КАПІТАЛЬНИЙ І ПОТОЧНИЙ РЕМОНТ САДОВО-ПАРКОВИХ ОБ’ЄКТІВ

Поточний ремонт. До поточного ремонту об’єктів благоустрою належать роботи спрямовані на запобігання дрібним деформаціям і пошкодженням об’єктів благоустрою та їх ліквідацію.

До поточного ремонту на об’єктах благоустрою зеленого господарства належать:

- підсівання газонів до 25% загальної площі;

- садіння квітів у повному обсязі, у тому числі і багаторічних, з усіма попередніми супровідними роботами (підготовка грунту, вирівнювання, садіння, полив);

- видалення окремих засохлих чи фаутних дерев і кущів;

- знешкодження омели;

- садіння нових окремих дерев і кущів до 10% загальної кількості наявних дерев і кущів на об’єкті;

- укріплення схилів дерном;

- ремонт поливального водопроводу з незначної заміною труб до 10% загальної довжини водопроводу;

- ремонт садово-паркового інвентарю, споруд;

- ремонт та фарбування малих архітектурних форм;

- фарбування парканів, парапетів, огорож;

- заміна розбитих плиток, видалення бур’янів, профілювання доріжок;

- дрібні штукатурні та теслярські роботи;

- дрібний ремонт теплиць, парників із заміною скла;

- облаштування парників;

- ремонт покриття проїзної частини, тротуарів, майданчиків, пішохідних та велосипедних доріжок;

- виправлення окремих бордюрних каменів і поребриків;

- ремонт водостоків;

- відновлення штукатурки та облицювання фундаментів пам’ятників, декоративних скульптур та композицій фонтанів, декоративних басейнів тощо;

- заміна окремих водостічних та водопровідних труб, решіток, водопровідної арматури;

- очищення водойм від намулів тощо;

- виправлення частково зношених і пошкоджених опор, світильників;

- заміна дротів і розтяжок у межах прогону між опорами, але не більше 20% загальної кількості;

- заміна кабелю в окремих місцях обсягами не більше 10% загальної довжини його на об’єкті;

- ліквідація обривів та перетягування провислих дротів;

- суцільне фарбування опор;

- ремонт і заміна защемлюваних пристроїв;

- монтаж і демонтаж електродвигунів, насосів тощо;

- ремонт пунктів заправки водою поливайно-мийних машин, заміна водопровідної арматури, розпилювачів поливо-зрошувальної мережі, лічильників водо-, тепло-, електропостачання.

Капітальний ремонт. Капітальний ремонт, як правило, повинен проводитись комплексно, включаючи зелені насадження, паркові доріжки і алеї, малі архітектурні форми, фонтани, освітлення, гідротехнічні споруди та будівлі, огорожі тощо.

До капітального ремонту об'єктів благоустрою зеленого господарства належать роботи, спрямовані на відновлення їхніх експлуатаційних характеристик, підвищення якості озеленення та благоустрою шляхом заміни окремих елементів на більш сучасні конструкції та матеріали, а також садіння нових більш декоративних дерев та чагарників.

Роботи з капітального ремонту об'єктів благоустрою зеленого господарства включають такі види робіт, як:

- видалення дерев та чагарників;

- омолоджування старих дерев та кущів;

- садіння нових дерев та кущів, у тому числі з грудкою землі та заміною рослинного грунту в садивних ямах повністю або частково;

- відновлення газонів, у тому числі і з добавленням рослинного ґрунту;

- заміну або відновлення квітників, розаріїв із садінням нових видів квітів та троянд;

- роботи, пов'язані з відновленням родючості грунту;

- улаштування нового або відновлення пошкодженого поливального водопроводу із заміною пошкоджених труб та водопровідної арматури;

- улаштування та ремонт дорожнього покриття паркових доріг та алей, майданчиків, пішохідних та велосипедних доріжок;

- заміна асфальтобетонного покриття доріг і алей, майданчиків на цементно-бетонні;

- вирівнювання цементобетонних плит, а також заміна їх на нові;

- виправлення в повному обсязі пошкоджень водостоків із заміною труб і лотків;

- ремонт і відновлення водопроводів із заміною матеріалів покриття;

- установлення або заміна поребриків та бордюрних каменів;

- установлення нових та заміна застарілих малих архітектурних форм;

- ремонт із суцільним фарбуванням малих архітектурних форм;

- відбудова зруйнованих фундаментів пам'ятників, декоративних скульптур та композицій, фонтанів, декоративних басейній тощо;

- відновлення або повна чи часткова заміна облицювання фонтанів;

- демонтаж і монтаж поливальної системи в кількості 60%;

- заміна або ремонт електродвигунів, насосів та іншого обладнання;

- ремонт і відновлення дренажно-меліоративної системи;

