Проблема односкладного речення

Односкладні — це такі речення, граматична основа яких має у своєму складі лише один головний член (підмет або присудок), другий головний член непотрібний, бо зміст речення зрозумілий без нього.Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні речення поділяються на два типи:

1. Із головним членом-присудком (Вечоріє. Пахне м'ятою);

2. Із головним членом-підметом (Літо. Погода. Краса).

Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними (Літо. Погода) і поширеними (Довгождане літо. Чудова погода),вОдноскладні речення можуть бути частинами складного речення: Заграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно, словам (Л. Костенко).Розрізняють кілька типів односкладних речень із головним членом-присудком, залежно від того, що цей присудок означає і чим він виражений:Означено-особові речення, в яких головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, і який виражений дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу Означено-особові речення часто виражають різні спонукання до дії — прохання, накази, побажання, заклики.Неозначено-особові — це такі речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, більша увага зосереджена на дії, на події. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини теперішнього чи майбутнього часів або у формі множини минулого часу.Неозначено-особові речення широко вживаються в науковому стилі: У давнину писали на глиняних табличках, папірусах, пергаменті.Узагальнено-особові речення, в яких присудок виражається формою 2-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часів (рідше — 3-ої особи множини та наказового способу), але виконувач дії не називається, бо дію може виконувати кожен. Узагальнено-особові речення вживаються переважно у приказках та прислів'ях, а також у художньому стилі мовлення:Шилом моря не нагрієш.Готуй сани влітку.Безособові речення, в яких дійова особа граматично не виражається. Головний член у безособових реченнях буває виражений:безособовим або особовим, що має безособове значення, дієсловом: Смеркалося… Огнем кругом запалало (Шевченко). А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило (Васильченко). дієслівними формами на -но, -то:Ранено в груди тяжко, а волосся тільки обсмалено порохом (Головко).неозначеною формою дієслова або неозначеною формою дієслова у поєднанні з прислівником чи присудковими словами треба, можна, жаль, шкода, слід:Ніколи не забути шкільних років.Вибрати не можна тільки Батьківщину (Симоненко).прислівником (зі зв'язкою або без неї):Безособові речення часто трапляються в художньому стилі мовлення.Односкладні речення з головним членом-підметом — це називні речення, в яких стверджується наявність предметів чи явищ. Головний член виражається іменником у називному відмінку (Хвилини. Дні. Роки). При ньому в реченні можуть бути означення і додатки: Пекучий день… Лісів солодка млява:… Смага стежок… Сонливиці левади,.. (Л. Костенко).Називні речення вимовляються з інтонацією повідомлення. Вони часто вживаються в художньому, публіцистичному та розмовному стилях мовлення.

12статус і різновиди неповних речень

Неповні речення - це речення, в яких пропущено один чи декілька потрібних для його структури членів, що встановлюється з попереднього речення чи ситуації мовлення.

Типи неповних речень :

Контекстуальне
Ситуативне
Еліптичне

Будь-яке просте речення може бути повним або неповним. Поняття-термін неповне речення якоюсь мірою умовне, адже це є підставою для мотивації висновку, що вони недосконалі за однією з тих якостей, які притаманні реченню або становлять відступ від синтаксичної норми на реченнєвому рівні, тобто не зовсім повноцінні структурно, граматично, комунікативно чи функціонально. У цьому зв'язку варто зауважити, що з погляду власне лінгвістичного в мові взагалі немає нічого неповноцінного, недосконалого. Вади чи недосконалості стосуються не мови, а мовлення-саме індивідуального мовлення, в якому більшою чи меншою мірою порушуються мовні норми.

Неповні рчення — це повноцінні спілкувальні конструкції, до того ж, максимально економні, лаконічні, словесно згущені, зредуковані, фрагментарні, стилістично доцільні.

Неповними називаються речення, в яких одна з ланок їхньої внутрішньосинтаксичної будови (один чи кілька членів речення, частина одного із членів речення) не вимовляється (не вербалізується) і втой же час фіксується свідомістю, є повністю або ж достатньо зрозумілою. Наприклад: Вам подобаєтья професія вчителя? — Дуже(І.Вільде).

Неповне речення-своєрідні засоби спілкування. Вдалі сполуки повних і неповних структур створюють своєрідний колорит невимушеного побутового спілкування. Тому неповні речення, як і повні, доцільно розглядати у двох основних аспектах:

1) Конструктивний (формально-граматичний)

2) Комунікативний

На конструктивному рівні сутність багатьох неповних речень пояснюється зсередини, у відриві від контексту, оскільки такі рчення є автономні, самодостатні, як от: Уже сонце на небі(Ю.Яновський). На міст!- Крикнув він до вершників.- Через Десну! (О.Копиленко).

У комунікативному плані більшість неповних речень залежить від ситуації, в якій вони побутують, використовуються. Наприклад: Та ні, — заперечила несміливо (І.Вільде). У наведеному прикладі попередні речення не записано, тому зміст діалогу незрозумілий.

Утворенню неповних речень сприяють повні форми позамовного і власне мовного характеру, зокрема в діалогічному мовленні, коли за певних комунікативних ситуацій немає потреби вживати повне речення. До того ж, часто під час спілкування наявні предмети, про які мовиться, у безпосередньому зоровому сприйманні.

Наприклад: Потримай.(Співрозмовник подає сумку).

Реченнєва структура може набути чіткої модальності (прохання, перестороги, вимоги, запрошення), завдяки використанню крім слів, інтонації, виразної міміки, жестів, руху.

Інша річ, коли конкретна ситуація відтворюється графічно, тобто записується текст. Зрозумілим кожне з неповних речень стає тільки завдяки змістовим зв'язкам з навколишніми реченнями, найчастіше з попередніми. Отже, на формування неповних речень впливають внутрішньосинтаксичні і зовнішньосинтаксичні чинники.

Зовнішньосинтаксичні чинники формування неповних речень належать до позамовних явищ: конкретність ситуації, життєве середовище, обставини, за яких стає можливим функціонування будь-якої речннєвої конструкції.

І внутрішньо- і зовнішньосинтаксичні чинники дають мовцям змогу зберігати у свідомості пропущену в неповному реченні словоформу, слово.

Неповні речення конструюються з урахуванням типової повних речень.Неповні речення широко вживаються у розмовно-побутовому мовленні, а також у художньо-літературних текстах, переважно в діалогах.