формами фінансового забезпечення.
Надзвичайно важливу роль у системі управління фінансовим механізмом відіграють норми і нормативи, особливо при застосуванні нормативного методу розподільчих відносин.
Функціонування фінансового механізму забезпечується через організаційні структури, які характеризують надбудову суспільства. Це правове регламентування, планування, організація і контроль.
Ефективність фінансового механізму залежить від цілеспрямованого вибору фінансових інструментів і дієвості їх впливу на окремі сторони соціально-економічного розвитку.