- заміна пошкоджених та застарілих конструкцій опор світильників, освітлювальної арматури, дротів, кабелів;

- ремонт і заміна пристовбурних решіток;

- установлення додаткових опор та світильників;

- антикорозійний захист інженерних мереж;

- відновлення або заміна пошкоджених парапетів, перильних огорож, сходів, підпірних стінок;

- ремонт, фарбування і відновлення огорож;

- улаштування та відновлення або заміна зруйнованого кріплення схилів;

- очищення русел річок водойм від намулів, відкладів та завалів; розчищення і поглиблення ставів і каналів;

- улаштування та відновлення пунктів заправки водою поливально-мийних машин;

- відновлення теплиць, парників для вирощування розсади та інші роботи, передбачені проектною документацією;

- реконструкція і формування насаджень.

 

ВАРІАНТ 4

2. Гай – великий елемент садово-паркового пейзажу площею 1–0 –1,5 га, що складається переважно з однієї деревної породи і проглядається майже наскрізь між деревами.

Зелені насадження спеціального призначення – насадження транспортних магістралей і вулиць; на ділянках санітарно-захисних зон довкола промислових підприємств; виставок, кладовищ і крематоріїв, ліній електропередач високої напруги; лісомеліоративні, водоохоронні, вітрозахисні, протиерозійні, насадження розсадників, квітникарських господарств, пришляхові насадження в межах населених пунктів.

Лісопарк (буферний парк) – лісовий масив з елементами паркового благоустрою для масового відпочинку населення.

Вертикальне озеленення

Вертикальне озеленення – один з найпрестижніших, доступних і виразних засобів декорування будинків і споруд. У садово-паркових композиціях за допомогою трельяжів і пергол в¢юнкі рослини виступають у вигляді різноманітних арок, навісів, стін і коридорів.

Відповідно до здатності в'юнких рослин чіплятися за опори їх поділяють на три групи (табл.3.9 ):

ті, що прикріплюються до опор (шороховаті стіни, трельяжі, сітки і т.д.) за допомогою повітряних коренів чи присосок (наприклад, плющ);

ті, що чіпляються за опору спеціальними вусиками, черешками листя або ж самим листям (наприклад, справжній виноград);

власне в¢юнкі або ліани, які охоплюють опори своїми стеблами і піднімаються вгору спіраллю (наприклад, лимонник китайський).

 

Таблиця 3.9

Основні види в¢юнких деревних рослин для вертикального озеленення

Назва рослини	Висота, м	Назва рослини	Висота, м
Група рослин, які чіпляються коренями і присосками
Плющ звичайний Hedra helix L.	-	Гортензія повзуча Hydrangea petiolatis Sieb.
Дівочий виноград п¢ятилистий Parthenocissus quinquefolia f. murorum Rehd		Текома укореніла Campsis radicans Seem.
Дівочий виноград п¢ятилис-тий ф. Енгельмана P.q. Engelmannii	20 i більше	Виноград тризагострений ф. Віча P. tricuspidata f. Vietchii
Група рослин, які чіпляються вусиками, черешками і т.д.
Виноградник аконітолистий Ampelopsis aconitifolia Bnge		Клематис Жакмана Clematis Zackmani Moore
Виноградник короткоквіт-коніжковий A. brevipedunculata		Клематис гірський С. montana Bueh-Ham
Виноградник крупнолистий A. Megalophylla Diels/		Клематис розлогий С. patens Moor et Deche
Виноград амурський Vitis amurensis Rupr.	15 і більше	Клематис ліловий C. vitcella
Виноград справжній Vitis vinifera L.	20 і більше	Клематис звичайний C. vitalba
Виноград лисячий Vitis. labrasca L.		Виноград пахучий Vitis vitalba L.
Ліани
Актинідія крупна (Actinidia arguta Planch.		Обвійник Periploca graeca L.
Актинідія коломікта A. kolomicta Max.		Лимонник китайський Schisandra chinensis Baill
Кірказон манчжурський Aristolochia machuriensis		Акебія п¢ятилисткова Akebia quinata Deche
Кірказон крупнолистий A. macrophylla Lam.		Гречка Бальджуанська Polygonum buldschanicum	-
Деревогубець круглолистий Celactrus orbiculata Thunb.		Гліцинія китайська Wistaria chinensis D.S.	до 15
Деревогубець канадський C. canadensis L.		Лунносім¢яник даурський Menispermum dahuricum
Жимолость Гекрі Lonicera Henrui Hewst		Лунносім¢яник канадськ. M. canadensis L.
Жимолость капріфоль L. caprifolium L.

 

Оформлення пергол і трельяжів. Однією з найпростіших паркових конструкцій є пергола (від лат. пергола – зелений коридор, альтанка) – вертикальні стовпи з перекладинами на них для підтримки пагонів. Пергола в дуже короткий строк створює умови затінення і прохолоди.

Нескладну конструкцію мають і трельяжі (від франц. треілляже – тристулкове дзеркало) – тонкі решітки для в¢юнких рослин, які мають декоративне і гігієнічне (сонцезахисне) значення.

Підбираючи рослини для пергол і трельяжів, особливу увагу звертають на мозаїку їхнього листя, цвітіння і аромат. Слід також постійно слідкувати за формуванням повноцінної зеленої маси, яка покриває опори. Сильно проросла щільна зелень погіршує аерацію і провітрювання. Щоб уникнути цього, слід обов¢язково залишати у зеленому покриві окремі отвори.

Використання в ролі підпор дерев і чагарників. При культурі ліан часто використовують замість дерев¢яних чи металевих підпор дерева і чагарники, які ростуть між ліанами. Такий оригінальний вигляд мав у минулому бульвар Т.Г.Шевченка у Львові, де опорами для виноградовника п¢ятилистого були стовбури тополі берлінської.

Ліани добре покривають своїми плетистими пагонами і щільною мозаїкою листя невисокі підпірні кущі, ховаючи пагони і листя останніх. При обрізуванні виступаючих пагонів підпірної рослини утворюються дуже красиві купи із ліан. Такі шатра на узбережжі моря на південному березі Криму часто утворює ломиніс.

Живоплоти із ліан. Поєднання пряморослих чагарників і дерев з в¢юнкими рослинами, що чіпляються до опор, використовують для створення живоплотів. В якості підпірної рослини у такому випадку беруть повільно ростучу породу з потужними і такими, що не гнуться під тягарем батогів ліан, гілками (глід, дика груша). Таку породу висаджують у середньому ряду (при трирядному живоплоті), а у зовнішній ряд – в¢юнку рослину (ломиноси, виноград, виноградовники). Такі комбіновані живоплоти стрижуть, надаючи їм бажаного поперечного профілю.

Озеленення підпірних стінок. Для озеленення невисоких підпірних стінок використовують низькорослі багаторічні ліани (плетисті рози, жимолость капріфоль та ін.). Їх можна поєднувати з однорічними в¢юнкими і ампельними (рослини зі звисаючими, сланкими або повзучими стеблами, які вирощують в ампелях – підвісних вазах або горщиках) квітковими рослинами, які підсилюють декоративний ефект композиції. Ампельні рослини рекомендують (Брагіна, Бєлова, Сидоренко, 1980) висаджувати на верхній території або в пустотах кладки, а в¢юнкі однорічні і багаторічні ліани – переважно на нижній терасі. Невисокі підпірні стінки можна декорувати також виткими ліанами, але з горизонтальним формуванням основних пагонів.

Озеленення огорож. Глухі малодекоративні огорожі (дерев¢яні, бетонні) озеленюють великими масивами із в¢юнких рослин. Для таких огорож придатні як в¢юнкі з присосками, так і ті, що чіпляються за опори. Для в¢юнких рослин, які не мають присосок, опорою може бути натягнутий м¢який дріт.

Для озеленення високих огорож можна використовувати виноград звичайний, дівочий п¢ятилисточковий ф. Енгельмана, пахучий і амурський, арістолохію крупнолисту, плющ звичайний, гліцинію китайську та ін.

При озелененні низьких огорож бажано використовувати низькорослі багаторічні ліани: жимолость капріфоль, вічнозелену, Тельмана; клематиси Жакмана, фіолетовий, жорсткий у сортах; лимонник китайський, гречку бальджуанську та ін. В¢юнкі рослини висаджують на віддалі 1,5-2 м одна від одної з боку відгородженої ділянки.

Декорування відкосів. В¢юнкі рослини досить часто використовують для озеленення і укріплення схилів. Якщо схили розташовані на відкритих і добре освітлених ділянках, то для оформлення їх слід використовувати світлолюбні і посухостійкі рослини: обвійник грецький, текому вкорінену і т.д. Для притінених схилів придатні тіневитривалі ліани: плющ звичайний, хміль звичайний, дівочий виноград п¢ятилистий та ін.

Грунтопокривні ліани. Дуже ефектними є газони як на відкритому місці, так і під наметом дерев, створені із ліан, які використовують в якості грунтопокривних. До них належать плющі, обвійник грецький, дівочий виноград п¢ятилистий та ін. Особливо ефектним є ломиніс лозовий, у якого листя не опадає до листопада, зберігаючи своє зелене забарвлення. В історичному заповіднику у Каневі, неподалік музею Т.Г.Шевченка, створена дуже гарна галявина із барвінку, який так любив поет. Надзвичайно ефектні газони з плющів у Нікітінському ботанічному саду.

Декорування кам¢яних непоштукатурених торців стіни. Для їх озеленення використовують групу в¢юнких рослин, що прикріплюються присосками і повітряними корінцями. При цьому не потрібно спеціальних каркасів, а стіна покривається рівною однорідною масою зеленого листя. Зразком ефектного настінного озеленення плющем є будинок відомого галицького лікаря-геронтолога А.Тарнавського поблизу Косова на Івано-Франківщині (нині територія дитячого санаторію). Плющу, який обвив стіни будинку, понад 100 років.

Для озеленення гладких стін використовують рослини, які чіпляються за опору. В такому випадку опорний каркас має вигляд сітки із прутів і дротів, начеплених на вбиті в стіну залізні гаки. Комірки сітки мають розмір 0,5х0,5 м і більше. Між сіткою і стінкою залишається простір не менше 10 см.

Оформлення головних фасадів будинків. Метою зеленого покриття стін є тушування архітектурно слабо вирішених частин будівлі, а також підкреслювання особливо цікавих деталей – балконів, карнизів, порталів. Звичайно зелень в¢юнких рослин розташовується в простінках будинку або на фасаді у вигляді окремих мальовничих плям. Не можна допускати, щоб озеленення закривало важливі архітектурні деталі будинку.

Для оформлення фасадів звичайно використовують в¢юнкі рослини з найбільш декоративним листям і квітами, які піднімаються вгору за допомогою вусиків. У південних районах України найкращі для цього стійкі сорти культурного винограду. Щоб підняти озеленення на 5-9-й поверхи будинку, доводиться використовувати високоростучі ліани (виноград пахучий, амурський, дівочий п¢ятилистий ф. Енгельмана та ін.).

Екрани з в¢юнких рослин. За допомогою стінок-екранів можна створити озатишені куточки тихого відпочинку або ж на їх фоні розташувати красивоквітучі дерева чи кущі. Стінкою-екраном можна закрити предмети чи види, які псують зовнішній вигляд території. Вони можуть також понизити зовнішні шуми.

Залежно від призначення екрани можуть бути щільні та ажурні. Для екрана необхідний трельяж – дерев¢яна чи металева решітки. Деталі дерев¢яних трельяжів, які контактують з грунтом, обов¢язково обробляють креозолом, щоб запобігти їхньому гниттю. Найкраще використовувати дротяні трельяжі.

Оформлення малих архітектурних форм. В¢юнкими рослинами декорують кіоски, альтанки, опори світильників, дашки-інформатори. У високі вази можна висаджувати декоративні ліани, передбачаючи при цьому певну форму догляду. Особливо ефектні у цьому випадку плющі – звичайний і колхідський та їхні форми.

Варіант 5

2. Лугопарк– відкритий луговий простір з насадженнями і водоймами. Оптимальне співвідношення площ лугів, насаджень, водойм 5 : 2 : 1.

Зелені насадження обмеженого користування – насадження на територіях громадських і житлових будинків, шкіл, дитячих установ, вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, профтехучилищ, закладів охорони здоров’я, промислових підприємств і складських зон, санаторіїв, культурно-освітніх і спортивно-оздоровчих установ та інші.

Вертикальне озеленення – елементи озеленення фасадів будівель, паркових споруд, спеціальних ажурних споруд, вертикальних стін та інших об’єктів з використанням деревовидних ліан та інших витких рослин.

3. Для нормального росту й правильного розвитку дерев здійснюють догляд за кроною протягом усього життя рослин.

Обрізають дерева навесні до розпукування бруньок або восени після опадання листя. У дерев видаляють порослеві пагони, які утворюються біля кореневої шийки, а також на стовбурах в міру її появи. Сухі гілки обрізують у міру їх виявлення впродовж року.

Під час догляду за деревами застосовують три види обрізання: формувальне, санітарне й омолоджувальне.

Формувальне обрізання дерев проводять у рядових та алейних насадженнях з метою збереження природної або штучної форми рослин (колоноподібної, конусоподібної, кулеподібної тощо), рівномірного розташування скелетних гілок, а також дерев, пересаджених з лісу

(з асиметричною витягнутою вгору кроною).

Розрізняють слабке, помірне і сильне обрізання, ступінь якого залежить від виду дерева, його віку і стану крони.

Формувальне обрізання рекомендується здійснювати ранньою весною, до початку вегетації (кінець лютого-квітень). У районах з м’якою зимою, де температура повітря не опускається нижче мінус 10 град.С, допускається осіннє формування після листопаду.

Хвойні породи погано переносять обрізання, тому його проводять лише на деяких видах туй, ялин, ялівців, які використовують у високих живоплотах уздовж шосейних доріг і залізниць, біля меморіалів.

Крони швидкорослих порід у місцях, де потрібно зберігати певну висоту і форму, обрізують щороку і один раз за 2–4 роки уповільнорослих (в’яз, дуб і липа). При обрізанні повільноростучих дерев в основному вкорочують однорічні прирости і лише окремі гілки обрізують до дво- трирічної деревини.

Санітарне обрізання крони виконують, щоб позбутися старих, хворих, сухих і пошкоджених гілок, а також гілок, спрямованих всередину крони або зближених одна з одною. Обрізують підлягають також пагони, що відходять від центрального стовбура вгору під гострим кутом, щоб уникнути їхнього обламування.

Санітарне обрізання потрібно проводити щороку протягом вегетаційного періоду.

Зразу після обрізання всі рани діаметром понад 2 см зашпаровують садовою замазкою або зафарбовують олійною фарбою на натуральній оліфі під колір крон дерева. У хвойних дерев та тих, що дуже виділяють смолу, рани не замащують.

Омолоджувальне обрізання виконують лише в дерев, які добре витримують підстригання та обрізання і вершина яких почала всихати, а ріст пагонів припинився. При цьому сильно вкорочують (на 1/2 – 3/4 загальної довжини) старі гілки, залишаючи, якщо це можливо, одну-дві гілки другого порядку.

Омолоджують дерева навесні, поступово протягом двох-трьох років. Помірне та слабке омолоджування передбачає обрізання частини крони, а сильне – зріз крони до основи скелетних гілок.

Із листяних порід омолодженню добре піддаються верба, липа, тополя, з хвойних – ялина колюча (ф. срібляста), модрина.

Здійснювати омолодження можна шляхом спилювання стовбурів дерев (особливо берези, верби білої, граба, клена ясенелистого, липи, осики, тополі тощо) до самого пенька. Ця операція спричиняє швидкий і рясний ріст кореневої порослі, з якої можна формувати одно – або багатостовбурне дерева.

Поряд з омолоджуванням крони можна омолоджувати кореневі системи. Коріння обрізують поступово, підрізаючи щороку 1/3 – У кореневої системи.

Омолоджування декоративних кущів (поодиноких, у групі та в живоплоті) проводять періодично, в міру появи старіючих та перерослих пагонів, які втратили декоративність. Це роблять навесні до початку росту.

Формувальне обрізування кущів проводиться з метою створення декоративної штучної форми, підтримування заданої форми, прискорення росту бокових пагонів і збільшення густоти крони.

Санітарне обрізування кущів проводиться з метою зрізування хворих, сухих та пошкоджених гілок щорічно протягом усього вегетаційного періоду.

Варіант 6

2. Зелені насадження спеціального призначення – насадження транспортних магістралей і вулиць; на ділянках санітарно-захисних зон довкола промислових підприємств; виставок, кладовищ і крематоріїв, ліній електропередач високої напруги; лісомеліоративні, водоохоронні, вітрозахисні, протиерозійні, насадження розсадників, квітникарських господарств, пришляхові насадження в межах населених пунктів.

Парк – самостійний архітектурно-організаційний комплекс площею понад 2 га, який виконує санітарно-гігієнічні функції та призначений для короткочасного відпочинку населення.

Стійкість зелених насаджень – здатність насаджень зберігати характер функціонування в умовах дії як антропогенних факторів, так і природних негативних факторів.

Догляд за газонами

Залежно від цілей використання газони поділяються на:

декоративні;

спортивні;

спеціальні.

Декоративні газони створюють у садах, парках, скверах, лісопарках, лугопарках, у системі насаджень житлових районів та на інших озеленювальних об’єктах населених місць.

Декоративні газони залежно від їх місця у садово-парковому ландшафті і складу рослинності поділяються на класи.

Партерні газони. Їх створюють у головних вузлах архітектурної композиції: у партерних композиціях парків, площ, поблизу громадських будівель, біля фонтанів, пам’ятників, скульптурних груп, декоративних водойм. Вони слугують основою для влаштування партерів, відіграють суттєву роль у їхньому квітковому оформленні.

Трави, які використовують для створення партерних газонів, мають бути довговічними і впродовж усього вегетаційного періоду утворювати низький, густий, рівномірно-зімкнений травостій із однаковим яскраво-зеленим забарвленням. Найкраще цим вимогам відповідають багаторічні низькорослі злакові трави із тонкими стеблами, відносно вузьким листям, з високою інтенсивністю кущіння (вівсяниця /костриця/ червона і різнолиста, тонконіг лучний, польовиця тонка і, меншою мірою, райграс пасовищний, польовиця пагононосна тощо).

Звичайні садово-паркові газони. На території парків, скверів, бульварів, міжрайонних і внутрішньоквартальних насаджень, центральних частин лісо- і лугопарків цей тип газону займає більшу частину дернового покриву. Головними якостями цих газонів є їхня декоративність, довговічність, стійкість до частого скошування, витоптування та тіньовитривалість, а також за певних умов посухостійкість і морозостійкість. Створення міцної стійкості дернини можливе при сумісному вирощуванні видів трав з різними типами пагоноутворення, тобто таких, які належать до різних життєвих форм (кореневищних, кореневищно-кущових, рідше – щільнокущових і стрижнекореневих).

Для створення садово-паркових газонів підходять усі види трав, що застосовуються в партерних газонах, але можуть бути використані й інші – вівсяниця валійська (типчак), лучна, овеча, східна; тонконіг вузьколистий, сплюснутий і звичайний, райграс багатоукісний; житняк гребінчастий, пустельний і сибірський.

Лучні газони. Переважно поширені в лісопарках і лугопарках, а також на великих галявинах великих парків. Лучні газони влаштовують із різнотрав’я, що складається з трав багатьох родин (злакових, бобових, осокових тощо). До складу травостоїв лучних газонів додатково вводять багато злакових видів (гребінник звичайний, лисохвіст лучний, польовиця болотна і лучна, тимофіївка лучна, стоколос безостий тощо); бобові (конюшина біла, червона і гібридна, лядвенець рогатий, люцерна синя і жовта, еспарцет, астрагал тощо); осокові (осока рання, лучна), а також багато ґрунтопокривних).

Трави на лучних газонах скошують рідко, в основному після їхнього масового цвітіння.

Мавританські газони. Їх створюють на місці звичайних садово-паркових чи лучних газонів, рідше окремі квіткові групи і плями можна влаштовувати також на фоні партерних газонів.

Мавританські газони влаштовують із суміші малокущуватих злаків (однорічних і багаторічних) з квітковими рослинами (гіпсофілою, іберісом, алісумом, льонком, нагідками, настурцією, маком, портулаком, багаторічним льоном тощо). Можна широко використовувати рослини природної флори: гвоздики-трав’янки, герань лучну, конюшину червонувату й білу, дзвоники, жовтець їдкий, незабудку тощо.

Спортивні газони. Газони цього типу мають бути покриті дерниною, яка відрізняється високою зв’язністю, доброю несучою здатністю, особливою стійкістю до механічних пошкоджень і швидко просихала.

Спортивні газони створюють на однорідному за структурою і потужністю рослинному шарі землі завтовшки не менше 20 см. ґрунт має бути добре дренованим, характеризуватися високою зв’язністю і збалансованим співвідношенням основних поживних речовин.

Нахил ділянки газону може бути спрямований в один, два або чотири боки і становити 0,005–0,01 або 5–10 мм на 1 м довжини.

Після вирівнювання основи газон ущільнюють шляхом прикочування котками масою 15–20 кг.

Для спортивних газонів слід влаштовувати дренаж. На важких ґрунтах дренажі закладають частіше (4–8 м) і ближче до поверхні (60 см), але не нижче глибини промерзання; на середніх – більш рідше (10–12 м) і глибше (90–100 см).

На важких водонепроникних ґрунтах краще влаштовувати суцільний дренаж із щебеню (фракція 20 мм) шаром 10–15 см, гравію чи керамзиту (фракція 8 мм) шаром 5–7 см та крупнозернистого піску шаром 7–10 см, нахилом не менше 0,008.

Газони спеціального призначення – це дернові покриття, які відіграють важливу роль у рекультивації девастованих земель, задернінні відкосів шосейних доріг і залізниць, золовідвалів електростанцій, териконів, відкосів каналів, водосховищ та інших гідротехнічних споруд, у дернуванні аеродромів тощо.

Під час оформлення виставок квітів, меморіальних пам’ятників і комплексів, проведенні разових святкових заходів використовують рулонні газони.

Дернина рулонна – дернина газонних трав, яка вирощена посівом насіння на спеціальні мати пухкої структури із рослинного або штучного волокна. У міру готовності дернина скручується рулонами, зручними для транспортування.

У процесі експлуатації газонів проводять поливання, боротьбу з бур’янами, підстригання, поверхневе удобрення, захист рослин від шкідників і хвороб, аерацію дернини, землювання, регулювання росту трав з використанням фізіологічно активних речовин, а також механічну обробку і ремонт дернини.

Щоб забезпечити нормальний ріст і розвиток газонів протягом усього вегетаційного періоду, їх регулярно поливають, змочуючи поверхневий шар ґрунту на глибину 15­20 см.

Кратність поливань залежить від ґрунтово-кліматичної зони, у якій розташований населений пункт. В Україні за вегетаційний період звичайні газони поливають у середньому 16 разів, партерні – 30 разів.

За біологічними вимогами на легких піщаних ґрунтах у посушливий період газони достатньо поливати через кожні 3 дні з нормою 20–30 кв.л/м, на глинистих ґрунтах – один раз на 7­10 днів з нормою 35–40 кв.л/м.

Знищення бур’яну на газоні проводять скошуванням та прополюванням.

Скошування – основний прийом догляду за газонами. Режим скошування повинен відповідати типу, призначенню газонів і складу травосуміші.

Максимальна висота травостою має бути на партерних газонах – 5, звичайних – 10, лучних – 15–20 см. Висота скошування травостою на партерних газонах – 2–4 см, звичайних і лучних –3–5 см. У посушливий період висоту скошування дещо збільшують (особливо на молодих газонах), бо низьке скошування дуже послаблює рослини. В Україні за вегетаційний сезон партерні газони викошують у середньому 15–18, звичайні –10–14, лучні – 2–5 разів. Скошування слід припиняти після настання заморозків (жовтень-листопад місяці).

Щоб пригальмувати ріст і зменшити кількість скошувань, потрібно застосувати регулятори росту.

Для підвищення продуктивності та стійкості газони підживлюють добривами. При цьому вносять сухі або рідкі добрива.

Терміни та норми внесення добрив залежать від ґрунтово-кліматичних умов і віку травостою. Орієнтовні дози внесення добрив за весь вегетаційний період на малородючих ґрунтах становлять з азоту – 40–80, фосфору – 60–120, калію – 100–120 кг/га.

Для підвищення довголіття газонів слід застосовувати аерацію проколювання або прорізування дернини на глибину до 10 см у поєднанні з землюванням.

Землювання полягає в рівномірному поверхневому покритті газонів сумішшюдобре перепрілих органічних добрив (перегною) та грубозернистого піску (до 30%) шаром завтовшки до 1 см.

Землювання рекомендується регулярно проводити на партерних (один раз за 3–4 роки) та спортивних газонах (2–4 рази за вегетаційний період). Під час землювання вирівнюють поверхню газону, а також прополюють бур’ян, підсівають траву і поливають.

У разі створення газонів на пісках слід влаштовувати глиняний замок товщиною 7–10 см та шар рослинного ґрунту не менше 30 см.

Під час вивчення лабораторної роботи №4 студенти повинні вивчити основні правила догляду за зеленими насадженнями в урбокомплексах при експлуатації садово-паркових об’єктів.

Варіант 7.

2. Об’єкт озеленення – територія, призначена для озеленення, на якій передбачається реконструкція і проведення капітального або поточного ремонтів об’єктів зеленого фонду.

Зелені насадження загального користування– зелені насадження, які розташовані на території загальноміських і районних парків, спеціалізованих парків, парків культури та відпочинку; на територіях зоопарків та ботанічних садів, міських садів і садів житлових районів, міжквартальних або при групі житлових будинків; скверів, бульварів, насадження на схилах, набережних, лісопарків, лугопарків, гідропарків і інших, які мають вільний доступ для відпочинку.

Декоративне садівництво – це підгалузь господарства, яка включає: зелене будівництво, утримання зелених насаджень, формування ландшафтів, квіткове оформлення територій, вирощування матеріалу, квіткових та декоративних культур та утримання до віку знесення.

3. Догляд за квітниками

Декоративність і якість квітників значною мірою залежать від догляду, який має забезпечити сприятливі умови для росту і розвитку рослин.

Догляд за квітниками полягає у поливанні, прополюванні, розпушуванні ґрунту, прищіпуванні та видаленні суцвіть, прибиранні стебел з квітників, штикуванні на зиму, захисті від хвороб і шкідників, підстриганні килимових рослин, розкритті багаторічних квітів з прибиранням сміття, підживлюванні, підв’язуванні рослин та укриття їх на зиму.

Поливання квітників повинно проводитися рівномірно з таким розрахунком, щоб земля зволожувалася на глибину залягання коріння. Розсаду квітів поливають щоденно, краще вранці або ввечері, доти, поки вона не приживеться. Частих поверхневих поливань слід уникати.

За вегетаційний період за нормальних погодних умов при догляді за сезонними квітниками в середньому має бути проведено 20–30 поливів, у південних районах – 30–40. Квітники з покривних рослин поливають частіше – до 40–50 разів за сезон.

Норма поливання для однорічників та дворічників – 15–20, для багаторічників – 25–40 кв.л/м.

Розпушування ґрунту проводять в міру його ущільнення і проростання бур’яну та обов’язково після рясного поливу чи великого дощу. Перше розпушування треба виконувати напровесні, щойно просохне верхній шар ґрунту, а потім регулярно (один раз на 2–2,5 тижні) до змикання рослин.

Глибина розпушування однорічників – 3–5, багаторічників з поверхневим розміщенням коренів – 3–6 см.

Рослини з повзучими та сланкими надземними пагонами (арабіс, флокс шилоподібний тощо) і з горизонтальними кореневищами (айстра кущувата, конвалія, рудбекія тощо), а також багаторічники з наростаючим угору кореневищем (астильба, геленіум, дельфініум, первоцвіт весняний, флокс волотистий) потрібно розпушувати обережно на глибину не більше 3 см і на відстані від куща 8–10 см.

Квітники слід мульчувати, особливо якщо вони створюються із багаторічників. Мульчування ґрунту сприяє збереженню вологи, поліпшенню теплового режиму й затриманню розвитку бур’янів. Як мульчу слід використовувати торф або компости: торфогнойовий, торфофекальний, торфомінеральний, торфоперегнійний тощо; тирсу листяних порід, напіврозкладену солому з гноєм і листом тощо.

На 2–3-річних квітниках мульчу вносять шаром 3 см, на старших – 5–6 см і більше. Мульчують квітники із багаторічників один раз за два роки – восени, після обрізування і збирання стебел, або ж весною, після внесення добрив.

Підживлення рослин потрібне для їх забезпечення органічними і мінеральними елементами. Сезонні квітники при добрій підготовці та удобренні ґрунту перед кожною посадкою або ж систематичною заміною ґрунту забезпечують рослини оптимальним живленням. У виняткових випадках можна удобрити рослини водним розчином мінеральних речовин. Проте землю між рослинами слід покривати торф’яною потертю, дрібно насіченою соломою чи лісовою підстилкою.

Багаторічники починають підживлювати з другого року після посадки. Підживлення проводять два рази за сезон. Весною, до початку росту стебел, вносять мінеральні добрива з переваженням азотних, а восени – переважно фосфорних і калійних. Добрива вносять з розрахунку (кв.г/м): 15–50 фосфорних (суперфосфат), 30–60 калійних (калійна сіль, сірчанокислий калій), 30–40 азотних (аміачна або калійна селітра) чи 10–20 сечовини. Добрива, що містять хлор, використовувати не рекомендується. Весною азотні добрива можна замінювати коров’яком (розбавляють 1:10) або курячим послідом (настій 1:20) при нормі 10 кв.л/м.

Багаторічні квіткові рослини часто відчувають нестачу мікроелементів, які найкраще слід вносити навесні під час першого розпушування ґрунту у вигляді кореневого підживлення з розрахунку 60–80 кв.мл/м.

Високі рослини підв’язують до кілків, а якщо вони висаджені рядами, то для підтримки стебел натягують дріт.

Цибульні рослини (лілії, нарциси, тюльпани тощо) на зиму прикривають товстим шаром листя. Скельні рослини покривають тонким шаром листя і гілками хвойних порід. Таке покриття можна використовувати і для інших рослин у морозні та сніжні зими. Не прикривають рослини лісового походження –барвінок, папороть, плющ.

Кожні 3–5 (6–8) років багаторічні рослини викопують, ділять, ґрунт глибоко перекопують, вибирають бур’яни, удобрюють перегноєм чи компостом і на підготовлену ділянку висаджують поділені рослини.

На килимових квітниках слід пильнувати за дотриманням чіткості рисунка за допомогою підстригання.

Підстригати можна і звислі квіти, які завдяки цьому омолоджуються і продовжують своє цвітіння.

У квітниках видаляють засохлі пагони та відцвілі суцвіття, які знижують естетичний вигляд квітників.

Обрізування суцвіть сприяє також наступному рясному цвітінню. Цвітіння рослин продовжують прищипуванням центральних пагонів на 1/3 – 1/4 їхньої довжини в період бутонізації, прискорюючи цим розвиток бічних пагонів (антирінум, аконіт, геленіум осінній, люпин, солідаго, флокс волотистий тощо).

Після прищипування рослини рясно поливають і підживлюють.

Загальне правило догляду за квітковими рослинами у квітниках полягає в уникненні зав’язування й дозрівання насіння, що сприяє збільшенню тривалості цвітіння та довголіттю насаджень.

Осіннє прибирання квітників проводять після перших заморозків, коли температура знижується до мінус 1–2 град.

Квіти, які необхідно зберегти як маточники, забирають у холодні парники, підвали й оранжереї.

На зиму теплолюбні рослини прикривають ялиновим або сосновим лапником, листям чи торфом. Перед прикриванням зрізують усі пагони і листя на висоті 6–12 см від землі, товщина прикривального шару 5–20 см. Прикривання проводять після заморозків (по остиглій землі).

Бульби жоржин, бегонії бульбової, бульбоцибулини гладіолусів, монтбреції, кореневища канн та інших рослин прибирають на зимове зберігання.